18+
Піхотинці Cмерті

Объем: 126 бумажных стр.

Формат: epub, fb2, pdfRead, mobi

Подробнее

«Сигарета — це бікфордів шнур, на одному кінці якого вогонь, а на іншому —дурень.»

Джордж Бернард Шоу

Пролог чи анотація?

Важко назвати це прологом, адже битва була розпочата давно тай не нами. Вся людська історія пронизана смердючим запахом паленого табачного листя та дурманними травами. Спочатку куріння було в більшій мірі елементом ритуалів, проте за останні три сотні років ситуація кардинально змінилась. По всій планеті триває тиха неоголошена війна. Війна, яка все набирає обертів та збільшує кількість жертв не погодинно, а посекундно, саме тому так важливо дати відпір ворогу, щоб не стати їхньою черговою жертвою.

Дану книгу об’єднує єдина сюжетна лінія про паління. Вона пов'язує у собі людей, ситуації, неочікувані події та приголомшуючі факти, які навряд чи залишать Вас байдужими. Тому приготуйтесь до захоплюючої подорожі у складі нашої божевільної трійки та підтягніть пожовані соплі, любі новобранці. Настав час змін, час дій! До фінальної баталії зосталось обмаль часу!


З повагою, Генерал-майор Гігвай!

Пролог

Чи помилялись Ви коли-небудь? Думаю, що так! Зазвичай нам неприємно у цьому зізнаватись, хоча про власні помилки та невдачі у сучасному суспільстві взагалі не прийнято говорити, але нажаль, моя історія не обійдеться без ідіотських вчинків, божевільних подій, невдач, розчарувань та мук. Цей непростий період життя був переповнений сумбурними почуттями ненависті, тривоги, зневіри, але якщо Ви зіштовхнулися з такою ж проблемою, якщо Ви залежний курець, тоді дозвольте мені повідати Вам свою історію боротьби. Маю велику надію, що цей досвід допоможе кожному хто насмілиться прожити дану книгу до кінця. Вона написана для тих хто готовий визнавати власні помилки, приймати «неприємну правду» та боротися, зціпивши зуби. Якщо ж Ви шукаєте простого або ж чарівного способу, який позбавить Вас від залежності, тоді Вам краще звернути увагу на інші друковані видання з подібною тематикою. «Піхотинці смерті» — це не чарівна книжечка, це не панацея, тому не надійтесь, що знайдете на її сторінках чудесні ліки, які в секунду позбавлять Вас від усіх проблем. Чарівних методів не існує і це, чесно

кажучи, лякає та вводить в ступор. Саме тому у цю ж мить тіло зціплює якась неосяжна тривога. Проте, не хвилюйтеся — це цілком нормально! Адже боятися в таких випадках — природньо, і хоча, кожен відчуває в середині себе цю тривогу, але визнають це одиниці. В принципі, Вам і не потрібно визнавати свій страх привселюдно, головне не брехати самому собі! Ось це напевно і буде єдиним моїм проханням до Вас впродовж усієї книги: «Не брехати самому собі». Я ж натомість направлю Вас на правильну дорогу, проведу через хащі залежності, попереджу про можливі небезпеки, навчу боротися із

«піхотинцями смерті» й допоможу виграти війну з залежністю!


Завжди Ваш Нововобранець

Анотація?

…..чортові сучі діти їм би тільки папір дурно переводити, краще б папіросок накрутили. Кажуть, пиши вступне. Що за вступне, куди вступати? Вічно щось понавидумують, а ти потім собі суши голову що воно таке. От поможете мені із городом, принесете мішок табаку, тоді будем говорити, а зараз: «Ідіть у сраку!».


Дятько Толя

Глава І.

Переосмислення

Випадкова сигаретка?

Звіт 131-ий окремий розвідувальний батальйон «Цілком таємно» особисто в руки

генералу-майору Гігваю

Теплий осінній вечір. Сонце, кидаючи останні промені, заходило за горизонт. Час від часу ще лунав легкий гомін дітей, які бачились близь під’їздів. Молодий хлопець, діставши з кишені пом'яту сигарету, вмить запалив її, зробивши декілька глибоких затяжок. По його тілу неначе пробігли маленькі мурашки, легке голово кружіння змусило його присісти на лавку що була поруч. Давно він не вдихав цього палючого диму, перші декілька затяжок дались важко, але раз за разом, переборюючи себе, він викурив ту злощаву сигарету, хоч і йому не дуже цього хотілося. Та над силу вдихаючи ту мерзючу отруту, він отримував маленьку дозу задоволення та легкого розслаблення. Він підозрював, що на нього чекає. Більше того, він розумів на що підписується та усвідомлював: знову повернеться у пекельне коло залежності. Та це його не зупинило. Новобранець розумів, що дим нічого не змінить, проте сталося те що сталося. Тепер йому знову доведеться пройти цей шлях, вийти на ринг боротьби зі спокусою та залежністю. Новобранцю доведеться отримати перемогу над злісним та підступним ворогом який вбиває не одразу, а поступово, методично знищуючи організм, проявляючи в цьому свою найбільшу підступність. Та чи вдасться йому виграти в нерівній сигаретній битві? Питання відкрите…

Вони атакують по одному, легкі піхотинці смерті, що йдуть безперервним рядом раз за разом вбиваючи із середини. У кожній пачці двадцять бравих солдатів, мирних і тихих й варто тільки підкурити сигарету, як він вступає в бій. І зразу ж легка піхота б'є помалу точно в ціль. Це походить на жорстоку баталію, де загони піхотинців щільною шеренгою йдуть на ворога, б'ють безжально та впевнено. І тут диву даєшся, адже на тебе наступають батальйони сигаретних сил, а ти сам один на полі битви. І хоча часто сигарети здаються безневинною забавою, але раз за разом вони лишають по собі слід.

Воїну зі стажем легко буде зрозуміти про що йде мова, варто тільки зробити знімок легень, як усе стає зрозумілим. Уся поверхня пошматована дрібною шрапнеллю, але страждають не тільки вони… З часом починає барахлити мотор і зміни в записі кардіограми стають явними, страждають судини й окрім цього ще і бортовий комп'ютер видає збої. Саме тому погіршення пам'яті та інші неприємності неминучі. Безумовно, солдати смерті знають свою справу, вони підступно б'ють у ціль малими пострілами і часто їх не приймають за ворогів, аж поки не стає занадто пізно.

Безглуздо розмахувати зброєю коли війна уже програна. Та все ж не варто

здаватися навіть тоді.

Ця історія почалась доволі неочікувано. Саме в момент, коли наш головний герой, будучи у довгій зав’язці, вирішив викурити сигаретку, забувши про золоте правило: «НЕ існує випадкових сигарет!».

