16+
Курсові українською — на 5!

Бесплатный фрагмент - Курсові українською — на 5!

Для україномовного студентства…

Объем: 564 бумажных стр.

Формат: epub, fb2, pdfRead, mobi

Подробнее

ВІД АВТОРА І ПРО АВТОРА

…Які думки приходять на гадку, коли готую цю книжку до публікації?

Парадокс: і автор українець, і споживач, скоріш за все, теж; а знайшли один одного і спілкуємося на російському сайті, в далекому Єкатеринбурзі. Чому так сталося? Спішу пояснити. Не знайшов ближче такої інтелектуальної видавничої системи, як RIDERO. Простіше кажучи, безкоштовної можливості офіційно опублікувати свої задуми (а це для мене важливо). Не платив жодної копійчини за верстку, коректуру, охорону моїх авторських прав та код ISBN. Хоча повозитися і «набити руку» у тій хитрій програмі довелося чимало…

То хто ж я тоді, письменник? Скоріше, копірайтер чи рерайтер (такі дивовижні професії з’явилися віддавна у сучасній літературі). Головне — щоб не крав. Для цього й вигадали різні «перевірячки», антиплагіатом називаються. Втім, і їх вже навчилися дурити!

Тепер ближче до справи. Ну, з курсовими все ясно. Значить, для нашого славного студентства (а також їх викладачів). А при чім тут NA5KU, що за дивна абревіатура? Є такий сайт; студент, котрий не бажає «тратити» час на написання курсової роботи, замовляє її там і отримує готову (за оплату, звісно). Спочатку цей сайт був російськомовним, а потім, за велінням часу, став багатомовним. Ну то й я там «грішив», написав чимало курсових українською. До речі, той сайт ретельно перевіряє тексти на антиплагіаті ETXТ, бо ж вузи стали вимагати цього — де 50%, а де і всі 80%. Інакше кмітливий студент і сам швиденько «сфабрикував» би собі курсову з інтернету!

Так от, тепер маєш змогу скористатися моїм збірничком — там багато якісних курсових робіт з різних профілів. Собі вибереш за своєю майбутньою спеціальністю, а решту запропонуєш друзям. А може й сам перечитаєш — для загального розвитку. Та й викладачі мають зацікавитися…

1. ОПЕРАЦІЇ НА УРЕТРІ ТА СЕЧОВОМУ МІХУРІ (ветеринарія)

ЗМІСТ

Вступ

1. Анатомо-топографічні дані черевної порожнини, сечового міхура та уретри у собак та котів

2. Мета проведення уретростомії, уретротомії, цистоцентезу та цитотомії у собак та котів

3. Список необхідних інструментів, шовного та перев’язувального матеріалів

4. Підготовка операційного поля, рук, інструментів, шовного та перев’язувального матеріалів

5. Фіксація тварин

6. Знеболювання

7. Техніка проведення операції: уретростомії, уретротомії, цистоцентезу та цитотомії у собак та котів

8. Післяопераційний догляд

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Захворювання сечовивідних шляхів у кішок та собак — поширена проблема та один з головних приводів призначити антибактеріальну терапію. Крім поганого самопочуття пацієнтів, інфекції можуть стати причиною ускладнень (наприклад, струвітного уролітіазу), а від власника тварини нерідко вимагають значних витрат і приводять його до смутку. Всі ці проблеми погіршуються при рецидивуючих або погано підлягаючих терапії інфекціях у собак і кішок.

Беручи до уваги серйозність проблеми захворювання сечовивідних шляхів у творин, Міжнародне товариство з вивчення інфекційних захворювань домашніх тварин (International Society for CompanionAnimal Infectious Diseases — ISCAID) опублікувало клінічний посібник з їх діагностики, лікування та профілактики [1]. У посібнику міститься цілий ряд цінних рекомендацій для ветеринарних лікарів, а обсяг та глибина видання свідчать про потенційну складності захворювань сечовивідних шляхів у собак.

У випадку собак обґрунтована підозра на бактеріїальний цистит може виникнути на підставі даних анамнезу та безпосереднього обстеження. На відміну від кішок, де в більшості випадків захворювання нижніх сечовивідних шляхів не мають інфекційної причини, у собак можна обґрунтовано запідозрити бактеріальний цистит за типовими клінічними ознаками.

Будь-якому собаці з ознаками можливої інфекції сечовивідних шляхів слід по можливості провести клінічний аналіз сечі, оскільки цей діагностичний метод простий, економічний та інформативний. Камені в нижніх сечовивідних шляхах, що не піддаються медикаментозному розчиненню, підлягають видаленню за допомогою різних мінімально інвазивних хірургічних методів. Сечові камені зазвичай рекомендується видаляти, оскільки їх наявність може призводити до розвитку запалення, обструкції сечовивідних шляхів або рецидивуючої інфекції. Хірургічне лікування сечокам'яної хвороби традиційно проводиться за допомогою цистостомії або уретростомії, але обидва методи супроводжуються рядом ускладнень, включаючи підтікання сечі, розходження країв операційної рани, кровотеча, утворення стриктур і неповне видалення каменя, описаних у 20% прооперованих собак [1].

Мал. 1. Ветеринарна хірургія домашніх тварин


Ця робота присвячена сучасним мінімально інвазивним методам видалення каменів із сечового міхура та уретри. Усі описані нижче втручання слід виконувати в стерильних умовах, дотримуючись правил асептики та антисептики; всі що вводяться в сечовивідні шляхи інструменти також повинні бути стерильними. Ветеринарному лікарю слід розглянути можливість застосування мінімально інвазивних методів видаленя уролітів у тварини, яка страждає на сечокам'яну хворобу і обговорити ці варіанти з власником [2].

Такі втручання, хоча іноді видаються технічно нескладними, при виконанні недостатньо підготовленим персоналом супроводжуються серйозними ускладненнями, тому рекомендується направляти пацієнтів до досвідчених фахівців, які пройшли спеціальну підготовку.

1.Анатомо-топографічні дані черевної порожнини, сечового міхура та уретри у собак та котів

Мал. 2. Сечовидільна система [12]

Сечовивідні органи включають ниркову балію, сечоводи, сечовий міхур і сечівник. Всі сечовивідні органи вистелені перехідним епітелієм, який утворює надійний бар'єр для сечі під підвищеним тиском.

Сечовід є шкірно-м'язову трубку і складається з адвентиційної, м'язової та слизової оболонок. Зсередини сечовода, як і ниркова балія, вистелена перехідним епітелієм.

Сечовий міхур дуже еластичний, особливо у собак. Розрізняють тіло сечового міхура та розташовану краніальну верхівку, а каудально — шийку. Незалежно від наповнення сечового міхура його тіло завжди лежить у черевній порожнині перед лонним гребенем. Тому він завжди пальпується та легко доступний для оперативних втручань. Верхівка сечового міхура, особливо у собак, яких виводять один раз на день, може сягати пупка і далі.

Сечівник самки відносно короткий і широкий. Він тягнеться від внутрішнього отвору сечівника до розташованого на межі піхви і напередодні піхви (сечостатевого передодня) зовнішнього отвору сечовипускального каналу. При цьому сечівник самки проходить між дном таза і піхвою.

Сечівник самця значно довший, ніж у самки; у самців собак і кішок він відрізняється через різну форму і положення статевого члена. Тазова частина сечівника поділяється на передміхурову частину і передміхурову частину. Передміхурову частину тягнеться від внутрішнього отвору сечівника до насіннєвого пагорба, до якого збоку сходять простатичні протоки. На зводі сечівника у цій частині видно його гребінь, що закінчується насіннєвим горбком. У цьому місці в сечівник впадають сім'япроводи і він стає сечостатевим каналом. Передміхурова, або тазова, частина здебільшого охоплюється м'язом сечівника сечостатевого каналу. На виході з тазу тазова частина сечівника переходить у половочленную, або губчасту, частину. У котів місце переходу відзначено бульбоуретральною залозою [12].

Мал. 3. Сечівник виявляє у своїй будові сильні статеві відмінності [12].


Проблему закупорки або, на медичній мові, обструкції мочевого каналу, варто розглядати як найбільш грізне ускладнення сечокам’яної хвороби, яке вимагає невідкладної допомоги.

Задача першої важливості є будь-яким із доступних способів, як можна швидше відновити нормальний відтік сечі, щоб не допустити розвитку додаткових ускладнень. Краще, що може зробити власник тварини в подібній ситуації — це негайний візит до ветеринара для оцінки стану та надання необхідної допомоги.

Однак практично будь-якому ветеринару приходило постійно з обставинами, коли камінь настільки міцно закупив сечовий канал, що всіма існуючими прийомами катетерізації неможливо усунути обструкцію. Тоді на допомогу приходять хірургічні методи лікування. Один з найважливіших — це перинеальна (або проміжна) уретростомія. На цій операції і хочеться зупинитися детальніше.

Мал.4. Сечовий апарат котів і собакНачало формы

Конец формы

Мал.5. Сечокам’яна хвороба у собак (МКБ)

Мал.6. У ветлікарні йде операція.

Якщо консервативне лікування СКХ у собак неефективне, вживають оперативне втручання. Коли камені неможливо розчинити або вивести природним шляхом, їх видаляють хірургічним шляхом. Великий камінь, перекривший сечовивідні протоки, треба терміново видалити в першучергу. Буває, що незважаючи на усі зусилля, обструкції відбуваються регулярно. Тоді хірург розширить уретру або навіть утворить новий шлях виведення сечі. У псів нерідко видаляють пеніс і розширюють уретру. Після операції дрібні конкременти більше не будуть призводити до закупорки. Однак камені все рівно будуть утворюватися з часом, тобто знадобиться подальше лікування.

Результат багато в чому буде залежати від кваліфікації ветеринара. СКХ підступна, не завжди відразу зрозумілі істинні причини недуги. Часто перша призначена схема не допомагає собаці. Тому треба знайти грамотного фахівця, який буде терпляче спостерігати вашого вихованця протягом тривалого часу, беручи до уваги найдрібніші погіршення його стану і наполегливо добиваючись тривалих ремісій.

2.Мета проведення уретростомії, уретротомії, цистоцентезу та цитотомії у собак та котів

Видалення уролітів з нижніх сечовивідних шляхів може проводитись декількома інтервенційними методами, їх вибір залежить від виду та статі тварини, а також від типу та кількості виявленого каміння. В більшості випадків замість хірургічної цитотомії може бути рекомендовано видалення каменю мінімально інвазивним способом. Вирішальне значення при виборі

найбільш відповідного способу втручання правильна оцінка розмірів каменю. Розміри уралітів слід визначати методом стандартної рентгенографії (або, для рентгенопрозорого каміння, рентгенографії з контрастуванням) з рентгеноконтрастним маркером, а не ультразвуковим методом, який

зазвичай перебільшує розміри уролітів і занижує їх кількість [2].

Цей метод (Таблиця 1) дозволяє проводити антеградне видалення каменів із сечового міхура через уретру. Рекомендується при дрібних каменях <3—4 мм діаметром у сук, <2,5 мм у кішок, але у кобелів його можливості обмежені розміром губчастої частини сечвивідного каналу. Не слід проводити промивання сечовивідних шляхів у котів, оскільки при цьому значно підвищується ризик розвитку обструкції уретри [3].

Таблиця 1. Промивання сечовивідних шляхів.

******************************************************************

Розміри та кількість уролітів

Камені <3–4 мм у сук дрібних порід

Камені <2,5 мм у кішок

У кобелів обмежено розміром

губчастою частини сечівника

Стать та вигляд тварин Суки та кішки

Протипоказано котам через

ризик обструкції уретри

Переваги

Швидко

Недороге обладнання

Може бути проведено в умовах

неспеціалізованої ветеринарної

клініки

Недоліки

Камені можуть залишитися у

сечовому міхурі

Великі та голчасті камені можуть

призвести до закупорки уретри

******************************************************************

Мал. 7. Ветеринарна хірургія

3.Список необхідних інструментів, шовного та перев’язувального матеріалів

При виконанні внутрішніх операції у ветлікарні використовується наступний матеріал:

— інструмент для роз'єднання тканин: черевистий скальпель зі змінним одноразовим стерильним лезом; гострокінцеві та тупокінцеві ножиці.

— інструмент для з'єднання тканин: голки хірургічні вигнуті колючі та атравматичні; голкоутримувач Гегара;

— загальний інструментарій: пінцет анатомічний; пінцет хірургічний; білизняні затискачі Бакхауса; кровоспинні затискачі Пеана; кровоспинні затискачі холстеду типу «москіт»; кишкові затискачі.

— шприци для одноразових ін'єкцій.

Стерилізуються всі інструменти, які в процесі експлуатації стикаються зі слизовою оболонкою і можуть спричинити її пошкодження.

Хірургічний інструментарій ретельно миють у проточній воді та насухо витирають. Потім стерилізатор наливають 3% розчин натрію гідрокарбонату (приготовленого на дистильованій воді), доводять розчин до кипіння і поміщають в нього сітку з інструментом. Кип'ятять 15 хвилин. Після цього знову миють у проточній воді та насухо витирають. Тільки потім стерилізують у сухожаровій камері. Шприци та голка одноразові, ми їх не стерилізуємо. Підготовлений інструмент накривають стерильним рушником.

Для операції на уретрі та сечовому міхурі застосовують такий інструментарій: сечовий катетер, стандартний хірургічний інструмент, лапароскопічна різьбова канюля (троакар) з діафрагмою, жорсткі та гнучкі цистоскопи, корзин частий для захоплення каменю, літотрипсія (потрібна для врісших каменів).

4.Підготовка операційного поля, рук, інструментів, шовного та перев’язувального матеріалів

Операційне поле для даної операції готують у такому порядку.

Механічна очистка: в області, що оперується, виголюють волосяний покрив, потім обмивають шкіру теплою водою з милом і насухо витирають.

Дезінфекція: механічно очищену шкіру обробляють дворазово 5% спиртовим розчином йоду. Вперше обробляють після механічної обробки. Вдруге безпосередньо перед розрізом шкіри. Обробку починають із центру операційного поля до країв паралельними смугами. Також необхідно ізолювати операційне поле стерильною серветкою або рушником (простирадлом), яке фіксується за допомогою білизняних затискачів (чапки).

Rp.: Sol. Iodi spirituosae 5% — 100 ml.

D.S. Зовнішнє. Для обробки шкіри операційного поля.

Підготовка рук хірурга та його помічників розпочинають за 10—15 хвилин до операції. Руки миють теплою водою. Потім шкіру рук обробляють етиловим спиртом. Операцію проводять у стерильних хірургічних.

Rp.: Spirtus aethylici 960 — 100 ml

D.S. Зовнішнє. Для обробки рук перед операцією (за Альфредом).

Стерилізація шовного матеріалу. При виконанні цієї операції застосовуються такі нитки: лавсан та ПГА. Нитки лавсана кип'ятили, а потім зберігали у 96% спирті. ПГА випускається в індивідуальних упаковках, стерильний. Упаковка розкривається безпосередньо перед використанням і нитку дістають з упаковки руками в стерильних рукавичках.

Обов’язковою є також стерилізація перев'язувального матеріалу, хірургічної білизни, предметів хірургічного вжитку.

Для операції використовуються готові стерильні матеріали, упаковані в індивідуальні упаковки. Відкривати їх потрібно безпосередньо перед операцією.

5.Фіксація тварин

У ветеринарній практиці успіх операції багато в чому залежить від доцільної, надійної фіксації тварини. Через неї тварині надають положення, при якому:

1) Створюється найкращий доступ до місця операції;

2) Обмежуються рухи тварини, що заважають нормальній роботі оперуючого;

3) Усувається можливість нанесення тваринам травми як самому собі, так і особам, які проводять операцію.

Тварин легко збудливий і злий, поряд з фіксацією, призначають заспокійливі або снодійні засоби.

Способи фіксації численні та вкрай різноманітні. Вибір їх залежить від виду тварини, характеру операції та стану хворої тварини.

У собак, щоб вони не могли наносити укусів, зав'язують рот смужкою марлі, марлевим бинтом або тасьмою. Охоплюючи рот гвинтом, кінці спочатку зав'язують у підщелепному просторі одним простим вузлом, потім остаточно закріплюють бинт на потилиці морським вузлом.

Собак зазвичай фіксують на столі, надаючи їм необхідного положення. Простий операційний стіл для дрібних тварин виготовляють із дерева: фарбують білою масляною або емалевою фарбою. Кришка стола повинна бути увігнута всередину або мати в середині невелике заглиблення зі стоками для рідини. У ній же просвердлюють кілька отворів для зав'язування рота ременів (тесьми), що застосовуються для фіксації собак. Під столом на його перекладинах влаштовують посередині полку, на яку ставлять таз для стоку в нього рідин з кришки столу та збору використаного перев'язувального матеріалу.

Для виконання цієї операції тварину фіксують на операційному столі у спинному положенні. Кішку або собаку кладуть спиною на стіл. Помічник утримує голову та грудні кінцівки, інший прив'язує тазові кінцівки до столу, витягуючи їх.

Грудні кінцівки витягують до голови і фіксують прив'язуючи тасьмою до столу. Тесьма накладається на кінцівку вище за суглоб (зап'ястковий або заплюсневий).

6. Знеболювання

Як підготувати тварину до наркозу?


Напередодні за 10 годин потрібно прибрати у кішки чи собаки їжу та воду. Якщо тварина має хронічні захворювання, вона старша 5 років або є представником тієї породи, яка має більш високі ризики ускладнень після наркозу (британці, шотландці, мейн-куни, йорки, мопси, французькі та англійські бульдоги, чихуа-хуа), то тварина необхідно обстежити перед застосуванням наркозу. Та й будь-яка тварина не застрахована від прихованих хвороб. Тому перед наркозом собаці чи кішці вкрай бажано зробити кардіологічне обстеження (ЕКГ, рентген грудної клітки та шиї), аналіз крові.


Операція на сечовому міхурі та уретрі проводться під загальним знеболюванням із застосуванням препаратів Золетіл 100 та Рометар.

Золетіл — засіб для ін'єкційної загальної анестезії (наркозу). Тилетамін — розчинний засіб для наркозу. Золазепам, з іншого боку, являє собою седативну, знеболювальну та міорелаксуючу речовину. Золазепам посилює гноблення центральної нервової системи, що викликається тилетаміном, профілактує судоми а також сприяє розслабленню мускулатури і нормальному виходу з наркозу. Аналгетична дія більш тривала, ніж хірургічний наркоз, що викликається. Вихід з наркозу поступовий (2 — 6 годин) та спокійний за умови відсутності шуму та яскравого світла. У випадках передозування, а також у дуже молодих та старих тварин період відновлення більш тривалий.

Рометар — 1 мл ін'єкційного розчину рометару 2% містяться 20 мг ксилазину гідрохлориду та допоміжні компоненти, володіє заспокійливою, болезаспокійливою, знеболювальною та міорелаксаційною діями.

Rp.: Sol. Zoletili 100 — 0,1ml

D.S. Внутрішньом'язово. Для наркозу кішки.

Rp.: Sol. Rometari 2% — 0,4 ml

D.S. внутрішньом'язово, для знеболювання та міорелаксації.

Кішка або собака під наркозом перебувають уві сні протягом усього періоду операції і не відчувають болю. М'язи розслаблені, а свідомість вимкнено. Тварина під наркозом не може заплющити очі самостійно, тому що всі м'язи розслаблені, а для закриття повік потрібна їхня напруга. Як тільки операція закінчується, тварина досить швидко і легко прокидається.

Собака після наркозу швидко (протягом півгодини), а якщо використовувалася інгаляційна анестезія, то практично миттєво приходить до тями. Залежно від тяжкості операції, тварина протягом кількох найближчих годин може почуватися зазвичай. При тяжких операціях відновлення собаки після наркозу може відбуватися довше. На весь час приходу до тями тварина залишається в клініці безкоштовно, під наглядом лікаря.

Як відходять кішки від наркозу? Кішка після наркозу може лякатися різких звуків та світла, тому потрібно укласти її на підлогу на підстилку в напівтемній кімнаті, укрити і не турбувати. Спочатку кішка спить після наркозу, десь через півгодини починає ходити. Протягом години може бути порушено координацію. Протягом усього дня може бути млявість, а іноді блювота після наркозу. Усі ці симптоми повністю проходять у першу добу. На весь час приходу до тями тварина залишається в клініці безкоштовно, під наглядом лікаря.

Газовий наркоз широко використовується не тільки для хірургічних операцій, але і для діагностичних маніпуляцій: газова анестезія прибирає фактор болю та стресу при діагностиці та, відповідно, підвищує ефективність та об'єктивність обстеження.

— інгаляційний наркоз тваринам — найбезпечніший вид наркозу. Препарат (ізофлюран) надає мінімальний побічний вплив на тварину, потрапляє в її організм з вдихом, а виводиться вже на видиху. Тварина швидко засинає і дуже швидко прокидається після нього.

— Це — єдиний вид наркозу, який можна застосовувати тваринам у важкому стані або дуже старим. Газовий наркоз не впливає на функцію печінки та нирок, а літня тварина може мати хронічні захворювання цих органів.

— Інтенсивність подачі інгаляційної анестезії легко контролювати під час операції, тобто. підвищувати або знижувати концентрацію препарату у суміші тваринами, що вдихається. Таким чином, тварину можна практично миттєво вивести з наркозу, що неможливо зробити при інших видах анестезії.

7. Техніка проведення операції: уретростомії, уретротомії, цистоцентезу та цитотомії у собак та котів

Тварині проводять загальну анестезію, сечовий міхур через сечовий катетер заповнюють фізрозчином. Важливо уникати його переповнення; розрахункова ємність сечового міхура становить 10—15 мл/кг. Якщо у суки чи кішки сечовий катетер провести не вдається, катетер можна вставити напередодні, а вульву м'яко притиснути пальцем; заповнення напередодні фізрозчином призведе до пасивному наповненню піхви, уретри та сечового

Міхура.

Під час заповнення слід пальпувати сечовий міхур, щоб уникнути його надмірного розтягуня, і, коли пальпаторно він стане щільним, заповне-

ня слід припинити. Потім сечовий катетер видаляють; самок розташовують вертикально, самців поміщають у становище лежачи на боці. Сечовий міхур пальпують, акуратно струшують і витягують краніально, щоб розпрямити уретру. На сечовий міхур обережно, але постійно натискають, щоб викликати сечовипускання.

Процедура, як правило, переноситься добре, але можлива легка гематурія. Щоб уникнути переповнення та розриву сечового міхура рекомендується ретельно пальпувати сечовий міхур при його заповненні фізрозчином. При виконанні втручання може розвинутись ненавмисна обструкція уретри багаточисельними уролітами, що виходять.

Інші варіанти лікування: цистоскопічне видалення каміння корзинчастим захопленням, літотрипсія, через шкірна цистолітотомія, цистотомія. Видалення каменів корзинчастим захопленням можна розглядати за наявності каменів діаметром <5 мм у сук і <4 мм у собак (обмежено розміром os penis), а також у кішок за наявності каменів діаметром <3—4 мм [8,9].

Пацієнта анестезують і укладають на спину (суки та кішки) або на бік (кобелі). Застосування епідуральної анестезії сприяє розслабленню гладкої мускулатури нижніх сечовивідних шляхів і таким чином може полегшувати вилучення каменю. Уроліт (и) візуалізують за допомогою цистоскопії і проводять корзин часте захоплення через робочий канал ендоскопа, щоб захопити камінь. Здійснюючи безперервне зрошення фізрозчином, кошик підтягують до кінчика ендоскопа, а потім ендоскоп та кошик витягають.

Якщо відчувається опір, можна збільшити тиск промивання, щоб просвіт уретри розширився, і м'яко повертати корзинчасте захоплення. Якщо опір все ще відчувається, кошик слід відкрити, випустити камінь і використовувати інший метод вилучення, щоб уникнути пошкодження або перфорації уретри

8. Післяопераційний догляд

Відразу після операції тварині одягають післяопераційну попону, для профілактики передчасного зняття швів та розлизування рани.

Шви обробляють аерозолью Терраміцин 1 раз на 4 дні. Призначають антибіотики Амоксициліну 1 мл підшкірно через день.

Через добу після операції тварині дають невелику кількість води. У наступні дні тварині випаюють слизові оболонки, відвари і нежирний м'ясний бульйон. Також можна парентерально заміщати рідину — 0,9% ізотонічний розчин NaCl (100 мл внутрішньовенно краплинно). Також призначають препарат Травматин 0,5 мл підшкірно і Гамавіт 1 мл підшкірно.

Першу добу тварину рекомендують утримувати в теплі (на теплій підстилці на підлозі), уникати протягів, щоб уникнути переохолодження, і не поміщати тварину на високі предмети (ліжко, диван, крісло), для профілактики травматизму.

З 5—6 дня тварину переводять на звичайний раціон годівлі.

Чи можливі ускладнення після уретростомії?

Заради об'єктивності треба сказати, що такі ризики присутні, втім, як і після будь-якої іншої хірургічної операції. З відомих: тимчасова кровоточивість швів уретростоми, пошкодження швів уретростоми при неакуратних маніпуляціях після операції, заростання сформованого уретростомного отвору. На щастя, такі неприємності трапляються дуже рідко, тому що профілактуються під час та після операції, а якщо вже й довелося, то усуваються у штатному режимі. За якісно виконаної операції ризик зарощення сформованого отвору дуже невеликий. За спостереженнями фахівців — у 3 випадках із 300 пацієнтів, і ще у 4-х випадках через отримання механічної травми промежини до зняття швів.

У віддаленому післяопераційному періоді можливі епізодичні загострення запальних проявів сечової системи, найчастіше циститу. Які при сечокам'яній хворобі бувають часто і без операції через роздратування піском і камінням слизової оболонки сечової системи. У клінічних спостереженнях не помічено суттєвої різниці в частоті загострення циститу у тварин, які перенесли уретростомію з тими, що не були оперовані.

Ризики повторної закупорки, що нормально функціонує уретростоми, дуже низькі. І можливі при формуванні великих конкрементів, що перевищують діаметр функціонуючої частини сечового каналу, а також у разі так званої інкрустації (це коли каміння утворюється шляхом вростання в слизові оболонки сечового міхура та сечового каналу).

