12+
Мистецтво бути незалежною

Бесплатный фрагмент - Мистецтво бути незалежною

Або як стати щасливою в шлюбі

Объем: 136 бумажных стр.

Формат: epub, fb2, pdfRead, mobi

Подробнее

Завдання мистецтва не в тому,

щоб копіювати природу,

а в тому, щоб виражати її.

О. Бальзак.

Передмова

Ця книга присвячена моїй доньці, а також усім, хто прагне мислити по іншому. Ідея написання цієї книги викликана бажанням допомогти сімейним парам не тільки розібратися з проблемою незалежності чоловіка/дружини в подружніх стосунках, а й надихнути їх на здорові партнерські взаємини.

Вона зіткана з багатьох батьківських настанов і повчань доньці. Пізніше виникла думка об'єднати всі ці роздуми в одну книгу, щоб вона стала корисною не тільки моїм дітям, а й усім нащадкам нашого людства.

На перший погляд, вона ніби стосується лише жінок, але це тільки на перший погляд, томущо життя жінки й чоловіка тісно сплетені сімейними стосунками й розірвати підхід окремо до кожного, — просто неможливо. Тим більше, що на підставі сімейних взаємовідносин, — я насамперед висвітлюю суть людської особистості: її вплив на шлюб та вплив шлюбу на неї. Ось чому ця книга буде корисною не тільки жінкам, а й чоловікам.

І все ж таки, моє звернення буде направлене більше до жінок. Чому? Та тому, що на досвіді свого життя та зі спостережень за способом життя інших сімейних пар, виникає враження, що за часів «темного середньовіччя», — мало що змінилося. До сьогодні мало хто (як жінки, так і чоловіки) розуміє справжнє значення вільних і незалежних стосунків між подружжям. Але ж це цілком можливо!

Якщо подивитися в загальному значенні «незалежність», то кожен може назвати хоча б кілька визначень даного поняття. Наприклад: свобода від впливу, відсутність контролю, самостійність, відсутність підпорядкованості, свобода від чужої волі, відсутність влади над будь-ким, духовна свобода.

А ось ще різні визначення незалежності:


— Незалежність — це вміння чинити і вести себе, узгоджуючись більше з власними потребами, сприйняттями або оцінками, а ніж з вимогами оточення або думками інших людей;


— Незалежність — це свобода думок і вчинків;


— Незалежність — це критичний склад розуму і особлива проникливість;


— Незалежність — це здоровий цинізм і безумовна віра в себе;


— Незалежність — це здатність відстоювати свою точку зору в будь-якій ситуації;


— Незалежність — це бачення світу через призму власного виховання.


— Незалежність особистості виражається в так званій ассертівності поведінки. Ассертівность (від англ. Assert — наполягати на своєму) — здатність людини не залежати від зовнішніх впливів і оцінок, а самостійно регулювати власну поведінку і відповідати за неї.


Це поняття близьке принципам гештальт-терапії:

«Я існую не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням; ти існуєш не для того, щоб відповідати моїм очікуванням…».

Ось ми розглянули з вами різні визначення незалежної особистості. Тепер давайте ж розберемося: як, ставши подружжям, ми можемо правильно будувати свої кордони в шлюбі один з одним і при цьому — бути незалежними.

Насправді незалежність в шлюбі — це не обмеження, введені для вашого чоловіка чи жінки. Ця книга не про те, як змінити свого чоловіка чи дружину, як втиснути його (її) в свої рамки, як змусити його (її) зробити щось. Я наводжу приклади, як краще провести кордони в ваших стосунках, щоб створити такі обставини в сім'ї, які б сприяли вашому спільному особистому зростанню.

Адже ніхто не може заперечувати того, що жінка також як і будь-який інший чоловік має право виховувати в собі повноцінну особистість. Адже, в стародавні часи жінка повноправною нарівні з чоловіками особистістю — не вважалася. І тільки в XIX в., лише в невеликій кількості жінок сформувалося справжнє розуміння концепції незалежної особистості, та яким чином вона може застосовуватись в шлюбних стосунках.

Глава 1. Трохи історії: «Як загартовувалася жіноча свобода і незалежність».

Чому ж так вийшло, що тільки зараз деякі жінки починають усвідомлювати, що означає бути незалежною? Адже не так давно ще наші діди і прадіди забороняли нашим бабусям і прабабусям не тільки бути незалежними, а й навіть думати про це. І лише з недавніх часів — пані «наважилися» відстоювати свою незалежність. Початком таких змін в суспільстві поклав феміністичний рух в Росії.

Фемінізм тоді формувався як громадський рух в середині XIX століття. Первинною метою жіночого руху було забезпечити жінкам доступ до оплачуваної праці та освіти. Пізніше головним завданням стало — добитися виборчого права для жінок. Воно було досягнуте влітку 1917 року, коли під тиском жіночого руху «Тимчасовий уряд» надав російським жінкам всю повноту виборчих прав.