Три роки, довгих три роки він пам’ятав цю заповідь, але щось того вечора пішло не так. Якщо бути повністю відвертим, останні декілька місяців були для нього вкрай невдалими. Стосунки не складаються, друзі підводять, робота не приносить ні грошей, ні банального задоволення. І все б нічого, але саме того вечора все видалось занадто безнадійним, без просвіту в кінці тунелю. Звісно, наш герой розумів, що закуривши нічого не зміниш, просто він втратив будь яку надію. І коли вже немає чого втрачати — байдуже, що буде завтра, важливий тільки сьогоднішній день, важлива саме ця мить, коли він дістає пом’яту сигаретку, підпалює її та вдихає давно забутий димок. У цей момент в його організм всмоктуються хімічні речовини та сполуки, потрапляючи в кров вони розганяють серце, підвищують тиск, стимулюють секрецію залоз, звужують судини… Та основним ефектом є те, що нікотин підхльостує систему задоволення, змушуючи виробляти її дофамін. Власне й тому наш новобранець хоча б ненадовго та всеж відчує маленьке задоволення, легке розслаблення. Проте, цю хвилинну радість, важко порівняти з тими муками на які він добровільно себе обрік.


Висновок молодшого сержанта:

Найнебезпечніший з усіх ворог, той про якого не підозрюєш.

Рокова помилка Новобранця

Скільки раз я промовляв собі: «це остання тяга, останній день, останній раз!» та безупинно обманював себе, вкотре знаходячи сотні причин, щоб пихнути і ще раз. Інколи навіть дивуючись своїй винахідливості у видумці відмазок та відмовок, і все заради чергової дози нікотину. Можливо, не розумів, що залежний, або що більш вірогідно, мені не хотілось цього визнавати. Адже це, м’яко кажучи, просто неприємно. Неприємне саме усвідомлення, що ти залежиш від сигарет! А про те, що вони шкодять та вбивають мене із кожною наступною тягою здається визнати взагалі неможливо. І якщо чесно, то я не хочу говорити на цю тему, вона напрягає мій мозок. Особливо зараз, коли знову купив чергову пачку сигарет та замість того, щоб відкрити її та викурити хоча б одну-однісіньку, сиджу і даремно списую сторінки свого блокноту. Мозок вперто відмовляється працювати, думки стають скупими, писати стає все важче і важче, спокуса занадто велика тому… перекур.

Пих-пих видався на славу, сигаретка зайшла легко, як інколи буває після хорошого обіду. Вона м’яко тліла, пускаючи тонкий димок. Фоном в телефоні грала приємна мелодія у виконанні Джиммі Сакса. Ніколи не думав, що гра на саксофоні може бути настільки крутою. Це був ідеальний перекур. Мені одразу ж згадався період мого навчання. Ох і багато досвіду набрався тоді, ну й поганих звичок в тому числі. Тут, напевно, варто було розповісти про першу сигару, якою вона була і дотошними фактами та прикладами довести і собі, і Вам, що сигарети противні й неприємні, але цеж не так. Всі хто протягом хочаб останнього місяця вдихав дим, не погодитися з цією думкою і я теж. Сигарети несуть насолоду, а інколи буває: покуриш й все як відлягло — суцільне розслаблення, довгоочікувана медитація. Чесно кажучи, думка, що знову потрапив у кабалу залежності приходила у мою голову, але коли викурював чергово «солдата смерті» такі нісенітниці вмить покидали мою голову. Тому не буду про погане, а краще розповім, як ще будучи студентом, за порадою друга почав висушувати сигарети. Вся справа в тому, що під час виробництва часто процес сушки табаку суттєво скорочується через що сигаретний дим має гіркуватий присмак та подразнює горло. Принаймні так розповідав мені мій друзяка, батько якого на той час працював механіком автоматизованих систем на «папіросному заводі», який він так називав видно по старій звичці.

І знаєте, смак у висушених сигарет значно кращий: м'який, без гіркого присмаку з приємним ароматом. Ось варто тільки відкрити пачку, покласти її десь на підвіконник або просушити на теплій батареї і вже за декілька годинок можна знову насолоджуватися приємним м'яким смаком улюбленого димку. Поневолі, викурючи пачку за пачкою, перетворюєшся на такого собі гурмана, часто віддаючи перевагу тільки одній марці «папіросок». Так сталось і цього разу. Я підозрював, що почавши знову, викуривши хоча б одну сигарету — повернуся до старого режиму: 8 міліграм 0,7 смол по півтори загони піхотинців в день. Приблизно таку дозу я надолужив всього за два тижні. Знову

повернувся за старе, висмалюю по півтори пачки вдень. І чесно кажучм, відчуваю себе повним ідіотом. Можливо і не варто було знову починати, але якщо не вмію вчитися на чужих помилках, то хоча б спробую на своїх. Кожного разу, коли бажання покурити стає нестерпним, моя віра у власні сили тускніє, тоді мені здається, що сигарети не полишуть мене ніколи. Так, я вже кидав колись, але щось мені підказує, що ці хитрі солдати так просто вдруге мене вже не відпустять. І знаєте, постійно відчуваю цю оманливу впевненість, наче зможу кинути палити в будь який момент. Але натомість знаходжу собі безперервні виправдання! І все для того, щоб купити чергову пачку, щоб викурити довгоочікувану сигаретку…

В тому то і є їх найбільша підступність, адже мені здається, що єдиним керманичем мого життя є я. Та доки я так вважаю та сплю солодким сном в каюті корабля, солдати смерті впенено, не поспішаючи, направляють штурвал корабля під назвою «Життя» на рифи, а коли я розіб’юсь — вже доля випадку та попутного вітру…

Як почалась війна?

Інформаційний лист

22 Військова картографічна частина. Історична викладка молодшого сержанта

Потужний тихоокеанський шторм розхитував із сторони в сторону невеликий корабель «Санта Марія». Піддаті матроси, хитаючись чи то від рому, чи то від стихії, петляли палубою та намагалися спустити вітрила. Саме в той момент у каюті каравелли при світлі лампи сорокадвохрічний Христофор щось методично записував у бортовому журналі. Від великої тряски краплі чорнил падали на пожовклий папір, ховаючи під собою мужність та долю божевілля, яка надихнула Колумба на цю подорож. Рух у невідомість може лякати, але з часом він окупиться з лихвою. Дванадцятого жовтня о другій годині дня один з матросів Христофора побачить землю. Саме там, на берегу острова Сан- Сальвадор, почнеться нова тиха неоголошена війна. Достеменно невідомо чи покурював того дня Колумб, але із впевненістю можна сказати, що згодом він із своєю командою повернеться в Європу із цінним грузом золотих прикрас та листям табаку. Подорож у новий світ стала ключовою в поширені культури паління.

