Бесплатный фрагмент - Шукачі пригод з сузір'я Лебедя

Шукачі пригод з сузір’я Лебедя

Минуло чимало часу, Лііі та Лууу одружилися і народили дитину, хлопчика Лілу, йому всього на всього 5 місяців, а вже літає, ходить, розмовляє. Вони для нас дивні, а ми для них.

— Мамо, подивись якого дивного кольору планета.

— То синку Земля.

— А що вона теж для мого життя має значення?

— Так, синку. Всі планети для тебе мають значення, в такій же мірі як і для Землян.

— А що там є живі істоти?

— Так, там живуть дивні істоти живі і невидимі людському оку, а ми з тобою їх можемо бачити, по бажанню.

— А можна ми сьогодні полетимо до Землі, вона мені подобається, така наче рідна, ніжна як ти мамусю. Я вже їсти хочу.

— Добре синку, зараз прискорення включимо і будемо за декілька хвилин на орбіті, отам я тебе погодую.

— А на орбіті Землі небезпечно?

— Нам з тобою безпечно, будемо сидіти наче на надувній подушці.

Минуло декілька хвилин і мати вже оголяла груди, щоб погодувати маля. Дивно споглядати як ведуть себе прибульці з сузір’я Лебедя. Вони чудові, на обличчі мами ніжна посмішка і така любов до дитини, що миттєво огортає їх обох наче марево — Веселка. Дивиться на Землю і розповідає дитині про те, як живуть люди на Землі. Воно смокче прицмокуючи цицьку, бавиться пальчиками стискаючи ніжне тіло маминих грудей. Наче люди, але не зовсім. Інша природа над розумних живих, позаземних істот. Наївшись до схочу, дитина задрімала, а мама занурилась в спогади про мандри з татом дитини. Швидко промайнув час, дитина прокинулась і з цікавістю почала розглядати Землю. У них зір може змінюватись, наче під мікроскопом розглядають Землю, та інші планети.

— Мамо, а що то таке на двох ногах ходить і нема крил, так як у нас?

— То люди синку.

— А що у них різні скафандри, не так як у нас?

— Ні синку, у людей нема скафандрів, вони живуть на теплій планеті, правда ж і зими бувають.

— А що то за чудовиська пересуваються туди сюди, туди сюди?

— То машини, штучні роботи, які створили люди для своїх потреб.

— А чому ти мені не розповідала про роботів, тоді ще коли я був у твоєму животі?

— Не мала на це часу, підсвідомі знання потрібно було тобі передати, про той невидимий світ, в якому ти живеш.

— Мамо, мене тато кличе, вже прийшов додому і хоче зі мною бавитись. Пішли до татка. Завтра ми знову прилетимо на орбіту Землі?

— Так сину.

Невдовзі тато ніжно обіймав свого сина і дружину. Дивитися за стосунками та коханням цілої родини жителів землі з сузір’я Лебедя, цікаво. Так, у людей нема таких почуттів, вони не вміють так кохати на протязі сотень років і не звертати увагу на інших. Якби можна було описати нашими словами, то я б це зробила, можливо пізніше але не зараз.

— Тату, ми були на орбіті Земля, вона така гарна, найкраща у всьому всесвіті, навіть красивіша за нашу.

— Так, синку ти правий, кращої нема, але всі планети мають свою неперевершену красу, бо кожна з них виконує свою функцію, конструкція всесвіту навіть нам не розкрила своїх таємниць. Їх так багато, що тобі довго прийдеться наповнювати свою пам'ять знаннями світу в котрому ми всі живемо.

— Тату, а чому Плутон такий сердитий в цій сонячній системі?

— Сердитий тому, що невидимі навіть нашому оку живі істоти Плутона, змушені трансформувати сексуальний потенціал, агресію людей, а з іншого боку руйнівний потенціал силового поля розуму, з більш агресивних земель, задля збереження життя на Землі. Це вічний трансформатор і розділювач потенціалів розуму людей.

— Так ти ж теж на роботі щось розділяєш і кудись відправляєш, я це бачив, коли був у маминому животику.