Після Жовтневої революції більшовики спочатку співпрацювали з жіночим рухом. І завдяки такому союзу, феміністки нарешті просунули ті реформи, які не могли здійснити десятиліттями. Але при цьому радянська влада все ж не схвалювала існування незалежного жіночого руху, вважаючи його буржуазним.

Вона використовувала цей рух для реалізації власного проекту емансипації, спрямованого на політичну і економічну мобілізацію жінок в інтересах держави. Багато проблем жінок при цьому не вирішувалися, і саме ці проблеми виявилися на порядку вже нового феміністичного руху, що виник в кінці 1970-х років в дисидентських колах.

Тоді вийшов альманах «Жінка і Росія». Його редакторами були Тетяна Горічева, Наталія Малаховская і Тетяна Мамонова. Пізніше, в 1980—1982 роках, команда почала видавати журнал «Марія» і заснувала жіночий клуб.

Феміністські дисидентські журнали були присвячені проблемам, про які замовчували в радянському суспільстві. Вони робили особливий акцент на становище жінок: висвітлювали психологічні проблеми взаємин чоловіків і жінок, проблеми сімей, нерівну участь батька і матері у вихованні дітей, неповні сім'ї, аборти, пологи, згвалтування, становище жінок у в'язниці і бездомних жінок.

Багато дисиденток-феміністок були прихильниками християнських цінностей. Тому деякі автори називають цей рух «християнським фемінізмом».

Реакція на жіночий рух тоді була досить суперечливою: від співчуття і солідарності до засудження і нерозуміння; багато хто взагалі вважав його «непотрібним». За свідченням Тетяни Горічевой, жодна з учасниць колективу альманаху «Жінка і Росія», за винятком Тетяни Мамонової, не сміли називати себе «феміністками».

Члени жіночого дисидентського руху тісно співпрацювали з західними феміністками, як перебуваючи в СРСР, так і згодом будучи в еміграції. При цьому знайти спільну мову їм часто було складно через значні розбіжності християнської спрямованості радянських феміністок і принципової антирелігійної позиції західних.

Фемінізм на Україні з'явився приблизно 137 років тому. У 1884 році в місті Івано-Франківську (тодішній — Станіслав) з'явилося «Товариство російських жінок». А у Львові регулярно збиралися «жіночі віче». Там вони завзято відстоювали рівні з чоловіками права на виборах, і вимагали у міської влади дозвіл на отримання вищої освіти.

Пізніше жінки стали домагатися успіху в бізнесі і в політиці, все частіше піднімати питання про дискримінацію і тиск. Боротьба жінок за місце під сонцем привела до проблем в їх сім'ях — домашні обов'язки адже ніхто не відміняв… Чоловіки, в свою чергу, стали скаржитися на «непередбачуваного» суперника у вигляді жінки.

Нині до фемінізму ставляться як до чогось негативного, недоручного. Не так вже й багато українок беруть на себе сміливість назватися «феміністками». Одним нав’язали думку, що феміністки — це «агресивні чоловіконенависниці». У інших причини простіші. Як написала одна учасниця дискусії в Інтернеті:

«Мій улюблений до слова поцікавився, феміністка я чи ні, а як тільки я пустилася в розлогі міркування на цю тему, тут же перервав мене жорсткою фразою: «Я не хочу від тебе чути слово «фемінізм» по відношенню до себе! Інакше …».

Як бачимо, милі жінки, завойовування незалежності давалося нам нелегко. Я сама застала той час, коли мої батьки виховували мене з домішками ідеології «кам'яного віку». І тільки тепер, навчаючись на власних помилках, я намагаюся виховувати вже своїх дітей — в дусі свободи і незалежності.

Як виявилося на практиці, це не таке вже й легке завдання. Чому? Та тому, що саме моєму поколінню доводиться синтезувати в собі отримане виховання і нове бачення даного питання. І вже, виходячи з отриманого результату, прищеплювати правильне мислення своїм дітям.

Насправді, якщо так подумати, виходячи з визначення «досконала особистість», жінці до сих пір не дано в повній мірі виховувати її в собі. На заваді цьому стоять залишки «забобонів» в в свідомості сучасного суспільства. Адже, ніхто не заперечить той факт, що ставлення чоловіків до нас жінок — декілька упереджене.

Можливо тому, що вони міркують собі: «Якщо дати жінці розвиватися як незалежна особистість, то виникне загроза самим втратити свою незалежність, а жінки стануть панувати над ними». То чому ж тоді такий страх не виникає в них у чоловічому середовищі? Адже, не зважаючи на своє суперництво, вони всеж таки сприймають себе подібних як рівних і повноцінних собі…

Я ні в якій мірі зараз не захищаю жіночу стать. Але недоліки жінки стали недоліками лише тому, що вона ще не до кінця усвідомлює, — якою має бути незалежна жінка й повноцінна особистість. Адже, наше суспільство ще до кінця не визначилося, якими ж повинні бути стосунки між чоловіком та жінкою, та яка їх роль у відношеннях один з одним. Але я впевнена, що до справедливої рівноваги ми все ж таки з вами прийдемо.

Глава 2. Фінансова незалежність жінки в шлюбі.

Чим приваблива ідея фінансової незалежності жінки?