Так, знавці історії напевно вже готові закидати мене камінням та фактами і переконувати, що традиція куріння була здавна. Щось схоже на люльки було знайдено навіть в єгипетських пірамідах, скіфські племена теж мали традицію подиміти, а про далекий Схід я взагалі мовчу. Так, заперечувати це не розумно. Проте, тут є одна суттєва різниця: курили зазвичай різні суміші трав, часто з додаванням дурману, а сам процес куріння був одним із елементів ритуальних обрядів. Хоча культура куріння була не в новинку та все ж саме ця подорож, саме ця подія була ключовою. Після якої й почалась європейська експансія табаку, який хитрі європейці з часом додумаються подрібнювати на тютюн та обгортати тонким папірцем, формуючи «папіроски», але про це згодом.

Можна впевнено стверджувати, що першою жертвою тютюну в Європі став той хто його привіз — член команди Колумба Родріго де Херес, який необачно продемонстрував іспанцям свої набуті «вміння» у використанні тютюну. Але, на жаль, інквізиція гідно не оцінила цих нововведень. Їм здалося, що людина, яка видихає дим з рота має щось спільне з духами та демонічними силами, тому й засадили бідного моряка за грати на довгих сім років. Хтось може зауважити, що це несправедливо і буде цілком правий, але думаю, у цій ситуації все ж був суттєвий позитив: Родріго де Хересу випала можливість кинути курити й у нього для цього було аж сім років.

Точкою відліку активного використання та поширення тютюну в Європі прийнято вважати 1560 рік, коли французький дипломат Жан Вільман Ніко

підніс тютюн королеві Франції Катерині Медичі, як ліки від мігрені, на яку її Високість довго хворіла. Спочатку тютюн культивували в суспільній самосвідомість, як панацею від усіх хвороб. Ставлення до нього було відповідне з усіма наслідками, що випливають. У Парижі тютюн знаходить велику популярність. За рослиною закріплюється назва «нікотинова трава», на честь Жана Ніко. Але на цьому його історія не закінчується. У ХІХ столітті вчені знайдуть в тютюні алкалоїд і назвуть його на честь Ніко — «нікотин».

Європейці не були б собою, якщо не вивернули все на виворіть і на місце ритуалізму вознеслась культура безрозмірного споживання. Тютюн стали жувати, нюхати, додавати в ліки, їжу, звичайно, не забуваючи при цьому палити. Багато сучасників з огидою і нерозумінням дивляться на таке використання тютюну. Але все ж, тютюн невблаганно вкорінюється в повсякденне життя людей, стаючи невід'ємним атрибутом буденності.

Незважаючи на перші невдалі досліди вживання тютюну, європейці досить швидко реабілітуються й до початку ХVII століття активно починають використовувати тютюн. Іспанці на правах першовідкривачів створюють монополію на вирощування табаку в своїх південноамериканських колоніях. Держава не могла залишатися осторонь від прибуткової справи, яка все більше набирала обертів тютюнової ейфорії. І в 1636 році створюється перша державна тютюнова компанія, яка займалася виробництвом сигар. Передові держави того часу намагалися монополізувати продаж тютюну. Але приватний капітал цьому протидіяв, не даючи державі повноцінно заволодіти сегментами тютюнової промисловості. За димком тліючих сигар ховалися великі люди та колосальні капітали, які заради власної вигоди безперервно штампували солдатів смерті.

Правду кажуть, не починайте війни, яку не зможете виграти. Та Колумб не розумів, що робить, шукаючи новий шлях в Індію — відкрив Америку, користуючись гостинністю туземців — відкрив для Європи табак. І знаєте, кожен з нас був тим першовідкривачем, кожен з нас такий собі Колумб, який через свою необачність відкрив для себе смак палаючого диму. Кожен курець — це такий собі новобранець якого втягнули у жорстоку битву із солдатами смерті. І все б нічого, але ж новобранець не вміє воювати, рити окопи, бігти в наступ, продумувати тактику, вести спостереження, тому у битві він приречений на поразку. Новобранець не готовий до війни…

Сунь-Цзи у своїй книзі «мистецтво війни» говорив: війна — шлях обману. Хто ще до битви перемагає попереднім розрахунком у того шансів більше. Хто не думатиме наперед і зневажливо ставитиметься до ворога, той обов'язково

попаде в його полон.

В полоні солдатів смерті

Ось уже другу добу, як я не курю і, якщо чесно, мені погано. Відчую себе розбитим, нещасним, пригніченим. Моментами крайня апатія переростає у непереборне бажання та лють, саме в такі моменти мені важко думати, важко контролювати себе. Хто хоча б раз кидав точно зрозуміє про що йде мова — це кепська відчуття важко виразити словами, тай не до слів у такі моменти.

З часу, як знову почав курити, минуло всього два місяці. Повернулися проблеми зі здоров'ям, голова не варить та й емоційний фон ніякий. Я геть не той ким був, коли покурю все норм, але через дві години, коли рівень дофаміну в моєму оганізмі падає до плінтуса, відчуваю пригіченення і легку злість через що бажання покурити стає просто нестерпне. Багато мінусів з'явилося, але це все одно не вбиває голосу залежності в мені. Все одно хочеться викурити хоча б одну сигаретку. І найгірше розуміти, що дим не принесе мені полегшення, а тільки відтермінує муки відвикання. Адже, рано чи пізно, але кинути все одно доведеться. Знаю, що тільки вдихнувши у себе клубок сірого пару, чітко зрозумію — зробив погано, буду картати себе й винити у слабохарактерності. Через це мій стрес посилюватимется так само як і бажання себе пожаліти. В результаті знаходитиму сотні причин, щоб покурити знову і знову. І це кляте коло важко розірвати. З того часу як все почалось, тільки те й роблю, що намагаюсь кинути. Думаю настав час зібрати усю силу волі та припинити ці муки. Я вирішив кинути! Так, буде важко, але я витримаю, витерплю. У мене все вийде!