Зважаючи на вищезазначене, оперативне лікування при сечокам'яній хворобі завжди розглядатиметься як крайній захід, і застосовується за відсутності іншої альтернативи.

Чи є тварини, які живуть безтурботно після такої операції?

Є! І за нашими спостереженнями, на щастя, їхня більшість.

ВИСНОВКИ

Мінімально інвазивні методи лікування визнані новим стандартом лікування сечового каміння у ветеринарній медицині дрібних тварин. Ці методи, в порівнянні з традиційними хірургічними втручаннями, супроводжуються мінімальним ушкодженням тканин, більш короткими термінами госпіталізації, легшим відновленням, зниженням періопераційної захворюваності та смертності. Ветеринарний лікар повинен володіти глибоким розумінням різних варіантів лікування, щоб зуміти пояснити їх переваги та обмеження власнику тварини. Для проведення більшості описаних у роботі втручань потрібне спеціалізоване обладнання, знання техніки та досвід їх виконання.

Після видалення та аналізу складу каменів важливе значення для мінімізації ризику рецидивування каменю має розробка належного режиму профілактики.

Під час підготовки та проведення операції необхідно дотримуватись правил асептики та антисептики, особистої гігієни.

Перед операцією тварині необхідно відшкодувати втрату рідини, щоб уникнути ускладнень при застосуванні наркозу. Під час операції необхідно стежити за станом тварини, її диханням, серцевою діяльністю.

У післяопераційний період тварині призначають курс інтенсивної терапії, щоб відновити втрату рідини та відновити сили для кращої регенерації тканин. Застосовують антибіотики, вітамінні, гомеопатичні та інші препарати.

Господарям рекомендують ретельно стежити за станом вихованця після операції і дотримуватися рекомендацій лікаря.

Список використаних джерел

1. Weese JS, Blondeau J, Boothe D та ін. Рекомендації Міжнародного товариства інфекційних захворювань домашніх тварин (ISCAID) щодо діагностики та лікування бактеріальних інфекцій сечовивідних шляхів у собак і кішок. Ветеринар Дж, в друці.

2. Lulich JP, Berent AC, Adams JL, et al. ACVIM Small Animal Consensus

Recommendations on the Treatment and Prevention of Uroliths in Dogs

and Cats. J Vet Intern Med 2016;30;1564—1574.

3. Lulich JP, Osborne CA, Carlson M. Nonsurgical removal of uroliths in

dogs and cats by voiding urohydropropulsion. J Am Vet Med Assoc

1993;203;660—663.

4. Defarges A, Dunn M, Berent A. New alternatives for minimally invasive

removal of uroliths: lower urinary tract uroliths. Comp Cont Educ Small

Anim Vet 2013; 35 (1):E1—7.

5. Берент А. Нові методики на горизонті: інтервенційна радіологія і

інтервенційна ендоскопія сечовивідних шляхів («ендоурологія»). J Feline

Мед Сург, 2014; 16 (1):51—65.

6.https://vetfocus.royalcanin.com/ru/-/media/vet-focus/russian-pdfs/veterinary-focus--2020--292ru.pdf?rev=548f031e1dd04b058b075014f0a6fe61

7.https://www.vethospital.kh.ua/stati/49-uretrostomiya

8.https://studfile.net/preview/1740205/

9.https://topuch.ru/ministerstvo-seleskogo-hozyajstva-v8/index.html

10. Наркоз для тварин. Ветеринарний центр «Зверополіс» https://zpolis.com.ua/ru/blog/narkoz-dlya-zhivotnyh

11.Фіксація тварин при операціях. https://studfile.net/preview/1154175/

12. http://www.ветеринарная-диетология.рф/anatomiya-sobak-i-koshek

2. РОЗВИТКОК УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ПЛАН

1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1. Поняття управлінського потенціалу загальноосвітньої організації: сутність та фактори його реформування

1.2. Рівні професійної компетентності керівників загальноосвітньої організації

1.3. Методичні підходи до дослідження управлінського потенціалу в умовах реформи освіти

2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.1. Оцінка управлінського потенціалу та професійної компетентності керівників загальноосвітніх організацій

2.2. Мотивація керівників загальноосвітніх організацій до навчання та підвищення кваліфікації

2.3. Ефективність діяльності керівників загальноосвітніх організацій

3. МЕТОДИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

3.1. Моделювання якостей керівника загальноосвітньої організації та методичні положення щодо оцінки професійного рівня керівників

3.2. Система та механізми розвитку управлінського потенціалу освітянських закладів

3.3. Економічна та соціальна оцінка розвитку управлінського потенціалу

ВИСНОВКИ ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Психологія як наука нашого часу активно розвивається, розгалужуючись дедалі більше, і інколи цікаві інноваційні напрямки можна знайти в несподіваних суміжних областях. Наприклад, з'являються такі напрями як «психологія особистісного зростання», «самоменеджмент керівника» та ін. Ця тенденція стимулює зростання актуальності проблеми вивчення управлінського потенціалу.

Рішення теоретичних та практичних завдань управління загальноосвітньою організацією набуває все більшої ваги у зв'язку з гуманізацією та демократизацією, зростанням ролі та значущості захисту прав і свобод людини, розвитком ринкових відносин, формуванням нових соціальних структур та форм управління.

Про необхідність серйозних перетворень у загальноосвітніх організаціях свідчить прийняття нового закону «Про освіту». Сучасному керівнику закладу для ефективної роботи в умовах реформування освіти необхідне глибоке розуміння економічних, політичних, психологічних засад управління. Вже наявні на сьогоднішній день результати наукових досліджень можуть суттєво розширити можливості керівників створювати умови, що сприяють формуванню зацікавленості членів колективу у продуктивній роботі загальноосвітньої організації.

В управлінській діяльності якість використання управлінського потенціалу говорить про резервні та ресурсні можливості керівника, фактично вказуючи на рівень професіоналізму керівника.

1.ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

1.1.Поняття управлінського потенціалу загальноосвітньої організації: сутність та фактори його реформування


Управлінський потенціал, реалізований як ресурс актуальної управлінської діяльності, виражається готовністю суб'єкта управлінської праці до виконання різноманітних завдань.

Реформування української системи освіти з кожним роком дедалі більше зумовлює підвищення значущості розвитку управлінського потенціалу. Розвиток управлінського потенціалу дозволяє загальноосвітнім організаціям швидше адаптуватися до нових факторів зовнішнього середовища, ставити та реалізовувати науково обґрунтовану систему цілей, приймати ефективні управлінські рішення.

Впровадження досягнень науки у практику управлінської діяльності школи може розглядатися як найважливіший резерв підвищення ефективності вирішення багатьох проблем, що виникають перед педагогічними колективами та суспільством загалом [11, 12,18].

Визначено фактори, що перешкоджають (низька ціна та нестача робочої сили на освітньому ринку праці, відсутність кадрового резерву, непродумана політика призначень на управлінські посади, низький рівень фінансування загальноосвітніх організацій) та сприяють (динамізм відносної самостійності в діяльності загальноосвітніх організацій, можливість на основі розвитку персоналу посилювати мотивацію до ефективної праці та професійно-кваліфікаційного просування) розвитку управлінського потенціалу загальноосвітньої організації. Розглянуті чинники дозволять надалі розробити механізми розвитку управлінського потенціалу.

Аналіз сучасних психологічних підходів до вивчення управлінської діяльності в системі освіти Кудрявцевої Є. І. привів автора до наступного висновку: «… предметом їх реформування все частіше виступають протиріччя між потенціалом суб'єкта управління та можливостями його інституціональної реалізації, протиріччя між стійкістю глибинних суб'єктних та особистісних детермінант керівника та розвиток середовища, протиріччя між функціональною ефективністю та потребою у гнучких змінах змісту, способів та форм управлінської діяльності»[12, с.65].

Таким чином, без розуміння сенсу своєї професії, необхідного рівня самооцінки годі говорити про ефективну управлінську діяльність керівника загальноосвітньої організації. Професійна готовність керівника загальноосвітньої організації не вичерпується лише набуттям фундаментальних теоретичних знань; потрібні спеціальні управлінські вміння, прагнення розвивати свій творчий потенціал, самонастрій на відповідну діяльність, вміння використовувати свої особистісні можливості у вирішенні управлінських завдань у конкретних умовах.


1.2. Рівні професійної компетентності керівників загальноосвітньої організації


Під професійною компетентністю прийнято розуміти інтегральну характеристику ділових та особистісних якостей фахівців, що відображає рівень знань, умінь та навичок, досвіду, достатніх для здійснення певної діяльності, яка пов'язана з прийняттям рішень.

Фундаментальні та прикладні дослідження вітчизняних та зарубіжних учених [12,17] у галузі менеджменту, управління людськими ресурсами, управління організацією, теорії управління соціальними та економічними системами виявили особливості управління розвитком управлінського потенціалу, які полягають у необхідності системного підходу до формування рівнів професійної компетентності керівників загальноосвітніх організацій.

До системи розвитку управлінського потенціалу входять інформаційні елементи; елементи, пов'язані із конкретним робочим місцем; елементи, що мотивують розвиток управлінського потенціалу; елементи розвитку управлінського потенціалу, пов'язані з навчанням. Виявлені особливості та специфіка управління загальноосвітньої організації дозволяють розробити рекомендації щодо розвитку управлінського потенціалу.

Компетентність — особисті можливості посадової особи, її кваліфікація (знання та досвід), що дозволяють йому брати участь у розробці певного кола рішень або вирішувати самому питання завдяки наявності у нього певних знань та навичок [1, с.33].

Якщо говорити про професійну компетентність керівника загальноосвітньої організації, то зміст цього поняття вкладають особисті можливості директора школи, що дозволяють йому самостійно і досить ефективно вирішувати педагогічні та управлінські завдання, що формуються ним самим. Необхідним на вирішення тих чи інших управлінських завдань передбачається знання педагогічної теорії, вміння та готовність застосовувати її положення на практиці.

Вкрай складно керувати сучасною школою, не маючи спеціальної управлінської підготовки. У роботі директора нерідко виникають проблеми, на вирішення яких недостатньо педагогічного чи навіть життєвого досвіду.

Існує загальніша і, напевно, важливіша проблема. За довгі роки сформувався особливий менталітет українського директора школи, який вважає себе головним учителем, але не представником влади. Він насамперед покликаний організовувати виконання завдань, які ставить перед школою держава та суспільство. Це означає, що кожен директор має бути менеджером високого рівня.


1.3. Методичні підходи до дослідження управлінського потенціалу в умовах реформи освіти


Поняття «управлінський потенціал» досить багатовимірне, що породжує різноплановість його визначень, які відображають окремі аспекти феномену управлінського потенціалу.

В ряді наукових праць [11, 12, 17] розроблено методичні положення щодо оцінки професійного рівня керівників загальноосвітніх організацій на основі вимог до кваліфікації керівних працівників закладів освіти при присвоєнні їм кваліфікаційної категорії. Запропоновано методику визначення рівня управлінської діяльності керівників шкіл, що ґрунтується на професійній оцінці їх умінь та навичок. Запропоновані методичні положення щодо оцінки професійного рівня керівників дозволяють визначити основні напрямки розвитку управлінського потенціалу керівників загальноосвітніх організацій.

Якість управлінського потенціалу залежить від компетентності керівника. Компетентність — особисті можливості керівника, його кваліфікація (знання та досвід), що дозволяють йому брати участь у розробці певного кола рішень або вирішувати самі питання завдяки наявності у нього певних знань та навичок. У поняття професійної компетентності керівника загальноосвітньої організації вкладають особисті здібності директора школи, що дозволяють йому самостійно та досить ефективно вирішувати педагогічні та управлінські завдання, що формуються ним самим. Необхідним для вирішення тих чи інших управлінських завдань передбачається знання педагогічної теорії, вміння та готовність застосовувати її положення на практиці.

Основними якостями керівника загальноосвітньої організації, необхідними у розвиток управлінського потенціалу, є професійна компетентність, моральні якості, організаторські здібності, ділові якості, вміння управляти собою.

Методична культура керівника загальноосвітньої організації формується на основі його знань педагогічних технологій, методів, форм, прийомів навчання, умінь визначати конкретні педагогічні завдання, розробляти навчальні програми на основі ДГЗ та навчальні плани, планувати та проводити навчальні заняття різних видів, керувати навчальною діяльністю школярів.

2. АНАЛІЗ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.1. Оцінка управлінського потенціалу та професійної компетентності керівників загальноосвітніх організацій


Структура управлінського потенціалу зобов'язує розкрити системні зв'язки між складовими частинами даного поняття. І відразу виникає питання про генезу даних зв'язків: вони існують спочатку або вибудовують ієрархічні кореляти в процесі реалізації та актуалізації управлінського потенціалу? Цікаве питання про наявність відносин між управлінським потенціалом та керівником, котрий ним володіє — як вони, дані відносини, формуються? Як керівник ними управляє? Робота керівника зі своїм потенціалом є завданням якого роду? Та й чи є завданням взагалі?

Якщо говорити про теоретичну готовність керівника загальноосвітньої організації до управлінської діяльності, то вона пов'язана з такими вміннями, як [11, 12, 14]:

— аналіз різних ситуацій та знаходження оптимальних способів вирішення проблем;

— прогноз розвитку ситуації та його результати, саме: постановка мети, відбір способів і методів їх досягнення, конструювання організації роботи, передбачення відхилення від плану вирішення завдань та знання можливих шляхів їх подолання;

— планування змісту та видів діяльності учасників освітнього процесу з урахуванням їх потреб, можливостей;

— осмислення та оцінка своїх власних управлінських дій.


2.2. Мотивація керівників загальноосвітніх організацій до навчання та підвищення кваліфікації


Управлінська мотивація — енергетична характеристика, відбиває спрямованість особистості, особливості особистісного резерву, ступінь зацікавленості керівника своєї діяльності. Управлінська мотивація визначається потребами керівника, пов'язана з його цінностями та устремліннями.

Зовнішній бік управлінської мотивації як енергетичної характеристики управлінського потенціалу — це рівень бажання займатися даним видом діяльності. Справа в тому, що далеко не всі керівники, зіткнувшись із труднощами у процесі реалізації управлінської діяльності, зберігають той самий рівень мотивації, зацікавленості у її виконанні.

Мельник Ю. О. вважає, що «зріла управлінська мотивація має бути більш диференційованою і конкретизованою, що якраз і свідчить про певну схильність до відповідних видів управлінської діяльності» [13, с.54].

Внутрішня сторона управлінської мотивації відбиває психологічну готовність керівника до управлінської діяльності та її здатність до реалізації потреб, які забезпечують адаптацію керівника до діяльності. У цьому управлінська діяльність у разі є засобом зміни стилю життя керівника.

Згідно з дослідженнями Д. МакКлеланда, внутрішня сторона управлінської мотивації пов'язана з високими потребами у досягненні та владі, потребою у контролі та низькою потребою в афіліації. Якість реалізації цих потреб залежить від особистісної та соціальної зрілості керівника [14].


2.3. Ефективність діяльності керівників загальноосвітніх організацій


У професійній свідомості міцно існує уява, що керівник — лідер, керівник — творець або, принаймні, цікава, змістовна, харизматична особистість. Тому ефективність керівника часто бачиться у футурологічній площині реалізації найсміливіших ідей: «Кинув Іван-царевич гребінець — і тієї ж миті позду нього стіною піднявся густий ліс …» Однак перше, з чого починається управлінська ефективність, — це знання своїх обмежень. Не безмежних можливостей, а саме обмежень. Тільки як їх побачити? Секрет простий. Потрібно позбутися основних ілюзій та помилок щодо роботи керівника. Для початку — побачити і назвати.

Ефективність діяльності керівника загальноосвітньої організації безпосередньо залежить з його професійної готовності, що передбачає відповідність його якостей вимогам виконуваної діяльності. Відомий радянський психолог В. А. Крутецький зазначав, що професійна готовність спеціаліста — це суб'єктивний стан особистості, яка вважає себе здатною та підготовленою до виконання відповідної професійної діяльності.

Як необхідну умову успішної праці керівника загальноосвітньої організації, необхідно підкреслити його вміння володіти словом. Мова має бути емоційна, добре сприйматися, викладач повинен захопити своєю розповіддю слухачів, бути веселою, дотепною, вміти володіти ситуацією та миттєво перебудовуватися, якщо це потрібно. Керівник повинен мати хорошу дикцію, вміти правильно говорити, не підвищувати голос на школярів, колег. Набагато легше зрозуміти людину, та й взагалі слухати, якщо в неї добре поставлений голос, вона знає, де зробити паузу, де підвищити чи знизити голос, на чому наголосити, як краще висловити думку [11, с.32].

Особиста організованість — це, насамперед, вміння проектувати, конструювати, організовувати та аналізувати свою управлінську та педагогічну діяльність, вміння цінувати час, обов'язковість, самодисципліна, здатність жити та працювати за системою.

Самодисципліна — вміння тримати себе в руках, керувати своєю поведінкою. Це вміння спирається такі якості, як обов'язковість, здатність тримати слово, зібраність, почуття відповідальності.

З одного боку, працездатність спирається на фізіологічний потенціал: здоров'я, треновану нервову систему, відсутність шкідливих звичок.

З іншого боку, не менш важливий і емоційно-вольовий комплекс якостей: воля, працьовитість, завзятість у роботі, задоволеність її результатами, захоплення працею, сімейний добробут, життєрадісність, оптимізм.

І, нарешті, особистий самоконтроль. Це здатність контролювати процеси своєї життєдіяльності та їх результати.

Щоб ефективно здійснювати свої функції, керівнику загальноосвітньої організації необхідно опанувати певні компоненти менеджерської майстерності: вміти взаємодіяти з людьми різного рівня (школярі, колеги, допоміжний персонал, наукові кола, начальство та ін.), встановлювати ділові та творчі відносини з колегами, вміти використовувати усну і письмову мову, для впливу на школярів, колег та досягнення взаєморозуміння, бути здатним сприймати, засвоювати та використовувати інформацію та ін. [17,18].

3. МЕТОДИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

3.1. Моделювання якостей керівника загальноосвітньої організації та методичні положення щодо оцінки професійного рівня керівників


Аналіз публікацій присвячених розробці моделей компетенцій показує велику різноманітність підходів до поняття компетенції. Існують різні точки зору на класифікацію компетенцій, кількість компетенцій в ефективній моделі, визначення рівнів у моделі компетенцій і т. д. Але сходяться в одному, компетенція — це основна характеристика людини, яка пов'язана з ефективною роботою.


У деяких джерелах літератури описані професіограми професій, що включають такі розділи: загальна характеристика професії, її значення; опис трудового процесу, виконувані роботи; вимоги професії до особи; умови праці; необхідні знання; необхідні вміння та навички; де можна здобути спеціальність; економічні умови праці.

Професіограма — це ідеальна модель керівника навчального закладу, в якій представлені [3, с.12]:

— основні якості особистості, якими повинен мати керівник;

— знання, вміння, навички до виконання управлінських функций.

Виходячи з цього розуміння сенсу поняття «Професіограма», можна говорити і про професійний метод вивчення особистості, при якому здійснюється порівняння наявних у керівника знань, умінь і навичок з тими, які могли б у нього бути відповідно до ідеальної моделі. Неважко уявити, що такий метод дозволяє проектувати особистісне та професійне зростання керівника освітньої установи.

Разом з тим професіограма керівника — це документ, у якому дана повна кваліфікаційна характеристика викладача з позицій вимог, що висуваються для його знань, умінь і навичок, для його особистості, здібностям, психофізіологічним можливостям і рівню підготовки [4, с.18].

Таке уявлення про професіограму складалося попередні десятиліття. Так, можна говорити про професіограму, складену А. А. Елютін [5, с.32]. У ній виділяють пріоритетні якості особистості: ідейність, моральну та громадянську зрілість, суспільну активність, захопленість професією вихователя, любов до дітей, гуманне, дбайливе ставлення до них, високу вимогливість до себе та учнів, комунікативність, дружнє розташування, ввічливість у спільноті коїться з іншими членами педагогічного колективу та інші, необхідні ідеальному спеціалісту [6, с.44].

На виконання великого різноманіття функцій керівника, на думку Е. В. Козакової, необхідні такі вміння [7, с.22]:

— встановлювати ділові відносини з адміністрацією, з батьками, громадськістю (вміння спілкування, за сьогоднішніми уявленнями, близькі до комунікативних);

— інформаційні вміння та навички;

— вміння яскраво, виразно, логічно викладати свої думки (за сьогоднішніми уявленнями — дидактичні та мовні);

— Вміння переконати, залучити до себе, зробити своїм прихильником (за сьогоднішніми уявленнями — дидактичні, комунікативні).

Для реалізації даних умінь необхідно створити високий емоційний настрій, забезпечити діловий життя, праці.

Важлива роль відводиться якостям особистості, які непогано було мати керівнику школи (класному керівнику): такт, витримка, самовладання, спостережливість, щирість, винахідливість, твердість, послідовність у словах і діях, акуратність, зовнішня охайність.

Проведений аналіз результатів оцінки управлінських компетенцій керівника загальноосвітньої організації, автор дійшла висновку, що з восьми компетенцій, що оцінюються респондентами, відповідальність виділяється особливо. Більше того, дана характеристика є незалежною змінною, що не пов’язана іншими характеристиками. Так, Кудрявцева Є. І. стверджує, що «саме відповідальність є показником якості організаційно — управлінської культури та свідчить про високу управлінську готовність керівника» [11, с.37].


3.2. Система та механізми розвитку управлінського потенціалу освітянських закладів


В даний час, на думку ряду авторів, відбувається переоцінка підходів до управління в цілому та якості управлінського потенціалу зокрема. Це пов'язано з розширенням кола повноважень керівників та зміною функціональної структури їх діяльності. Менеджмент на найвищому рівні повинен постійно доводити переважне право прийняття рішень. А для цього потрібні і чисто професійні навички, і якості лідера у керівника, здатного захопити інших своєю ідеєю, способом її реалізації, розширити участь безпосередніх виконавців у прийнятті рішень, забезпечити виконання роботи за рахунок інших людей.

Це звучить парадоксально, але у самому потенціалі закладено як сам потенціал, і шляхи його розвитку. Управлінський потенціал включає різні можливості керівника, які йому потрібно розвивати. І дослідження отримують місію знаходження системи розвитку управлінського потенціалу, вказівки межі етапів його розвитку, а також отримання якісних даних про закономірності розвитку всіх елементів управлінського потенціалу.

Система управління розвитком управлінського потенціалу персоналу може бути розглянута не лише як єдність інформаційної, змістовно-трудової, мотиваційної та навчальної підсистем, а й як сукупність цільової, структурно-функціональної, що забезпечує (ресурсної) підсистем та механізму управління розвитком потенціалу (засоби та методи).

З вищевикладеного, можна дійти висновку, що елементи управління розвитком управлінського потенціалу може бути об'єднані чотири підсистеми. У першу підсистему входять інформаційні елементи, у другу — елементи, пов'язані з конкретним робочим місцем, третю підсистему утворюють елементи, що мотивують розвиток управлінського потенціалу, четверту — елементи розвитку управлінського потенціалу, пов'язані з навчанням.


3.3. Економічна та соціальна оцінка розвитку управлінського потенціалу


Соціально-економічні явища сучасної української дійсності надають суперечливий вплив життя і умови діяльності керівників освітніх установ. Проте від результатів його діяльності, його інтелектуального пошуку та світовідчуття великою мірою залежить доля не лише вищої освіти, а й країни загалом. Саме тому директори шкіл переважно стають не вчителями, педагогами, а керівниками.

У зв'язку з цим першому плані виходять інші якості, необхідні успішному керівнику загальноосвітньої організації.

Сучасний керівник загальноосвітньої організації — людина, який здійснює діяльність з організації роботи загальноосвітньої організації, з навчання, виховання, розвитку потенціалу школярів, веде активну науково-дослідну діяльність, що у управлінні усіма сферами шкільного життя та інших видах організаційних робіт.

Керівництво школою — це здійснення цілого ряду функцій, тісно пов'язаних зі специфікою освітніх установ, рівнем підготовки школярів, її складом, особливостями конкретних педагогічних ситуацій, а також науковими інтересами вчителів.

Вчителі-колеги потребують директора, який має особистісний авторитет, політичну зрілість, організаторські здібності, високу культуру поведінки, гарне знання предмета та вміння «заразити» своїми знаннями. Тому директора освітньої установи слід розглядати, насамперед, як особистість, яка має конкретні якості, що є передумовою успішного здійснення його діяльності. Можна також додати, що на діяльність та результати роботи будь-якого керівника освітньої установи впливають його темперамент, характер, тип особистості, вибрані ним технології та методики навчання.

Звідси загальна інтегрована модель якостей керівника загальноосвітньої організації може бути представлена як система якостей особистості, кожна з яких призначена для реалізації вищезгаданих сфер його діяльності.

Моральні якості керівника загальноосвітньої організації (Додаток 4) мають на увазі наявність та розвиток у собі позитивних моральних цінностей, активну соціальну позицію.

Етика наказує керівнику загальноосвітньої організації бути справедливим в оцінці здібностей та поведінки школярів та колег, рівним у зверненні, важливим у справі, уважним, тактовним та доброзичливим.

Але тільки знати норми моралі та поведінки мало: важливим є бажання діяти відповідно до них і системне тренування навичок етичної поведінки.

Розуміння управлінського потенціалу пов'язане з увагою до людського фактора, розуміння важливості ролі особистісних якостей, що відповідає потребам розвитку в економічній та соціальній сферах.

ВИСНОВКИ

Вирішення завдання підвищення ефективності управління передбачає систему показників управлінського потенціалу керівників як предиктора якості прийняття рішень на державній службі. В даний час для оцінки ефективності кадрової роботи використовується досить формалізована система показників, що не дозволяє проводити комплексну порівняльну оцінку реальної ефективності кадрової роботи.

Верифікація поняття управлінського потенціалу та вибудовування чітких меж сенсу його змісту дозволить скоротити різноманітні спроби «спекуляції в управлінській діяльності» [13, с.22] і зменшити кількість популярних течій психології менеджменту.

Мельник Ю. О. у ранг важливих у цій сфері відносить завдання «розкриття внутрішніх детермінант розвитку управлінського потенціалу та кожного його елемента» [13, с.8]. Чи є розвиток одного елемента розвитком усієї системи управлінського потенціалу?