Коли жінка стає фінансово незалежною від свого чоловіка, та й, взагалі в цілому, її життя набуває багатішого і яскравішого сенсу. В результаті роботи над своєю особистістю вона набуває безліч корисних речей. З одного боку — вона:


— Перестає сприймати гаманець чоловіка, як свій власний;


— Не розкидається грошима на ліво та на право, починає економити, так-як свої фінанси жалкіше;


— Перестає «клянчити»;


— Вже не грає роль «маленької дівчинки», а сама забезпечує свої жіночі потреби.


А з іншого боку — вона:


— Перестає сприймати чужу думку як свою;


— Більше не боїться приймати невірне рішення і отримувати за це догану;


— Реалізує свободу дій, самовиражається;


— Стає незалежною в стосунках, і тим самим значно зміцнює відносини зі своєю коханою людиною;


— Справедливо оцінює ступінь щастя, яке приносить в її життя люблячий чоловік;


— Може вільно приймати рішення про продовження або розірвання відносин.


Я вважаю, що кожен незалежний чоловік хоче бачити біля себе цікаву і впевнену в собі жінку: зі своїми принципами та переконаннями; зі своїми ідеями і звичаями, а не залежну «сіру мишку», яка боїться залишитися одна в своєму нудному й одноманітному житті.

По-справжньому вільне життя влаштоване так, що і чоловіки, і жінки повинні покладатися тільки і виключно на себе. Любити — так. Довіряти — так. Допомагати — звичайно. Але єдині ресурси, на які ви можете розраховувати — це ваші власні ресурси. Це не означає, що ми живемо в якомусь особливо жахливому світі. Звичайний світ. Звичайні люди.

«Незалежна жінка — будує своє життя, а залежна — руйнує його»

Поруч з незалежною жінкою змінюється і роль чоловіка в її житті:


— На чоловіка більше не перекладається тягар відповідальності за виживання всієї родини;


— Він стає партнером, супутником, з яким цікаво бути поруч;


— Сімейний бюджет і турботи цілком можна ділити навпіл, при цьому кожен може зберігати недоторканність свого особистого гаманця.


При такому підході вже не вважається, що дружина повинна тягнути всі домашні турботи тільки на собі. Європейські жінки взагалі можуть дозволити собі навіть не вміти готувати. Просто тому, що вони такі ж втомлені можуть прийти з роботи, і так само мріяти поніжитися на дивані. В Європі дружини мають на таку поведінку повне право і це не сприймається в європейському суспільстві як щось негативне.

Більш того, жінці набагато простіше виділити зі свого бюджету фінанси на свої особисті потреби, наприклад на салон краси, спа-процедури, коктейль з подругами або няню на час корпоративної вечірки. При цьому вона не повинна кожен раз доводити чоловікові про необхідність приділити час і гроші на суто жіночі потреби.

У цій главі я торкнулася більше фінансової незалежності в шлюбі. У наступній я детально розповім про те, як стати незалежною в міжособистісних стосунках з чоловіком.

Глава 3. Незалежність в міжособистісних стосунках.

«Власні кордони»

У цій та в наступних главах, я буду говорити про взаємодію між незалежною дружиною та незалежним чоловіком в умовах співіснування на спільній, але в одночас, розподіленої території. Назву її так: «власні кордони».

На прикладі кордонів приватних володінь я спробую вам продемонструвати модель незалежних міжособистісних стосунків у шлюбі. Уявіть собі, що ви є господарем якоїсь приватної власності. Так вам буде легше розібратися: що і кому належить, а значить хто і за що несе відповідальність.

Отже, якщо в вашій власності є: будинок, город, сад, або квартира в багатоповерховому будинку, то це означає, що саме ви доглядаєте за власними володіннями, оберігаєте їх від зовнішніх зазіхань і впускаєте тільки тих, кому довіряєте.

Те ж саме відбувається й в міжособистісних стосунках між чоловіком та дружиною. Кожен з них має «свою власність» — це свої думки, вчинки, переконання, принципи, якості характеру, здібності, таланти та душу вцілому. Якщо два таких «господаря» проживають поряд, то вони стають сусідами. Тепер вже від них обох залежить мирне або вороже співіснування.

Якщо ви обидва є повноцінними зрілими особистостями, то ще в самому зародку своїх відносин ви почнете позначати межі власного простору. І це цілком справедливо!

Визначення особистих кордонів — це:


— Запорука вашого щасливого співіснування в шлюбі;


— Пізнання себе і іншу людину як особистість;


— Продовження самовдосконалення;


— Набуття нового досвіду в міжособистісних стосунках;


— Попередження і можливе запобігання майбутніх проблем у шлюбі.


Саме так виглядає ідеальний шлюб і ідеальні стосунки. Але що робити, якщо шлюб виник спонтанно — з ряду причин, не пов'язаних з особистісним зростанням: коли двоє, ще не досягнувши зрілості і під впливом гормональних сплесків в організмі, — кидаються «у вир з головою»? З часом, абсолютно не підготовлені до спільного життя, — вони часто роблять помилки, — які в свою чергу несуть свої певні наслідки.