З моменту, коли бадьорий голос промовляв в моїй голові мотивуючу промову, минуло якихось вісім годин. Нажаль, на більше мене не вистачило. Сиджу на дворі й смалю сигарету за сигаретою і чітко починаю розуміти, що все серйозніше, аніж мені здавалося. Нажаль, наразі я не готовий до змін. Моя залежність сильніша за мене і через це починаю себе ненавидіти за свою слабохарактерність, за ідіотську ідею покурити. Вже й ослу зрозуміло, що самому мені не впоратись. Численні спроби не дали жодного результату. Тоді чому ж надіюсь, що наступного разу вийде? Варто кинути марні надії…

Черговий перекур, нова пачка сигарет. Знову залежність, знову це кляте коло й гіркий присмак сигарет у роті, які ще не встиг підсушити. Думаю, варто перестати брехати самому собі й визнати свою слабкість. Чому я курю? Що спонукає мене бути таким ідіотом? Причин якими можна собі це пояснити є безліч: стрес, компанійська традиція, нудьга, але єдина істинна причина — це залежність. І доки вперто тікатиму від правди, доти побороти цю проблему

мені навряд чи вдасться. Я визнаю, що я залежний. У мене є чітке розуміння того що без бажання, без зусиль та мук мені не вийде кинути. І знаєте що? Мені не хочеться страждати, клав я болт на самобичування та страждання. Як там говорять у розумних книгах? «Першим кроком до подолання проблеми є її визначення», чорт із ним. Визнаю, що залежний, й те, що не хочу кидати. Мені подобається смак висушених сигареток, подобається вдихати і випускати клуби диму, подобається пихнути після смачного обіду. Обожнюю під час робочих чергувань заварювати собі велику кружку кави та темними ночами, коли усі вже бачать десятий сон, сидіти на дворі та вдихати сигаретний димок. Чорт забирай — мені подобається це, чому я повинен цуратися того що люблю? Так, сигарети сприяють розвитку раку, скорочують життя більше як на десять років, б’ють по кошельку, знищують здоров'я і ще чорт зна що вони там коять ті кляті солдати смерті. Так, сигарети шкідливі, але саме зараз мені не хочеться відмовлятись від задоволення, навіть якщо згодом за нього доведеться поплатитися. Скільки проблем останнім часом з'явилося, скільки усього звалилося на мої плечі й відмовляти собі у задоволенні в такий важкий час, як мінімум тупо.

Допомога близько

Щодня на мій генеральський стіл потрапляють сотні звітів про новобранців, які по волі випадку потрапили у нікотинову залежність. Скільки страждань та мук ховається за сигаретним димом який вони поки що весело видихають із своїх легень. Нажаль, їм важко зрозуміти у яку халепу вони втрапили.

Новобранці по своїй суті добрі, хороші люди, але через свою необачність, недосвідченість дехто з них приречений жити із залежністю до кінця своїх днів. Кожен хто підкурював свою першу сигаретку не планував ставати курцем, але нікотинова пастка вносить корективи й ось уже черговий новобранець підпалює папіроску з якою пов’яже усе своє життя. Та варто зазначити, що страждати їм не довго доведеться. Усім відомо, що курці помирають рано та це чомусь нікого не лякає. Мені не страшно, тай Вам, думаю, теж. Хіба хтось задумується про можливі наслідки? Ніхто ж не прораховує тактику. Усім, грубо кажучи, начхати! Жити моментом, жити сьогодні, жити в кайф. Ось кредо сучасного покоління. Та справа у тому що за будь яке «задоволення» доведеться заплатити високу ціну. Не подумайте, що я благатиму Вас кинути курити, цього не буде. І над силу переконувати Вас я теж не збираюсь, бо це всього лише пусті балачки, які ні до чого не приведуть. Все у ваших руках, вибір тільки за Вами. Але ж якщо усе так просто, хочу димлю хочу полишаю, то чому ж кидає меншість? Справа у тому, що у новобранців, так я звик називати тих хто почав і продовжує курити, недостатньо знань, навичок та інструментів боротьби із залежністю. Вони неначе блукають у пітьмі й здається прагнуть кинути палити та все не виходить. Ось одна спроба, друга і все! Бажання кидати зникло з голови новобранця, але якщо у Вас не виходить, то це не означає, що ситуація безвихідна — просто Ви не знаєте, як це зробити! Щоб дим зневіри, розчарувань та марних надій вивітрився з Вашої голови, то потрібно підготуватися до чергової битви із залежністю. Потрібно перестати жувати соплі, зібратися із духом та врешті решт кинути останній недопалок. У свій час мені вдалось достукатись до свідомості багатьох своїх побратимів, після чого вони неначе переосмислили своє ставлення до папіросок та змогли кинути палити. Комусь вдавалось краще, комусь гірше. Кожен по волі свого організму по-різному відчував наслідки відмови від куріння. Справедливо буде зазначити, що більшості вдалось кинути далеко не з першого разу. Але у них була готовність до боротьби, вони знали чого очікувати і як з цим боротися, і навіть коли зривалися, знову пробували побороти свою залежність. Сучасне покоління зазвичай робить декілька спроб, а потім, опустивши лапки, змиряються із не минучим та нажаль така тактика завжди програшна. І якщо у Вас є чітке бажання кинути палити, тоді потрібно не обмежувати себе кількістю спроб, а працювати на результат допоки солдати смерті не зникнуть з Вашого життя.

По волі дивного збігу обставин трапилась історія яку Вам випала нагода прожити разом із нами. Новобранець охрестив нас Божевільною трійкою, що

не абияк сподобалось мені. Важко сказати хто головний герой даної книги чи то Анатолій, одвічний раб залежності, чи можливо Новобранець, його племінник, який тільки недавно втрапив у нікотинову пастку. Не буду розводити зайвих балачок. Згодом Ви й так усе дізнаєтесь. Словом, події розвивалися досить цікаво та непередбачувано, і чесно кажучи, навряд чи мені б прийшла у голову ідея почати боротьбу проти піхотинців смерті, але інколи обставини диктують нам наші дії. Усе почалось тоді, коли мій військовий побратим Анатолій втрапив у халепу, в принципі цього варто було очікувати, а тим паче від нього. Саме тоді зародилась ідея побороти солдатів смерті. І насправді для мене це ніщо інше, як битва за життя. Вперше, коли зустрівся із новобранцем, знаєте, навіть якийсь жаль закрався всередині мене. Ось він Юноша, красивий, розумний — йому б жити та жити, а він усе травить себе тим триклятущим димом і немає гадки зупинятися. Звичайно, він ж не розуміє всього. Тут мені б хотілося по-старечому поносити молоде покоління, порозказувати байки, що начебто колись було краще і люди були добріші, і молодь здоровіша. Але до чорта ці пусті балачки. Все що мене хвилювало у той момент — це Юноша та Анатолій, які все ще блукали в тумані своїх ілюзій. Із усією відповідальністю я взявся допомогти молодому поколінню, зрозуміти свою помилку, переосмислити свої дії. У мені зародилось бажання підготувати їх до боротьби, дати настанови, а от власне вибір, що робити далі, залишається за кожним новобранцем. Якщо Ви задумувались над тим щоб побороти солдатів смерті, то моя Вам порада: не затягуйте із цим, адже легше побороти причину ніж потім боротися щей з наслідками. Пам’ятаєте, якщо довше Ви жуватимете соплі, то й важче буде побороти залежність. Кажуть, «горбатого могила виправить», тому маю надію, що цей вислів немає жодного до Вас відношення. Та нажаль, ці слова уже більше тридцяти років актуальні для мого військового побратима — Анатолія.


«Бувають дороги, по яким не йдуть; бувають армії, на які не нападають; бувають фортеці, через які не борються; бувають території, за які не б’ються;

бувають накази, яких не виконують.»

