0+
Хватит, деточки, вам спать!

Объем: 114 бумажных стр.

Формат: epub, fb2, pdfRead, mobi

Подробнее

СТИХИ

Виктор Гюго

Ребёнок явился

Ребёнок явился — ликует семья,

И громкий крик на души как песни соловья,

И светом наполняет в очах своей родни,

Как будто обновив былое всё вокруг,

И с новой силою приходит радость вдруг,

Наполнив чистотою дни.

И осень, и весну сменяя чередою,

Ребёнок комнату наполнит вдруг собою,

Грусть топотом сменив,

Как будто обновив былое всё вокруг,

И с новой силою приходит радость вдруг,

И светом озараются душевные покои,

И голос матери нежнее будет вдвое,

Когда дитя вдруг к ней засеменит.

И сколько бы речей не молвили кругом

О Боге, родине и самом дорогом,

Сольётся всё в мольбе,

Лишь явиться дитя с небесным взором,

Напомнив суть стихов, безмолвно, без укора —

Улыбкою, дитя, ответим мы тебе.

В полночный час, когда кошмаров нега

Терзает души нам без оберега,

Вдруг вспыхнет в них рассвет,

Лишь в призрачной дубраве

Звон колокольный мглу убавит

На детские мольбы в ответ.

Дитя, зарёй ты проникаешь в жизнь мою,

Дыханием весны у бездны на краю,

Во тьме моей души,

Где в тихих омутах порой,

Резвятся помыслы нечистою игрой,

Утешишь сладким шёпотом в тиши.

А всё прекрасный милый взгляд,

Что жизни бесконечно рад,

Ручонки не творили зла,

Не троньте их, враги!

О, Боже правый, помоги,

Чтоб эта святость детства не прошла!

То голубя в ковчег явление само,

Пусть ножки не тверды, но многое дано,

Невидимым крылам, дарованным с Небес,

Двойная чистота у маленьких созданий,

И тела, и души — от сказочных преданий

Всегда мы ждём чудес.

Прекрасное дитя с улыбкой доброй, нежной,

Растопит лёд души и слёзы высушит безбрежны,

Лишь только взглядом сменит гнев на милость,

Всю душу подставляя токам жизни,

И свежестью души от поцелуя брызнет,

К которому всегда готова его живость.

О, Господи! Не дай моим друзьям и братьям,

И даже недругам моим не чаю испытать я,

Чтоб летом красным не было цветов,

Чтоб в клетках их не пели птицы,

И пчёлы в ульи перестали торопиться,

И без детей не дай нам, Боже, кров!

               Из сборника"Осенние цветы»

               Перевод с французского на русский В.С.Денисовой

Lorsque l’enfant paraît

Victor Hugo

Lorsque l’enfant paraît, le cercle de famille

Applaudit à grands cris; son doux regard qui brille

Fait briller tous les yeux,

Et les plus tristes fronts, les plus souillés peut-être,

Se dérident soudain à voir l’enfant paraître, Innocent et joyeux.

Soit que juin ait verdi mon seuil, ou que novembre

Fasse autour d’un grand feu vacillant dans la chambre

Les chaises se toucher,

Quand l’enfant vient, la joie arrive et nous éclaire.

On rit, on se récrie, on l’appelle, et sa mère

Tremble à le voir marcher.

Quelquefois nous parlons, en remuant la flamme,

De patrie et de Dieu, des poètes, de l’âme

Qui s’élève en priant; L’enfant paraît, adieu le ciel et la patrie

Et les poëtes saints! la grave causerie S’arrête en souriant.

La nuit, quand l’homme dort, quand l’esprit rêve, à l’heure

Où l’on entend gémir, comme une voix qui pleure,

L’onde entre les roseaux,

Si l’aube tout à coup là-bas luit comme un phare,

Sa clarté dans les champs éveille une fanfare

De cloches et d’oiseaux!

Enfant, vous êtes l’aube et mon âme est la plaine

Qui des plus douces fleurs embaume son haleine

Quand vous la respirez;

Mon âme est la forêt dont les sombres ramures

S’emplissent pour vous seul de suaves murmures

Et de rayons dorés!