Слід розглянути розвиток управлінського потенціалу як частини розвитку керівника як особистості та як професіонала. Людина, що володіє управлінським потенціалом і вирішила стати керівником, безумовно, прагне розвиватися професійно, адже це є однією з важливих ознак професіоналізму в управлінні.

Проведене дослідження розвитку управлінського потенціалу керівників загальноосвітніх організацій дозволяє зробити наступні висновки. Дослідження дозволило сформулювати нове визначення управлінського потенціалу загальноосвітньої організації, яке, на відміну від існуючих підходів, враховує компоненти розвитку управлінського потенціалу і може розглядатися як сукупність потенціалів: умінь керувати педагогічним колективом (адміністративний потенціал), умінь керувати функціональними процесами: виховною, навчальною, методичною та науковою роботою (виробничий потенціал).

ЛІТЕРАТУРА

1.Пономарьова Г. М. Критерії оцінки портфоліо вчителя // Директор школи. — 2021. — №5.

2. Поташник М. М. Управління сучасною школою: Посібник для керівників освітніх установ та органів освіти/М. М. Поташник, А. М. Моїсеєв. — М.: Нова школа, 2011. — 247 с.

3. Рєзнік С. Д. Менеджер: Модель та професійні характеристики якостей сучасного керівника. Пенза: консультац.-дослід. та навчань, центррозвитку підприємництва «Олімп», 1994. 68 с.

4. Цирікова Н. П. Формування професійно-педагогічної компетентності викладача вузу непедагогічного профілю у процесі педагогічної діяльності. Автореф. дис… канд. такою. наук. — 2017. –425 с.

5. Єлютіна А. А. Підготовка керівників шкіл. — 2018. — 312 с.

7. Казакова Е. В. Повышение квалификации руководителей сельских школ в условиях модернизации системы образования [Электронный ресурс]: Автореф. дис. … канд. пед. наук: 13.00.08. — 2014. — 278 с.

8.Кочнєва Є. М., Ігнатьєва Н. А. Управлінський потенціал кандидатів на керівні посади та умови його розвитку // Науково-методичний електронний журнал «Концепт». — 2014. — Т. 20. — С.1801—1805. — URL: http://e-koncept.ru/2014/54624. htm.

9.Мельник Ю. А. Системний опис управлінського потенціалу // Петербурзький психологічний журнал, 2015. — №12. — С.55—87.

10.Містика лідерства: Розвиток емоційного інтелекту/Манфред Кетс де Вріс: Альпіна Паблішерз: Москва, 2011.

11. Кудрявцева Є. І. Психологія управлінської ефективності за умов розподіленого управління // Управлінське консультування. — 2013. — №9 (57). — С.22—31.

12. Кудрявцева Є. І. Експертна оцінка управлінської компетентності: проблеми асеcменту // Управлінське консультування. — 2013. — №11 (59). — С.14—22.

13. Мельник Ю. А. Системний опис управлінського потенціалу // Петербурзький психологічний журнал, 2015. — №12. — С.55—87.

14. McClelland D. C. Human motivation. Glenview, CA: Scott Foresman. 1985.

15. https://otherreferats.allbest.ru/management/00987314_1.html

16.https://www.dissercat.com/content/mekhanizmy-razvitiya-upravlencheskogo-potentsiala-obshcheobrazovatelnoi-organizatsii

17.https://studref.com/433588/menedzhment/urovni_professionalnoy_kompetentnosti_rukovoditeley_obscheobrazovatelnyh_organizatsiy

18.https://studref.com/594929/menedzhment/formirovanie_razvitie_upravlencheskogo_potentsiala_predpriyatiya

3. ОПЕРАЦІЇ З ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ БАНКУ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ВИТРАТ БАНКУ

1.1. Сутність та класифікація витрат банку

1.2. Організаційно-інформаційне забезпечення аналізу витрат банку

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ АТ «БАНК СІЧ»

2.1. Характеристика організаційної структури АТ «БАНК Січ»

2.2. Оцінка процентних витрат банку

2.3. Особливості оцінки комісійних витрат АТ « БАНК Січ»

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ БАНКУ

3.1. Шляхи удосконалення системи витрат банку

3.2. Сучасні напрями оптимізації витрат банку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність теми даної курсової роботи полягає в тому, що основною метою діяльності банку є отримання максимального прибутку при забезпеченні сталого тривалого функціонування та міцної позиції на ринку. Розмір прибутку банку залежить головним чином від обсягу отриманих доходів та суми вироблених витрат. Від рівня доходів і витрат у аналізованому періоді і від того, наскільки якісно здійснюється управління цими показниками, залежить ефективність функціонування банку та його фінансового становища на ринку.

Мета роботи полягає в теоретичному розгляді витрат банків та визначенні шляхів їх оптимізації.

Для цієї мети було поставлено такі задачі:

— Вивчити економічну сутність, класифікацію витрат банку;

— Розглянути джерела формування витрат банку;

— Вивчити ціноутворення банківських продуктів;

— Провести оцінку виконання плану та динаміки витрат банку;

— Проаналізувати збалансованість доходів та витрат банку;

— Визначити шляхи оптимізації витрат банку.

Об'єкт дослідження — діяльність АТ «БАНК СІЧ».

Предметом дослідження є чинна методика організації та оцінки витрат банку.

Теоретичною та інформаційною основою дослідження послужили наукові праці вітчизняних економістів, а також нормативні документи України. Також було використано практичні матеріали АТ «БАНК СІЧ» (форми річної звітності: форма 2 «Звіт про прибуток та збитки», форма 1 «Бухгалтерський баланс»).

Національне рейтингове агентство «Рюрік» на підставі наданої АТ «БАНК СІЧ» внутрішньої інформації та фінансової звітності за 2018 — 2020 р.р. підвищило довгостроковий кредитний рейтинг АТ «БАНК СІЧ» позичальника рівня uaAAA інвестиційної категорії з прогнозом «стабільний».

Також було використано при цьому публічну інформацію і власні бази даних агентства. На сьогодні в Україні такий рейтинг мають лише 16 банківських установ [29, с.110].

Структура та обсяг курсової. Курсова складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг курсової — 35 сторінок, 4 таблиці. Список використаних джерел включає 32 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ ВИТРАТ БАНКУ

1.1.Сутність та класифікація витрат банку

Банк є комерційною організацією, що здійснює банківські операції

з метою отримання прибутку.

Важливе значення для ефективного управління діяльністю банку має

правильне формування доходів та витрат — головного фактора визначення прибутку банків. Останній, в свою чергу, служить оцінним показником діяльності банку.

Витрати банку — це сукупність витрат у зв'язку з проведенням банком активних та пасивних операцій, здійсненням адміністративно-господарської діяльності в цілому, виконанням зобов'язань перед державним бюджетом та позабюджетними фондами, формуванням резервів за сумнівними активами, а також витрат на ризики та платежі.

Витратами можна вважати зменшення економічних вигод упродовж звітного періоду, що веде до скорочення власного капіталу банку, не пов'язаного з розподілом між акціонерами. Розробка нових напрямків діяльності банку, оцінка його платоспроможності та конкурентоспроможності, прибутковості операцій, максимізація доходів банку та його операцій вимагають знання рівня витрат [27, с.32].

Витрати банку — зменшення економічних вигод протягом звітного періоду (у формі зменшення активів та (або) збільшення зобов'язань), що веде до зменшення власного капіталу Національного банку, не пов'язаного з його розподілом між акціонерами (власниками), за винятком результатів переоцінки активів та зобов'язань (основних засобів, незавершеного будівництва та невстановленого обладнання, нематеріальних активів, цінних паперів, наявних для продажу, окремих інструментів хеджування, інших статей бухгалтерського балансу), які згідно із законодавством визнаються у бухгалтерському обліку безпосередньо у власному капіталі.

Витрати банку повинні бути по можливості мінімальними (у розрахунку на обрані контрольні показники, що найбільш адекватно відображають кінцеву ефективність роботи банку), а тому ними необхідно постійно керувати, маючи на увазі як мінімум недопущення нераціонального використання наявних коштів, у тому числі шляхом організації відповідного контролю [31, с.56].

Існують різні підходи до визначення сутності категорії «витрати» у вітчизняній та зарубіжній літературі. Ось деякі з них:

Витрати банку — це витрати коштів банку виконання різних операцій банку та забезпечення його функціонування (Коробова [5, с.71]).

Під витратами банку розуміється сукупність витрат, пов'язаних із проведенням активних та пасивних операцій, здійсненням адміністративно-господарської діяльності банку в цілому, виконанням зобов'язань перед державним бюджетом та позабюджетними фондами, формуванням резервів за сумнівними активами, на ризики та платежі (Г. И. Кравцова [16, с.359])

Витрата — це зменшення економічних вигод протягом звітного періоду (у формі зменшення активів та (або) збільшення зобов'язань), що веде до зменшення власного капіталу банку, що не пов'язане з його розподілом між акціонерами (власниками). Витрати, що у результаті операцій, здійснюваних банками, визначаються з умов договорів чи вимог законодавства (Постанова правління НБУ)

Витрати — це збитки, що виникають у процесі господарської діяльності, що призводять до зменшення коштів підприємства або збільшення його боргових зобов'язань (Сучасний економічний словник [7, с.55]).

Витрати — це витрати банку, пов'язані із здійсненням операцій, що забезпечують функціонування їхньої діяльності (Балабанов І. Т. [4, с.75]).

Однорідні за економічним змістом витрати групуються в розрізі окремих статей, таких як відсотки, сплачені за залучені кредити, за залученими коштами юридичних та фізичних осіб, витрати на операції з цінними паперами, з іноземною валютою, на утримання персоналу та інші витрати.

Якісна оцінка сукупних витрат банку передбачає виділення у них складових частин залежно від того, пов'язані ці витрати з банківською діяльністю чи з виконанням небанківських операцій. Це операційні витрати:


— Нараховані та сплачені відсотки в рублях та інвалюті (за залученими кредитами, за відкритими рахунками та депозитами юридичних та фізичних осіб, випущеними цінними паперами та іншими залученими коштами);

— Витрати по операціях з готівковою та безготівковою іноземною валютою та іншими валютними цінностями;

— Витрати по операціях з цінними паперами;

— Витрати по операціях з дорогоцінними металами;

— Витрати, пов'язані з перевезенням та зберіганням коштів, цінних паперів та інших цінностей;

— За касовими та розрахунковими операціями, операціями інкасації, отриманими гарантіями, поруками, іншими операціями [5, с.71].

Основну частину операційних витрат банку становлять витрати на залучення ресурсів (відсоткові витрати). Вони включають процентні витрати в розрізі контрагентів банку за рахунками до запитання, терміновими депозитами, кредитами, фінансовим лізингом. Окрему групу складають витрати з операціям з цінними паперами (за банківськими векселями, депозитними та ощадними сертифікатами, облігаціями та іншими борговими зобов'язаннями, випущеними банком). До процентних витрат відносяться також відповідні витрати на позабалансові операції та інші витрати на виплату відсотків [23, с. 33].

Відповідно до чинної фінансової звітності у вітчизняній практиці в операційних витратах банку виділяють:

Процентні витрати — витрати за пасивними операціями, пов'язаними із залученням грошових коштів, дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, які визначаються виходячи з строку, розміру процентної ставки та суми зобов'язання, та витрати за випущеними цінними паперами.

Комісійні витрати — витрати від здійснення пасивних операцій, за виконаними роботами, отриманими послугами, сума яких є фіксованою або визначається пропорційно до суми зобов'язання, а також іншими способами відповідно до умов договорів або законодавства.

Інші банківські витрати — витрати, що виникли внаслідок виконання зобов'язань за договорами чи відповідно до вимог законодавства.

Операційні витрати — це витрати, пов'язані із забезпеченням господарської діяльності банків, з формуванням та відновленням ремонтного фонду, резервів майбутніх витрат на ремонт основних засобів, на оплату відпусток, включаючи відрахування на соціальне страхування.

Відрахування на резерви — це витрати, пов'язані з формуванням (збільшенням) резервів, що визначаються відповідно до нормативними правовими актами Нацбанку та іншими актами законодавства, що регламентують порядок створення та використання резервів.

Борги, списані з балансу — витрати по операціях у вигляді списання активів, віднесених до безнадійних боргів та за якими не створено відповідних резервів.

Податок з прибутку (доходи) — витрати з обов'язкових платежах до державного бюджету, які визначаються відповідно до законодавства [17].

Витрати щодо забезпечення функціональної діяльності банку:

— витрати з оплати праці персоналу банку (заробітна плата, премії, компенсації та інші виплати; витрати з підготовки та перепідготовки кадрів; нарахування на фонд оплати праці та ін.);

— витрати на забезпечення виробничо-господарської діяльності банку (амортизаційні відрахування за основними фондами та нематеріальними активами; експлуатаційні витрати за утриманням будівель, обладнання, інвентарю, транспорту; орендна плата за основними фондами; транспортні витрати; канцелярські витрати; витрати на зв'язок та телекомунікації; з придбання та виготовлення бланків, форм звітності,, платіжних засобів та інших носіїв банківської інформації та ін.);

— інші витрати на забезпечення діяльності банку (податки, які включаються відповідно до законодавства у витрати банку, оплата аудиторських та юридичних послуг, рекламні, представницькі витрати, відрахування на спеціальні резерви та ін.) [5, с.72].


Інші витрати банку:

— штрафи, пені, неустойки сплачені (за несвоєчасне та неправильне списання коштів з рахунків власників та зарахування сум, належних власникам рахунків; неправильне направлення (переказ) коштів, списаних з рахунків власників; порушення черговості платежу; несвоєчасне повідомлення податковим органам про відкриття рахунків клієнтів; порушення кредитних договорів; порушення розрахунків із бюджетом; порушення нормативних вимог Національного банку України та ін.);

— Витрати минулих літ, виявлені у звітному періоді;

— судові витрати та витрати з арбітражних справ банку;

— Витрати, пов'язані з реалізацією майна банку;

— Списання дебіторської заборгованості та ін.

Специфіка банківської діяльності полягає в тому, що банки працюють в основному із позиковими та залученими ресурсами, їхня частка в ресурсній базі банку становить 80—85%. Його ресурси платні, саме з них банк несе відсоткові витрати. Відсоткові витрати банку становлять найбільшу питому вагу як у сукупних витратах банку до 70%, а також в операційних витратах.

Сукупна витрата банку можна як двох частин: відсоткових і непроцентних витрат.

Відсоткові витрати — нараховані та сплачені відсотки в рублях та іноземній валюті (за залученими кредитами, за відкритими рахунками, депозитами, цінними паперами та іншими залученими коштами).

Непроцентні витрати включають все інше витрати банку крім процентних, це: непроцентні операційні витрати (комісійні винагороди, сплачені за надані послуги контрагентам банку, витрати від операцій з іноземною валютою, непроцентні витрати від операцій із цінними паперами, інші непроцентні витрати), а також витрати на забезпечення функціонування банку та інші витрати.


Витрати із забезпечення функціональної діяльності банку значно менші від операційних витрат, насамперед відсоткових. Однак вони також впливають на фінансовий результат діяльності банку, тому мають бути економічно виправданими та своєчасно окупатися. Необхідно зазначити, що ряд статей даних витрат (представницькі, рекламні, відрядження та ін.) включаються до витрат, що відносяться на собівартість банківської продукції відповідно до кошторисів, які мають затверджуватись щорічно керівництвом банку в межах законодавчо встановлених норм та нормативів. У разі перевищення даних норм та нормативів витрати покриваються за рахунок чистого прибутку банку. Відповідно до чинних форм бухгалтерської звітності кредитних організацій банківські витрати мають таку класифікацію.

1.Відсотки, сплачені за залучені кредити:

— Відсотки, сплачені за залучені кредити (термінові);

— Відсотки, сплачені за простроченими кредитами.

2. Відсотки, сплачені юридичним особам за залученими коштами:

— Відсотки, сплачені за відкритими рахунками клієнтам банку;

— відсотки, сплачені за депозитами;

— Відсотки, сплачені за іншими залученими коштами.

3. Відсотки, сплачені фізичним особам.

4. Витрати по операціях із цінними паперами.

— витрати за випущеними цінними паперами (відсоткові витрати за облігаціями, депозитними та ощадними сертифікатами, векселями, дисконтні витрати за векселями, витрати при перепродажі (погашенні) цінних паперів);

— інші витрати на операції з цінними паперами (витрати від переоцінки цінних паперів, комісія, сплачена за операціями з цінними паперами, витрати на операції РЕПО, витрати на інших операціях з цінними паперами).

5. Витрати по операціях з іноземною валютою, чеками (зокрема дорожніми чеками):

— Витрати по операціях з іноземною валютою (по валютно-обмінних операціях, по операціях на валютних біржах та за іншими операціями);


— Витрати від переоцінки рахунків в іноземній валюті.

6. Витрати утримання персоналу:

— витрати на утримання персоналу (заробітна плата, премії, витрати на підготовку кадрів, компенсації, інші витрати);

— соціально-побутові витрати (фінансування інших соціальних потреб)

Витрати з організаціям банку.

Штрафи, пені, неустойки, сплачені за:

— несвоєчасне та неправильне списання коштів з рахунків власників та зарахування сум, належних власникам рахунків;

— неправильне спрямування (переведення) коштів, списаних з рахунків власників;

— Порушення черговості платежу;

— невчасне повідомлення податковим органам про відкриття рахунків клієнтам;

— порушення кредитних та депозитних договорів;

— Порушення розрахунків з бюджетом;

— Інші порушення.

Інші витрати

— відрахування на фонди та резерви;

— комісія сплачена (за касовими, розрахунковими, гарантійними операціями, за операціями інкасації та ін.);

— Інші операційні витрати;

— Інші вироблені витрати [20, с.67].

Отже, витрати банку є витрати коштів банку виконання різних операцій банку та забезпечення його функціонування.

Витрати банку класифікуються за видами витрат, за місцем виникнення та за об'єктами.

У витратах банку виділяють три укрупнені групи витрат: витрати на виплату відсотків, невідсоткові витрати та резерви для компенсації втрат за позиками; або дві групи: процентні та непроцентні витрати. У свою чергу непроцентні витрати складаються з частини загальнобанківських операційних витрат, витрат на забезпечення функціонування банку та інших витрат.


1.2. Організаційно-інформаційне забезпечення аналізу витрат банку


Джерелами інформації для проведення аудиту витрат згідно з правилом «Аудиторські докази» є первинні документи та форми бухгалтерської звітності, аналогічні до джерел інформації при аудиті доходів (наказ «Про облікову політику»; внутрішні документи банку щодо порядку обліку витрат; внутрішні документи банку про правила відображення витрат на рахунках бухгалтерського обліку тощо).

Основну частину операційних витрат банку складають витрати на залучення ресурсів. Вони включають процентні витрати у розрізі контрагентів банку за рахунками до запитання, термінових депозитів, кредитів, фінансового лізингу. Окрему групу становлять витрати за операціями з цінними паперами (за банківськими векселями, депозитним та ощадним сертифікатам, облігаціям та іншим борговим зобов'язанням, випущеним банком). До процентних витрат відносяться також відповідні витрати на позабалансові операції та інші витрати на виплату відсотків.

Відсоткові витрати чутливі до стану фінансового ринку, державного регулювання банківської діяльності, порядку оподаткування, темп інфляції. На макрорівні на їхню суму впливають характер резервних вимог та облікова політика Нацбанку, на мікрорівні — розмір середніх залишків залучених

депозитів та середньої процентної ставки за депозитами.

Контроль за процентними витратами банку здійснюється за допомогою аналізу відсотків, виплачених за залучені кредити банків, юридичних, фізичних осіб і т. п. Більш глибоко вивчаються витрати, пов'язані зі зростанням операційних ризиків.

Комісійні витрати банків включають витрати, понесені протягом певногоперіоду, з урахуванням сум накопичених платежів за станом кінець цього періоду.

Це комісійні витрати на операції з банками та клієнтами, на операції з цінними паперами, на валютному ринку та ринку дорогоцінних металів, що проводяться за рахунок самого банку, та ін.

Інші банківські витрати складаються із втрат за угодами з цінними паперами, інших витрат за операціями на валютному ринку та ринку дорогоцінних металів. Збитки можуть стосуватися активів, пасивів, позабалансових операцій, номінованих в іноземній валюті. Сума втрат банку визначається обсягом та ефективністю операцій на фондовому та валютному ринках. До інших банківських витрат зараховують витрати наконсультаційні та аудиторські послуги, інкасацію готівки та ін.

Операційні витрати банку класифікуються на дві групи:

1 — витрати на утримання персоналу: заробітна плата, премії, матеріальна допомога та соціальні виплати; витрати на підготовку кадрів, витрати на відрядження та ін.

2 — адміністративно-господарські витрати: витрати на експлуатацію будівель та споруд, витрати на експлуатацію основних засобів та матеріалів, амортизаційні відрахування, витрати від вибуття майна, платежі до бюджету.

Структура відрахувань до резервів банку збігається із структурою рахунків 8-го класу «Зменшення резервів». Відрахування до резерву здійснюються відповідно до принципу розумної банківської практики шляхом відрахування з доходів за певний період можливих збитків за сумнівними кредитами.

Група витрат «Непередбачені втрати (витрати)» аналогічна групі

«Непередбачені доходи». Остання, завершальна група витрат, що виділяється в План рахунків — «Податок на прибуток (доходи)».

Витрати банку групуються за видами витрат, місцем виникнення і за об'єктами.

Класифікація та рівень угруповання банківських витрат залежать від мети, яка ставиться при їх плануванні. Так, для розрахунку прибутку витрати протиставляються доходів за бухгалтерськими рахунками прибутку та збитків. Відповідна цій меті класифікація витрат відображена у ф. No 2 «Звіт про прибуток та збитки».

Для аналізу ефективності банківських операцій витрати протиставляються досягнутим результатам (наприклад, витрати на відкриття та ведення поточних рахунків зіставляються з кількістю клієнтів та кількістю операцій з обслуговування платіжного обороту).

Угруповання витрат для розрахунку собівартості — третя мета класифікації витрат. Це дозволяє визначити мінімальну ціну банківської послуги, за якої зберігається рентабельність, і далі формувати конкурентоспроможні ціни.

У витратах банку виділяють три укрупнені групи витрат:

1) витрати на виплату відсотків;

2) непроцентні витрати;

3) резерви для компенсації втрат з позик.

Серед банківських витрат розрізняють витрати прямі та непрямі, постійні та змінні. Прямі витрати виникають безпосередньо у процесі надання конкретної послуги клієнту (наприклад, витрати на залучення коштів, на конвертацію валюти).

Непрямі витрати включають загальнобанківські (накладні) витрати (наприклад, оплата праці персоналу банку, орендні платежі, телеграфні витрати). До постійних відносяться витрати, які змінюються протягом аналізованого періоду часу.

Відповідно до складу змінних входять витрати, розмір яких залежить від зміни масштабів діяльності банку Основним фактором зміни виступає швидкість протікання банківських операцій.

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ АТ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИТРАТ АТ «БАНК СІЧ»

2.1. Характеристика організаційної структури АТ «Січ»

Стратегією діяльності АТ «БАНК СІЧ» встановлені наступні якісні показники, щоБанком дотримані:

Таблиця 1.

===========================================================

Показник Цільове значення Факт. значення станом на01.01.2021

Частка високоліквідних активів

в загальних активах 

не менше 30% 75,1%

Питома вага коштів фізичних

осіб в пасивах  не більше 40% 14,5%

Чиста процентна маржа

не менше 3% 4,5%

===========================================================

БАНК СІЧ (АТ) це універсальний банк. Він був заснованим громадянами України у 2011 році. Акціонерами установи є фізичні особи.

Відділення Банку «СІЧ» працюють майже в усіх областях держави, а Центральний офіс знаходиться в Києві. Регіональні дирекції функціонують практичноу всіх великих містах країни — Львові, Дніпрі, Харкові, Одесі, Полтаві, Вінниці, Черкасах та ін..

Магістральними напрямками роботи банку є обслуговування середнього та малого бізнесу, розвиток системи своїх відділень, а також фірмових терміналів.

Банк «СІЧ» має банківську ліцензію №260 від 21.11.2011р., Генеральну ліцензію НБУ (що дозволяє здійснення валютних операцій), ліцензії ДКЦПФР на фахову діяльність (як от фондовий ринок, брокер, дилер, підписант).

Банк «СІЧ» є членом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Асоціації фондових торговців, Незалежної асоціації банків України, Асоціації українських банків, Асоціації «УкрСВІФТ» та співробітничає з інформаційним агентством «Thomson Reuters».

З серпня 2012 р. Банк «СІЧ» є визнаним учасником міжнародної платіжної системи MasterCard Worldwide.

1 березня2018 р. Банк «СІЧ» отримав погодження від НБУ щодо емісії електронних грошей ХРАY.

У 2014 р. рішенням Комісії НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем (протокол від 02.09.2014 р., №369), ПАТ «БАНК СІЧ» було надано дозвіл на облік в складі капіталу Банку коштів, залучених на умовах субординованого боргу від інвестора в сумі, еквівалентній 2 млн. доларів США за офіційним валютним курсом Національного банку України, встановленим на звітну дату, на термін до 31.07.2024 р.

26.06. 2017 р. На позачергових загальних зборах акціонерів ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК СІЧ», у зв’язку зі збільшенням статутного капіталу Банку, затверджена нова редакція Статуту ПАТ «БАНК СІЧ». Статутний капітал Банку збільшився до 200’090’000,00 гривень за рахунок приватного розміщення простих іменних акцій ПАТ «БАНК СІЧ» додаткового випуску.

26 квітня 2018 р. рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ «БАНК СІЧ» (Протокол №13 від 26.04.2018): тип акціонерного товариства Банку змінено з публічного акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство, відповідно найменування ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК СІЧ» змінено на АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК СІЧ». 15.06.2018 р. здійснено державну реєстрацію нової редакції Статуту Банку, внесено зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань [28].

Фінансовий результат за 2020 рік перевищує фінансовий результат за 2019 рік на 2,25 млн. грн.

Таблиця 2.