Сунь-Цзи «Мистецтво війни»

Дядько Толя

Ранок розпочався не надто весело. Гучний дзвінок старого телефону розбудив мене близько п'ятої ранку. Піднявши трубку, я одразу почув важке клекочуче дихання. На протилежному боці телефону хтось задихався, короткі поверхневі вдихи і гучне клекотання дали мені зрозуміти, що хтось зараз помре. У той час, як я поспішно збирався у дорогу, в голові пролунав діагноз «набряк легень». Мій медичний рюкзак як завжди був напоготові, так само як велосипед. І ось уже кручу педалі на повну потужність, не до кінця розуміючи куди їхати. У ту мить перебираю в голові варіанти хто ж це може бути. На нашій вулиці в жодному з будинків не було увімкнено світло, а отже…

Я крутив педалями під горб щодуху, аж поки не під'їхав до дому свого дядька. У середині сяяло світло. І я вже готовий був бігти, але чорт забирай, ворота замкнені. Як їх перескочити? І тут мені спало на думку, що є ще одні ворота, так би мовити, чорний вхід. Кинувши велосипед під брамою, побіг туди, минаючи рясно засіяну бур’янами невеличку грядку. І ось якась мить, і я вже на порозі будинку чую це приємне клекочуче дихання. Значить, ще живий! Дядько сидів на підлозі в прихожій опершись об стіну, весь синюшний, покритий потом, ледь живий. Відкривши рюкзак, я почав надавати допомогу, паралельно набираючи

«швидку». Як казав мені мій знайомий професор: «Вводячи препарати — ми лікуємо тіло, розмовляючи з хворим — ми лікуємо душу». Та здається в дядька немає душі, тому обійдемось препаратами. Дядько Толя міг викликати

«швидку» раніше, але ні, для чого це робити? Може, само пройде!? Ця одвічна надія на краще. Ще трішки, ще чуть-чуть і все мине, аж поки не запустять себе до моменту, коли майже пізно.

Колеги приїхали досить швидко. Ще годину ми провозилися з дядьком поки йому не полегшало. І що ж Ви думаєте? Замість того, щоб поїхати в лікарню, він вирішив зостатися дома, бо у нього якісь нагальні справи. Чесно, мені навіть вмовляти його не хотілося, бо ж дядька Толю могила тільки виправить. З досвіду знаю, що сперечатися з ним справа марна. Сам він досить хороша людина, але на рідкість впертий, старої військової закалки, яких рідко коли зустрінеш.

Дядькові полегшало, та на всяк випадок, я зостався біля нього. Попри усі вмовляння в лікарню він звісно не поїхав, через нагальну справу, яка мене просто здивувала. У нього сьогодні запланований збір листя табаку.

Річ у тому, що варто впустити процес збору і на врожай можна вже не

розраховувати. Дядько детально, не забувши жодного міцного слівця, пояснив мені весь процес вирощування табаку. Також пояснив усі тонкощі цієї роботи. Він боявся, щоб листя, які під час свого дозрівання помалу опускаються до землі не зогнили й не підчепили жодної болячки. Тому й так важливо саме сьогодні зібрати урожай і відправити їх сушитися на горище. Тим паче, що незабаром розпочнуться дощі. Десь на середині розповіді до мене дійшло, що бур'ян це не завжди бур'ян. Зранку, коли біг через задній вхід, здається трохи притоптав грядку. І судячи із того як важко виростити табак, дядя Толя напевно трішки розсердиться.

Так і сталося. Зранку він був синій від хвороби, а зараз після моєї короткої сповіді став червоний від люті. Та злоба швидко пройшла, варто було йому тільки набити люльку табаком та підкурити. Табак творить дива! Дядя Толя зробив тільки одну затяжку і в секунду перетворився із злого пінгвіна на доброго покірного дядіньку. Деякий час ми сиділи разом на крилі дому, розмовляли про все на світі. Толя розказував свої улюблені байки про подорожі, жінок та війну. Інколи, коли він був досить п'яний, то починав розповідати про свою службу в армії та свій секретний загін снайперів, про те, як вони відстрілювали моджахедів. З його слів це було жорстоке місиво. Саме під час війни він втрапив у нікотинову пастку. У його снайперський підрозділ держава залюбки постачала махорку (низькопробний сільський табак). Солдати швидко звикли до смердючої отрави і вона напевно їм неабияк допомагала заспокоїти нерви після чергового відстрілу. Алкоголь та сигаретний димок — геніальна суміш, яка потьмарює розум вояка, дозволяючи йому творити божевільні безчинства, як по відношенню до названого ворога та і до себе. Толя безумовно не гордиться тим що коїв, але якби там не було, війна залишає свій слід. Цей слід він рік за роком намагається знищити табаком та випивкою. Попутньо виконуючи державну програму ідеального солдата, який після завершення місії самознищується. Біда тільки в тому, що процес руйнації інколи затягується на невизначений термін. Дядя Толя із тих людей, які ніяк не помруть, живучий гад. Він уже давно поховав більшість своїх друзів. Здається зостався тільки якийсь там генерал, з яким зв'язок поки що не перервався. Видно доля в дядька інша, тай організм міцно тримає оборону. Через цю відносну стійкість свого здоров'я Толя постійно шукає виправдання. І стара відмазка, що буцімто в такому віці не варто щось міняти, вкотре ріжить мій слух. Та щоб він не говорив все ж мені здається, що ніколи не пізно повернути штурвал свого корабля навіть коли пробило дно.

У дятькові Толіку мене завжди вражала одна єдина річ — наскільки сильно він плекає власну смерть. Або, що видається мені більш вірогіднішим, відкуповує власні гріхи своїми муками, такий собі добровільний мученик. Направду, іншої причини чому димить дядя Толя я знайти не можу. Скільки раз він уже опинявся на лікарняному ліжку а ідіотська ідея покурити все не покидає його голову.

Подумайте тільки, весною він висаджує табак з насіння, чекає декілька місяців, щоб дозріли саджанці. Потім висаджує їх на городі, прополює,

підливає, підживлює, збирає, висушує, вимочує, знову висушує і все задля того є, щоб вбити себе ще швидше. Ось ці його набряки, серцева недостатність — через табак, через цей триклятий дим та солдатів смерті, які так і прагнуть вбити Вас. Прагнуть вбити не зразу, а поступово, знищуючи раз за разом клітини організму. Так, правда неприємна, але її рано чи пізно доведеться прийняти. Від неї нікуди не втечеш.

