Бесплатный фрагмент - Варія. Чорне і Біле

Передісторія

Колись нічого не було, було лише воно і воно було повсюди, у нього не було імені, воно мало безграничнусилу і він нею скористався, щоб створити світ у я кому він головний.

Всього він створивсилу і він нею скористався, щоб створити світ у я кому він головний. Всього він створив свій світ за 7 днів. Він створив круглу кулю на якій плескалась прісна вода, а по землі ходили 5 Царств: Люди, Ельфи, Гноми, Кріпи, Дракони. Вони жили у дружбі і розумінні один одного.

Воно спустилося на землю до смертних, і почало їх навчати. Воно показало як добувати вогонь, як з дерева зробити дім, а із шовкових коней добути їжу і шовк. За ці всі знання які воно їм дало, вони дали йому ім’я Пербог скорочено від перший бог. Він пере обідив всіх що вони зв'язані між собою, що всі можуть придержуватися лише однієї книги під назвою «Біле і Чорне» яку написав сам бог, і ні якой більше.

Ішли дні, місяці, роки, Пербог вчив всього чого хотів навчити. Незабаром почали появлятися перші міста по всьому світу, всі царства спілкуватися на одній мові, і Пербог створив велике священне місто Друді, там збиралися купці, торговці а також, там проводили нараду з особами усіх кутків світу. Одного разу Пербог зустрів свою там свою любиму, вона була з царства ельфів, вони одружилися і родилося вних дві дитини. Напівбог, напівельф. Назвали їх Ніко і Коні обидва хлопчики з різним характером і сприйняттям світу. З цього моменту почалося їх пригоди в новом світі Варія

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

План капкан

Пербог зі своєю жінкою Есміральдою, і двома синами жили на горі Бахма, подалі від чужих очей, Бог скоро помре в цьому світі із смертного знову стане бесмертним. Пербог хотів, щоб народи завжди були добрі, но добро без зла не може існувати як зло без добра. Ця злість в народах не може не куди дітися і рано чи пізно вона покажеть себе во всій красі. Він не може втручатися в життя народів, бо Бог завжди нейтрален до всіх. Но якщо не чого він не зробить буде переважати зло.

Пербог пішов пасти овець, братья грають рядом біля дома в прядки.

— Ей Коні я тебе бачу, тине сховаєшся від мене, — сказав Ніко.

— Да ну, де я? — спитав Коні.

— Ти накриші, — сказав Ніко і доповнив, — ти сам себе видав.

Все затихло, Коні не відгукувався на голос Ніко. Тоді Ніко вирішив діяти. Він обійшов дім, і ззаді скрикнув:

— Ага, ось ти де. Питався злізти і схотись щераз, не вийде.

— Та нуу, як ти мене знаходиш. Ти немов крізь стіни бачиш — сказав Коні обідчивим голос, — я ще ніразу не виграв.

— Ти просто невмієш ховатися, а також оставляєш за собою сліди, — відповів Ніко з посмішкою на лиці.

— Добре, но наступного разу я тебе точно найду, я тобі…

І тут їхню розмову прирвала мама, вона позвала їх їсти.

— Нате їжте, — сказала Есміральда.

— Фуу, знову козенна каша, я не хочу! — сказав Коні, і відвинув тарілку.

— Так, бігом взяв в руки ложку і доїв. Воно дуже корисне, — сказала мама, і мовчки дивилася на них двоїх.

Коли брати доїли Есміральда попросила занести сумку Пербогу, який був за другим горбом біля річки. Брати погодились і пішли до батька.

По дорозі в них зав'язалася розмова.

— Цікаво чому ми не живемо, там в селі або в містечку, — сказав Ніко задумчивим голосом.

— Я незнаю, можливо це він думає що для нас так буде краще, — висловив свою думку Коні.

— Ну ти ж хотів би побачити як живуть інші ельфи, чи не так, — спросив Ніко.

— Ніко нам чутлі не кожен день розказують, як чудово в Царстві ельфів, людей і так далі. Нам мама про це говорить кожен день, мені немає нащо там дивить, — відповів Коні монотонним голосом.

— Та мені одних слів мало, я хочу знати більше, — сказав Ніко, — і в мене є деяка мисля.

— Розказуй — сказав Коні.

Ніко заінтриговал брата. Ніко розповів що хоче піти в прибережне місто Луїн, що 5 кілометрів з відси. Коні спочатку нехотів туди іти, но Ніко його переконав. В результаті вони нашли порозуміння і договорились в скільки і коли підемо, а вирушати вони будуть завтра, коли мама їх розбудить. Вони випрошаться піти до папи, но вони підуть до міста. Зараз вони ідуть до папи віддати йому їжу.

— Ти це чуїш, — сказав Ніко.

Коні прислухався, і почув як батько грає на сопілці:

— Так, я його чую, — сказав Коні і побіг на звук.

На горбу сидів Пербог і грав на сопілці прекрасну музику. Настільки прекрасну, що аж вівці підспівували.

— Пап, тримай це тобі мама передала — сказав Коні.

Пербог подився всередину і сказав приятним голосом: А ясно, як в вас день, діти мої?

— Чудово пап ми весело проводимо час, — відповів Ніко.

— Я бачу, нечого. Скоро я вам покажу дещо новеньке, — заінтриговал Пербог.

— І що це? — спитав Коні.

— Побачите, а тепер ідіть додому вас мама чекає — сказав він і подився в даличину.

Брати відали йому сумку з їжею і пішли додому.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Злість йде по слідам

План братів спрацював, і вони як в нічим не бувало добралися до міста. Там же познайомилися з людиною на вході до міста, він представився як Флоуві. Він хотів показати нам місто, і ми немогли непогодись.