Шлюб — це серйозне, сміливе але ризиковане рішення. І це рішення не можна приймати безвідповідально, тому що шлюб має твердо стояти на цих трьох стовпах: свобода, кохання та відповідальність.

Свобода, кохання, відповідальність

Подружжя — це такі стосунки, які засновані на коханні та відповідальності, які в сою чергу тримаються своїм корінням за свободу. Якщо кожна людина незалежна від іншої, то вона вільна кохати її. Але там, де безвідповідально присутня реальна чи уявна влада одного над іншим, — немає місця любові.

Кохання — це вільне почуття. Тому й людині, яка любить необхідні: відчуття повної свободи — з одного боку, і почуття відповідальності — з іншого. Якщо хоч один з цих стовпів відсутній в подружніх стосунках, то на їх місце приходять: страх, залежність, недовіра, образа, хаос.

Ось що про це говорить в книзі: «Брак. Где проходят границы?» Дж. Таунсенд:

«Когда эти основные компоненты ваших отношений неукоснительно соблюдаются, — происходит нечто невероятное. Ваша любовь и взаимопонимание растут, а вместе с ними растете как личности и вы с супругом.»

Біблія доповнює:

«Досконала любов проганяє страх».

(1 Ін. 4:18).

Коли двоє люблячих один одного беруть на себе відповідальність робити все від них залежне на благо шлюбу, — кохання не знає меж. А коли відповідальність не ділиться порівну між людьми, виходить, що одному доводиться брати на себе занадто багато, і в ньому починає накопичуватися образа.

У той же час інший, який ні за що не відповідає, а лише егоїстично пожинає плоди спільного життя та відверто командує першим. Якщо один з подружжя робить замах на свободу іншого або перекладає на нього всю відповідальність за відносини, — любов починає здавати свої позиції. Подібно до рослини, яка в'яне в сухому, неродючому грунті, — стосунки подружжя марніють в обставинах ворожості та нерозуміння.

Та коли ці основні компоненти відносин неухильно дотримуються, — відбувається щось неймовірне: їх любов і взаєморозуміння ростуть, а разом з ними ростуть як особистості і кожен з подружжя.

Свобода, кохання та відповідальність вимагають від чоловіка та дружини активних дій. Керуючись ними, кожен з них змінює:


— Своє ставлення, свою реакцію, свої вчинки, свої рішення, свої почуття, свій характер;


— Бере активну участь у пошуках шляху з подолання будь-яких непорозумінь, що виникли у відносинах з партнером, навіть без провини;


— Тепер кожен бере відповідальність за свої: бажання, настрій, потреби, недоліки і життєві принципи.


Ні для кого не є секрет, що більшість людей спочатку самі дозволяють іншим витісняти себе за певні рамки, а потім самі ж ображаються на тих, з ким допустили таку помилку. Проявляючи своє безсилля і слабкість, — вони не домагаються здійснення своїх бажань, не відстоюють свої принципи, не захищають «власні володіння» від зовнішнього розорення.

Існують певні закономірності в міжособистісних стосунках:


— Відсутність свободи породжує рабство. А раби, як вам відомо, — рано чи пізно піднімають повстання.


— Відсутність відповідальності, — породжує залежність.


Вся ця «розруха» з часом накопичується і в результаті можна прокинутися «біля розбитого корита». Тому перед кожними молодятами стоїть подвійне завдання:


— З одного боку: вести себе так, щоб не стати жертвою поганого характеру чоловіка або дружини;


— А з іншого: вносити зміни в свої риси характеру, щоб по можливості підтримувати здорові подружні стосунки.


Але початок будь-яких змін — повне відчуття особистої відповідальності за те, що відбувається.

Наведу приклад: «Його безвідповідальність робить моє життя нестерпним» — так почала свою розповідь Катерина. Далі вона почала розповідати жахливу історію про те, як її чоловік поводиться ніби мала дитина, яка зовсім не хоче дорослішати, та про те, що він постійно перекладає на її плечі тягар відповідальності за всю сім'ю. Як її життя з цією людиною — це суцільні страждання як в матеріальному, так і в моральному плані.

Однак, слухаючи її душевні розплески, я зрозуміла: вона потрапила в полон особистісної безпорадності. Мені одразу ж прийшло на думку безліч способів, за допомогою яких вона могла б назавжди позбавитися від впливу негативних звичок свого чоловіка. Адже, в неї було безліч можливостей допомогти не тільки собі, а й йому. Та вся біда була в тому, що вона сама не розуміла, як багато залежить саме від неї самої.

— А чому б вам не перестати нести на собі всі наслідки його помилок, та кожен раз рятувати з халепи, в яку він потрапляє?

— Це ви про що? — здивувалася Катя. Вона дивилася на мене розгубленими очима, і було видно, що вона щиро не володіє ситуацією.

Було важко зрозуміти: чи то безпорадність її засмутила, чи просто її лякала сама думка про подібну поведінку… Ясно було лише те, що вона вважала моє зауваження, як злочин проти її щирої любові до чоловіка.