Знаєте, розмовляючи із Толіком, я здається на якийсь час навіть змирився із думкою, що сигарети коли-небудь мене прикінчать. Тай не сильно прагну дожити до старечого маразму. У моїй голові тієї миті з'явився десяток аргументів чому сигаретки це круто. Папіроски хоча і вбивають, але ж так помалу й в'яло, що скоріше мене автобус зіб'є, аніж загнусь від сигаретного димку. Хоча ці думки не мали нічого спільного з реальністю, але коли відчуваєш нікотинове голодування саме така ідіотія з'являється в голові. Через це ідея вкотре пихнути не видається такою божевільною.

Ще деякий час ми сиділи, ділились думками, попутно встряваючи в словесні перепалки. Згодом дядько пішов працювати на грядку, а я повернувся додому. Думаю саме зараз варто вступити в бій і викурити сигарету, заповнити простір своєї кімнати димком і продовжити вибивати літери на клавіатурі в надії, що ці історії хоча б комусь допоможуть. Та поки словесна діарея не принесла користі навіть мені.

От скажіть мені для чого постійно примушувати себе? Чому б просто не припинити самобичування послати всіх до чорта і насолоджуватись тим, що дійсно любиш. І тут важко посперечатися, адже кожен хоче отримувати максимум задоволення від життя. Всі прагнуть бути щасливими, багатими, красивими та успішними. Кожен по своєму навчився смакувати життя. Хтось отримує задоволення від алкоголю. Ох ці веселі дружні посиденьки за кухлем пива. Комусь до вподоби екстремальні види спорту, на противагу яким йдуть любителі повного пуза. Для декого робота є основним джерелом задоволення, яких ніколи не зрозуміють апатичні біомаси для котрих зайва розумова і фізична активність неначе каторга на галерах. Кожен по своїй суті вибрав свій стиль життя. І тут зазвичай прагнемо дати оцінююче судження. Та правда в тому, що кожного можна виправдати та засудити. Не важливо як ти живеш, просто варто пам'ятати, що будь який стиль життя, будь яка звичка несе з собою наслідки з якими доведеться змиритися. Того дня, повертаючись до дому від дядька Толі, врешті решт зваживши усі за та проти, вирішив — курити. І по суті у цьому немає нічого поганого, якщо готовий змиритися із наслідками. Загалом думка кинути роботу, розірвати шлюб, чи кинути курити не приходить спонтанно, завжди є події які передують кульмінаційному моменту вибору. Курити чи не курити, ось в чому питання. Зазвичай така думка з'являється коли нам відкривається страшна правда про солдатів смерті, або ж коли війна забирає занадто багато ресурсів і у найгіршому випадку, коли підводить здоров'я. А поки ці проблеми на горизонті не видніються, можна продовжувати саморуйнацію.

Щоб кинути палити потрібно переосмислити своє ставлення до папіросок.

Читач справедливо підмітить, що прочитавши до цього моменту так нічого й зрозумів, і не вирішив для себе що робити далі. Саме тут попрошу Вас набратися терпіння і зануритись в історію мого безрозсудства, яка мала продовження через декілька місяців. Мені вдалось зробити безліч помилок, відчути на собі жахливі наслідки, а Вам натомість залишається зробити свої висновки. Це зекономить Вам гроші, час та найголовніше, зекономить Ваше здоров'я!


«Сутність війни — обман. Майстерно вдавай неумілість. При готовності атакувати демонструй делетанство. Коли ти близький — здавайся далеким, але

коли ти дуже далеко — вдавай, ніби ти поруч.»

Сунь-Цзи «Мистецтво війни»

Міна для новобранця

Надворі вирував вітер. Мокрий липкий сніг намагався погасити тліючу сигарету та моє бажання було сильнішим. Навіть холод, який пощипував пальці не зупиняв мене.

Піхотинець смерті вдало справлявся із своєю роботою і я допомагав йому в цьому як міг. Ось уже тліючий табак добрався до фільтру, що я безумовно відчув у присмаці сигаретного диму. Пора кидати! Сигарета в мить впала на засніжений асфальт та із характерним звуком потухла. Сніг все посилювався, накриваючи солдата смерті білосніжним покривалом. Ця битва закінчена. Тут важко сказати хто виграв. Оскільки кидати я не збираюсь, перемога все ж за вояками смерті. Ну і чорт із ними.

За статистикою кількість курців у світі становить близько одного мільярда. У день кожен курець випалює близько п’ятнадцять сигарет, отже у світі за одну добу відбувається п’ятнадцять мільярдів битв! Курці по всьому світу вступають у нерівний бій із солдатами смерті, а деякі навіть помирають. Але чесно кажучи, статистика мене ніколи не вражала. Навіть коли мені скажуть, що кожні вісім хвилин десь там на кінці сигарети своє життя закінчує якийсь ідіот, то наврядчи мене це зачепить. Чуже горе мене не надто хвилює. Зовсім друга річ коли проблеми з'являються в моєму житті. Хоча не багато часу минуло з моменту, коли я знову почав курити, але нажаль уже з'явились перші наслідки моєї нерозсудливості. Мій хилий організм не може впоратись із тією отрутою, яку я щодня в нього запихаю. Даються в знаки старі хвороби, про які уже встиг забути. Курю всього шостий місяць, а гастрит уже тут як тут. Нічого в цьому страшного немає, як в принципі і приємного, добре що хоча б не виразка. Доведеться трохи підсісти на дієту, трошки постраждати від болю і все минеться. Десь так я розмірковував тоді та не так сталося як гадалося…

Згодом одного непримітного вечора мені стало геть зле, відчувши погане одразу ж набрав завітні цифри на телефоні. Колеги прибули швидко. Обезсилений я лежав на дивані вибльовуючи загуслу кров кольору кавової гущі, сумнівів не було у мене шлункова кровотеча. Мені хотілось вірити, що я помилився, але ні. Все-таки моя стара виразка почала кровоточити, чого ніяк не очікував. На якийсь час я навіть втратив свідомість. До тями мене привів легкий біль у правій руці та холод, що пустився по вені. Мені підключили крапельницю, щоб відновити об'єм циркулюючої крові та трохи підняти тиск, який через значну крововтрату був доволі низьким. Також в машині «швидкої» мені підкололи кровоспинний препарат та підключили черговий флакон

кристалоїдів. Я лежав на холодних ношах в жахливому стані і все ніяк не міг повірити, що це сталось зі мною. Хоча дорога до лікарні не була довгою та ця подорож видалась для мене вічністю. Десь на під'їзді до лікарні, відчув різкий біль в епігастрії від якого перехопило подих, сил вистачило тільки на одне слово яке ледь прошептав: «кинджал». Саме у кареті «швидкої» відчув пронизуючий біль, який у медичній літературі описують як «кинджальний», різкий, раптовий. Неначе хтось дістав клинка і встромив його трохи вище пупка. У ту мить в пам'яті виринали розмиті спогади в яких брати по нещастю, корчились від болю, з надією на порятунок. У такі моменти найгірше розуміти те, що тебе чекає згодом. Усе б віддав, щоб хоч трохи побути у благому невігластві. У такому ж, як були мої пацієнти, які хоча і корчились, стогнали від мук та все ж мали надію на краще, нажаль, того дня я не міг похвалитися подібним оптимізмом.