— Так, там находиться памятник Луїну Нокілю, зліва від нас причал. Сюди сходяться всі кораблі, там іноді можна рибу подмутить, — сказав Флоуві показуючи на все пальцем.

— Мдаа, місто так собі. Рибою смердить, — сказав Коні з незадоволеним обличчям подивившись на тухлу рибу.

— А ти шо хотів, це Луїн дитино, — сказав Флоуві з посмішкою на лиці.

— Нам всьоголиш 12 років, ми не такіж малі, — сказав Ніко з серйозним обличчям.

— Ха, мені 14. А звідки ви? — спитав Флоуві.

— Ми згори Бахни, ми там живемо, — сказав Ніко.

— Ви тулились аж звідти, нашо? — спитав Флоуві.

— Нам стало нудно, і ми прийшли суди на щось цікаве глянуть.

Наприклад на ловлю тунця, папа, багато раз говорив про це, — сказав Коні дивлячись по сторонам,

— Да, тут таке кожен рік відбувається. Ви прийшли прям вчасно, сьогодні можете глянути, — говорить він зневажливим голосом.

— Чудово, а в скільки? — питає Ніко.

— Через півгодини. Провести до кращого місця, там відкривається кращий вид, — сказав він голосом сповненої надії.

Оба брати подивилися один на одного, і Коні сказав:

— Ну види.

Тим часом до будинку приближаються ніндзя з клану Перкі, а до Пербога прямує сама Карель. В неї є план.

— Привіт Пербог, як ся маєш? — сказала Карель за спиною Пербога, вона спокійно підішла донього, на її обличчі прям писалося підлість.

— Привіт Карель, я знав що ти сюди прийдеш, — зказав Пербог повернувшись до неї обличчям, він був здивований побачити її тут, но емоції він такої не показував.

— І нащо я сюди прийшла, — спитала Карель с посмішкою.

— За камнями світу, я прав. Ти знайшла всі інші ключі, остались лише ці, — закічив свою репліку він подивися її в очі.

— Да ти прав, давай по доброму ти мені їх віддаси, а я нічого не зроблю твоїй сім'ї, — сказала Карель убравши усмішку з обличчя.

ПерБог не показував нічого крім каменного обличчя, но в середині в нього творився повний жах. Він незнав як вони його нашли, і що з його сімею.

— Що ж в мене немає вибору як тобі їх віддати. Вони в мене дома, пішли туди і я їх тобі відам, сказав Пербог і вони разом пішли до будинку. Пербог спереду, а Карель ззаду. Тим часом до будинку вломились ніндзя і почалась битва. Есміральда багатьох положила, но її все ж схопили. В місті Брати і Флоуві йдуть в бібліотеку узнати про війну на Жовтих пісках, то була перша масштабна війна за весь час.

— Ха ха ха, ви бачили рожу того рибака, коли його скинула риба, — сказав Флоуві єлі єлі здержуючи сміх.

— Да, це було не повторимо, я ще небачив що тунець настільки сильний що зміг перетянути того качка, — сказав Коні радісним голосом.

— Ага, на повезло що нас не спалили аж над сценою, ти так постійно робиш? — спитав Ніко у Флоуві.

— Кожен раз коли не хочу платити за білет, тобто завжди, — відповів Флоуві.

— А звідки ти приїхав, я ж бачу що ти особо виділяєшся своїми вухами, я такі не часто бачив, — спитав Ніко у Флоуві, дивлячись на його вухо.

— Взагалі то, мені важко це говорить, — сказав Флоуві дивлячись Ніко прямо в очі.

— Ой да ладно, соберись, гордий вовк не соромиться своєї історії, — сказав Коні.

— В загаліто я біженець і сирота, мої батьки загинули на першій і самій кривавій війні в історії зветься вона як війна на жовтих пісках,

я незнаю чого так її назвали пофакту земля червона, — сказав Флоуві дивлячись собі під ноги.

— Ов, ми тобі співчуваємо Флоуві, — сказав Коні.

Тим часом Пербог приходить до себе додому, і бачить як Есміральда сидить на колінах, Карель напомнює про камні і Пербог їй їх віддає. Вони створюють портал і уходять туди, а Есміральду відпускають. Пербог до неї підходить і замічає що вона мертва пару хвилин назад.

Про дітей він незнає де вони і готовиться дати їм знак.

В місті Брати з Флоуві приходять в бібліотеку.

— Дивіться, я нашов про цю війну уривок, — сказав Ніко.

— І що там? — спитав Коні.

— Коли бог створив 5 основних царст він на цьому не зупинився, він створив багато різних царст прикладом каменьщики або лікери.

Їх не особо поважали скоріше притісняли. Особо це показано було, коли люди почали колонізіровати різні материки і коли вони прибули до Жовтих земель вони побачили неабияку красоту, камні нібито були вирізині самим богом. Перші колонізатори було розчаровані. На цій землі майже нечого неросте, крім кактусів і квої. З животних були пісщяні вовки. Днем жара ночю, собачий холод. Воду можна дістати лише з прісних водойм за 10 км звідси, тоді коли шукали воду вони познакомилися з камерщика, спочатку все було доволі добре, но люди почали вирубати останні ліса, і забирати землю у каменьщаків. Вони їх почали витісняти до вулканів і тоді, вони поставили ультиматум або вони забираються геть з землі, або ми вас звідси виселим. Люди проігнорували цю придьяву, і почалася війна, яка закінчилася поразкою каменьщяків утрати були величезні на кожного вбитого каменьщика пришлось 12 людей. Половина каменьщиків загинула інша частина відішла до вулканів. Число людей проживавши там сократилось майже 96%.

— Брр, тепер ясно чому земля стала червоним кольором, — сказав Коні після прочитаного.