===========================================================

Доходи та витрати банку Показники станом на 01.01.2021

===========================================================

дані упр. звітності (тис. грн.) факт план відхилення % виконання

— — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — — —

Операційний дохід 234 817 223 981 10 837 105%

Адмін. та інші операційні

витрати -203 746 -207 055 -3 309 98%

Відрахування в резерви -4 223 -6 700 -2 477 63%

Витрати на податок на прибуток -4 474 -1 871 2 603 239%

Повернення списаних активів 5 0 5 —

Результат з продажу нематеріальних

активів та осн. засобів (6490/7490) -368 2 371 —

Прибуток після оподаткування 22 012 8 356 13 656  263%

=========================================================


2.2. Оцінка процентних витрат банку


Процентні витрати — це витрати за використання грошових коштів, їх еквівалентів або сум, що залучені банком, суми яких обчислюються пропорційно часу і сумі зобов’язань. Вони включають витрати, пов’язані з депозитами (до запитання та строковими) й операціями з МВФ; кредитами, отриманими НБУ; простими векселями, ощадними (депозитними) сертифікатами та з іншими цінними паперами власного боргу, що емітовані НБУ; інші процентні витрати.

Серед позитивних факторів оцінки характеристики витрат АТ «БАНК СІЧ» слід віднести наступні:

— Істотні обсяги вкладень у державні цінні папери, що можуть бути охарактеризовані як інвестиції із низьким або близьким до нульового рівнем ризику, формують стале джерело безризикових доходів. Так, за підсумком 2020 р. Банком було отримано 104,8 млн. грн. процентних доходів за державними цінними паперами. Коефіцієнт безризикового покриття витрат, враховуючи вказані доходи, станом на 01.01.2021 р. набув високого (сприятливого) значення та склав 68%.

— Цей банк демонструє сталу тенденцію до нарощення обсягу регулятивного капіталу за рахунок формування позитивного фінансового результату діяльності. Так, станом на 01.01.2021 р. обсяг регулятивного капіталу склав 248,5 млн. грн., збільшившись на 10,2% за результатом 2020 року. Додатково, з метою докапіталізації Банком було залучено субординований борг у розмірі 2,0 млн. дол. (відповідний пакет документів вже надано на розгляд до Національного банку України, погодження очікується у січні цього року).

— Зберігаються високими значення показників ліквідності. Станом на 01.01.2021 р. коефіцієнти покриття ліквідністю (LCR) значно перевищували мінімально встановлені рівні. Відношення високоліквідних активів до поточних зобов’язань складало 172% при рекомендованому мінімумі 70%.

— Задовільними є показники ефективності діяльності. За результатами 2020 р. Банк отримав 432,5 млн. грн. сукупних доходів проти 283 млн. грн. за підсумком аналогічного проміжку минулого року. Чистий прибуток за результатом 2020 р. склав 22 млн. грн.

— Порівняно високий рівень покриття кредитного портфелю Банку ліквідним забезпеченням. Станом на 01.01.2021 р. кредити юридичних осіб покривалися забезпеченням на 89%, фізичних осіб — на 88%.

— Рівень фінансової прозорості та інформаційної відкритості Банку стабільно високий, що знайшло своє відображення у детальному та комплексному розкритті інформації, необхідної для визначення кредитного рейтингу. Це дозволило знизити ступінь невизначеності в оцінці кредитоспроможності та аналізі фінансово-господарської діяльності Банку.

На річних Загальних зборах акціонерів АТ «БАНК СІЧ» 28.04.2021 р. було прийняте рішення про збільшення статутного капіталу за рахунок частини прибутку минулих років на 44,88 млн. гривень до розміру 244,97 млн. гривень.

29.06.2021 р. відбулась державна реєстрація нової редакції Статуту АТ «БАНК СІЧ», що визначає статутний капітал на рівні 244,97 млн. гривень. Збільшення рівня капіталізації забезпечує зріст фінансового потенціалу і є показником фінансової стійкості та привабливості Банку для інвесторів, вкладників та інших партнерів [29].

Станом на 1 січня 2021 року структура регулятивного капіталу Банку виглядала наступним чином:

Таблиця 3.

=========================================================
Рядок Найменування статті 01.01.2021 01.01.2020
===========================================================
1 2 3 4

===========================================================

1 Основний капітал (ОК)

1.1 Фактично сплачений зареєстрований

статутний капітал

200 090 200 090

1.2 Внески за незареєстрованим статутним

капіталом

— —

1.3 Загальні резерви та резервні фонди, що

створюються згідно з законами

1 796 808

1.4 Зменшення основного капіталу, у тому

числі:

(2 465) (540)
1.4.1 Нематеріальні активи за мінусом суми
зносу
(2 465) (540)
1.4.2 Розрахунковий збиток поточного року
(Рпр/з)

— —

2 Усього основного капіталу (ОК) 199 420 200 358

3 Додатковий капітал


3.1 Розрахунковий прибуток поточного

року (Рпр/п)

14 577 18 879

3.2 Прибуток минулих років 25 721 2 010

3.3 Субординований борг, що враховується

до капіталу (СК)

4 Усього додатковового капіталу до

розрахунку (ДК)

40 298 20 889

5 Усього регулятивного капіталу з

корегуючими проводками.

239 718 221 247

=========================================================


2.3. Особливості оцінки комісійних витрат АТ « Банк Січ»


Комісійні витрати — це витрати за отриманими послугами, сума яких обчислюється пропорційно сумі зобов’язання чи є фіксованою. До них належать: комісійні витрати за операціями з цінними паперами; комісійні витрати за отриманими кредитами; комісійні витрати за операціями на валютному ринку та за операціями з іншими фінансовими інструментами; комісійні витрати за операціями з МВФ та іншими іноземними організаціями; інші комісійні витрати.


Фінансова звітність АТ «БАНК СІЧ» за рік, що закінчився 31 грудня 2018 року:

Таблиця 4.

===========================================================
КОМІСІЙНІ ДОХОДИ

1 Розрахунково-касові операції 63 511 52 571

2 Інкасація — —

3 Операції з цінними паперами 7 3

4 Інші 2 995 2 151

5 Операції довірчого управління 67 125

6 Гарантії надані 353 694

7 Усього комісійних доходів 66 933 55 544

КОМІСІЙНІ ВИТРАТИ

8 Розрахунково-касові операції (8 800) (8 063)

9 Інкасація — —

10 Операції з цінними паперами (117) (126)

11 Інші (891) (512)

12 Операції довірчого управління — —

13 Гарантії надані (851) (629)

14 Усього комісійних витрат (10 659) (9 330)

15 Чистий комісійний дохід/витрати 56 274 46 214

==============================================================

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ БАНКУ

3.1. Шляхи удосконалення системи витрат банку

Для аналізу процесу формування та структури доходів банку

Застосовують різні прийоми, серед яких своєю логічністю та

простотою сприйняття виділяється розрахунок фінансової маржі, що означає

різницю між процентними ставками за розміщеними та залученими

ресурсів. Цей показник несе інформацію, що дозволяє оцінити

виваженість процентної політики банку, здатність його менеджменту

своєчасно і адекватно реагувати на обставини, що змінюються.

Рівень маржі має властивість Для аналізу процесу формування та структури доходів банку застосовують тонко вловлювати процеси,

визначальні обсяг та структуру пасивів банку, доступність його до

зовнішнім джерелам запозичення коштів, включаючи міжбанківські

позики, ощадні вклади, і недорогі депозити.

У зв'язку зі зростаючою роллю банківської системи в обслуговуванні економічних суб'єктів, розширенням зовнішньоекономічних і міжрегіональних зв'язків, процесом становлення та ліквідації окремих банків зростає роль і значення аналізу фінансового стану банку, складовою якого виступає аналіз витрат банку.

Для банку важливе значення має вивчення можливостей (резервів) отримання додаткового прибутку. Додатковий прибуток банк може отримати, знизивши свої витрати.

Зусилля зі зниження невиправданих витрат слід зосередити насамперед на таких статтях, як витрати, пов'язані із створенням резервів під сумнівну заборгованість (за рахунок покращення якості кредитного портфеля банку), забезпеченням функціонування банку (адміністративно-господарські витрати, витрати на ремонт приміщень, основних засобів (у разі їх перевитрати), сплата штрафів, пені, неустойки та ін.).

Істотне значення при аудиті витрат мають показники, що характеризують відношення різних видів видатків до середньої суми активних операцій. Наприклад, витрат на утримання персоналу, господарських витрат, відрахувань до резервів, списаних на збиток боргів, інших витрат. Дані показники характеризують ефективність здійснення банками активних операцій.

До резервів скорочення невиправданих витрат банку слід зарахувати:

• оптимізацію структури ресурсної бази банку, що забезпечує розумне зниження відсоткових витрат;

• обґрунтоване скорочення невідсоткових витрат;

• покращення якості активів, схильних до кредитного ризику.


3.2. Сучасні напрями оптимізації витрат банку


Ефективність та економічні показники діяльності банку залежать від

своєчасного та правильного визнання витрат. Необхідно враховувати відповідність визнання того звітного періоду, до якого відносяться витрати, незалежно від дати їхнього вчинення. Аналітичний облік витрат повинен забезпечити достатній рівень їх деталізації для ведення податкового обліку та складання звітності.

Аудит видаткових статей звіту про прибуток і збитки можна проводити за таблицями, аналогічним запропонованим при аудиті доходів банку. Грунтуючись на результатах перевірки, аудитори можуть вносити рекомендації щодо зміни структури витрат, збільшення частки певних операцій, скорочення загальної суми витрат.

Ключовими кроками на шляху оптимізації витрат банку стануть:

— Підвищення продуктивності праці та раціоналізація процесу роботи персоналу.

— Оптимізація регіональної мережі. Побудова регіональної мережі у майбутньому періоді спрямовано скорочення витрат з її змісту.

— Подальша централізація, оптимізація та автоматизація процесів з метою побудови легко модернізованої системи, що швидко адаптується до змін зовнішнього середовища та потреб бізнесу.

— Оптимізація чисельності персоналу відбуватиметься відповідно до потреб бізнесу та підтримуючих блоків.

— Максимальний перевід операцій у віддалені канали є одним із пріоритетів вибраних моделей обслуговування корпоративного та роздрібного блоків.

— Оптимізація витрат на закупівлю товарів та послуг, процесів забезпечення банківської діяльності, планування закупівель та постачання. Основою такої системи стануть інструменти ресурсного планування, зокрема на основі ERP-систем.

Основні напрями розвитку системи внутрішнього контролю над витратами АТ «БАНК СІЧ» повинні включати такі заходи:

— створення та впровадження методик та процедур моніторингу системи внутрішнього контролю Банку та оцінки ефективності її функціонування з боку підрозділу, що здійснює внутрішній контроль у Банку;

— Формалізація всіх бізнес-процесів Банку з метою виявлення та мінімізації всіх істотних ризиків;

— розробка типових правил та процедур внутрішнього контролю та їх інтеграція у всі бізнес-процеси Банку;

— контроль усунення порушень, виявлених внаслідок внутрішніх та зовнішніх перевірок, службових розслідувань;

— Формування необхідного ресурсного забезпечення системи внутрішнього контролю;

— регулярний перегляд системи внутрішнього контролю з метою оцінки та мінімізації нових або раніше неконтрольованих ризиків.

ВИСНОВКИ

Витрати банку — це витрати коштів банку виконання різних операцій банку та забезпечення його функціонування.

Витрати банку повинні бути по можливості мінімальними (у розрахунку на обрані контрольні показники, що найбільш адекватно відображають кінцеву ефективність роботи банку), а тому ними необхідно постійно керувати, маючи на увазі як мінімум недопущення нераціонального використання наявних коштів, у тому числі шляхом організації відповідного контролю.

Однорідні за економічним змістом витрати банку групуються у межах окремих статей, що свідчить теоретична частина першого розділу курсової роботи.

Якісна оцінка сукупних витрат банку передбачає виділення у яких складових частин залежно від цього, пов'язані ці витрати з банківською діяльністю чи з виконанням небанківських операцій.

Специфіка банківської діяльності у тому, що банки працюють у основному із позиковими і залученими ресурсами, їхня частка у ресурсної базі банку становить 80—85%. Це ресурси платні, саме з них банк несе відсоткові витрати. Відсоткові витрати банку становлять найбільшу питому вагу як у сукупних витратах банку, так і у операційних витратах.

Сукупна витрата банку можна як двох частин: відсоткові і непроцентні витрати.

Оцінка витрат АТ «БАНК СІЧ», виконана у другому розділі роботи, дозволяє зробити переконливий висновок, що у банківському секторі економіки відбуваються дві тенденції.

Перша — помітне зростання прибутків українських банків. Якщо порівнювати з 2016 роком, коли частка іноземного капіталу в банківській системі була невеликою, то прибуток банківської системи України збільшився більш ніж вчетверо.

Друга тенденція — зростання частки недержавних банків у загальному обсязі прибутку. До продажу українських банків іноземним інвесторам ситуація на ринку була такою: частка держбанків у загальному обсязі прибутку 4 роки тому становила 70%. На долю недержавних банків припадало тоді менше 30% прибутку.

До регулювання витрат банку підходять з тієї ж позиції, як і доходів. Найбільший вплив на зниження частки прибутку у валовому доході надають відсоткові та непроцентні витрати, отже, необхідно працювати над зменшенням частки цих витрат.

Необхідно скоротити такі види витрат: відсоткові (відсотки сплачені за залученими коштами організацій); непроцентні (від операцій із валюті; від операцій із цінних паперів; комісійні витрати); функціональні витрати (адміністративно-управлінські; інші).

Скороченню витрат банку сприятимуть: поліпшення структури ресурсної бази, тобто, збільшення частки розрахункових, поточних та інших депозитних рахунків клієнтів та скорочення частки дорогих депозитних інструментів (наприклад, міжбанківських кредитів).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аділханян, М. Менеджмент у комерційних банках Республіки Вірменії // Банк. весн. — 2000. — N25 (липень). — С.41—43.

2. Александрова Н. Г. Банки та банківська діяльність для клієнтів: навч. посібник/Н. Г. Александрова, Н. А. Александров. — СПб: Пітер, 2018. — 224 с.

3. Аносов У. Прибуток, рентабельність і собівартість: вічний конфлікт / У. Аносов // Вісник асоціації українських банків. — 2018. — №69. — С.1 — 19.

4. Банки та банківська справа: підручник для вузів / А. І. Балабанов [та ін.]; за заг. А. І. Балабанова. — 2-ге вид. — СПб., 2017. — 448 с.

5. Банківські операції: навч. посібник / Ю. І. Коробова [та ін.]; за ред. Ю. І. Коробова. — М: Магістр, 2019. — 446 с.

6. Богданкевич С. Банківська система Білорусі. Потрібні кардинальні реформи// Нац. екон. газ. — 2013. — 4 лист. (N86). — С.19.

7. Борисов А. Б. Великий економічний словник. — М.: Книжковий світ, 2013. — 895 с.

8. Братко А. Г. Правове регулювання банківської діяльності / А. Г. Братко // Бізнес та банки. — 2015. — №26 (червень). — С. 6—7.

9. Братко А. Г. Банківська система та права вкладників / А. Г. Братко / / Бізнес та банки. — 2010. — №43 (листопад). — С. 1—3.

10. Букато В. І. Банки та банківська справа: навч. посібник / В. І. Букато, Ю. І. Львів. — Мінськ: Веди, 2006. — 336 с.

11. Гапєєнко Т. Відображення в бухгалтерському обліку банків доходів та витрат майбутніх періодів / Т. Гапєєнко // Головний бухгалтер. Банківська діяльність. — 2010. — №2. — С. 30 — 33.

12. Єрохова В. Склад витрат, що включаються до витрат по здійсненню банківської діяльності / В. Єрохова // Валютне регулювання та ЗЕД. -2016. — №7. — С. 16 — 18.

13. Жарковська Є. П. Банківська справа: підручник для вузів/Є. П. Жарковська. — 6-те вид. — М: Видавництво «Омега-Л», 2008. — 476 с.

14. Жукова Є. Ф. Банки та банківські операції: підручник / Є. Ф. Жукова. — М.: ЮНІТІ, 2017. — 330 с.

15. Інструкція з визнання у бухгалтерському обліку доходів та витрат у Національному банку та банках України: затв. Постановою правління Національного банку №125 від 30.07.2009 // Консультант Плюс: Технологія 3000 [Електронний ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр». — К, 2013.

16. Ліпсіц, І. В. Ціноутворення та маркетинг у комерційному банку: підручник / І. В. Ліпсіц. — М.: Економіст, 2009. — 264 с.

17. Молчанов, А. В. Комерційний банк: підручник для вузів/А. В. Молчанов. — М: БДЕУ, 2008. — 541 с.

18. Про ведення бухгалтерського обліку у банках, розташованих на території

України: постанова Ради директорів Національного банку від 19 вересня 2005 р., №283 (в ред. Від 30 липня 2009 р., №248) // Консультант Плюс: [Електронний ресурс] / ТОВ «ЮрСпектр», Нац. центр правової інформ. — К, 2013.

19. Організація діяльності комерційних банків: підручник / Г. І. Кравцова [та ін]; за ред. Г. І. Кравцової. — М: БДЕУ, 2016. — 504 с.

20. Родіонова, Т. С. Удосконалення бухгалтерського обліку доходів та витрат з метою розширення можливостей аналізу фінансових результатів діяльності комерційного банку / Т. С. Родіонова // Бухгалтерський облік та аналіз. — 2010. — №1. — С. 45 — 49.

21. Тавасіїв, А. М.. Основи банківської справи: навч. посібник для вузів/А. М. Тавасіїв. — М: Маркет ДС, 2011. — 568 с.

22. Усоскін В. М. Сучасний комерційний банк: управління та операції: навч. посібник / В. М. Усоскін. — М.: Маркет ДС, 2016. — 151 с.

23. Філіппова Л. Витрати банку/Л. Філіппова// Головний бухгалтер. Банківська діяльність. — 2008. — №6. — C. 43 — 47.

24. Харитонова Ю. В. Методики аналізу та оцінки витрат банків / Ю. В. Харитонова // Бухгалтерський облік та аналіз. — 2008. — №8. — С. 35 — 48

25. Шестак О. Н. Удосконалення методики бухгалтерського обліку доходів та витрат у банках / О. Н. Шестак // Бухгалтерський облік та аналіз. — 2010. — №1. — С. 33 — 45.

26. Щербакова Г. Н. Аналіз та оцінка банківської діяльності: навч. посібник/Г. Н. Щербакова. — М. — вершина, 2010. — 464 с.

27. https://otherreferats.allbest.ru/bank/00425324_0.html

28. https://www.sichbank.com.ua/pro-bank-2

29. https://aub.org.ua/index.php/bankivska-systema/13701-kredytnyi-reitynh-at-bank-sich-pidvyshcheno-do-rivnia-uaaaa-z-prohnozom-stabilnyi-2

30. https://buklib.net/books/23005/

31. https://knowledge.allbest.ru/bank/3c0a65635b2bc69a5c53b89421206c36_1.html

32. https://core.ac.uk/download/pdf/75999226.pdf

ДОДАТКИ

Перелік найбільших банків України

АТ КБ «ПРИВАТБАНК»

Керівник — Герхард Бьош

Телефони: 3700 (Безкоштовно з мобільних у межах України)

+38 (056) 716-11-31

АТ «Альфа-Банк»

Керівник- Комісаренко Алла Валеріївна

Телефони: 0 (800) 50-20-50, +38 (0462) 616—111

АТ «Сітібанк»

Керівник — Александр Грант Мак Уортер

Телефон: +38 (044) 490—1000

АТ «ІНГ Банк Україна»

Керівник — Саїда Джарболова

Телефон: +38 (044) 230-30-30

АТ «Ощадбанк»

Керівник- Наумов Сергій Володимирович

Телефони: 0-800-210-800, +38-044-363-01-33

АТ «Укрексімбанк»

Керівник — Єрмаков Сергій Олександрович

Телефони: 0-800-50-44-50, 0-44-247-38-38, 0-44-231-74-79

АБ «УКРГАЗБАНК»

Керівник — Кравець Андрій Миколайович

Телефонии: 0 800 309 000, 044-494-46-50, 044-590-49-99


АТ «Райффайзен Банк»

Керівник- Писарук Олександр Володимирович

Телефон: 0 (800) 500—500

АТ «УКРСИББАНК»

Керівник — Лоран Філіп Ніколя Шарль Дюпуш

Телефони: 0 (800) 505—800, +38 (044) 590-06-90

АT «ПУМБ»

Керівник — Черненко Сергій Павлович

Телефон: +38 (044) 290-7-290

АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК»

Керівник — Карлос Де Корду

Телефони: 0 (800) 30—5555, +38 (044) 393-76-37

АБ «Південний»

Керівник- Ванецьянц Алла Юріївна

Телефон: 0 (800) 30-70-30

ПАТ «КРЕДОБАНК»

Керівник — Єжи Яцек Шугаєв

Телефон: 0 (800) 500-8-50

АТ «МЕГАБАНК»

Керівник — Яценко Олексій Олексійович

Телефон: 0 (800) 50-44-00

АТ «Банк Кредит Дніпро»

Керівник — Панов Сергій Миколайович

Телефон: 0 (800) 507—700

ПАТ «Банк Восток»

Керівник — Мороховський Вадим Вікторович

Телефони: 0 (800) 30-70-10, +38 (044) 393-70-10

АТ «ТАСКОМБАНК»

Керівник — Дубєй Володимир Володимирович

Телефонии: 0 (800) 503—580, +38 (044) 393-25-90

АТ «Універсал Банк»

Керівник- Старомінська Ірина Олександрівна

Телефони: 0 (800) 300—200, +38 (044) 391-57-77


АТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК»

Керівник — Стефано Бурані

Телефон: 0 (800) 500—450

АТ «А — БАНК»

Керівник — Кандауров Юрій Васильович

Телефон: 0 (800) 500—809

АТ МТБ БАНК

Керівник — Кралов Юрій Олександрович

Телефони: 0 (800) 500—255

+38 (0482) 305—905 (для дзвінків з-за кордону)

АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ»

Керівник — Кіріакопулос Янніс

Телефони: 0 (800) 30-888-0, +38 (044) 495-88-88

АБ «КЛІРИНГОВИЙ ДІМ»

Керівник — Андреєвська Вікторія Олександрівна

Телефони: 0 (800) 50-18-08, +38 (044) 593-10-20

АКБ «ІНДУСТРІАЛБАНК»

Керівник- Довбенко Михайло Володимирович

Телефони: 0 (800) 50-35-35, +38 (061) 218-43-00

АТ «БТА Банк»

Керівник- Безвушко Євген Олександрович

Телефони: 0 (800) 30-45-45, (044) 495-65-61

АТ «БАНК ФОРВАРД»
Керівник — Кисельов Андрій Васильович
Телефони: 0 (800) 800—881, +38 (044) 300-01-06

АТ КБ «ГЛОБУС»

Керівник — Мамедов Сергій Геннадійович

Телефон: +38 (044) 392-00-00

АТ АКБ «Львів»

Крівник — Абраамян Ашот Гамлетович

Телефон: 0 (800) 505—848

АТ «БАНК «ГРАНТ»

Керівник — Пахомов Валерій Олексійович

Телефони: +38 (057) 714-01-99, +38 (057) 700-50-49, +38 (044) 275-53-94

АТ «КОМІНВЕСТБАНК»

Керівник — Гатрак Марія-Ірина Йосипівна

Телефон: +38 (0312) 61 98 04

АТ «БАНК СІЧ»

Керівник — Демиденко Віктор Васильович

Телефони: +38 (044) 207-14-70, +38 (044) 207-14-75

АТ «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОМИСЛОВИЙ БАНК»

Керівник- Ликова Людмила Миколаївна

Телефони: +38 (044) 277-47-09, +38 (044) 500-72-06

АТ «КРЕДИТВЕСТ БАНК»

Керівник — Тихонов Ігор Юрійович

Телефон: +38 (044) 365 0001

АТ «ЮНЕКС БАНК»

Керівник- Світек Іван

Телефонии: 0 (800) 500—686, +38 (044) 585-14-87

АТ «КРИСТАЛБАНК»

Керівник — Гребінський Леонід Андрійович

Телефон: +38 (044) 590-45-95

АТ «АЙБОКС БАНК»

Керівник — Мельник Петро Петрович

Телефони: 0 (800) 500—178, (044) 205-44-36

4. ІСТОРІЯ ВІТЧИЗНЯНОГО ФУТБОЛУ

П Л А Н

ВСТУП

1. Перші кроки футболу в Україні


2. Історія українського футболу. Перші футбольні клуби


3. Футбольний клуб «Динамо» (Київ)


4. Футбольний клуб «Шахтар» (Донецьк)


5. Легенди Закарпатського футболу

ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

В С Т У П

Метою написання даної курсової роботи є поглиблене ознайомлення з історією вітчизняного футболу, і зокрема, сторінками історії нашого місцевого футболу. Добре розумію, що без цих знань неможливий сучасних футбол. Мені нечекано і дуже приємно було довідатися, що український футбол зароджувався саме тут, у моєму рідному місті Ужгороді, в Мукачеві, Берегові, а також у Львові та Івано-Франківську [1].


Мій вибір на користь футболу має спадкове, сімейне коріння — ним захоплювалися мій тато і дідусь. Тому так цікаво було довідатися про рівень футболу тих часів [2,3,4].


Не так давно я вирішив присвятити своє життя футболу. Маю вже певні здобутки: граю на позиції нападника, часто забиваю голи у ворота суперника. Сподіваюся потрапити до складу відомої команди, а також зіграти за збірну України на міжнародній арені. Та понад усе мрію про те, що колись моє ім"я увійде до переліку легенд закарпатського футболу [5,6].


Інформацію черпав з інтернет-джерел, дбаючи при цьому про хорошу ілюстрованість тексту фотографіями. Таким чином, одночасно підвищив свій рівень володіння інтернет-технологіями.

1. Перші кроки футболу в Україні [1]

1.1 Передумови започаткування гри у футбол серед населення України


Кóпаний м'яч або кóпанка — так у Західній Україні аж до середини XX століття, до закінчення другої світової війни, називали футбол.