Знаєте, чужі проблеми нас мало хвилюють. Зовсім інша справа, коли вони приходять у наше життя. І ось зараз я на місці своїх пацієнтів в очікуванні неминучого…

У найближчу добу на мене чекає операція, потім післяопераційний період, переливання крові, бинти, біль, відчай або просто загнусь на жорсткому столі під світлом лікарняних ламп. Це лякає мене! Безумовно солдати смерті знають свою справу…

За моїми плечима нескінченні дні та ночі лікарняних мук. Хвала хірургам яким все ж вдалось витягнути мене з біди. Без перебільшення — вони врятували мені життя. Пощастило. Зараз мені уже трохи полегшало і напевно варто взятися за роботу та виплеснути на екран ноутбука невигадану історію нерозсудливості. Але, чесно кажучи, не хочеться мені згадувати той день, коли я потрапив у лікарню. Вже більшість проблем позаду, зосталося тільки зняти шви, і судячи із того, що рана дико чешеться процес загоєння проходить успішно. Док погодився відпустить мене додому на вихідні, але правда при умові якщо повернусь в понеділок та всі вихідні регулярно мінятиму собі пов'язку. На такі умови погодився одразу ж, бо у лікарняній палаті другий день пусто, немає з ким поговорити, в карти перекинутись ще й до цього всього бажання викурити сигаретку дедалі збільшується. Надіюсь, що дома покурю. А зараз вибір не великий, щоб відволіктись вкотре сідаю за ноутбук, виливаючи стрімким потоком слова, які радше походять на сповідь, а не на мотивуючу книгу. Нехай так і буде. Не вмію вчитися на чужих помилках, то хоча б засвою власні.

Аміак, бензол, ціанід, свинець, формальдегід, нафталін, полоній, дихлор дифеніл трихлоретан і ще більше чотири тисячі компонентів (за деякими даними близько сім тисяч), які щоденно в помірних, як для мене кількостях, доставляв у свій організм. Очікувано було, що наслідки від такого способу життя згодом дадуть про себе знати, але якось завжди надієшся, що проблеми оминуть стороною. Ох вже ця надія на краще, завжди думається авось пронесе. Та направду сигаретам байдуже на надію, солдати смерті не зважають на соціальний статус, вік, расу чи точку зору, вони просто виконують

свою роботу раз за разом, руйнуючи організм з середини.

От уявіть собі ситуацію, Ви стоїте на автобусній зупинці, де зустрічається із своїм другом. У мить поміж розмови він дістає з кишені миш'як та ціанід і пропонує Вам. Ви відмовитесь? Думаю що ні, адже Ви й так досить часто їх приймаєте просто не знаєте про це. Так, Ви правильно зрозуміли, що мова йде про сигаретний димок. Щоразу затягуючись по глибше — ми вдихаємо отруту. Раз за разом, знищуючи себе із середини. Можна безкінечно довго вести дискусії про табачний дим, але давайте не розводити демагої, а краще поглянемо на факти у найбільш стислому вигляді. Препаруючи під мікроскопом чергового солдата смерті, можна дізнатися неймовірні факти, які наводять на важкі роздуми. Ось перелік найбільш шкідливих речовин які входять до сигаретного диму і одразу на противагу розглянемо сферу застосування тих чи інших сполук.

Аміак: окрім сигарет також використовується в господарстві для виведення плям.

Миш'як: використовується як отрута, для цькування гризунів.

Бензол: використовується для виготовлення барвників, штучної гуми. Бутан: горючий газ, використовується, як паливо.

Чадний газ: отруйний газ без смаку і запаху.

Кадмій: метал, застосовуваний для виробництва батарейок. Ціанід: смертельна отрута.

Дихлор Дифеніл Трихлоретан: інсектицид, який застосовується проти комарів. Етиловий ефір фуранкарбонової кислоти: ароматизатор, який, як доведено, викликає пошкодження печінки у тварин.

Свинець: у великих дозах вкрай отруйний.

Формальдегід: використовується для збереження мертвої тканини. Мальтит: підсолоджувач для діабетиків.

Нафталін: схожий за властивостями з бензолом, використовується в кислотному барвнику.

Метилізоціанат: хімічна речовина, через протікання якої у 1984 році в місті Бхопал (Індія) померло дві з половиною тисячі людей

Полоній: радіоактивний елемент, що викликає рак.

Непогана суміш скажу я вам. Склад сигарет просто вражає, і навіть не віриться, що таке можливо. Та нажаль, це правда, «неприємна правда» з якою слід змиритися. Все ж будь яке задоволення має свою ціну. І дивує мене, що в такі моменти свідомість розуміє, що сигарети ні до чого доброго не приводять, але моє підсвідоме єство прагне до насолоди та постійного безперервного задоволення і вже байдуже якою ціною. Кожного разу, коли роблю вибір, потакати своїм поривам чи усвідомлено уникати саморуйнування, відчуваю себе наче на роздоріжжі. На якому завжди обираю дорогу моментного задоволення. Хоча насправді розумію, що дим не приносить кайфу, сигарети не несуть в собі ту насолоду яку звик їм приписувати. Солдати смерті раз за разом обманюють мене, а я ведусь на цю брехню. І вкотре, підпалюючи чергову папіроску, задаю собі питання: чи не ідот я, га?

Вічною буває тільки тупість


Вихідні тягнулися напрочуд довго. Сьогодні знову доведеться йти до лікарні. Та поки не зійшло сонце у мене є декілька годинок щоб попрацювати над текстом. Якщо Ви перелякалися неначе я знову буду описувати з яких інгредієнтів складаються сигарети та як вони можуть по впливати на організм, тоді не хвилюйтесь, сьогодні подібних шарад не буде. Тай не хочеться вкотре згадувати про сигарети. Хоча і не планувалося та цими вихідними вдалось утриматись від папіросок. Так, було важкувато, особливо першу добу, але якось стерпілось. Цього ранку прокинувся завчасно. Розбудив мене доволі яскравий та реалістичний сон.