Car vos beaux yeux sont pleins de douceurs infinies,

Car vos petites mains, joyeuses et bénies

N’ont point mal fait encor;

Jamais vos jeunes pas n’ont touché notre fange;

Tête sacrée! enfant aux cheveux blonds! bel ange

À l’auréole d’or!

Vous êtes parmi nous la colombe de l’arche.

Vos pieds tendres et purs n’ont point l’âge où l’on marche;

Vos ailes sont d’azur.

Sans le comprendre encor, vous regardez le monde.

Double virginité! corps où rien n’est immonde,

Âme où rien n’est impur!

Il est si beau, l’enfant, avec son doux sourire,

Sa douce bonne foi, sa voix qui veut tout dire,

Ses pleurs vite apaisés,

Laissant errer sa vue étonnée et ravie,

Offrant de toutes parts sa jeune âme à la vie

Et sa bouche aux baisers!

Seigneur! préservez-moi, préservez ceux que j’aime,

Frères, parents, amis, et mes ennemis même Dans le mal triomphants,

De jamais voir, Seigneur! l’été sans fleurs vermeilles,

La cage sans oiseaux, la ruche sans abeilles, La maison sans enfants!

                                            Les feuilles de l’Automne, XIX

Дiти

Олена ПчIлка

Из Виктора Гюго

Ось дитинка ввiшла. Вся родина гукаэ,

Кличэ, радiэ! Те свiтло, що в оченьках сяэ,

В очах старiших зяграло усiх;

I насмутнiшi обличчя яснiшими стали

Як̀те дитятко мале увидали,

Любээ, повне утiх.

Часом собi край багаття свого сидимо

Та про поважнï справи все рïч ведемо,

Або читаэм якеэсь письмо

Часом собі край багаття свого сидимо

Та про поважнії справи все річ ведемо

Або читаєм якеєсь письмо;

Прийде дитинка — геть набік поважнії речі!

Всі ті писання величні — теж не до речі!

Все вже на усміх зійшло!..

Ти ж бо, дитинонько, — любая ніжна краса!

Ще ж бо душа твоя чиста, як рання роса,

Зла ще не віда вона!

Оченьки світ пізнають, розглядають його,

Ніженьки зважить не вміють ще кроку свого.

Рученька вчинку лихого не зна.

Гарна дитинонька — усміх її чарівний,

Щирая віра і погляд, як небо, ясний,

Мова її золота,

Все вона хоче сказать, мов веселочка грає,

Ангол прекрасний! Він душу життю віддає,

А поцілункам — уста!

Боже! Не дай мені бачить, мені і усім

Любим моїм, навіть тим вороженькам лихим,

Що утішаються лихом моїм,

Боже, не дай ти їм бачити літо без квіток,

Тихі гніздечка без пташок, улик без пчілок,

Хату спустілу без діток!

            Перевод с французского на украинский О. Пчилки

Детям

Хватит, деточки, вам спать!

Вам пора уже вставать!

Вот и солнышко смеётся,

В небе жаворонок вьётся —

Вьётся. Радостно поёт —

В гости к нам весну зовёт!

А волшебница-весна

К нам с дарами. Не до сна!

Птички, рыбки и зверюшки,

Пчёлки Божьи и лягушки —

Все с цветами оживают —

Красно солнце прославляют!


До дiточок

Годі, діточки, вам спать!

Час давно вже вам вставать!

Гляньте: сонечко сміється,

В небі жайворонок в’ється,

В«ється, радісно співає, —

Він весну вам сповіщає!

А весна та чарівниця

Щиро вам несе гостинця;

Пташка, рибка, звір на волі,

Божа пчілка, квітка в полі, —

Всі весною оживають,

Весну красну прославляють.

Ребятишкам

Ребятишки, быстро в сад!

Там на вас цветы глядят —

Сколько нынче милых

Лето уродило!