1856 р. — на Закарпатті (в ті часи Північно-Східна Угорщина Австро-Угорської імперії) в м. Унгварі (нині Ужгород) за ініціативою викладача Антала Абта було створено перший учнівський спортивний гурток в міській гімназії. (До речі, перший і в усій Угорщині) — першого спортивного осередку на теренах сучасної України. Тоді ж було запроваджено й будівництво комфортабельного спортивного майданчика.

1867 р., 25 березня — у Львові (столиці Коронного краю «Галичина та Володимирія» Австро-Угорської імперії) за ініціативою студентів Клеменса Жукотинського та Людвіка Голенталя на загальних зборах, учасниками яких була переважно місцева молодь польського, українського та чеського походження, було засноване Гімнастичне Товариства «Сокол» — перша на українських землях спортивна громадська організація. Першим головою «Сокола» було обрано радника міської управи й лікаря за фахом пана Мілларета.

1868 р. — на Закарпатті в м. Унгварі (нині Ужгород) організоване напіввійськове товариство майбутніх солдатів-гонведів із середовища ужгородської молоді, де юнаки набували вправності як з кульової стрільби та фехтування, так і з загального фізичного розвитку А в м. Берегсасі (нині Берегове) з цього року у міській, так званій «горожанській», школі почали проводитися для хлопців уроки фізкультури.

Колонії міста, яка в ці роки значно розширилася завдяки переведенню сюди британської Індо-Європейської телеграфної контори з Керчі, Одеського британського атлетичного клубу (ОБАК), який через деякий час (документально не визначено) почав проводити тут ігри в англійський футбол між членами ОБАК та командами британських суден, що прибували до морського порту Одеси.

1881 р., 1 квітня — у Львові побачив світло перший номер газети «Гімнастичний путівник» («Przewodnik gimnastyczny») — орган гімнастичного товариства «Сокол», редактором якої був Тадеуш Жулинський. Це був перший друкований орган присвячений фізкультурі та спорту на теренах сучасної України.

1884 р. — у Російській імперії в Москві була видана книжка «Физическое воспитание детей у разных народов преимущественно России», у якій було надруковано повідомлення Е. Покровського про футбольні ігри в Англії. Це перша інформація про футбол у друкованих виданнях Російської імперії, які через певний час мала поширення й на українських землях.


1.2 Поява уявлення про футбол в Україні


1887 р., січень — в Одесі в газеті «Одесский вестник» була надрукована об’ява «В воскресенье, 25 января, в 4 часа дня на площадке за Чумной горой члены английской колонии устраивают игру «foot-ball». Це перша знайдена друкована згадка про те, що в футбол грали в Україні, хоча й іноземці, а не місцеві мешканці.

1891 р. — у Львові викладачем вчительського семінаріуму, професором Едмундом Ценаром, який повернувся з подорожі по Великій Британії, видана польською мовою монографія «Гімнастичні ігри шкільної молоді» («Gry gimnastyczne mlodziezy szkolnej»), в якій вперше на теренах нинішньої України був надрукований опис умов футбольної гри і її основних правил. До того ж Е. Ценар привіз до Львова з Англії й перший футбольний м’яч.

1891 р. — у Російській імперії в Москві у книжці Е. Дементьєва «Английские игры на открытом воздухе» вперше російською мовою опубліковані правила гри в футбол, які згодом мали поширення також в Україні.

1892 р., 5 червня — у Львові групою вчителів так званого «Кружка вчителів» («Kolo Nauczycielskie») у перерві між показовими гімнастичними вправами, які входили до програми першої Галицької загальнокрайової виставки досягнень, були продемонстровані елементи гри в футбол у вигляді епізодів деяких вправ з м’ячем.

1892 р., 17 липня — у Львові на установчих зборах за ініціативою громадських діячіві інженера Василя Нагірного та адвоката Володимира Лаврінського було створено Всекрайове українське гімнастичне товариство «Сокіл», яке в подальшому іменувалося як «Сокіл-батько» на противагу польському «Соколу-матері».

1893 р. — на Закарпатті в м. Унгварі для учнів місцевих гімназій рішенням міської влади на лівому березі річки Уж (в районі так званої «Вербової») був обладнаний спортивний майданчик — один з перших на українських землях, на якому через деякий час було розбите й футбольне поле (коли саме документально не підтверджено). Саме в цей час вчитель гімнастики Іштван Медрецький, після навчання в Будапешті на семінарі, де він був ознайомлений з декількома іграми з м’ячем, у тому числі й з футболом, привіз до Ужгорода першого м’яча.

1894 р., 11 лютого — офіційна дата створення Українського гімнастичного товариства «Сокіл», коли після затвердження у Відні статуту цього товариства ще на одних установчих зборах був обраний старшина та перший голова товариства Василь Нагірний і затверджена програма розвитку товариства..

1894, травень — завершення будівництва у Львові (на території теперішнього Стрийського парку) стадіону британського стилю з футбольним полем розміром 100х120 м і трибунами майже на 10 тисяч місць — першого на українських землях стадіону з можливостями проведення футбольних матчів за офіційними правилами цієї гри.


1.3 Перші футбольні матчі в Україні


1894, 14 липня — офіційно затверджений день народження футболу України — цього дня у Львові на новому стадіоні за програмою проведення сокольського зльоту було проведено показовий міжміській футбольний матч між командами «Сокола» з Львова (білі футболки та сірі гімнастичні штани) та Кракова (білі футболки та сині гімнастичні штани). З-за браку часу було передбачено, що гра триватиме до першого забитого голу. Так сталося, що цей гол було забито вже на 7-й хвилині матчу львів’янином, другокурсником вчительської семінарії Влодзімежом Хоміцьким Судив цю зустріч гість з Кракова професор Зигмунт Виробек. Це дійство змогли подивитися 7 тисяч глядачів. Це було перше футбольне змагання на українських землях, яке має беззаперечне документальне підтвердження (нариси у декількох львівських газетах того часу).

1894 р. — у Львові в «Сокольському календарі на 1895 рік» вперше на теренах нинішньої України вже українською мовою були опубліковані правила гри у футбол, які були надані Володимиром Лаврінським.

1896 — член міжнародного олімпійського комітету, представник Російської імперії Олексій Дмитрович Бутовський — українець за походженням, уродженець Полтавської губернії, під час проведення І Олімпійських ігор у Афінах (Греція) переглянув показовий футбольний матч між збірними командами Данії і Греції. (9:0).

1897, липень — у Санкт-Петербурзі у журналі «Самоцветы» були опубліковані Г.С.Дюперроном короткі загальні правила гри в футбол, які згодом були поширені й в Україні.

1898 — збудований у Львові стадіон з футбольним полем, біговими доріжками та трибунами для глядачів (нині цей стадіон на вул. Личаківській належить Львівському інституту фізичної культури).

1898, 20 червня — повідомлення київським журналом «Спорт» про футбольний матч між Санкт-Петербурзьким гуртком любителів спорту і англійським гуртком «Вікторія» (створений у Санкт-Петербурзі в 1894 р.). Гурток «Вікторія» виграв з рахунком 2: 0.

1899 р. — згідно аналізу стану фізичного виховання, проведеного Е. Ценаром у львівській газеті «Przewodnik Gimnastyczny Sokol» в учбовому сезоні 1897/98 рр. вже в 10 з усіх 29 середніх шкіл Галичини вже були запроваджені саме заняття з футболу, а в інших лише ігри з м’ячем. Щодо інших регіонів України, то в ці роки в школах футбол більш ніде ще не використовували при навчанні.

2. Історія українського футболу. Перші футбольні клуби [2]

На українських землях, котрі належали Австро-Угорщині, враховуючи поліетнічний склад імперії, передача спортивного досвіду обходилася без особливого іноземного впливу. Більше того, в східних регіонах монархії Габсбургів найбільш швидкими темпами футбол розвивався в Галіції та Буковині. Зрештою, офіційною датою зародження вітчизняного футболу вважається саме матч зіграний у Львові між місцевою командою і командою з Кракова 14 липня 1894 р.

За короткий час, починаючи з кінця ХІХ ст., коли футбол прийшов у Галіцію, команд в регіоні стало дуже багато, а разом з тим росло і коло їх прихильників. В свою чергу запальні протистояння на майданчиках часом переходили в протистояння груп підтримки поза ними. Бувало, що заодно під роздачу потрапляли гравці і рефері. Особливо складними в питанні забезпечення правопорядку бути внутрішньоміські дербі

У багатонаціональному Львові було кілька сильних команд, кожна з який мала специфічну назву. Польські імена носили 2 найпотужніші клуби міста — «Поґонь» і «Чарні», які регулярно виступали у найвищій лізі. Сильною командою була і «Гасмонея», де грали євреї. Іншими провідними командами міста були «Лехія» і футбольна дружина спортивного товариства «Україна». «Поґонь» провела всі 13 довоєнних турнірів вищої ліги, «Чарні» — 7, «Гасмонея» — 2 і Лехія — один.

Всі галицькі команди виступали у чемпіонаті Львівської окружної ліги, переможець якої виходив до найвищої ліги. Серед не львівських дружин варто згадати колективи: «Ревера» (Станиславів) та «Юнак» (Дрогобич)

«Поґонь» 4 рази ставала чемпіоном Польщі (1922, 1923, 1925, 1926). До національної команди Польщі викликали Спиридона Альбанського, Яна Васевича, Юзефа Ґарбєня, Мечислава Батша, але найбільшими «зірками» були Михайло (Міхал) Матіас і нападник Вацлав Кухар. Тренував львівський клуб австрійський спеціаліст Карл Фішер.

У першому (та єдиному довоєнному) Кубку Польщі львівська «Спарта» дісталася до фіналу, де програла краківській «Віслі» (0:2).

Найсильніші команди Волині: ВКС (Військовий Клуб Спортивний), «Гасмонея» та «Сокіл» (усі — Рівне), ПКС (Луцьк) грали у Люблінській окружній лізі, але на загальнопольському рівні успіхів не досягали.

Центром закарпатського футболу був Ужгород. Найпопулярнішою командою краю став Спортивний Клуб «Русь», створений у 1925. Ця команда була постійним переможцем першості Закарпаття у 1929—1934 роках. СК «Русь» вигравав чемпіонати Словаччини у 1933 та 1936 роках і був одним з найвідоміших клубів країни. Команда почала одною з перших у світі літати на виїзні ігри на літаку за що отримала назву «літаюча команда вчителів». Найвідомішими закарпатськими гравцями міжвоєнного періоду були воротар Олекса Бокшай і нападник Ґеза Калочаї. Бокшай, який у 1937 перейшов з «Руси» до празької «Спарти» став наступником легендарного голкіпера Франтішка Планічки і, окрім багатьох чемпіонських титулів у внутрішній першості, виграв Кубок Мітропи. Уродженець Берегового Калочаї грав у «Спарті» у 1932—1937 рр., був володарем Кубка Мітропи і виступав за збірні Чехословаччини та Угорщини.

Рис. 1. ФК Галіція, м. Самбір

Рис. 2. Команда «Креси», м. Тернопіль

Рис. 3. Команда «Лехія», м. Львів, 1909

Рис. 4. Команда «Ревера», м. Станіслав (Івано-Франківськ), 1910

3. Футбольний клуб «Динамо» (Київ)

3.1 Заснування

13 травня 1927 міжвідомча комісією зі справ громадських організацій та союзів Київського округу офіційно зареєструвала Статут Київського пролетарського спортивного товариства «Динамо». Під прапором «Динамо» зібралися представники ОГПУ, через що команда та її фани й отримали народне поганяло «менти», найкращі футболісти якого захищали кольори клубу «Совторгслужащие». Спроби керівництва «Динамо» створити під час сезону свою футбольну команду зазнали невдачі, через те, що «Совторгслужащие» претендував на призові місця в чемпіонаті Києва і створення «Динамо» могло послабити гру одного з фаворитів турніру. Тому перша згадка про футбольний клуб «Динамо» з'явилась лише 5 квітня 1928 року в газеті «Вечірній Київ»:

«Киевское спортивное общество „Динамо“ в текущем году организовывает свою футбольную команду. „Динамо“ подняло вопрос перед Окрсофиком о включении команды в розыгрыши матчей».

Саме тоді за ініціативою Семена Западного, начальника Київського ОГПУ, була заснована футбольна команда. Його заступник — Сергій Бармінський став формувати її склад, до якого увійшли як кадрові чекісти, так і футболісти інших київських команд. Причому всі футболісти або входили до збірної Києва, або були чемпіонами міста.

І лише 1 липня 1928 року клуб провів першу офіційну гру.

Проте саме 1927 рік, як рік заснування, знайшов своє відображення на сучасній емблемі клубу та зафіксований в офіційних документах і довідниках ФІФА й УЄФА. Реєстрація ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, у рамках якого пізніше зародилась футбольна команда, підтверджена документами, які знаходяться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (фонд №5, опис 3, справа 418, лист 25 і фонд №5, опис 3, справа №472, лист 66). Жодних інших документів про створення футбольної команди «Динамо» в рамках Київського ПСТ «Динамо», які відносяться до 1927 чи початку 1928 року не виявлено. Тому 13 травня 1927 року офіційно вважається днем народження футбольного клубу «Динамо».


Першу офіційну гру «Динамо» провело в Білій Церкві проти збірної цього міста. «Динамо» вже на 5 хвилині відкрило рахунок, проте поступилися з рахунком 1:2. 15 липня білоцерківська газета «Радянська нива» так описала цю подію:

«На другому хавтаймі Б.-Церква легко вбиває м'яч і цим самим зрівнює ігру. Київ робить зе декілька проривів, б'є штрафний удар, але упускають пруткий м'яч, який гучно свистить у повітрі. Під кінець Б.-Церква під оплески тисячної публіки вбиває другий м'яч. Финальний свисток судді фіксує побіду Б.-Церкви з наслідком +2 -1…»


Наступний матч відбувся 17 липня 1928 року проти клубу Динамо (Одеса). Через сильну спеку гра проходила в невисокому темпі і закінчилася з рахунком 2:2. Відразу після цієї гри Бармінський запросив до «Динамо» з Одеси свого старого знайомого Лазаря Когена, який на той час встиг прославитись як організатор найкращої тамтешньої команди «Местран». В Києві його призначили інструктором клубу, що в сучасному розумінні відповідає посаді адміністратора.


Проте через організаційні неполадки в 1928 році «Динамо» не брало участь в першості міста серед профспілок і обмежилось участю лише у товариських матчах.


1 вересня 1928 року кияни у товариській грі прийняли чемпіонів Москви — «Динамо» (Москва). Гості розгромили українців 6:2. Визнання у команди з'явилося 18 листопада після перемоги над загальновизнаним лідером київського футболу — «Желдором» з рахунком 1:0.

Проте селекційні методи новоутвореної команди було розкритиковані, так як команда переманювала до своїх лав найкращих футболістів, надаючи їм більш високооплачувану та престижну роботу в ГПУ. Це пояснюється тим, що на той момент в СРСР військові і чекістські відомства були фінансово забезпечені на порядок краще інших.


Рис. 5. Найперше фото «Динамо» (Київ). Серпень 1928 року

3.2 1929—1941 роки.


14 вересня 1929 року «Динамо» проводить свій перший міжнародний матч з робітничою командою Нижньої Австрії «Дойч Ваграм», поступившись з рахунком 3:4. 1935 року футболісти «Динамо» у складі збірної України здійснили поїздку до Франції та Бельгії, де в товариській грі розгромили чотириразового володаря кубка Франції «Ред Стар» з рахунком 6:1. До 1936 року єдину першість Радянського Союзу не проводили. Кияни здобували досвід у іграх на першість спортивного товариства «Динамо». Там вони вигравали в «динамівців» з Одеси і Харкова. Київська команда явно була найсильнішою в УРСР, але рівня майстерності московського «Динамо» ще не досягла. Наприклад, у фіналі динамівської першості 1933 року москвичі з рахунком 2:1 перемогли саме киян.


1936 року в СРСР вирішили створити єдиний командний чемпіонат замість великої кількості різноманітних різнорівневих турнірів. Представником від України стала найсильніша на той час команда УРСР — «Динамо» (Київ). Дебют у чемпіонаті відбувся у Києві 24 травня 1936 року, коли московське «Динамо» розгромило господарів з рахунком 5:1. Єдиний гол нападника Миколи Махині став для українського клубу першим голом в чемпіонатах Радянського Союзу. Після цього як «Динамо» (Київ) не намагалося наздогнати москвичів, їм це не вдалося. Єдина українська команда одноколового дебютного чемпіонату СРСР завершила турнір на другому місці. Місцеві уболівальники сприйняли такий виступ як безумовний успіх.


З 1936 року аж до 1974 клубу адміністратором був Рафаїл Фельдштейн, за цей час він працював із 22 тренерами.


Рис. 6. «Динамо» на старті 1-го чемпіонату СРСР. 1936 рік

В 1937 році вперше провели повноцінний двоколовий чемпіонат, в якому «Динамо» знову отримало призове місце, пропустивши вперед лише московські «Динамо» і «Спартак». Проте надалі до Другої світової війни жодних досягнень кияни не здобули. У 1939 році, після анексії Польщі, з новозахоплених регіонів до клубу перейшло багато нових гравців, зокрема найвідомішими стали Олександр Скоцень, Михайло Матіас, Казімеж Гурський та Олег Лаєвський.


Також в цей період «Динамо» брало участь у розіграшах Кубка Української РСР, здобувши цей трофей у 1936, 1937, 1938, 1944, 1946, 1947 та 1948 роках. [7]


У 1937–1941 роках попід Черепановою горою споруджувався новий Республіканський стадіон. Відкриття цього спортивного комплексу, в будівництві якого методом «суботників» брав участь увесь Київ, призначалося на 22 червня 1941 року. Саме тоді на цьому стадіоні мав відбутися футбольний матч чемпіонату між командами київського «Динамо» та московського ЦДКА. Але того дня розпочалася німецько-радянська війна і матч відмінили.


3.3 Футбол в окупованому Києві

Більшість гравців призвали до лав Червоної армії, народного ополчення і винищувальних батальйонів. 1 липня почалася евакуація з Києва. Але футболісти «Динамо», що підлягали призову, залишалися в місті. Тренер команди Михайло Бутусов і колишній капітан команди Костянтин Щегоцький намагалися умовити начальника київського НКВД Льва Варнавського відправити у тил не тільки новачків-футболістів із Західної України, але і всіх інших членів команди. Варнавський побачив у цьому боягузтво і відмовився допомогти з евакуацією.


У початковий період війни німецьке командування звільняло з полону українців. Так, повернулися з полону Михайло Свиридовський, Федір Тютчев, Михайло Путістін, Микола Коротких, Микола Голімбієвський, Лев Гундарєв, Іван Кузьменко, Олексій Клименко, Павло Комаров, Юрій Чернега, Олександр Ткаченко та Михайло Мельник. Крім того, на початку війни в народне ополчення записався Микола Трусевич, воював батальйонним розвідником, проте був поранений і не зміг вийти з оточення, тому також повернувся в окупований Київ.

За умов окупаційного режиму, що запанував у Києві, кожен футболіст мусив стати до праці, щоб, передусім, вижити та не бути звинуваченим у саботажі. Коротких працював кухарем у їдальні, Путістін влаштувався туди ж майстром. Василь Сухарєв працював на залізниці. Чернега пішов працювати в охорону Міськуправа, в поліцію подалися Гундарєв, Голімбієвський, Ткаченко та Георгій Тимофєєв. Директор київського хлібозаводу Йозеф Кордик — чех, з військовополонених колишньої австро-угорської армії часів Першої світової війни — опікувався спортом з особистої прихильності. Саме він дав роботу на хлібозаводі №1 відомим довоєнним українським спортсменам: тут працювали боксери Трофімов, Туровцев, Червінський, гімнасти Ганін, Еме, Шинкаренко, плавці Михайленко, Салопін. Сюди ж він запросив на роботу і футболіста М. Трусевича, за яким прийшли ще сім динамівців: Свиридівський, Кузьменко, Клименко, Макар Гончаренко, Путістін, Тютчев, Комаров та Володимир Балакін, який до війни грав за «Локомотив».


За ініціативою Кордика з них і була сформована команда. Окрім цих перших футболістів, згодом за команду хлібозаводу почали грати ще динамівці Мельник, Гундарєв, Коротких, Чернега, Тимофєєв та Василь Сухарєв, який до війни зіграв за «Локомотив». Команда виявилася досить досвідченою та віковою. Наймолодшому (Мельнику) було 27 років, а найстаршому (Тютчеву) — 35.


Тренування проводилися на стадіоні «Зеніт», спорудженому у 1930-ті роки по вул. Керосинній, 24. Грали у червоних футболках. Команду назвали «Старт». До її складу увійшли колишні динамівці: М. Трусевич, І. Кузьменко, О. Клименко, М. Коротких, М. Гончаренко, П. Комаров, М. Путістін, М. Свиридовський, Ф. Тютчев та колишні гравці «Локомотива» В. Балакін, М. Мельник та В. Сухарєв.


Стадіон «Динамо» почали називати Німецьким стадіоном, а Республіканський — Українським. Саме на ньому 7 червня 1942 року відбулося офіційне відкриття футбольного сезону. Грали команда «Старт» хлібозаводу №1 та команда «Рух». Перемогли колишні досвідчені динамівці з рахунком 7:2. Такими ж переможними були й усі наступні зустрічі, що відбувалися вже на стадіоні «Зеніт»: 21 червня — з командою угорських вояків (6:2), 5 липня — з румунськими вояками (11:0), 17 липня — з німецькою командою залізничників (6:0). Проте 17 липня цю розгромну перемогу газета «Нове українське слово» повністю розкритикувала:

«Но выигрыш этот никак нельзя признать как достижение футболистов „Старта“. Немецкая команда состоит из отдельных сильных футболистов, но командой в полном понимании этого слова ее назвать нельзя. И в этом нет ничего удивительного, ибо она состоит из футболистов, которые случайно попали в часть, за которую играют. Ощущается и недостаток тренировок, без которых никакая команда не сможет ничего сделать. Команда „Старт“, как всем хорошо известно, в своей основе состоит из футболистов бывшей команды мастеров „Динамо“, поэтому и требовать от них следует значительно больше, нежели то, что они дали в этом матче.»

Команда «Старт» (у темних футболках) і «Флакельф» (у білих) перед першим матчем 6 серпня 1942 року


Проте українські футболісти продовжили переможну серію. 19 липня — з угорською командою MSG Wal (5:1). Через тиждень мадяри викликали «Старт» на матч-реванш і знов програли — 2:3. 6 серпня відбувся матч «Старту» з командою німецьких зенітників «Flakelf», і знову перемога — 5:1. 9 серпня відбувся матч-реванш з зенітниками. «Старт» переміг з рахунком 5:3. Саме цей матч став легендарним «Матчем смерті». Про нього написав Лев Кассіль, вперше назвавши його «матчем смерті». Відтоді цей матч став одним з радянських міфів політико-виховного забарвлення. 1957 року з'явилася повість Петра Северова та Наума Хелемського «Останній двобій». Міфотворці замінили команду зенітників на збірну «Люфтваффе» — військово-повітряних сил Німеччини, хоча невідомо, чи існувала така команда взагалі. Потім зняли художній фільм «Третій тайм», дія якого відбувалася чомусь не на Керосинній, а на верхньому тренувальному полі Республіканського стадіону. Усіх живих учасників «матчу смерті» і тих, хто загинув, нагородили бойовим медалями «За відвагу». М. Путістін відмовився від нагороди.


16 серпня «Старт» грав з «Рухом» і переміг з рахунком 8:0. Це була остання гра команди. Усього футболісти «Старта» з 7 червня по 16 серпня 1942 року зіграли 10 матчів, в яких здобуто 10 перемог, забито 56 голів, пропущено — 11!


18 серпня 1942 року футболістів, які працювали на хлібозаводі — Трусевича, Путістіна, Кузьменка, Клименка, Гончаренка, Тютчева, Свиридівського, Балакіна і Комарова заарештували. На футболістів донесли, що команда «Динамо» була у віданні НКВС, а її гравці рахувалися в штаті відомства і мали військові звання.


«16 августа сыграли последнюю игру, сыграли очень удачно. 18 августа около десяти часов утра во время нашей работы — мы грузили муку на склад — нас вызвали к директору… Приходим. Сидит гестаповец, стоит машина… В это время на заводе не было Тютчева и Гончаренко. Тютчев после матча получил повреждение, пошел в больницу, а Гончаренко был в отсутствии… Привезли нас на Короленко, 33 в гестапо, заключили во внутреннюю тюрьму. …При допросе мы узнали, что Гончаренко и Тютчев тоже сидят. …Балакин был освобожден. Он ничего к «Динамо» не имел, а брат его был в «Динамо». Мы были преданы Вячкис. Нас обвиняли в том, что «Динамо» было организовано НКВД, а раз так, то цель организации понятна. …Из 8 арестованных освобожден только Балакин, который состоял в команде «Локомотив» — Зі свідчень Свиридівського.


«18 августа 1942 года я был арестован гестапо по доносу некоего Швецова, который сообщил немцам о том, что я являюсь работником НКВД, по этой же причине вместе со мной были арестованы другие товарищи: Трусевич, Клименко, Кузьменко, Путистин, Комаров, Тютчев, Свиридовский и Балакин. После допроса нас отправили в Сырецкий концлагерь, где мы находились 14 месяцев, с сентября 1942-го по октябрь 1943 года» — Зі свідчень Макара Гончаренка.


За півроку потому, напередодні 25-х роковин Червоної армії 23 лютого 1943 року, підпільники спалили механічний завод «Спорт», куди німці привезли сто саней для оковування. Згоріли всі основні цехи. За це, наступного дня — 24 лютого, у Сирецькому концтаборі, відбувся розстріл сорока заручників, до числа яких потрапили і три футболісти «Старта» — Трусевич, Кузьменко і Клименко. За інших обставин загинув у поліції безпеки Коротких, заарештований як кадровий співробітник НКВС.


Дивом вдалося втекти з концтабору Тютчеву, Гончаренку і Свиридівському.


Путістіна в жовтні 1943 року відправили на вантажні роботи на завод «Більшовик». Звідти йому вдалося втекти і навіть вибратися з Києва. Комарова погнали до Німеччини під час евакуації Сирецького концтабору у вересні 1943 року.