Згодом, на протязі нашої бесіди, я зрозуміла, чому Катя цілком впевнена, що від неї нічого не залежить. Вона ніколи не почувала себе вільною будь-що вирішувати. Їй ніколи не спадало на думку, що вона має повне право на власну думку та власний сценарій поведінки. Із-за подібної скутості, вона почувалася жертвою.

В той же час, як Денис — її чоловік — знаходився під впливом оманливих спроб приборкати Катерину, коли та хоч якось старалася вплинути на нього. Він сприймав її спроби, як насильство над особистістю. Насправді ж ніякого насилля не відбувалося, просто він не міг усвідомити це.

Справжнє кохання панує лише в тому шлюбі, де свобода і взаємне виконання обов'язків, — знаходяться в тісній взаємодії між собою. Де любов створює всі умови для розвитку свободи, яка в свою чергу необхідна для зміцнення відповідальності, що є найважливішою умовою любові. Парадокс полягає в тому, що кохання — не можливе без свободи, а свобода — неможлива без кохання.

Отже, якщо ви будете наполегливо працювати над собою і своїми подружніми стосунками, то ви зможете:


— Стати вільними від рабської залежності, егоїзму і негативних нахилів;


— Стати більш люблячими і відданими на стільки, що зможете любити шлюбного партнера навіть коли він не заслуговує цього;


— Зміцнитися в самовладанні і відповідальності за свої вчинки;


— Відчути себе коханими;


— Набути глибші подружні стосунки.

Безпека

Уявіть собі знову власний будинок із прилеглою до нього ділянкою, або квартиру в багатоповерховому будинку. Які запобіжні заходи ви почнете для захисту своїх володінь? Напевно ви подбаєте про те, щоб обнести свою ділянку парканом, поставите надійні запори на дверях і хвіртці, встановите сигналізацію або обзаведетеся спеціально навченою собакою. Іншими словами, ви зробите все, щоб з одного боку — не впустити «зле»: злодії або шахраї, а з іншого — мали можливість впустити «добре»: близькі вам люди.

Все сказане про ваші володіння відноситься і до вашої душі. Вам потрібні такі захисні механізми впливу на внутрішній і навколишній світи, щоб з одного боку — захищати свою душу від негативних впливів з боку оточення, а з іншого — дозволяти їй знаходити необхідні здібності для подолання різних труднощів у відносинах з іншими.

Самовладання

Існують три типи людей:


— Перші — заперечують проти встановлення меж особистої власності, вважаючи, що це буде занадто егоїстично з їхнього боку;


— Другі навпаки — користуються подібними межами якраз в егоїстичних цілях;


— Треті взагалі до кінця не розуміють що таке кордони особистої власності, а значить і створювати їх не вміють.


Без розподілу меж власності, — взагалі неможливо навчитися володіти самим собою. Визначаючи кордони особистої території, ви ні в якому разі не маєте права вказувати сусідові, що він повинен або не повинен робити на своїй.

Так само ви окреслюєте територію і своєї особистості. І якщо хтось зазіхає на вашу «власність», то ви повністю контролюєте ситуацію, не дозволяючи нікому підпорядковувати вас собі або ображати вас. Ви не дозволяєте іншому володіти вашою особою. Ви самі володієте собою.

Самовладання — це міцне підгрунтя для міцних взаємин у шлюбі. Якщо ви навчитеся володіти собою, — ви знайдете здатність не тільки протистояти власному егоїзму, але й більше і глибше кохати свою другу половинку. В ваших силах з'явиться можливість створити таку душевну близькість в стосунках, про яку ви тільки мрієте.

Глава 4. Приклади власних кордонів.

У соціальному світі, де спілкування відбувається на рівні душі, розділові кордони теж існують. Кожна людина захищає свою територію по-різному: один ввічливо, інший грубувато, а деякі можуть запросто і кулаком огріти… Тому людська істота наділена спеціальними «повноваженнями», які допомагають їй розмежовувати міжособистісний простір.

Давайте з вами розглянемо деякі з них.

Використання слів

Слова — це основа міжособистісного спілкування. Вимовлені вами слова несуть інформацію про те: хто ви і що з себе уявляєте. Вони дають можливість оточуючим людям: або розуміти вас до глибини душі, або ж навпаки — ввести співрозмовника в оману, — хто ви є насправді. Все залежить від того, — яку мету ви переслідуєте.

Дуже погано, коли в шлюбі відсутні такі поняття як «відкритість» і «чесність». Тоді, відповідно, страждає і загальне порозуміння між подружжям. Кожен з них малює в своїй свідомості суто свою картину особистості іншого. І дуже часто така картина несе помилковий, що не має справжнього змісту характер, так як людина схильна бачити тільки через призму свого «я». Іншими словами, не знаючи правди, ми підсвідомо приписуємо іншій людині свої: почуття, думки, риси характеру, мотиви, бажання, потреби і т. д. А значить, не маємо можливості об'єктивно оцінювати її особистість.