В цвете розы, алый мак,

С мятой в огороде так

Стелеться барвинок.

Пчёлки, бабочки летают,

Птички весело порхают,

А кузнечики все в ряд

В травке песенки трещат.

Солнце в небе сладко греет,

Весело смеётся,

Всё хорошее на сердце

Радостью зовётся!


Дiточкам

Гайда, дітки, у садок!

Любо там та мило!

Скільки всяких там квіток

Сей рік уродило!

Повна рожа, мак чубатий,

Між кущами м’ята,

І барвіночок хрещатий

Стелеться до хати.

Там метелики і бджоли,

Пташки -щебетухи,

А в травиці скрізь навколо

Кузки-стрекотухи.

Сонце з неба світить, гріє,

Сяє, мов сміється,

І, як вільна пташка, мрія

До небес несеться.

Зимний вечер

Как на коврике мальчонка

Задремал у печи.

Не заметил и котёнка

Рядом. Тихо. Вечер.

Котик замурлыкал сказку

Другу дорогому…

На дворе не встать салазкам,

Не дойти до дому.

Вот лихое время года!

Завывает ветер.

Всё метель да непогода

На белом свете.

Пора мальчику с котёнком

Убирать игрушки,

И готовить, гладя на ночь,

Постель и подушки.

Мальчик встал. Его котёнок

Всё мурлычет сладко,

Будто ветер как пух лёгок,

А метель — кроватка.

И не страшно мальчугану —

Пускай себе воет.

А метель их малу хатку

С головой укроет.


Зимовий вiчир

Там, на килимку. хлопь'тко

Бiля груби забримало,

Гарне сивее котенятко

Край його мурчит помало.

Добре хлопчиковi, гоже,

Котик казку каже й грiэ,

А на дворi — милий Боже!

Що на дворi там ся дiэ!

Оз, яка лиха година,

Вiтер виэ, завиваэ,

Розходилась хуртовина,

Снiгом вiкна укрывыаэ.

— Пiзний час, моэ дитятко,

Треба забавки складати:

Поцiлймось, голуб̀̀«ятко,

Час вже спатоньки лягати.

Хлопчик встал, а котик Мурка

Глянув — знов собi муркаэ;

Байдуже, що вiтер гурка

Мало крiвлю не зриваэ,

Не хлопочиться й хлопчина:

Най там вiтер завиваэ,

Най тьам граэ хуртовина

Снiгом вiкна закривыаэ.

***

Ходит-бродит дрёма-сон

Возле наших окон.

Близхко-близко к ним подходит

С дремотой беседы водит:

— Где нас нынче приютят?

— Где баюкают ребят!


***

Ой, ходить сон коло вiкон

А дрiмота коло плота.

Питаэтся сон дрiмоты:

— А де будем ночувати?

— Де хатина тепленька,

Де дитина маленька.

***

Новости нам спозаранку

День вчерашний приволок —

На завалинки и крыши

Выпал беленький снежок.

Бело поле, белый лес —

Лес принарядился,

К нему дедушка мороз

В гости напросился.

В чистом поле

Белый снег

Весело искриться,

Будто шубкою одел

Зимнюю пшеницу.

Сосны с шапками стоят —

Радуются солнцу!

Белизной своей блестят

Домиков оконца.

Снег глубокий завалил

Сосны да осины,

По тропинкам не пройти

Чередою длинной.

Может саночки достать

И в лес прокатиться?

Здравствуй, зимушка-зима —

Будем веселиться!

Снежный лес

Как зимний дом

Открывает двери,

Всё порядком-чередом —

Нет зимой потери.

С горки в санках мы слетим,

Весело гуляем!

Как домой мы захотим

И по снегу прибежим

К маме греться чаем!

А за чаем ей поведаем,

Приключенья — были-небыли!


* * *

Новину сьогодні зранку

День вчорашній нам приніс:

Білі стріхи, білі призьби,

Біле поле, білий ліс.

Ліс стоїть такий поважний,

Мов дідусь, старий та сивий,

Погляда на шлях широкий,

На просторі білі ниви.