«В порожньому будинку, на ліжку в центрі кімнати лежало тіло молодого новобранця. Вся кімната була пронизана смердючим запахом гнилі та їдким сигаретним димком. Його руки були незвичного кольору вкриті струпами та відкритими ранами з яких сочилася прозора рідина, з-поміж пальців стирчала тліюча сигарета. Відчуття неосяжного жаху не покидало мене. Щось шуршало у найтемнішому куточку кімнати. Уся підлога старого будинку була знівечина канавками, бороздками та слідами маленьких гострих зубів, які здавалось би, що не шматували підлогу, а виривали цілі куски. Новобранець безмовно лежав на ліжку, очі його закриті, по лобі стікає піт, а гримаса болю на обличчі викликає жах. Сигарета, дійшовши до фільтру, потухла поміж його пальців. Уста його замкнені, сили покинули його і навіть крик невзмозі вирватись із нього. Злегка він намагався поворушити ногами та я розумів, що йому це не підсилу, попри всі старання. Звідкись вислизнули два хвостаті створіння. Одне рвануло до правого вуха новобранця, а інше менш досвідчене, намагалось відгризти підборідок. Запах їдкого диму та гнилих обрубків не полишав кімнату. По залишках ніг повзали опариші, виїдаючи найтемніші куски плоті, залишаючи по собі сліди, глибокі канавки. Найспритніший з монстрів відгризав залишки вуха, поки інший смакував перегородки носа. Сповнені страху очі новобранця глянули на мене. Мої вуста відкрилися та замість крику відчаю назовні виповзали слизькі, гидкі опариші, які душили нещасного новобранця. Із найтемнішого кутка кімнати роздався шум. Здавалось, що сотні маленьких ніжок хаотичним строєм рушили у мій бік. Та я не міг нічого вдіяти, тільки безмовно лежав вмиваючись власним потом страждань. Кімната переповнилась їдким сигаретним димом, чимдуж намагався відкрити рота та вдихнути, але їдкий пар душив мене все більше… від густого диму очі замкнулися…»


Стало якось незручно! Хоча й сон покинув мене та яскраве відчуття, що неначе роздирало мене на кусочки, не покидало ні на хвилину. Пригадую, що того ранку глянув на свої ноги, на яких на щастя нічого не побачив. Та спокійніше від того не стало, бо все ще відчував, як щось повзає по мої обрубках, як душать

мене зсередини слизькі та гидкі на смак опариші. Деяких намагаюсь проковтнути та слизняки невпинно виповзають з мене. Коли згадував це мене навіть злегка протрусило чи то від вранішнього холоду, чи то від страху та огиди.

Дивно, але від такого реалістичного жаху мені захотілось курити. У такі моменти хочеться побігти в другий кінець міста й купити пачку сигарет. І зараз, саме в цю мить бажання видається мені непереборним. Хочу швидше усе забути та заспокоїтись звичним способом. Саме тому моє тіло готове рватися за черговою дозою, але я на силу стримую себе. Сильне бажання плавно переходить у нервозність. Спочатку легку, десь на хвилинку аж поки лють і роздратованість не вибухає. У цю ж мене починає охоплювати ненависть, в моїй голові складається картина реальності в якій солдати смерті — це єдине спасіння від стресу. Потрібно терміново покурити. Хочеться пожаліти себе і дозволити собі такому хорошому і пухнастому, одну чи дві сигарети, а там далі може й пачка видимиться.

Подібне помічав за собою неодноразово. Інколи злість виражена менше, і в більшій мірі пригнічення заставляє мене курити, іноді радість, іноді стрес. Словом, щоб не сталося у моєму житті, все можна обкрутити таким чином, щоб дозволити собі пихнути в черговий раз. Безумовно, солдати смерті знають свою справу і боюсь, що мені так просто їх не побороти. Тут потрібен особливий підхід, потрібні знання, тактика, дисципліна й трохи самопожертви.

Клятий сон ще довго не відпускав мене. Знаєте, мої друзі які теж кидали курити, часто згадували щось подібне. Звісно, що такі жахіття їм не сняться. Зазвичай вони бачать приємні сни в яких знаходять випадкову сигаретку, викурюють її і сильно шкодують, що знову почали курити навіть і непідозрюючи, що це був всього лишень сон. Кожен з моїх друзів зауважував що сновидіння були занадто реалістичними…..

Якщо коротко, то вони були реальніші за саму реальність бо …… Чорт забирай, як важко писати!

Як відволікти себе від думки про чергову сигарету? Як?!

Щоб зосередитись мені необхідна сигаретка, але солдати смерті закінчились. Напевне, доведеться поступитися своїй гідності та підкурити вже вбитих вояків, які бозна скільки лежать у старій попільничці. Гидкий смак обрубків, товстий шар попелу на фільтрі, гидко, противно, але хочеться. Все ж мені вдалось пихнути декілька раз. Табак швидко закінчувався. Через дві тяги брав наступний обрубок поки не зостався один піхотинець. Він стирчав із з-поміж вуст. Залп. Вогонь. Тліючий табак. Неприємний присмак попелу в роті та обпечена губа від розжареного фільтру. Саме в такі миті приходить розуміння та усвідомлення того наскільки низько впав. Що я роблю? Що? Мені соромно за себе! І не варто було б писати про це виставляючи на широкий загал, глибину своєї деградації. Так, це може викликати відразу до моєї персони, але мені важливо бути чесним по відношенню до Вас, навіть якщо ця правда неприємна. На деякий час ця ситуація вибила мене з колії. Довелося заварити чашку кави, щоб перебити присмак попелу. Трохи збадьорившись, знову

почав вдаряти пальцями по клавіатурі. І знаєте, перекур мені допоміг. Думка про сигаретку зникла. Проте, стійке відчуття власної тупості та ідіотизму захопило мій розум. Та все ж незважаючи на настирливі думки, давайте продовжимо тему сну.

Часто сновидіння відображають наші бажання та страхи. І тут неважко здогадатися, що сниться курцю який намагається кинути. Тліюча сигаретка, довгоочікувана, випадкова, така рідна і приємна — вона завжди з легким присмаком жалю для того хто усе ж таки зірвався. Нехай у сні, нехай не по- справжньому, але ж така реальна, така рідна і гірка, що навіть прокинувшись, можна відчути легкий присмак димку у роті. Безумовно, якщо Ви намагались кинути та перебували більше місяця в зав’язці, то сни подібного характеру знайомі для Вас. Головне у такі дні не відтворювати сновидіння на яву, адже якою солодкою не видавалась би сигаретка, після першої ж тяги Ви не тільки знову відчуєте її гіркий присмак, а й потрапите у пастку залежності.

Сон — це досить цікава частина нашого буття. У царстві Морфея ми проводимо

⅓ свого часу, тому заперечувати важливість сну — марно. Під час сновидінь наше тіло відпочиває, в організмі відбувається ціла низка процесів відновлення, опрацьовується та запам'ятовується інформація, розслабляються м'язи, свого піку роботи досягає ендокринна система. Також на повній потужності працює імунна система, продукуючи антигени, які потрібні для боротьби з інфекціями. Сон — це злагоджена робота організму, схожа на PitStop у F1 (формулі-1).

18+

Книга предназначена
для читателей старше 18 лет

Бесплатный фрагмент закончился.

Купите книгу, чтобы продолжить чтение.