Емоційна дистанція

Буває так, що один з подружжя:


— Завдає душевного болю іншому;


— Не бажає змінити своє образливе ставлення;


— Безвідповідально відноситься до подружніх обов'язків;


— Не зважає на душевні та емоційні потреби партнера;


— Не виправдовує довіри, заводячи роман на стороні.


У таких випадках продовжувати вірити в те, що ситуація зміниться сама собою — нерозумно. Але й не варто робити поспішні висновки та діяти стосовно них: йти з дому до батьків або друзів самому, або відразу ж збирати валізу з речами партнера й виганяти його геть. Самим розсудливим і позитивним впливом на вашого співмешканця буде наступне:


 Щоб «не наламати дров» на «гарячу голову», — візьміть паузу. Це необхідно для того, щоб: по-перше — під впливом скривджених почуттів, не наробити дурниць, із-за яких надалі самим буде соромно; по-друге — коротка пауза надасть можливість охолонути і проаналізувати ситуацію, що склалася; і по-третє — підготуватися до наступного етапу.


— Наступним етапом стане «озброєння». Це означає, що вам належить запастися всім необхідним: компетентною порадою; необхідною інформацією про себе і про свого партнера; словами, які зможуть позитивно вплинути на чоловіка/дружину; підтримкою надійних людей; терпінням; витримкою і любов'ю.


— «Озброївшись», — дійте. Не залежно від того, — попросив у вас вибачення чоловік/дружина чи ні, вам самим варто проявити ініціативу по залагодженню конфлікту. Ось в цьому — вам і допоможе весь ваш «запас».


Займаючи позицію емоційної дистанції, пам'ятайте: ви повинні робити все вище сказане, — з чистою душею і благими намірами. Інакше, якщо ви керуєтеся мстивими спонуканнями, то ваші спроби до примирення будуть приречені на провал, і бажаного результату вам не досягти. Ви повинні бути впевнені, що служите справі любові, а не йдете на поводу у будь-яких егоїстичних бажань.

Цей захисний механізм збереже ваш шлюб від непотрібного напруження, а подружжя — від морального збитку. Він стане найбезпечнішим кроком для збереження ваших відносин.

Глава 5. Дев'ять заповідей сімейного благополуччя.

У цій главі я лише поверхово торкнуся кожну із заповідей міжособистісних відносин. Безумовно, кожна з них має досить глибокий підтекст, але я торкнуся лише вершини айсберга.

Перша заповідь: «Що посієш, — те й пожнеш»

Марія та Олександр були одружені вісім років, вони дуже любили один одного. Однак, коли Сашко був чимось засмучений або злий, він зазвичай ходив похмурий, замикався в собі, переставав розмовляти з Марією і дітьми, зрідка вибухаючи спалахами гніву. Якось в один із таких днів, діти стали сваритися за столом. Раптом Сашко спалахнув:

— Маріє, та чи ти не можеш втихомирити дітей?! Невже навіть вдома я не можу мати спокою?

Він різко встав і вийшов з кухні, грюкнувши дверима. Пішов в свою кімнату, включив телевізор та сидів в кімнаті доти, поки діти не полягали спати.

Марія була розгублена і дуже ображена. Але вона вже звикла до того, що, коли у чоловіка поганий настрій, він буває дуже грубий, і не звертала на це уваги.

Вона вважала, що треба проявляти тактовність і терпіння, поступатися йому. Адже у нього така важка робота й він потребує турботи і уваги. І вона вселяла дітям, що вони не повинні засмучувати тата, що їм слід зважати на його настрій. Тому коли тато був вдома, всі буквально ходили навшпиньки. Ніхто не міг ні на що поскаржитися або висловити невдоволення чим-небудь зі страху знову вивести тата з себе.

Кожен раз Марія щосили намагалася «вдихнути в чоловіка життя», підбадьорити його, повернути втрачену радість. Всі її душевні сили йшли на те, щоб привести Олександра в стан внутрішньої рівноваги.

Вона билася не покладаючи рук, щоб хоч якимось чином змінити поведінку чоловіка. Але воно лише погіршувалося. Сашко зовсім не усвідомлював, що з ним коїться щось недобре. «Ти все перебільшуєш», — говорив він дружині. А іноді навіть звинувачував її в своєму поганому настрої.

Натягнуті відносини Марусі та Сашка — як найкраще ілюструють першу заповідь сімейного життя. Адже, у подружніх стосунках заповідь: «Що посієш, — те й пожнеш» — грає першочергову роль. Без неї взагалі неможливо побудувати взаємовигідні і справедливі відносини з будь-якою людиною, а тим більше стати справжньою Особистістю. Якщо ця заповідь не була привита вам або вашому чоловікові ще дитиною в рідній домівці, то це відразу ж проявиться у вашому шлюбі. А вже у відносинах між двома зовсім різними особистостями, — це може привести до самих небажаних наслідків.

Якщо ви зустріли подібну людину, то вам доведеться зробити нелегкий вибір: або ж — зайнятися його вихованням, або — мужньо терпіти його все своє життя, або — розлучитися з ним. Як показує життєвий досвід, багато хто вибирає всі три варіанти — тільки в почергово: одне за іншим. У будь-якому випадку, пройти їх навіть окремо — буде дуже непросто. Все залежить від того, — на скільки ви обидва є зрілими і люблячими людьми.