Крім того, не всі футболісти «Динамо», які потрапили до радянської армії повернулись додому. Так, під час оборони Києва в районі Ірпеня загинув лівий крайній Йосип Качкін, не повернулися з фронту Михайло Волін і Борис Афанасьєв.


Лише 2 травня 1944 року, після повернення радянської влади, на стадіоні «Динамо» відбулася товариська зустріч київських динамівців з московським «Спартаком». З довоєнних гравців у складі «Динамо» залишились Антон Ідзковський, Микола Махиня, Петро Лайко, Павло Віньковатов, Микола Балакін, Костянтин Калач, учасники матчів 1942 року — Макар Гончаренко і колишні гравці «Локомотива» Володимир Балакін та Василь Сухарєв.


3.4 1946—1961 роки

В перші повоєнні роки всі, хто залишились у команді, вже були ветеранами. Хоча в ці роки київське «Динамо» поповнила ціла група вихованців закарпатських клубів (В. Годничак, Е. Юст, З. Дерфі, З. Сенгетовський, М. Коман, Д. Товт та інші), команда все одно не могла протистояти іншим клубам, які краще перенесли війну. 1945 року «Динамо» зайняло передостаннє місце в чемпіонаті, а 1946 року — останнє, і за регламентом мало понизитися у класі, проте для команди зробили виняток, пригадавши втрати воєнного часу. Крім того, ці події супроводжувалися тренерською лихоманкою: з 1946 до 1951 року клуб змінив десять наставників.


Першим повоєнним успіхом стала перемога в турнірі дублерів у сезоні 1949 року.


Переломним став сезон 1951 року, напередодні якого колектив очолив Олег Ошенков. Новий тренер ввів до основного складу молодь, що добре зарекомендувала себе в дублі, різко скоротив зимові канікули підлеглих, запропонувавши їм серйозну програму фізичної підготовки, що включала в себе спортивні ігри, різноманітні вправи і, навіть, бокс. Вже в наступному чемпіонаті, що проходив в одне коло в Москві, це принесло перші результати. Київські динамівці з середнячків перетворились в одного з фаворитів, виборовши срібні нагороди і пропустивши вперед лише московський «Спартак».


Рис. 7 «Динамо» (Київ) із своїм першим кубком СРСР. 1954 рік

Першу велику перемогу підопічні Ошенкова здобули 1954 року в розіграші Кубка СРСР. На шляху до фіналу кияни здолали вільнюський «Спартак» (4:2), московський «Спартак» (3:1), ЦДКА (3:1, у додатковий час), ленінградський «Зеніт» (1:0, у додатковий час). У фіналі кубку на московському «стадіоні Динамо», киянам протистояв маловідомий єреванський «Спартак». Матч проходив за сильної зливи та мряки, проте все одно кияни змогли перемогти опонентів та здобути перший у своїй історії кубок СРСР [8].

Матч між футбольними командами «Динамо» (Київ, Україна) — «Динамо» (Бакеу, Румунія), яка закінчилась з рахунком 3:0.

Наприкінці 1950-х динамівці оновили склад. Пішли Є. Лемешко, Л. Остроушко, Е. Юст, М. Романов, Ю. Шевченко, В. Соболєв. Поповнили лави клубу С. Богачек, І. Секеч, В. Лобановський, Є. Снитко, А. Гаваші, В. Турянчик, Й. Сабо, а тренером став відомий у минулому гравець ЦДКА В'ячеслав Соловйов. Сезон 1960 року приніс киянам «срібло».


Рис. 8 «Динамо» (Київ) в свій перший чемпіонський сезон. 1961 рік

В сезоні 1961 «Динамо» вперше виграло чемпіонат СРСР. На 4 очки команда зі столиці УРСР випередила московське «Торпедо». Київська динамівці у першості країни провели 30 матчів. Лише у трьох з них вони зазнали поразок та дев'ять закінчили унічию. Про силу лінії нападу, де виступали такі футболісти, як Олег Базилевич, Віктор Каневський, Валерій Лобановський, Віктор Серебряников, свідчить той факт, що вони забили аж 54 м'ячі. А про силу захисної лінії — той факт, що досвідченому голкіперу Олегу Макарову в 12 матчах так і не довелося жодного разу виймати м'яч з сітки. Це був перший випадок в історії першостей Радянського Союзу, коли звання чемпіона країни виборов немосковський клуб [10].


Перші динамівські золоті медалі отримали [11]:


Воротарі: Олег Макаров, Леонід Клюєв

Захисники: Микола Кольцов, Володимир Щегольков, Віталій Щербаков, Володимир Єрохін, Анатолій Сучков, Володимир Ануфрієнко, Віктор Пестриков

Півзахисники: Йожеф Сабо, Юрій Войнов, Володимир Сорокін, Андрій Біба, Валерій Верігін, Василь Турянчик

Нападники: Віктор Серебряников, Валентин Трояновський, Олег Базилевич, Валерій Лобановський, Віктор Каневський, Микола Каштанов, Ігор Зайцев.

Тренер: В'ячеслав Соловйов, асистент — Михайло Коман.

3.5 1962—1975 роки

Після тріумфального 1961 року в двох наступних сезонах динамівці суттєво погіршили позиції. У 1962 році команда зайняла 5 місце, а наступного року — 7.

У січні 1964 року посаду головного тренера київського «Динамо» зайняв Віктор Маслов. 27 вересня 1964 «Динамо» виграло Кубок СРСР, перемігши у фіналі самарські (тоді куйбишевські) «Крила Рад» з рахунком 1:0.

Маслову та його підлеглим довірили стати першим радянським клубом, який мав виступити в клубному європейському турнірі. Ним став розіграш Кубка кубків 1965–1966 років.

Усе пояснюється політичними мотивами керівництва СРСР. Комуністична ідеологія не приймала можливість поразки радянських спортсменів від капіталістичних суперників і довго перестраховувалася. Наприклад, чемпіону СРСР 1964 року — тбіліському «Динамо» (Тбілісі) зіграти у Кубку Європейських Чемпіонів не довірили. Так тривало до 1965 року, коли в Кубок Кубків заявили київське «Динамо». «Ми вступаємо в змагання, умови якого, закулісна боротьба і специфічні тактичні прийоми відомі нам лише з чуток», — говорив перед стартом тренер киян Віктор Маслов.

Чому було прийняте таке рішення, не знаю, але у нас в команді була така думка, що нас використовували, як «піддослідних кроликів». Для титулованих московських клубів це було дуже зручно — спокійно придивитися до турніру, не ризикуючи власною репутацією. Нам же довелося грати «наосліп»: жоден із суперників нам не був відомий. Ніяких касет із записами матчів майбутніх опонентів не було й близько. А вже щоб представник тренерського штабу з'їздив і подивився гру суперника вживу, це було взагалі чимось з області фантастики. Все було нове і невідоме. Одне слово — першопрохідці» — Півзахисник «Динамо» Андрій Біба, автор першого радянського голу в європейських клубних турнірах.

Проте початок турніру видався вдалим — «Колрейн» з Північної Ірландії був переможений з рахунком 6:1 і 4:0. Після цього Динамо ще двічі обіграло норвезький «Русенборг» — 4:1 і 2:0. Але вже в 1/4 вилетіли від «Селтіка» (0:3 і 1:1), грати з яким довелося в середині січня. Тому ігрова форма киян була далекою від оптимальної, до того ж домашню гру вони проводили не в Києві, а в Тбілісі.

Наступний, 1966, рік став одним з найкращих в історії київського «Динамо». Команда перемогла в чемпіонаті СРСР, випередивши ростовський СКА на 9 очок, виграла Кубок СРСР (у фіналі перегравши «Торпедо» 2:0), п'ятеро динамівців (Сабо, Серебряников, Островський, Поркуян і Банніков) вибороли бронзові медалі на чемпіонат світу в Англії, а Андрія Бібу визнали найкращим футболістом року в СРСР.


Рис. 9 Динамо (Київ) у чемпіонському і кубковому сезоні 1966 року

У 1967 то 1968 роках динамівці знову виграли чемпіонат СРСР, тим самим повторивши рекорд московського ЦДКА — 3 чемпіонства поспіль. В тому ж 1967 році кияни дебютували в Кубку чемпіонів. Підопічні Маслова на першій стадії сенсаційно вибили з розіграшу чинного володаря трофею — шотландський «Селтік» [15], але в 1/8 фіналу поступилися чемпіону Польщі «Гурнику».


У 1969 році динамівці посіли 2 місце в чемпіонаті, поступившись московському «Спартаку». В Кубку чемпіонів кияни вибили «Аустрію» з Відня з рахунком 2:1 і 3:1, але програли італійській «Фіорентині» — 1:2 і 0:0.


У наступному сезоні «Динамо» зайняло тільки 7 місце в чемпіонаті. Команду покинули: Турянчик, Сабо, Банніков і Поркуян, а після закінчення першості з «Динамо» пішов і тренер Віктор Маслов.


1971 року наставником команди став заслужений тренер СРСР Олександр Севідов, а з «Рубіну» до клубу перейшов 22-річний Віктор Колотов, який згодом став один з найкращих півзахисників в історії радянського футболу, будучи незмінно сім років капітаном «Динамо», а в 1975–1976 роках і збірної СРСР [16]. «Динамо» відразу виграло чемпіонат СРСР, а голкіпера команди Євгена Рудакова визнали найкращим воротарем і футболістом Радянського Союзу [17].


У 1972 та 1973 роках команда посідала другі місця, а Олег Блохін обидва сезони ставав найкращим бомбардиром динамівців з 14 і 18 голами відповідно.


У жовтні 1973 року, перед матчем з «Карпатами» у Львові футболістам київської команди представили нового головного тренера — ним став 34-річний Валерій Лобановський. У січні 1974 року до Лобановського приєднався колишній партнер з «Динамо» Олег Базилевич, який після закінчення кар'єри тренував «Шахтар» (Донецьк). Цей тандем пропрацював до кінця 1976 року. Обидва наставники мали рівні права, хоча Базилевич був, насамперед, видатним теоретиком, а Лобановський організовував тренувальний процес. [18] У 1974 році до штабу також увійшов Анатолій Пузач. Після сезону 1974 преса характеризувала стиль динамівців під керівництвом нових тренерів не дуже позитивно і критикувала за раціоналізм, небажання грати у атакувальний футбол на виїзді (т. зв. «виїзна модель» — гра від оборони з метою здобуття нічиєї) та за дії на посередніх швидкостях. Але хороших результатів було досягнуто — у 1974 році кияни виграли чемпіонат і здобули Кубок СРСР.

Сформувався колектив, який міг змагатися з найсильнішими командами Європи. На воротах стояв Євген Рудаков, в обороні грали Стефан Решко, Михайло Фоменко, Володимир Трошкін. В середній лінії діяли, зокрема, Володимир Мунтян, молодий Леонід Буряк, який швидко прогресував, та Володимир Веремієв. Разом з Олегом Блохіном на вістрі діяв Володимир Онищенко. У традиційний «список 33 найкращих» футболістів СРСР 1974 року ввійшло 8 «динамівців», з них аж 7 — під №1.

Початком «ери Лобановського» став дубль «Динамо» в 1974 році і визнання Олега Блохіна найкращим футболістом країни. У 1975 році динамівці знову перемагають у чемпіонаті, випередивши «Шахтар» на 5 очок.

У 1975 році київське «Динамо» здобуло радянському клубному футболу перші в його історії європейські призи — Кубок кубків і Суперкубок УЄФА.


Рис. 10 Динамо (Київ) з першими євротрофеями. 1975 рік

У перших трьох раундах Кубка володарів кубків кияни здолали софійський ЦСКА, «Айнтрахт» (Франкфурт), де виступав відомий Юрґен Ґрабовскі і турецький «Бурсаспор». Півфінальним суперником «Динамо» став чемпіон Нідерландів — ПСВ. Київська гра завершилась розгромом гостей 3:0, а повторну гру мінімально динамівці програли — 1:2.

У фіналі, що відбувся 14 травня 1975 року у Базелі, команда Лобановського перемогла угорський «Ференцварош» — 3:0. Дубль зробив Володимир Онищенко, один гол забив Олег Блохін.

Восени того ж 1975 року двоматчеве протистояння з володарем Кубка європейських чемпіонів німецькою «Баварією» принесло радянським футболістам дві «сухі» перемоги 1:0 у Мюнхені та 2:0 у Києві та титул найсильнішої команди Європи. Динамівці зуміли переграти клуб, який був базовим для чемпіона світу 1974 — збірної Західної Німеччини та мав у своєму складі зірок європейського футболу Зеппа Маєра, Франца Бекенбауера, Ґеорґа Шварценбека і Герда Мюллера.

Всі 3 голи у цих іграх провів Олег Блохін, якого у кінці року «Франс Футбол» визнав найкращим футболістом Європи і вручив «Золотий м'яч». Крім нього, у класифікації був ще один динамівець — Леонід Буряк, який поділив 23—26 місця. Тоді ж «Динамо» встановило рекорд радянського «списку 33 найкращих»: у переліку опинилося аж 12 киян і 8 з них були під №1. Футболісти-переможці Кубка володарів кубків отримали найвище спортивне звання — «Заслужений майстер спорту» (див. Список заслужених майстрів спорту СРСР з футболу 1975 [ru]). За підсумками 1975 року британська Асоціація спортивних журналістів визнала «Динамо» (Київ) найсильнішою футбольною командою світу.

4. Футбольний клуб «Шахтар» Донецьк

4.1 Створення команди. Перші роки (1936—1941)


До 1936 року першість СРСР проводили нерегулярно і переважно поміж збірними міст або республік. Всесоюзна рада фізичної культури вирішила провести чемпіонат країни між клубними командами і для колективу зі Сталіно виділено місце у групі «В» (третя за рівнем радянська ліга). Обласна газета «Соціалістичний Донбас» 9 квітня 1936 року опублікувала рішення чиновників: «…До команди увійдуть 22 найкращі гравці Донбасу. Гравці будуть звільнені від роботи на виробництві. Для покращення класу гри запрошено спеціального тренера…» Організатором і першим головним тренером команди став Микола Григорович Наумов, який водночас був польовим гравцем — виступав у нападі. 2 травня 1936 року новостворена команда, поки що під прапором збірної міста, розгромила у товариській грі московський «Фрезер» — 6:0. Офіційний дебют команди відбувся у показовому матчі 12 травня 1936 на стадіоні ім. Балицького в Горлівці з одеським «Динамо» (2:3).


Рис. 11. Футбольний клуб «Стахановець». 1937 рік

24 травня 1936 р. «Вугільники» стартували у чемпіонаті СРСР матчем у місті Казань проти місцевого «Динамо» — поразка 1:4. Головними кольорами команди тоді були червоний і блакитний — поєдинок у Казані гості провели у червоних футболках. В перших іграх колектив було заявлено під назвою «Вугільники» (рос. «Угольщики»), яку згодом змінили на «Стахановець». Весняний чемпіонат 1936 року клуб провів невдало, фінішувавши на 7-му місці серед 8 команд. В осінній першості «гірники» піднялись на одну сходинку, зайнявши 6-те місце. Перед сезоном 1937 команда підсилилась — прийшли талановиті виконавці: воротар Костянтин Скрипченко, оборонці Микола Кузнєцов, Георгій Бікезін і Георгій Мазанов та нападник Григорій Балаба, які стали основою «Стахановця» у 1938—1940 рр.

Сталінці сильно провели чемпіонат, поділивши 2—3 місце (серед 10 команд) з київським «Локомотивом». У 1938 році клас «А» розширили аж до 26 команд, серед яких був і «Стахановець». Команда виступила на хорошому рівні, перемігши, наприклад, віце-чемпіонів того сезону ЦБЧА (Москва) 4:0. Підсумок — 11 позиція. Двох гравців «гірників» було включено до списку 55 найкращих футболістів СРСР: оборонця Георгія Бікезіна під №5 та нападника Григорія Балабу під №5.

Наступні два сезони колектив був серед останніх у класі «А»: 12-е серед 14-ти, а через рік 12-е серед 13-ти команд. Вдало розпочала команда чемпіонат 1941 року — після 11 ігор стахановці посідали 5-е місце і зробили сенсацію, здолавши у Москві лідера радянського футболу «Динамо» (Москва) з рахунком 2:0. Але війна, що розпочалася, не дала змогу завершити першість, яка так добре розпочалася для «Стахановця».


4.2 Повоєнний період, бронза 1951


Кілька футболістів загинуло на фронті, воротар Костянтин Скрипченко, який під час військових дій був сапером, продовжив кар'єру у «Динамо» (Київ). Під час окупації в місті була команда «Авангард» — вона проводила ігри з командами Макіївки, німецьких та італійських військ. За «Авангард» виступав, зокрема, колишній гравець «Стахановця» Георгій Бікезін. Саме Бікезіну і довірили капітанську пов'язку у 1944—1945 роках, він наново формував колектив після війни. У 1945 році з довоєнного складу залишилось тільки 3 футболістів.

У відновленому чемпіонаті СРСР «Стахановець» увійшов до II групи (друга за рівнем ліга), де був одним з найсильніших: 5-е, 5-е та 2-е місця у 1945—1947 роках. У липні 1946 року товариство «Стахановець» було перетворено на «Шахтар», й відтепер мало поєднувати колективи фізкультури вугільних підприємств країни. Відповідно найсильніша команда Донбасу почала називатися «Шахтар» (Сталіно).

В сезоні 1949 «Шахтар» повернувся до групи найсильніших, але виявився неготовим скласти конкуренцію провідним колективам СРСР. «Гірники» посіли останнє, 18-е місце, а 5 серпня 1949 року зазнали найбільшої поразки в історії виступів у чемпіонатах СРСР — 1:10 від московського «Динамо» у столиці. Одною з причин провального сезону став високий середній вік футболістів — 27 років. Клубу потрібно було негайно запрошувати нових футболістів.


4.3 Ера Ріната Ахметова

Початком нового етапу в історії «Шахтаря» вважають 11 жовтня 1996 р., коли президентом клубу став донецький бізнесмен Рінат Ахметов. Завдяки підсиленню складу та хорошому фінансуванню «гірники» за час його президентства стали поряд з київським «Динамо» беззаперечним грандом українського футболу і, загалом, одним з найбагатших клубів Східної Європи.


Рис. 12. Олександр Рибка

З 1997 року донеччани не опускалися нижче від другого місця у чемпіонаті України і регулярно виступали у європейських клубних турнірах. На початку 2000-х років клуб активно купляє іноземних футболістів. У сезоні 2000/01 команда вперше у своїй історії потрапляє до групового етапу Ліги чемпіонів: після поразки у Донецьку від чеської «Славії» 0:1 «помаранчево-чорні» мали обмаль шансів перед повторним матчем у Празі. Всю гру чехи утримували вигідну їм нічию 0:0 і лише на 90-й хвилині Андрій Воробей забив гол, перевівши гру у додатковий час, де українці дотиснули суперника завдяки голу Сергія Ателькіна — 2:0. У своїй групі «Шахтар» посів 3-тє місце, пропустивши вперед «Лаціо» та «Арсенал» і випередивши празьку «Спарту».

У сезоні 2001/02 «гірники» вперше у своїй історії стають чемпіонами України. Цього успіху команда досягла під керівництвом італійця Невіо Скали, який став першим іноземцем, який коли-небудь очолював «Шахтар». Донеччани лише на одне очко випередили багаторічного переможця першостей київське «Динамо». У Лізі чемпіонів український клуб вибув на стадії 3-го кваліфікаційного раунду, програвши бельгійському «Брюгге», а в 1/64 фіналу Кубка УЄФА у Відні місцева «Аустрія» розгромила «гірників» 5:1. Скалу було звільнено — італієць пропрацював у Донецьку лише 9 місяців, а його замінив відомий у минулому футболіст «Шахтаря» Валерій Яремченко.


Рис. 13. Гравці «Шахтаря» з кубком України, 2002

З літа 2003-го до травня 2004-го наставником був німецький спеціаліст Бернд Шустер. Він, як і Невіо Скала, також не зумів пройти кваліфікацію Ліги чемпіонів і вилетів вже в 1/64 фіналу Кубка УЄФА. Команда виступала нестабільно і керівництво «Шахтаря» відмовилось від послуг німця навесні 2004 року. Згодом Шустер зробив непогану тренерську кар'єру в Іспанії, очолюючи «Хетафе» і «Реал Мадрид».

18 травня 2004 клуб представив нового головного тренера — ним став досвідчений румун Мірча Луческу. Фахівець мав досвід роботи у чемпіонатах Румунії, Італії та Туреччини, тренував, зокрема, «Інтер» (Мілан), «Галатасарай» та «Бешикташ». За час його роботи «гірники» п'ять разів ставали чемпіонами України і щороку (крім сезону 2005/06) виступали у груповому раунді Ліги чемпіонів.

29 серпня 2009 року було відкрито «Донбас Арену» — один з найсучасніших стадіонів Європи. Це перший стадіон у Східній Європі, спроектований і побудований відповідно до стандартів категорії «п'ять зірок». За акредитацією УЄФА та ФІФА — споруда відповідає класу «еліт».

Черговий виступ і спроба «Шахтаря» вийти з групи у Лізі Чемпіонів. Але їх чекала невдача. Вони зберегли 3 місце і тепер будуть грати у 1/16 фіналу Кубка УЄФА. На шляху трапився лондонський «Тоттенгем». Який вони обіграли за сумою двох матчів — 3:1. 1/8 фіналу. Московське «ЦСКА». Це дуже запекла боротьба. У першому матчі москвичі перемагають донеччан. Але «Шахтар» відповів 2:0 у наступному матчі і пройшов у наступну стадію. В 1/4 фіналу «гірники» пройши випробування «Марселем». В той час коли у одному півфіналі було всеукраїнське дербі, «Вердер» виривав перемогу у «Гамбургу». «Шахтар» пройшов київське «Динамо» і вийшов у фінал.


Рис.14 Півфінальний матч Кубка УЄФА з київським «Динамо»

20 травня 2009 року «Шахтар» у двобої з німецьким клубом «Вердер» (Бремен) виграв останній в історії турніру Кубок УЄФА (з наступного сезону турнір отримав назву Ліга Європи). Основний час гри команди завершили з рахунком 1:1. У додатковий час, на 97 хвилині гри, Жадсон забив вирішальний м'яч.


Рис. 15. Алекс Тейшейра

Головний тренер донецького «Шахтаря» Мірча Луческу першим з іноземних фахівців був удостоєний звання Заслуженого тренера України.

4.4 Донбас Арена

У 2006 році в парку культури і відпочинку міста Донецька було розпочато будівництво нового п'ятизіркового стадіону «Донбас Арена». Ідея побудувати новий стадіон для своєї команди прийшла в голову президенту клубу після того, як він побував на матчі збірних Франції та України на «Стад де Франс». Бюджет будівництва склав 400 млн доларів США. Це унікальна споруда для донецького регіону і перший стадіон в Україні, який претендує на акредитацію стадіону еліт УЄФА. Відвідавши стадіон у жовтні 2008 генеральний секретар УЄФА Девід Тейлор заявив: «Стадіон захоплює, він просто фантастичний. Добре, що ця арена прийматиме поєдинки Євро-2012. Вона дійсно чудова, про це навіть не йдеться. Все дуже добре сплановано — і технічні деталі, і все інше. Все задумано за найвищим класом».

Рис. 16. Донбас Арена

Відкриття стадіону відбулося 29 серпня 2009 року. Сидіння стадіону трьох кольорів: чорного, помаранчевого і білого. Вони уособлюють Донбас і клубні кольори. Фасад стадіону повністю виконаний зі скла, і завдяки підсвічуванню в нічний час стадіон виблискує. Дах стадіону накриває 93% глядацьких місць. На стадіоні проводилися матчі Євро-2012: 3 групових, чвертьфінал і півфінал.


Рис. 17. Зелений газон ы чаша стадіону

У матчі того Євро-2012, в якому зустрілися збірна Франції й збірна України, матч припинився через погодні умови, але згодом було вирішено продовжити гру. «Донбас Арена» вміщує 51 504 глядачів. Через 5 років, під час бойових дій команда була змушена перейти на інший стадіон.

5. Легенди закарпатського футболу

5.1 Йожеф Сабо (народ. 29.02.1940 р. в Ужгороді)


Вихованець ужгородського футболу. Перший тренер — Золтан Степанович Дьйорфі. На любительському рівні (у чемпіонаті України серед колективів фізкультури) виступав за «Хімік» з Калуша (1957 рік). У юному віці грав на вістрі нападу і чимало забивав. Згодом два неповних сезони (1958 і 1959) провів у класі «Б» чемпіонату СРСР за «Спартак» (Ужгород).

У середині 1959 року трьох закарпатських гравців — воротаря Андрія (Андреаса) Гаваші, оборонця Василя Турянчика та атакувального півзахисника Йожефа Сабо вирішило перетягнути до своїх лав київське «Динамо», найвпливовіший клуб УРСР. Ця трійця дебютувала 1 червня 1959 у товариському матчі проти англійського клубу «Тоттенгем Готспур». Гаваші провів у Києві тільки 2 сезони, а Турянчик та Сабо стали ключовими футболістами «Динамо» у 60-х роках. Сабо відразу став гравцем основного складу і діяв на правому боці півзахисту. Встигав не лише нападати а й відпрацьовував під час оборони воріт. 1965 року, ставши віце-чемпіоном у складі «Динамо», закарпатський футболіст увійшов до списку «33 найкращих», який складають за підсумками сезону. На своїй позиції у півзахисті Сабо був під 1 номером, випередивши «торпедівця» Валерія Вороніна, зірку не лише радянського а й європейського футболу.

грі проти Греції. Ця гра для радянських футболістів була елементом підготовки до чемпіонату світу 1966. Там «сборная» посіла 4 місце, а Сабо провів 5 з 6 ігор, пропустивши тільки останній матч групового раунду. Збірна вихід у чвертьфінал вже забронювала, тому кілька ключових футболістів не виступало, а замість них вийшли резервісти. Національна команда дійшла до півфіналу, де поступилася спочатку команді ФРН, а у грі за 3-тє місце — Португалії.