Темні сосни та ялини

Простягли далеко віти

поблискують на сонці

Снігом-інеєм укриті.

Сніг глибокий привалив їх,

Темні сосни та ялини, —

Ледве можна простувати

Крізь байраки та долини.

Між дерев не обізветься

Ні звірина, ані птаство,

Та кортить узять гринджолки

І піти в зимове царство.

Там бадьорістю подихать,

Побродити свіжим шляхом,

Чи з пагорчика спуститься,

Пролетіти бистрим птахом.

А після у теплу хату

З мандрування повертати

 матусі любій-милій

Всі «пригоди» розказати!

Зайчик и мальчик

Зайчик серый прыг да скок,

С поля чистого в лесок,

Через пень, овраг, колоду,

Да упал случайно в воду —

Оступился зайчик — бух! —

К счастью, рядом был пастух.

И, хоть ростом невелик,

Стадо здесь пасти привык.

Тут же торбу свою скинул,

Ветви тонкие раздвинул

И нырнул в то озерцо —

Храбрость парня налицо!

Сердце птичкой в груди бьётся,

А мальчишка, знай, смеётся:

— Вот, бедняжка, угодил!

Чуть не выбился из сил!

Зайкам сереньким опасно

Быть одним. Ведь это ясно!

Здесь полным-полно врагов,

Злых голодных гончих псов,

Не успеешь оглянуться,

Как враги твои найдутся!

Сколько зайчиков погибло,

Сколько бурей перешибло!

За уши схватив зайчонка,

Как умел, тянул мальчонка,

С ним на берег выплывает —

Тут зайчонка отпускает.

Серый зайка белым стал —

Так от дрожи он устал.

Ведь со дня его рожденья

Хуже нету злоключенья.

И подумалось мальчишке:

«Если был бы я зайчишкой,

Я бы всех остерегался —

В руки точно б не попался,

А не то б охотник злой

Растерзал бы с головой.

Как бы матушка рыдала,

Да по сыну всё страдала!

И мальчишке на глаза

Навернулась тут слеза.

— Беги, зайчик мой, на волю!

Через лес и прямо к полю!

Прыгай, знай себе играйся,

Да людей остерегайся!

Только вымолвил мальчишка,

Как из рук его зайчишка

К полю вылетел стрелой —

И скорей к себе домой.


Зайчатко й хлоп’ятко

Зайчик сірий плиг та скок

З поля чистого в лісок.

Через пень, рівчак, колоду;

Ненароком якось в воду,

Спотикнувшись, зайчик — бух!

Де не взявся тут пастух:

Невеличке те хлоп’ятко

Пасло в лісі десь ягнятко.

Отже, скинувши торбинку

Та полатану свитинку,

Хлопчик кинувся в озерце.

А в зайчатка з жаху серце,

Як та пташка, в грудях б’ється!

Та хлоп’я собі сміється:

— А, попався, небораку!

Ще не вмер ти з переляку? —

Бідні сіренькі зайчата!

Небезпечно їм гуляти!

Хто що хоче з ними робить:

Б«є з рушниці, псами гонить,

А до того ще й глузує,

Бо ніхто не зна, не чує,

Як ті зайчики вмирають,

Скільки мук вони приймають!..

Ухопив зайча за вуха,

Хлопчик потім скільки духу

З ним на берег випливає,

Де зайча подіть шукає.

Бідний зайчик, як билина,

Весь тремтить — лиха година,

Як на світ він народився,

Краще б був він утопився!

Тут замислилось хлоп’ятко:

«Що, як був би я — зайчатко?

Чи то й я б так всіх лякався,

Доки в руки не попався?

Та й з мене б так глузували?

Вбили б, шкурку теж зідрали?..

Як тужила б моя мати!»

У хлоп’яти оченята

Заблищали, мов росою,

Несподівано — сльозою.

— Ну, мій зайчику, на волю!

В ліс біжи по чистім полю!

Бесплатный фрагмент закончился.

Купите книгу, чтобы продолжить чтение.