Друга заповідь: «Будьте відповідальними один перед одним, а не один за одного»

Ця заповідь — є прямим доповненням першої. Ви можете повністю підтримувати один одного «і в горі, і в радості», але в кінці-кінців кожен з вас сам повинен стежити за чітким виконанням власних щоденних обов'язків. Що це означає:


— Не тільки любити свого чоловіка/дружину, але і проявляти свої почуття до нього (неї), — як на словах, так і в діях;


— Брати на себе відповідальність тільки за свої: почуття, настрій, вчинки, бажання, особистісний ріст і риси характеру;


— Не нести «тягар» свого чоловіка, тобто, не відповідати за все те, за що він повинен відповідати сам.


Недотримання цих простих правил, може призвести до двох протилежних крайнощів. З одного боку: ви можете стати заручником чужої безвідповідальності і тягнути тягар відразу вас обох; а з іншого боку — стати безвідповідальним маніпулятором.

Рівний розподіл відповідальності на двох, вам допоможе дотримуватися рівномірного балансу справедливості у відносинах. А також буде сприяти вашому душевному зближенню з чоловіком/дружиною, щоб уникнути неприємного відчуття самотності в шлюбі.

Третя заповідь: «Не намагається переробити іншу людину таким чином, щоб вам було зручніше з нею жити»

Ця заповідь може викликати у вас розгубленість: які саме зміни в сімейному житті залежать від вас, а які — ні. Іншими словами: що вам підвладне змінити у відносинах з чоловіком/дружиною, а що зовсім не в ваших силах. Тому, як показує практика: кожен з подружжя намагається змінити перш за все свого чоловіка/дружину, але не себе. Так поводитися — нам диктує наша егоїстична сутність.

Насправді ж, якщо ви дійсно хочете бути по-справжньому щасливими в шлюбі, то ви не маєте права на такі речі:


— Диктувати іншим людям як себе вести, що думати і що відчувати;


— Не в вашій владі змусити когось позбутися шкідливих звичок, змінити свій характер або рости як особистість;


— Ви не можете «підігнати» іншу людину під свої ідеали, — не в вашій владі змінити її.


Все що в вашій владі — це:


— Запастися терпінням, витримкою і самовладанням;


— Визнати наявність власних недоліків;


— Винести їх на спільне обговорення;


— Розповісти чоловікові/дружині про те, що ви відчуваєте;


— В спільному обговоренні ситуації, що склалася, ви можете з'ясувати: чи не перейшли ви самі дозволених меж у відносинах з ним (нею);


— Проявити готовність змінитися самим і змінити ситуацію на користь ваших відносин.


Чому так? Та тому що на 100% безгрішних людей, як ви знаєте, — не буває. Як би огидно не поводився ваш чоловік/дружина, якої б шкоди вам не завдавав (ла), напевно ви теж робите вчинки, які неприємні йому (їй).

Будьте готові до того, про що повідає вам про вас ваш чоловік/дружина. Може щось у вашій поведінці або словах також ранить його (її). Поставтеся з розумінням до його (її) неприємних відчуттів. Ніщо так не сприяє зрілості подружніх відносин, як щире бажання чоловіка чи дружини змінитися. І в цьому вам допоможе наступна заповідь.

Четверта заповідь: «Хочете, щоб інші поважали вашу свободу, — поважайте таку ж свободу інших»

Якось я зустріла свою знайому в перукарні. Кожен з нас розповідав про свої досягнення. Я поділилася з нею новиною про те, що зайнята написанням книги «Мистецтво бути незалежною». На що вона мені відповіла:

— А в моєму шлюбі командую парадом тільки — я. Мого чоловіка нічого не стосується!

В її словах проявилася добре знайома мені думка: я хочу користуватися необмеженою свободою, і мене не влаштовує, якщо ще чиясь свобода буде обмежувати мою.

Трохи згодом, якось ми з чоловіком були в гостях у наших друзів — Оксани та Віктора. Ця подружня пара продемонструвала точно таке ж спотворене розуміння свободи особистості. Віктор поскаржився, що іноді на Оксану щось находить і вона без всякої причини замикається в собі. На що Оксана тут же відповіла:

— Причина якраз є. Я замикаюся, коли намагаюся сказати тобі «ні», а ти тиснеш на мене.

Віктор почав заперечувати це. Але Оксана не почала одразу обговорювати подробиці, а просто відповіла:

— Мені здається, у нас різні точки зору на одне й те ж питання.

Тема розмови змінилася, ми поговорили потроху про все. В кінці вечора Віктор запросив мого чоловіка взяти участь в ході військовослужбовців, яка відбудеться через два тижні. На що він відповів:

— Вибач, я не можу.

Віктор демонстративно скинув руки і виголосив перебільшено глузливим тоном:

— Ой ой ой! Він не може! Та годі. Відклади свої справи заради зустрічі з друзями.