З 1966 до 1968 рр. «Динамо» (Київ) тричі поспіль ставало чемпіоном Радянського Союзу, а Сабо був одним з ключових футболістів. Кар'єру завершував у ворошиловградській «Зорі» та московському «Динамо».

Швидко орієнтувався у кожній ігровій ситуації, мав потужний та точний удар як з лівої так і з правої ноги. Добре виконував пенальті. Часто виходив на вістря атаки і діяв на місці центрфорварда. Жорстко діяв у єдиноборствах, надійно діяв під час персональної опіки суперника.

Йожеф Сабо починав тренерську кар'єру у «Зорі» (1977 рік), з якою в Чемпіонаті СРСР посів досить високе 9 місце. Потім тренував київський «СКА», який впевнено вів до перемоги в другій лізі чемпіонату СРСР, проте, ще до закінчення турніру, отримав запрошення від вищолігового «Дніпра», яке претендувало на виліт. Завдання зберегти команду у вищій лізі Сабо не виконав, а після 17 місця наступного року вже у першій лізі, тренера звільнили з посади.

Вперше Йожеф Сабо тренував збірну на двох матчах кваліфікації до ЧЄ-1996. Перший матч українці зіграли в «суху» нічию зі збірною Словенії, другий виграли у збірної Естонії — 3:0.

Від 1996 до 1999 року — вдруге наставник національної збірної України. Тоді збірна мала у своєму складі чудових виконавців у всіх лініях: Андрія Шевченка та Сергія Реброва у нападі; Андрія Гусіна, Віталія Косовського у середині поля; Владислава Ващука, Олега Лужного і Юрія Дмитруліна в обороні та Олександра Шовковського у воротах. У відбірковій групі до чемпіонату світу 1998 Україна зайняла 2-е місце, фінішувавши попереду Португалії. Перше місце посіла Німеччина. Проте у плей-оф українці у двоматчі поступилися майбутнім «бронзовим» призерам хорватам — 0:2 у Загребі та 1:1 у Києві.


Рис. 18. Йожеф Сабо у ролі тренера

У кваліфікації до Євро 2000 Україна зайняла 2-ге місце у одній групі з Андоррою, Ісландією, Вірменією, Росією та Францією. Перед останнім туром ситуація в групі була такою: Україна — 19 очок, Росія і Франція — по 18. Переможець виходив до ЧЄ напряму, а друга команда мала грати у плей-оф. Французи грали вдома з Ісландією, а українці їхали до Москви. Тобто нічия у вирішальному матчі гарантувала принаймні місце у плей-оф. Росія тиснула і мала очевидну перевагу — завдяки рикошету після штрафного на 75-й хв. забив Валерій Карпін. Надії майже не було, але все змінив гол Андрія Шевченка — звичайний штрафний здалеку та із самої бокової лінії завершився голом. М'яч полетів не на голови партнерів, як, мабуть, очікував воротар господарів Олександр Філімонов, а у площину воріт. Голкіпер вийшов надто далеко і повертаючись не зафіксував м'яч та залетів з ним до воріт. Це сталося на 88-й хвилині. З того часу в Україні кожен подібний штрафний з лівого флангу називають «точкою Шевченка».

Українці знову не зуміли пройти плей-оф, програвши Словенії — 1:2 на виїзді та 1:1 вдома. Цього разу фортуна повернула свій борг — на 83 хвилині першого матчу воротар Олександр Шовковський практично з бокової лінії невдало вибив м'яч на Миленко Ачимовича, який майже з центра поля забив у порожні ворота вирішальний гол. Йожеф Сабо після нічиєї зі словенцями через нерви пішов з команди. У 2000 збірну очолив Валерій Лобановський.

Під орудою Сабо українці не зазнали жодної поразки в відбірній групі — 5 перемог і 5 нічиїх, з яких дві — з чинним чемпіоном світу, збірною Франції (двічі 0:0).

У списку 10 найкращих тренерів в історії збірної Сабо посів 3 місце, поступившись Олегу Блохіну та Валерію Лобановському.

З 90-х років працює у «Динамо» (Київ) — спочатку головним тренером, а після повернення до Києва Валерія Лобановського — помічником тренера. Дебют на посаді головного тренера киян був короткий — в чемпіонаті Сабо тренував «Динамо» в двох матчах, під час виїзної нічиї з одеським «Чорноморцем» (1:1) і під час домашньої перемоги над «Буковиною» з рахунком 1:0, а в Кубку України тренер вивів команду спочатку до 1/8 фіналу, а потім до чвертьфіналу.

В подальшому під орудою Сабо (2 пол. 1992, 1994, 1 пол. 1995—1996) команда завжди впевнено лідирувала в Чемпіонаті України, в сезоні 1995/1996 «Динамо» виграло золотий «дубль» — чемпіонат + Кубок України. Пам'ятним був розіграш Ліги чемпіонів УЄФА 1994/95. Тоді в груповому етапі «Динамо» здобуло лише одну перемогу, проте переможений був знову найпринциповіший суперник — московський «Спартак» (знову 3:2 і знову в Києві).

У 2004 році Сабо вчетверте очолює «Динамо». «Динамо» хоч і почало сезон перемогою в Суперкубку України, проте чемпіонат команда почала невдало, а в третьому кваліфікаційному раунді Ліги Чемпіонів в першому матчі кияни вдома програли турецькому «Трабзонспору» з рахунком 1:2. Йожеф Йожефович зумів поставити на ноги «розвалену» команду і в другому матчі «динамівці» сенсаційно виграли 2:0 і вийшли до групового турніру. Той сезон в Європі був одним з найкращих з часів Валерія Лобановського — в групі «Динамо» з 10 очками посіло третє місце і вийшло до 1/16 Кубку УЄФА. З поверненням Йожефа Сабо «Динамо» додало у класі, грало в «європейський» агресивний, атакувальний футбол. В 1/16 Кубку УЄФА «Динамо» програло іспанському «Вільярреалу» — після домашньої нічиєї 0:0 кияни поступилися в Іспанії з рахунком 0:2. Навесні рівень команди помітно знизився, у тренера з'явились конфлікти з футболістами, що і використав донецький «Шахтар» — чемпіонський титул «гірники» оформили ще за тур до кінця. Слабкою втіхою стала перемога в Кубку України. Після закінчення чемпіонату Йожеф Йожефович подав у відставку, посилаючись на стан здоров'я.

У 2007 році відомий своєю емоційністю та запальним характером тренер черговий раз очолив київське «Динамо» (прийнявши команду від Анатолія Дем'яненка), проте через погіршення стану здоров'я відійшов від керування за місяць. Цього разу роль спасителя Сабо не виконав — в Лізі чемпіонів УЄФА в обох матчах кияни зазнали поразки (домашні матчі з лісабонським «Спортінгом» — 1:2 та «Манчестер Юнайтед» — 2:4), а в Чемпіонаті України «Динамо» не тільки не піднялось на друге місце, а опинилося під загрозою втрати і третього місця, «завдяки» домашнім поразкам від абсолютного аутсайдера чемпіонату — «Нафтовик-Укрнафта» з рахунком 0:1 та від головного переслідувача — харківського «Металіста» з тим самим рахунком.

В ніч з 2 на 3 жовтня 2007 року у Сабо стався серцевий напад, внаслідок чого тренер був терміново відвезений до лікарні. Лікарям вдалося зберегти життя Йожефа Йожефовича, проте йому заборонили працювати у зв'язку зі слабким серцем.


5.2 Василь Турянчик (народ. 17.04.1935 у Чинадійові)


Радянський та український футболіст і тренер, в минулому півзахисник, а згодом захисник. Майстер спорту (1959). Заслужений майстер спорту СРСР (1967). У цей час футбольною діяльністю не займається.

В єврокубках провів 10 матчів, забив 1 гол. В чемпіонатах СРСР провів 308 ігор, забив 12 голів. Член Мукачівської міської громадської організації «Рада спортивних товариств міста Мукачево».

Досягнення:

Чемпіон СРСР — 1961, 1966, 1967, 1968

Срібний призер чемпіонату СРСР — 1960, 1965, 1969

Володар Кубка СРСР — 1964, 1966

Тричі входив у список «33 найкращих» — під №1 (1966), №3 (1962, 1967)

Нагороди:

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2004) [2]

Відзнака Президента України — ювілейна медаль «25 років незалежності України» (2016).


Рис. 19. Василь Турянчик: «Шуфрич і Грозний вгробили закарпатський футбол на багато років вперед».

Рис. 20. Молодий Василь Турянчик у грі.

В И С Н О В К И:


1. Виконання курсової роботи розширило мій світогляд та знання сторінок історії українського футболу, дало додаткові практичні навики з інформатики.


2. Закарпаття в минулому, як відомо, входило до складу різних держав. Тому наші футболісти у різні часи грали за Чехію, Угорщину, Радянський Союз та незалежну Україну.


3. Очевидними є разючі зміни в підходах до футболу: комплектації команд, методиках тренувальної роботи і дисциплінарних наказань, заохочення спортсменів. Нікого вже не дивує поява на полі темношкірого футболіста.


4. Цікавим є порівняння діяльності ФК «Динамо» і «Шахтар» у відповідні періоди військових дій у Києві (1942—1944 рр.) та на Сході України (від 2014 р.).


5. На сьогодні стан футболу в Україні, на жаль, залишає бажати кращого. Один за одним розвалюються клуби (навіть у прем"єр лізі), стадіони, а як результат — менше успіхів у європейських турнірах, чемпіонатах Європи та світу, на Олімпійських іграх.


6. У плачевному положенні опинився закарпатський футбол. Маючи славні традиції, вперше Закарпаття не представлене у прем"єр-лізі, а обласний чемпіонат і кубок області проходять на низькому рівні.


7. Тим не менше, я вірю в швидке відродження і готовий, як футболіст-юніор, зробити все посильне для цього.


Список використаних джерел:

1. ffk.kiev.ua/history-of-ukrainian-football [1]

2. spy-football.com/relax/kopanka/06d32m3092ba.html

3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Динамо_(Київ)

4. https://uk.wikipedia.org/wiki/HYPERLINK "https://uk.wikipedia.org/wiki/Шахтар_(Донецьк"Шахтар_(Донецьк)

5. https://ru.wikipedia.org/wiki/Сабо,_Йожеф_Йожефович

6. https://ru.wikipedia.org/wiki/Турянчик,_Василий_Юрьевич

7. http://spy-football.com/multimedia/22d27m8602ba.html (мультик)

5.Туристична характеристика Бразилії

ВСТУП

Бразилія — одна з найбільших країн світу і найбільша держава в Південній Америці. Найбільш економічно розвиненим є Південний Схід, де розташовані основні економічні центри країни — Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу та Белу-Орізонті. Сан-Паулу часто називають локомотивом, який тягне всю економіку Бразилії. Південь є головним сільськогосподарським регіоном країни, де обробляється рис, пшениця та соя. У Центрі та Заході переважає тваринництво. В даний час туристичний бізнес поки що не зайняв свого гідного місця в економіці Бразилії, як, наприклад, в Іспанії чи Греції, однак кількість туристів, які прибувають до цієї країни на відпочинок, особливо в зимовий час збільшується. Завдяки своєму м'якому клімату, відсутності збройних конфліктів, тероризму, природних катаклізмів та доступним цінам, Бразилія приваблює з кожним роком дедалі більшу кількість туристів. Неможливо зрозуміти Бразилію та познайомитися з усіма визначними пам'ятками за одну поїздку, тому надзвичайно важливо

Мал.1. Статуя Христа в Ріо-де-Жанейро — «візитна карта» Бразилії


розробити комплексний тур, який би охопив усі сторони культури та історії Бразилії. Цим визначено актуальність даної теми.

Мета моєї роботи — всебічно проаналізувати туристичний потенціал Бразилії та розробити програму туру.

Для досягнення поставленої мети потрібне вирішення наступних завдань:

1. Охарактеризувати ФГП країни

2. Вивчити основні віхи історії розвитку

3. Дати комплексну характеристику туристським ресурсам країни

4. Розглянути туристичну інфраструктуру країни

5. Розробити програму культурно-історичного туру Бразилією «Дивовижна Бразилія».

Об'єкт дослідження — Бразилія.

Предмет дослідження — туристські ресурси Бразилії

Методи дослідження: аналіз літературних джерел, статистичних даних.

Ця робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури з 17 джерел і додатку.

Розділ 1. Туристичні ресурси країни

1.1.Природно-кліматичні умови

Кліматичні умови Бразилії різноманітні, ближче на північ тропічний, тут ніколи не буває холодно, на півдні — помірніший, тут іноді навіть випадає сніг, а в середній частині субтропічний, тут змішання кліматичних умов. Природа Бразилії, як і її клімат, різноманітна. Тропічні ліси, величні гори, непрохідні джунглі, екскурсії та подорожі, чудові пляжі зроблять відпочинок незабутнім. Столиця Бразиліа вразить сучасною архітектурою, а водоспади Ігуасу здивують своєю красою та величчю. У Бразильських лісах мешкає безліч диких мавп. Крім прекрасних кліматичних умов Бразилія має давню історію і згодом сформувалися традиції: чудова кава, футбол та цілорічні карнавали. У цій прекрасній країні неповторна архітектура міст, де вміло перемішалося минуле та майбутнє, перелившись у сьогодення, нескінченні пляжі та знамениті нетрі, в яких життя у ритмі танцю не замовкає ні на секунду.

Один з унікальних курортів Бразилії, місто Ріо–де–Жанейро. Архітектурними пам'ятниками є колоніальні церкви, монастирі. Ріо–де– Жанейро — це культурна столиця країни.

Бразилія знаходиться в Південній півкулі, і пори року змінюються у зворотному порядку порівняно з Північною півкулею. Пори року у Бразилії розподіляються так [5, c. 50]:

Весна з 22 вересня по 21 грудня

Літо з 22 грудня до 21 березня

Осінь з 22 березня до 21 червня

Зима з 22 червня по 21 вересня.


Опади розподіляються протягом року нерівномірно. Розрізняються два сезони: сухий та дощовий. Клімат змінюється від постійно вологого екваторіального на заході Амазонії (середньорічна температура 24…26°, опадів випадає 3200 мм і більше на рік) до субекваторіального із посушливим періодом до 3 — 4 місяців на сході Амазонії та на прилеглих схилах Гвіанського та Бразильського. (1200—2400 мм опадів). Для Бразильського плоскогір'я до 24° пд. ш. характерний субекваторіальний клімат із спекотним (22…28°) і вологим літом і теплою (17…24°) сухою зимою. У центрі плоскогір'я і на низовині Пантанал — субекваторіальний літньо-вологий клімат (1200—1600 мм опадів) з великими добовими (у центрі Бразильського плоскогір'я до 25°) та місячними (у штатах Санта-Катарйна та Парана до 50°) амплітудами температур. Особливою посушливістю та нерегулярністю випадання опадів відрізняються внутрішні північно-східні області Бразильського плоскогір'я, оточені з усіх боків високими серрами та шападами. У звичайні роки кількість опадів тут коливається від 500 до 1200 мм. У цьому районі часті тривалі посухи. У вологі періоди бувають такі рясні дощі, що викликають руйнівні повені [5, с. 52].

На сході Бразильського плоскогір'я клімат тропічний, спекотний і вологий (800—1600 мм опадів на рік, а на східному схилі Серрі-ду-Мар — до 2400 мм на рік). У горах виражена висотна поясність. Для плато Парани північніше південного тропіка характерний постійно вологий тропічний клімат. На лавовому плато на південь від південного тропіка — постійно вологий субтропічний клімат, що відрізняється спекотним літом і прохолодною зимою (середня температура липня 11…13°, можливі заморозки до -5… -8°), середньорічні температури становлять 16...19°, причому у напрямку півдні сезонні амплітуди температур зростають. Опадів випадає від 1200 до 2400 мм на рік, і вони розподіляються протягом року поступово.

Кліматичні умови Бразилії сприятливі для вирощування майже всіх сільськогосподарських культур, а відсутність холодних пір року дозволяє отримувати по дві, а деяких культур (зокрема, бобів) по 3—4 врожаї на рік.

Річкова мережа Бразилії дуже густа та багатоводна. Із заходу на схід країну перетинає найбільш повноводна і найбільша за розмірами басейну річка світу — Амазонка, що зрошує північні райони країни.

Амазонка утворюється поза Бразилії злиттям річок Мараньона і Укаялі і має протяжність від початку Мараньона 6400 км, від початку Укаялі — понад 7000 км. Довжина її в межах країни — 3165 км. Площа басейну Амазонки на території Бразилії близько 4,8 млн. кв. км (майже 60% від загальної площі басейну). Ширина її русла на кордоні з Перу становить понад 1,5 км, в середній течії, у міста Манауса — 5 км, у нижній течії — до 20 км, а в гирлі досягає 80—150 км. Глибина річки в середній течії близько 70 м, біля міста Обідус — 135 м, в гирлі — від 15 до 45 м. В Амазонку впадають численні притоки. Найбільші праві притоки — Пурус (3 тис. км), Журуа, Тапажос та Шингу (довжина кожного близько 2 тис. км), Мадейра (близько 1,5 тис. км). Великі ліві притоки — Ріо-Негро (понад 1,5 тис. км), Жапура, Іса [3, c. 80].

Режим Амазонки складний та різноманітний. У зв'язку з тим, що її притоки знаходяться в різних півкулях, паводки на них припадають на різний час: на правих — з жовтня по квітень (літній сезон у південній півкулі), на лівих — з квітня по жовтень (літній сезон у північній півкулі), і сезонні коливання стоку на Амазонці згладжені. Середня витрата води в нижній течії — близько 220 тис. куб. м/с. Середній річний стік річки становить приблизно 7000 куб. км — близько 15% річного стоку всіх рік Землі. Амазонка виносить на рік у середньому понад 1 млрд т наносів. Її каламутні жовті води видно у океані з відривом до 300 км від берега. На режим річки впливають також морські приливні хвилі, які індіанці племені тупи назвали «амазуну», звідки й пішла назва річки. Ці хвилі досягають 5 м висоти і поширюються вгору річкою на 1400 км, заливаючи низькі заплави «ігапо». Амазонка має значний енергетичний потенціал (близько 280 млн кВт), який використовується вкрай слабо.

Друга за величиною річка Південної Америки — Парана — зрошує південь та південний захід Бразилії (більше 1/10 її території). Головні притоки Парани — Парагвай, Тієте, Ігуасу, Паранапанема. На Парані та її притоках багато порогів та водоспадів. Найбільші з водоспадів: Ігуасу (висота близько 80 м), розташований на однойменній лівій притоці, та каскад водоспадів Сеті-Кедас (Гуайра) (33 м) на Парані. На частку Парани припадає 57% величезного гідроенергетичного потенціалу Бразилії, що оцінюється в 79,4 млрд. кВт. Східна частина країни відноситься до басейну річки Сан-Франсиску (довжина понад 2900 км), в низов'ях якої розташований каскад водоспадів Паулу-Афонсу загальною висотою 84 м. Річки характеризуються різкими коливаннями витрати води.

Інші значні річки цього району — Па-райба, Парагуасу, Жекітінбнья та ін. Всі вони повноводні, стрімкі і мають великий гідроенергетичний потенціал.

Найбільші річки північного сходу Бразилії — Токантінс і Парнайба — порожисті і характеризуються мінливістю режиму, що властиво та іншим річкам регіону. У сухий період деякі з них пересихають. Річки південного сходу нечисленні і відрізняються найбільш стійким режимом, що пояснюється рівномірним розподілом опадів протягом року. Постійність режиму цих річок дуже важлива для отримання гідроелектроенергіі. Найбільша річка — Жакуй [3, c. 80].

Озер у Бразилії відносно небагато. В основному це озера-лагуни та заплавні озера-стариці, широко поширені у заплаві Амазонки. Найбільшими з озер-лагун є мілководні озера Патус (площа перевищує 10 тис. кв. км) та Лагоа-Мірін, сполучені протокою.

У басейні Амазонки та вздовж атлантичного узбережжя — тропічний ліс з розкішними широколистяними деревами. Більша частина центру Бразилії покрита сerrado — тип рослинності, який є деревами і чагарниками з викривленими гілками, твердою корою і щільним листям. На північному заході країни переважає caatinga, для якої характерні дерева і чагарники, стійкі до посухи і здатні звільнятися від листя, щоб зберегти вологу.

На півдні знаходяться соснові ліси Mata Araucaria, що займають Південне плоскогір'я. Рівнини, розташовані лише на рівні моря, покриті пасовищами. Заболочені землі Мату Гроссу, що займають на заході центральної частини країни 230 000 кв. км, вкриті високою травою, бур'янами та деревами. У період дощів ґрунт виявляється затопленим [6, с.32].

Більше половини території Бразилії покривають ліси на червоних фералітних ґрунтах. Рослинність Бразилії винятково багата та різноманітна і налічує близько 50 тис. видів (тобто 1/4 всіх видів, відомих вченим) align=«justify». Особливим багатством видового складу, густотою, багатоярусністю відрізняються волого-екваторіальні вічнозелені ліси, звані гілеєю (у Бразилії — сельвою), що займають західну частину Амазонії. Вони виростають на червоно-жовтих, найчастіше суглинних, фералітних ґрунтах, які при зведенні лісів швидко втрачають структуру та родючість.

Лісові багатства та видовий склад лісів Амазонії вивчені ще недостатньо. Тут налічується понад 4 тис. видів одних лише деревних порід, у тому числі 600 мають господарське значення. Виростають сотні видів пальм, причому найбільш високі (до 60 м) характерні для зони «варзеа», що заливається лише під час високих паводків. Тут поширені такі види пальм, як слонова, пашіуба, аталеї та асаї-евтерна, з плодів якої готують популярний у країні освіжаючий та тонізуючий напій та рослинне масло, а з пагонів — овочеве блюдо.

Трапляються такі цінні породи дерев, як бавовняне (сумаума-сейба), що дає шовковисте волокно капок; цедріла, що є джерелом цінної деревини; копафейра, постачає копайський бальзам; дерево-какао і найцінніший з каучуконосів — серінгейра, або гевея, батьківщиною яких є саме Амазонія (тепер ці рослини поширені на тропічних плантаціях всього світу). Тут ростуть фікуси і стрихнос, що містить найсильнішу отруту «кураре», яким індіанці отруювали свої стріли.

Ще багатшими і різноманітнішими є ліси незатоплюваної «твердої землі» — «терра фірма», або «ете». На ній виростають такі цінні види дерев, як могло (махагоні-світлення) і цезальпінія (або пау-бра-зил, що дав назву країні), що мають червону деревину; «молочне дерево» — галактодендрон з солодким молочним соком, що нагадує за смаком молоко; «Динне дерево» зі їстівними плодами; кастання-бертолеція, що дає багаті білковими речовинами та олією плоди, які експортуються під назвою «бразильські горіхи» або «каштани Пари», та ін. Дерева густо переплетені ліанами та обліплені епіфітами. Ліси рясніють квітами, особливо багато орхідей. Багата рослинність і на річках Амазонії.

Одним з найвідоміших водяних рослин є гігантська латаття вікторія-регія, листя якої досягає в діаметрі 2,5 м. На схід від усть річок Ріу-Негру і Мадейра гілея поступово переходить у світліші листопадно-вічнозелені ліси, під якими розвинені червоні ферралітні грунти. Видовий склад цих лісів менш багатий, ніж склад гілей. Їх характерна значна домішка високоствольних дерев, що скидають листя в сухий період. Тут багато пальм, і насамперед виду бабасу, що дають цінні горіхи з дуже високим вмістом їстівної олії. Зустрічаються рідкісні та ділянки високотравних саван «кампос-жерайс» з групами пальм: асаї, маврікієвої, інажа та ін. Для зон «варзеа» та «ігапо» характерна вічнозелена рослинність на алювіальних ґрунтах [6, с.23].

Листопадні низькорослі дерева і чагарники, що ростуть тут поряд із вічнозеленими, покриваються дрібним листям із восковим нальотом. Тут поширені чапарро-курателла, лишейра («наждачное дерево»), мангабей-ра, чумацький сік і плоди якої використовуються місцеві жителями, кажу з плодами, дуже багатими вітамінами, а також агави, кактуси і деякі види пальм. У сухий період все вигоряє, і місцями у верхніх горизонтах латеритних ґрунтів утворюється щільна кора. На заході «кампос-серрадос» переходять у болотисту низовинну рівнину Пантанал, затоплювану в період дощів, а в посуху є поєднанням боліт і озер з ареалами лісів, чагарників і лук. На посушливих внутрішніх рівнинах нагір'я, складених пористими пісковиковими, а місцями глинистими породами, поширені бездеревні трав'янисті савани (прерії), звані «кампос-лімпос» на червонувато-чорних грунтах, з галерейними лісами по долинах річок [6, с. 27].

«Кампос-лімпос» є чудовими пасовищами. Найбільш посушливі частини Бразилії — внутрішні райони північно-східної частини Бразильського плоскогір'я — вкриті чагарниками низькорослих колючих чагарників і кактусовим рідкісним коліссям («каатингою») на малопотужних, щебнистих червоно-коричневих і червоно-бурих грунтах. Для «каатинги» характерно пляшкове дерево, у стовбурі якого міститься запас вологи, що накопичується деревом у період дощів; в галерейних лісах по долинах рік росте паль-ма-карнауба, стовбур і листя якої покриваються в сухий період рослинним воском, які знайшли широке застосування в техніці і є статтею експорту. Стовбури карнауби використовуються як будівельний матеріал, а листя широко застосовуються місцевими жителями в побуті для виготовлення циновок, капелюхів, кошиків, дахів і т. д. Тут же поширена олійна пальма-бабасу [2, c. 54].

У Бразилії налічується понад 600 видів ссавців, серед яких багато екзотичних, давніх та рідкісних тварин.

Серед екзотичних тварин Південної Америки — тапір. Дивна тварина, схожа одночасно на антилопу та на свиню. Висота тапіра в загривку — 1,1 метра, його вага досягає 250 кг. Живе у лісах по берегах водойм. Тапір харчується фруктами, корінням, корою дерев, листям. Цей незграбний з вигляду звір добре плаває, від небезпеки ховається у воді. Тапір веде нічний спосіб життя, вдень ховається. Тапіри люблять рис та кукурудзу, і нерідко псують посіви.

Мурахоїд — тварина з надзвичайно довгим язиком. Клейка мова мурахоїда досягає довжини 60 см. Це невелика тварина — висота в загривку 60 см, вага до 39 кг. Харчується мурахами та іншими комахами. Мурахоїд з'їдає понад 30 тисяч комах за день. Це сильна тварина — кігтистими передніми лапами мурахоїд може захистити себе навіть від пантери.

Пантера — найбільший хижак у Південній Америці. Розмір цього звіра від носа до хвоста 1, 8, вага 100 — 150 кг. Пантери бувають чорними, плямистими і сірувато-жовтими. Живуть поодинці. Одна пантера займає територію від 10 до 40 кв. Пантери добре лазять по деревах, вміють плавати. Ці звірі мешкають у лісах Амазонії та Пантанала. У Бразилії живе кілька інших, дрібніших, представників сімейства котячих [7, с. 52].

Пума, прозвана за свою лютість гірським левом, поступається у розмірах пантері. Її висота в загривку — 80 см, вага може досягати 80 кг. Цей звір здатний одним стрибком покрити відстань 5, 5 метрів. Пума полює вночі та вдень. Хижачка воліє жити в горбистій місцевості.

Жагуатирика — маленький граціозний представник сімейства котячих із гарною плямистою шкірою. Висота цього звіра у загривку — 40 см, вага — 15 кг. Живиться жагуатирика птахами та дрібними гризунами. Живе у лісах Амазонії, Пантанала, лісах — каатинг штату Бафія [7, 54].

Леопард — живе по всій території Південної Америки, від Мексики до Аргентини. Висота американського леопарду в загривку — 50 см, вага до 20 кг. Це гарний звір золотисто-медового забарвлення у чорних плямах. Леопард неспроможна жити там, де екосистема порушена присутністю людей. Мешкання цього звіра — недоторкані ліси.

Дикі коти мешкають по всій території Бразилії. Є більший підвид — лісовий кіт, що досягає 25 — 30 см в загривку. Вага кота 3 -6 кг, забарвлення сіро-жовте з темними смужками. Другий підвид не більшої за домашню кішку — висота в загривку 20 — 30 см, вага 2 — 3 кг. Дикі коти воліють жити на деревах.

Серво ду пантанал — найбільший олень у Південній Америці. Висота оленя від землі до кінчиків вух близько 2 метрів, вага 100 — 150 кг. Територія проживання тварини — від штатів Гойяса і Баії до Ріо Гранде ду Сул. Олень живе в лісах, воліє пастись по берегах річок.

Олень кампейро або польовий олень невеликий. Висота в загривку близько 1 метра, вага до 40 кг. Живе у центральній та південній Бразилії. Олень кампейро дуже швидконогий.

Броненосець — давня тварина, яка виглядає дуже незвичайно. Броненосець схожий на броньований футбольний м'яч, з якого спереду стирчить вузька морда, а ззаду довгий хвіст. Броненосці живуть майже на всій території Бразилії. Висота цього звіра — 60 см, вага — близько 30 кг. Харчується броненосець комахами, може з'їсти дрібну тварину або вгамувати голод плодами рослин. Броненосець — тварина нічна.

Пекарі — дика свиня. У пекарі густа шерсть коричневого забарвлення, з хохлком, що стирчить, на загривку. Вага цієї тварини — до 130 кг. Пекарі живе по всій території Південної Америки — від Мексики до Парагваю, включаючи Бразилію. Живиться пекарі корінням, плодами та дрібними тваринами. Живуть дикі свині стадами до 40 особин [7,с.66].


1.2.Культурно-історичні пам’ятки Бразилії


Бразилія — країна екзотичної природи, безмежних мальовничих пляжів (майже 8 тис. км. піщаного узбережжя), життєрадісного населення, древніх індіанських традицій та колоритної колоніальної архітектури, до того ж вона — одна з найрозвиненіших країн континенту.

Тут є всі умови для різноманітних видів відпочинку. Найбільшу увагу туристів привертає галасливий та вічно танцюючий Ріо з його знаменитим Карнавалом та пляжами, де відпочивають знаменитості з усього світу, міста північно-східної Бразилії, всесвітньо визнані як одні з найкращих курортів на планеті, знаменита сельва Амазонії та пампаси півдня, водоспади Ігуа гірські райони країни.

Мал.2. Таке воно, розмаїття Бразилії, що відкривається перед туристами…

Ріо-де-Жанейро (назва міста означає «січнева річка») — колишня столиця Бразилії та найбільш відвідуване туристами місто. Шумний, космполітичний і вічно вируючий Ріо вражає поєднанням ультрасучасної архітектури і хвилює екзотикою «фавел», розкішшю елітних пляжів і п'ятизіркових готелів, приголомшливим темпераментом місцевих жителів, безліччю зелені на вулицях і величезною кількістю екзотичних кольорів. 102].

Візитна картка міста — величезна статуя Христа Спасителя (розмах рук — 30 м), визнана одним із семи сучасних чудес світу, на горі Корковадо (частина національного парку Тижука, що займає площу понад 3 тис. гектарів), наче простягла в охороні жест руки над містом. Біля входу в бухту Гуанабара височіє ще один символ міста — скеля Пау-ді-Асукар («Цукрова голова», 395 м.) з канатною дорогою, що йде на її вершину. (XVIII ст.) в Кінта-Боа-Віста, імператорський палац на площі «XV Листопада» (зараз тут розташовується культурний центр), палац Тирадентіс (зараз тут розмістилися Законодавчі збори Ріо-де-Жанейро) та інші мальовничі старі будівлі.

Старе місто заповнене будинками в колоритному колоніальному стилі — Митниця, доки, Арсенал, Біржа, площа Ларгу-ді-Ботикаріу, Національна академія мистецтв, міська Ратуша, бруковані вулиці кварталу Санта-Тереза, акведук Арсес-ді-Лапа (173) палац-музей імператора Жуана VI (XVIII ст.) — Кінта-Боа-Віста, імператорський палац на площі «XV Листопада» (зараз тут розташовується культурний центр), палац Тирадентіс (зараз тут розмістилися Законодавчі збори Ріо-де-Жанейро) та інші мальовничі старі будівлі.

Справжню славу місту принесли його знамениті пляжі — Копакабана, Іпанема та Леблон, кожен з яких є справжнім центром курортного та суспільного життя. Менш відомі пляжі — Ботафогу, Леме, Арпоадор, Відігал, Пепіно-Сан-Конраду, Барра-ді-Тіжука, Рекреу-дус-Бандейрантес, Грумарі та ін., здебільшого анітрохи не поступаються прославленій Копакабане (загальна протяжність пляжів Ріо більше 90 км).

Амазонія — загадковий район, що становить третину території усієї Бразилії. Амазонію називають «легкими планети», тому що майже 50% всього кисню на нашій планеті виробляється в тропічних амазонських дощових лісах.

Джунглі Амазонії покривають територію 6 млн кв. км у 9 різних країнах, 60% лісових масивів посідає Бразилію. За біологічною різноманітністю ця одна з найбагатших територій у світі.

У серці цього регіону протікає Амазонка, яка займає перше місце у світі за довжиною та повноводністю. Ця річка має принаймні 1000 приток і переносить понад 20% всього планетного запасу прісної води. У річці Амазонці водяться близько 2000 різних видів риб, більше, ніж у всіх європейських річках, не кажучи вже про рептилії, такі як: каймани (крокодили), гігантські анаконди, та ссавці ламантини (морські корови) та рожеві дельфіни. Тільки тут Ви можете побачити надзвичайної краси латаття, лист якого в діаметрі досягає одного метра вісімдесяти сантиметрів [1, c. 102].

Тут зростає флора, лише на 30% вивчена вченими, 25% усіх фармацевтичних речовин світу витягується з рослин амазонського лісу.

Тут живуть 1800 різних видів птахів (у 7,5 разів більше, ніж у Європі), 250 різновидів ссавців та 1500 різних порід риб, багато з яких ще не класифіковані. У цьому районі проживає близько двохсот індіанських племен, багато з яких роками не контактують із «цивілізацією». У річці Амазонка та її притоках міститься близько 20% усієї прісної води земної кулі. В Амазонських лісах знаходиться гора Піко де Небліна — найвища вершина Бразилії (3014 метрів) [1, c. 103].

Розділ 2. Соціально-економічні передумови розвитку туризм

2.1. Географічне та внутрішньополітичне становище


Бразилія, що простяглася на 4000 км із заходу на схід і на 4300 з півночі на південь, займає майже половину території Південної Америки і межує практично з усіма країнами континенту, крім Еквадору та Чилі, значно перевершуючи їх за площею.

Це найбільша у світі країна тропічного пояса. На півночі та сході омивається Атлантичним океаном. Площа країни (включаючи архіпелаги) — 8 511 065 кв. км; водної поверхні — 55 455 кв. км. Протяжність сухопутних кордонів Бразилії становить 14691 км, морських — 7491 км. Протяжність кордонів із країнами: Аргентина — 1,224 км; Болівія — 3,400 км; Колумбія — 1,643 км; Французька Гвіана — 673 км; Гайана — 1,119 км; Парагвай — 1,290 км; Перу — 1,560 км; Суринам — 597 км; Уругвай — 985 км; Венесуела — 2,200 км. Територія — 8,5 мільйонів квадратних км, що займає 5,7% від усієї суші світу.

На рівнинах та низовинах розташовані 3/8 території Бразилії. Центр та південь країни займає Бразильське плоскогір'я або плато (вища позначка — гора Бандейра, 2890м). Висота плато від 300 до 900 метрів, у багатьох місцях його перетинають долини річок та невисокі гірські ланцюги. Головні гірські ланцюги Бразильського плато — Сієрра-да-Мантікейра, Сієрра-до-Мар та Сієрра-Жераль. Їхня висота зазвичай не перевищує 1200 метрів, проте окремі вершини піднімаються на висоту понад 2200 метрів. (Піка-да-Бандейра — 2890 метрів і Недра-Аку — 2232 метрів) [5, c. 50].

Понад 1/3 території всієї Бразилії складають Амазонські джунглі, які називають «легенями планети», тому що 50% всього кисню на земній кулі виробляється саме там. Амазонська низовина займає близько 2 млн. кв. км, а весь басейн річки Амазонки — 4,7 млн. кв. км. Там переважають рівнини, а висота території рідко перевищує 150 м. Більшу частину басейну займають болота і заплавні заплави, а також густі джунглі.

З 20 найдовших річок світу, 10 знаходяться в Амазонії. Амазонка — найбільша річка у всьому світі судноплавна для великих океанських суден протягом 3700 км. В Амазонці та її притоках — 20% усієї прісної води земної кулі.

На півночі Амазонського басейну знаходиться гірський ланцюг — Гвіанське нагір'я — що складається з Сієрра-Тумукумаке (висота до 850 м), Сієрра-Акарі (до 600 м) та Сієрра-Паріма (до 1500 м). На кордоні з Венесуелою знаходиться найвища точка Бразилії — гора Піка-да-Небліна (3014 м). На півдні розкинулася Лаплатська низовина. На північ виходять відроги Гвіанського нагір'я, тут розташована велика Гвіанська низовина. Найбільші озера країни — Мірім та Патос. Вздовж північних кордонів та Атлантичного узбережжя країни простяглися невисокі гірські ланцюги. Лише 0,5% бразильської території перебуває в розквіті, перевищує 1200 м, тоді як 58,5% її розташовано над рівнем моря висоті менше 200 м. Найвища точка країни — Пік Небліна (3,014 м). Більшість території є плоскогір'я, у тому числі найбільшим є Бразильське Планалто, як його називають бразильці [5, с. 50].

Бразилія — найбільша держава Латинської Америки, яка займає територією п'яте місце у світі. Ще п'ять століть тому ці землі заселяли індіанські племена, що перебували на общинно-родовому ступені розвитку. Після подорожі Колумба на початку 16 століття починається завоювання португальцями території нинішньої Бразилії.

1 січня 1502 року португальська флотилія під командуванням капітана Гаспара Лемуша, що здійснювала подорож уздовж Атлантичного океану, увійшла до просторої бухти, яку португальці помилково прийняли за гирло великої річки і назвали це місце Ріо-де-Жанейро — «Січнева річка». Відсутність річки незабаром виявили, але ім'я збереглося. Усьому світу тепер відоме прекрасне місто Ріо-де-Жанейро, яке виросло з заснованого поблизу бухти селища.

Поступово завойовуючи нові землі Південної Америки, Португалія створила там свою найбільшу колонію — Бразилію. Своєю назвою країна зобов'язана одному з дерев, коли з колонії до Португалії була відправлена велика кількість деревини брази, дерева відомого тепер як пау-бразіл.

Цікавою є і історія назви найбільшої річки світу Амазонки, що протікає територією Бразилії. Справжнім відкривачем Амазонки був іспанець Вісенте Яньєс Пінсон, командир Ніньї, який супроводжував Колумба в його першому плаванні. Під час другого плавання у 1449—1500 рр. він відкрив гирло Амазонки і дав цій річці назву Санта-Марія де ла Мар-Дульсе (Свята Марія Прісного Моря). Через 40 років цю річку досліджував Франсіско Орельяно. Подолавши незліченні труднощі, пов'язані з кліматичними умовами, хворобами та нападами тубільців, він здійснив подорож великою річкою до її гирла. У своєму донесенні Орельяно повідомив, що в дорозі на нього напала група місцевих войовничих жінок, яких він, згадавши давньогрецький міф, назвав амазонками. І ця назва так і залишилася за найпотужнішою річкою у світі.

На початок ХІХ ст. країна була колонією Португалії. У 1822 р. проголошена незалежною імперією, у 1889 р. — республікою.

У 1964 р. у Бразилії було здійснено військовий переворот та встановлено авторитарний політичний режим. Під тиском опозиції та виступів народних мас військовий режим зробив значну еволюцію у бік лібералізації; у січні 1985 р. у країні було обрано громадянського Президента.

Політична система, що виникла після відновлення країни цивільних форм правління, отримала назву Нової республіки. Конституція 1988 р. (з поправками 1994 та 1997) проголосила Бразилію демократичною правовою державою, заснованою на засадах суверенітету, громадянства, людської гідності, соціальних цінностей праці, вільного підприємництва та політичного плюралізму. Як модель територіального та державного устрою країни прийнята федеративна президентська республіка.

Адміністративний поділ: 26 штатів (Акрі, Ала-гоас, Амапа, Амазонас, Баіа, Гойас, Мараньян, Мату-Гроссу, Мату-Гроссу-ду-Сул, Мінас-Жерайс, Пара-іба, Пара, Парана, Пернамбуку, Піауї, Ріу-ді-Жа-нейру (Ріо-де-Жанейро), Ріу-Гранді-ду-Норті, Ріу-Гранді-ду-Сул, Рондоніа, Рорайма, Санта-Катаріна, Сан-Паулу, Сеара, Сержіпі, Токантінс, Еспі-риту-Санту) та столичний федеральний округ.

Найбільші міста (понад млн.. чол.): Сан-Паулу (10,4), Ріо-де-Жанейро (5,9), Салвадор (2,4), Белу-Орізонті (2,2), Форталеза (2,1), Порту-Алегрі (1,4), Бразиліа, Ресіфі (1,4).

Політична система, що виникла після відновлення країни цивільних форм правління, отримала назву Нової республіки. Конституція 1988 р. (з поправками 1994 та 1997) проголосила Бразилію демократичною правовою державою, заснованою на засадах суверенітету, громадянства, людської гідності, соціальних цінностей праці, вільного підприємництва та політичного плюралізму. Як модель територіального та державного устрою країни прийнята федеративна президентська республіка.


2.2. Рівень соціально-економічного розвитку


Економіка Бразилії — найбільша економіка Латинської Америки. Країна є індустріально-аграрною державою, що швидко розвивається; вона має найбільший серед латиноамериканських країн економічний потенціал, проте диференціація у доходах дуже велика, як і різниця у розвитку східних та західних регіонів.

Важливі зміни у внутрішній політиці сталися під час президентства Ф. Э. Кардозу (1994 — 2002). Було внесено суттєві корективи до класичних неоліберальних рецептів, зокрема, переглянуто роль держави, яка йшла зі сфери економіки та зосереджувалася на економічному регулюванні, мобілізації ресурсів для досягнення пріоритетних цілей та вирішенні соціальних проблем. Системного характеру набула приватизація. Дещо підвищилися доходи найменш забезпечених верств населення, частково проведено адміністративну реформу, спрямовану на підвищення ефективності державного апарату, скорочено Збройні сили, дещо спрощено систему оподаткування.

Бразилія є світовим лідером з видобутку залізняку (20%) і монополістом з видобутку ніобію (95%). Країна посідає друге місце у світі з виробництва марганцю (13%) та танталу (16%), входить до першої п'ятірки держав з видобутку бокситів, олова, літію, магнію та знаходиться на шостому місці за запасами урану.

Понад чверть ВВП Бразилії посідає частка підприємств оборонної промисловості. Важливе місце тут займають нафтопереробка, хімічна та важка промисловість. Кава є однією із головних статей експорту Бразилії. У 2008 році зібрано 2,79 млн. тонн кави. За його виробництвом Бразилія стоїть на 1 місці у світі. Також Бразилія займає 1 місце у світі з виробництва цукрової тростини, з якої виготовляють цукор та етанол, що використовується як паливо для автомобілів.

Основну роль в індустрії Бразилії грає гірничодобувна, енергетична та обробна промисловість. Країна займає перше місце у світі за запасами деяких корисних копалин. На світовий ринок поставляються такі копалини, як залізна та марганцева руда, боксити, золото, алмази.

У новому столітті Бразилія продовжує бути найбільшим виробником какао, тютюну та бавовни. Виріс випуск зернових, включаючи пшеницю, рис, кукурудзу та особливо культури сою.

Економіка країни значною мірою залежить від зовнішньої торгівлі.

2.3.Стан соціальної інфраструктури

У столиці Бразилії височить 180-метрова телевежа, спроектована у формі квітки. Автор — всесвітньо відомий архітектор Оскар Немейєр. Відкриття телевежі мало відбутися в 2010 році, але сталося це лише через два роки. З того дня і досі телевежа просто стоїть і не використовується за призначенням. Немейєр явно не щастить. Створений ним міський парк на 64 гектари у місті Наталь, і з великою помпою відкритий у 2008-му — вже три роки закритий. Немає грошей. Не дуже продумані інвестиції. Все це пам'ятники марнотратству.

Transnordestina — мережа залізничних ліній у північно-східній частині Бразилії, яку почали будувати у 2006 році, мала функціонувати вже чотири роки. Але вона не готова досі, а бюджет від початкових 1,8 млрд. доларів зріс до 3,2 млрд. доларів і це, швидше за все, ще не межа. Керівництво передбачає, що будівництво закінчиться лише цього року.

У Бразилії все величезне. Великі, природно, і амбіції у країни, яка за останні кілька років зуміла створити одну з найбільших економік світу. Країна пройшла крізь громадянську революцію. Під час каденції президента Ігнасіо Лулі да Сілва мільйони громадян були буквально витягнуті з потреби, а середній клас, що формується, ґрунтовно підтриманий. Тому коли 7 років тому Бразилія отримала право на організацію чемпіонату світу з футболу, а через два роки було вирішено, що і Олімпійські ігри у 2016 році пройдуть у Ріо де Жанейро, всі сприйняли це як належне.

Тим не менш, у Бразилії між містами можна пересуватися виключно літаками. Бразильські вболівальники, які захочуть подивитись матчі своєї команди, перший матч зможуть подивитися в Sao Paulo. Через п'ять днів вони змушені будуть добиратися до віддаленого на північ майже на 2,4 тис. км міста Fortaleza, а протягом наступних п'яти днів — на них чекає 1700 кілометрова подорож до столиці Брасіліа.

Переліт до Бразилії з України здійснюється із проміжною посадкою в одній із європейських країн авіакомпаніями: Airfrance, Lufthansa, Iberia, British, Klm, Tam, Alitalia, Swiss. Міста, де відбуваються стикування: Париж, Франкфурт, Мадрид, Лондон, Амстердам, Мілан, Копенгаген, Цюріх.

Внутрішні авіаперельоти можна здійснити за так званим Аір Пасс (airpass). Перевагою AIRPASS є те, що при покупці трансатлантичеського авіаперельоту, внутрішні авіаквитки по Бразилії стають істотно дешевшими, так як розраховуються за іншим тарифом.

Розділ 3. Сучасний стан туристичної діяльності

3.1. Структура туристичних потоків

Розваги в Бразилії — це як ураган, водоспад бажань та пристрастей, вогонь, який не згасає ніколи. Кажуть, що у безжурних бразильців 30 свят на рік — тобто, виходить, цілий місяць із 365 днів вони відводять душу, як уміють. Музика та танці для бразильців більше, ніж просто розвага. Це найкращі ліки від тяжкості життя.

Окрім державних, регіональних та міських свят, у Бразилії постійно відбуваються інші радісні події. Приводом для того, щоб організувати вуличну ходу або влаштувати безкоштовний концерт у місті, може послужити все, що завгодно. Дивіться новини бразильських розваг.

Найвідоміше свято Бразилії — це карнавал. Цьогорічний карнавал — це відрепетована театралізована хода, в якій бере участь до 6 тисяч людей одночасно. Головною окрасою ходи є Королева перкусії (Rainha de bateria). Це — практично роздягнена красуня з-поміж топ-моделей, відомих телеведучих або кіноактриса, яка задає ритм барабанному строю та демонструє публіці красу жіночого тіла та вміння віртуозно ним володіти [8].

Кулінарне мистецтво Бразилії дуже різноманітне. Крім національної кухні, яка сама по собі справжня симфонія різних уподобань, що з'явилася на світ в результаті змішування європейських африканських та індіанських кулінарних традицій, у ресторанах Бразилії можна замовити їжу всіх країн світу.

Океанське узбережжя Бразилії — справжній рай для дайвінгу. Глибокі та чисті річки та озера країни відкривають красу свого підводного світу для любителів підводного плавання. Найцікавіші місця для дайвінгу: острови Фернандо де Норонья (Fernando de Noronha), архіпелаг Аброльос (Abrolhos), узбережжя штатів Пернамбуко (Pernambuco) та Баія (Bahia), прозорі лісові річки Боніто (Bonito).

Зоопарки у Бразилії дуже гарні. Тут майже не зустрінеш ґрат. У закритих вольєрах містяться лише небезпечні хижаки та найрідкісніші птахи. Більшість тварин у зоопарках мешкає на великих галявинах, що густо поросли травою або лісом. Від відвідувачів тварин відокремлює невисокий паркан або рів із водою.

Пляжі у Бразилії — справжній скарб країни. На 7367 км узбережжя припадає 2045 пляжів. Тут є рівні як стіл пляжі з білим піском, пляжі, де в прибережній смузі ростуть різнокольорові корали і рясніє морське життя, пляжі з високим хвилюванням і пляжі, де океан завжди спокійний. Незважаючи на приплив туристів, що збільшується щороку, в країні збереглося досить багато безлюдних пляжів, де можна відчути себе

Робінзоном [8, с.32].

Мал. 3. Неповторні пляжі цієї країни


Свята — явище визначальне у житті бразильців. Усі великі міста — Ріо де Жанейро, Сан Паулу, Сальвадор, Манаус, Ресіфі (власне там і зосереджено 70% всього населення Бразилії) періодично накриває хвиля стихійних народних гулянь, до яких залучаються всі — не лише бразильці, а й численні гості цієї країни.

Спортивна рибалка — на океанському узбережжі Бразилії, на річках Амазонії та Пантаналу — справжнє свято. Океанські води та річки тут такі багаті на рибу, що навіть недосвідчений рибалок може встановити рекорд.

У Ріо-де-Жанейро близько 50 театрів. Муніципальний театр відкрито з 1909 року. Тут ставляться балети та грають знамениті оркестри. Опівдні у підземному приміщенні збоку від театру відкривається дивовижний ресторан, який слід відвідати [2, c. 87].

Іноді проводяться безкоштовні концерти. На пляжах будують естради, на яких виступають артисти найрізноманітніших жанрів. На площі Ріо-де-Жанейро відбуваються безкоштовні концерти класичної музики.

Платні концерти відбуваються у MAMMOTH METROPOLIAN. Вартість квитків від 30 до 60 реалів. О 18.30 год. розпочинаються концерти у театрі Карлоса Гомеса. У той же час середами відбуваються концерти класичної музики в Республіканському музеї.

Nacional — справжнє святилище, де проходить щорічний фестиваль джазової музики. У музичних кав'ярнях грають босанову. Уздовж пляжів тягнуться кафе, де можна приємно посидіти. Звідси відкривається чудовий краєвид на море.

Всі три кабаре Novo Mexico, Cambalacho, Carossel розташовані на площі Lapa. Увечері можна піти на дискотеку. У Barao Com Joana звучить жива музика, у Cobre As Ondas грає оркестр, у Vivara грає бразильська музика та музика інших народів. Особливою популярністю користується Ріо-де-Жанейро Crepusculo de cubatao.

Про любов бразильців до спорту свідчать 8000 спортивних клубів по всій країні. Але жодний інший вид спорту у Бразилії не може змагатися з футболом. Соціальні відмінності між бразильцями стираються, коли йдеться про футбол. Бразильський футбол вважається найкращим у світі. Стадіон Маракана у Ріо-де-Жанейро вміщує близько 180 000 людей. Коли немає футбольних ігор, на стадіоні виступають такі знаменитості, як Сінатра, Стінг, Роллінг Стоунз [8, с.36].

У кожному місті Бразилії є cвоя самобутня програма розваг, оскільки винахідливість бразильців щодо свят і просто приємного проведення часу не знає меж.

Бразилія відома у всьому світі як країна футболу та самби, казково-красивого міста Ріо-де-Жанейро та непрохідних джунглів, і, звичайно, найвидовищніших карнавалів. Її справедливо називають країною контрастів: пишні тропічні ліси сусідять із величними горами, дикі джунглі з багатомільйонними мегаполісами, чудові пляжі та величезні річки з пустельними плато, ревучі водоспади із затишними тихими океанськими бухтами. Кожен регіон — особливий географічний та етнічний світ.

Бесплатный фрагмент закончился.

Купите книгу, чтобы продолжить чтение.