Оксана весь час спостерігала за нами. Вона не втрималася і вигукнула:

— От саме те, про що я й говорила. Саме так він і веде себе, коли я говорю йому «ні». Починає тиснути на мене.

Віктор здивовано запитав:

— А що я такого роблю?

Тут вже я не втрималася:

— З усією повагою до тебе, Віктор, — твоя дружина абсолютно права. Адже ти й зараз тиснеш на мого чоловіка, перш ніж він встигне порадитися зі мною, а потім відповісти тобі «так», чи «ні». Як тільки ми обговоримо це питання, він обов'язково дасть тобі відповідь.

До Віктора, нарешті, дійшло, що його бажання зробити як краще обертається вторгненням за межу, що відокремлює власність іншої людини. Він проявляє неповагу до чужої власності. Згодом він усвідомив, що за все в цьому житті потрібно платити.

Отже, не чекайте, що хтось буде зважати на вас, якщо ви в такій же мірі не зважаєте на інших. За своєю гріховною сутністю, людина схильна поважати тільки свої: думки, погляди, досягнення, а іноді навіть приписувати собі неіснуючі «подвиги».

Це відбувається тому, що кожен з нас підсвідомо прагне досконалості. Ми порівнюємо себе з тими ідеалами, на які хочемо бути схожими. Присвоюуємо собі те, чого насправді у нас немає. І не дай Бог нас спустити з п'єдесталу власної «слави»! Можна здогадатися про те, — яка буде реакція.

Торкаючись теми про людську сутність, я хочу сказати наступне: якщо ви хочете, щоб інші поважали ваше «ні», то з такою ж точністю, — ви повинні поважати таке ж «ні» інших. Особливо тоді, коли ви перебуваєте в подружніх стосунках, інакше вони будуть приречені на спортивні змагання. Подібні змагання властиві більше дітям, але не зрілим особистостям. Тільки діти визнають досягнення і свободу інших набагато менше, ніж власні.

На початку подружніх відносин (особливо в період медового місяця), молодим людям може здатися, що вони дивляться на світ одними очима. Але з часом раптом виявляється, що у кожного з них абсолютно різні бажання, потреби і навіть уявлення про спільне життя.

Процес зіткнення почуттів і думок двох різних людей проходить непросто. Особливо важко проходять адаптацію один до одного пари в поспішних шлюбах, де з двох, ще не сформованих як особистості людей, — формується нова сім'я. Пощастить більше тим подружжям, які прагнуть не просто присвоювати собі добрі якості, а тим, які налаштовані рости духовно, і готові до внутрішніх змін.

Цінувати і поважати кордони особистості чоловіка/дружини — ось все, що потрібно для вашого спільного щастя. Якщо ваша любов робить вашого чоловіка/дружину вільним (ою), якщо ви поважаєте недоторканність його (її) особистого простору, то ви тим самим прокладаєте шлях до поваги і вашої власної волі.

П'ята заповідь: «Якщо ви досить щиро не можете сказати «так», то краще щиро сказати «ні»»

Геннадій обожнював політику. Його дружина обожнювала свого чоловіка, але ненавиділа політику. Кожен раз, коли він бурхливо розповідав про політичний стан в країні, — вона просто мовчки слухала його.

— Це ж так цікаво! — переконував він.

Олена зовсім рідко цікавилася політикою, але думала про себе: «Ми різні з ним, але я кохаю свого чоловіка. І мені ж не хочеться, щоб він сердився на мене». Тому без будь-якого задоволення вона кожен раз терпляче вислуховувала його.

Сама того не підозрюючи, Оленка робила все можливе, щоб Геннадій все ж таки відчув її зневагу до подібної тематики: іноді змінювала тему, а іноді просто мовчала — давала йому виговоритися.

Зрештою Геннадію набридло бачити, як дружина кожен раз демонструє нудьгу в політичних дискусіях.

Він сказав:

— Вже краще я взагалі не буду говорити з тобою на такі теми, а ніж бачити тебе з таким видом.

Олена образилася на те, що чоловік не оцінив її жертву. Вона не розуміла, що йдучи на зустріч Геннадію, вона говорить «так» тому, що їй не подобається. Із-за такої нерішучості, ні він, ні вона сама не отримували задоволення від того, що відбувається.

Неможливо по-справжньому кохати іншу людину, якщо постійно робити щось вимушено. Робити щось проти своєї волі — це значить підсвідомо боятися когось або чогось.

Нижче я приведу приклади тих страхів, які так часто заважають нам у створенні власних кордонів. Це страх:


— Втратити душевну прихильність свого чоловіка, відчути себе самотньо;


— Викликати його гнів, осуд, неприязнь;


— Не відповідати очікуванням чоловіка/дружини;


— Втратити його (її) повагу.


Страх — це найгірший ворог любові. Якщо ви робите вимушені вчинки через страх, то ні про яку любов не може бути й мови. Згодом вона просто згасне, і з усіх спогадів про шлюб, — залишаться лише гіркі.

Бесплатный фрагмент закончился.

Купите книгу, чтобы продолжить чтение.