12+
Iду до тебе в спогадах

Бесплатный фрагмент - Iду до тебе в спогадах

Білі вірші

Объем: 32 бумажных стр.

Формат: epub, fb2, pdfRead, mobi

Подробнее
О книгеотзывыОглавлениеУ этой книги нет оглавленияЧитать фрагмент

ДАХ ВСЕСВІТУ


     Така, несмілива краса мого села,

      зелених трав, небес блакить мене

      бентежить, в мені відроджує слова кохання,

      туман із білих хмар за мною стежить!
Така несмілива краса мого села, вона
вела мене дорогами життя, в дитинстві

      бавила казками…

      Тепло родини, хліба запах та наша
біла хата то все від Благодаті!
Така несмілива краса мого села,

      магічних верб на лузі так багато,

      гуляє сонце в полі де дозріває жито,

      а вітер гонить смуток, щоб весело
було нам житии!
Радію зустрічі з тобою моє село, дах

      Всесвіту мого, душею, серцем

      я з тобою, розквітну калиною рясною,

      я стану вічно при дорозі, з тобою

      розлучитьсь я не зможу!


ПРО ТЕ ЩО МОВЧУ


      Про те що мовчу, про зраду твою,

      відголосок в мені до цього часу.

      Ти бачив, ти знав, як втомилась я
від плачу!
Гіркота залишилась на серці — напилась
я досхочу!
Про те що мовчу, печалі так забагато

      що ледве несу, ми зустрілись так
ненадовго, дорога коротка випала нам!
Втомились співати птахи пісня закінчилась

       на слові — розлука, моє життя туга та біль!
Про те що мовчу, дощі заливають
відлуння кохання, спогади яркі втопились
в темні воді, мені жарко від холоду, я живу в
дрімоті…
Чується сміх вдалині долі-злодійки, що радіє

       моїй самоті!

             Про те що мовчу…


КОХАННЯ ПОМИРАЄ


      Мені так боляче від слів твоїх
в пекельному вогні моя душа, ти не зміг,

      не захотів, залишив день без почуттів…
Мені так боляче від слів твоїх
і серце плаче тихо, пішов ти
в далечінь, мене залишив, ти не зміг,

      не захотів, залишив ніч без почуттів…
Мені так боляче від слів твоїх
в очах стоїть світ без кольорів,

       уста печаль шепочуть, ти не зміг,

       не захотів, залишив час без почуттів…
Мені так боляче від слів твоїх, в них холод

      зимових доріг, в них чорний колір, як та ніч,

      немов той ніж у спину…
Мені так боляче від слів твоїх
вони колючі, як той дріт, нещадно
тіло обгортає, такий нестерпний біль —

       кохання помирає…

       ти не зміг, не захотів життя

       залишив без почуттів…


НАДІЮ МАЮ


      Надію маю вернути кохання,

      чи відчуєш моє ти бажання,

      об’єднати наші шляхи, чи
захочеш сказати — так!
На мій погляд не зможеш
відвести своїх очей, ніжно
за руки візьмеш в спогади
днів та ночей відведеш…
Впадемо ми в хвилі кохання,

      згадаємо наші мрії, бажання…

      Ми забудемо пройдений шлях,

      минулі страждання, ми увійдемо

      в епоху кохання!

ЗГАДАТИ ТЕБЕ

      Я так хочу тебе побачити знову, навесні чи в холодну погоду зимову, в літку червоних, стиглих вишень, в жовтні осінніх дощів золотих.

      Я не знаю чи зможу впізнати тебе, я не знаю чи зможу кохати тебе!
Я так хочу тебе побачити знову, вдягнути із туману обнову, коси прикрасити вінком із обману, вийти
в поле з тобою в оману!
Я не знаю чи зможу зігріти тебе, я не знаю чи зможу забути тебе…
Я так хочу тебе побачити знову, вдруге війти в річку прозору, з вітром піднятися в небо, заблукати з тобою  до рання, де наша пісня, де наше кохання.

       Я не знаю чи зможу згадати тебе…


ВІНОК ІЗ КУЛЬБАБИ


      Вінок із кульбаби тобі так личить, в твоїх

      чорних косах сонце живе…
Тихо сідає божа корівка, кохання
несе.

      Вінок із кульбаби тобі так личить,

      царівна жовтих променів, що сонце
дає…
Вінок із кульбаби тобі так личить, я хочу

       зігрітися від того багаття, де надія цвіте…

       Вінок із кульбаби тобі так личить,

       він пахне медом, манить до себе

       кохання твоє!


ТВОЇ ОЧІ


      Дивлюсь я в твої очі, збагнути всесвіт хочу,

      напитися джерельної води, мовчки за тобою
йти!
Відчути рук тепло, згадати мелодії сердець,

      до тебе маю я прохання, допоможи віддатися
коханню…
Дивлюсь я в твої очі, в них спогад про всі ночі,

      що нас водили магічними шляхами, в тумані ми
губились до зорі, ми відчували дихання землі,

       нас верби колихали, щоб забувались ми у сні…
Дивлюсь я в твої очі, немов хтось напророчив, життя пройшло без тебе і тільки погляд твій від
неба, несу дорогами пустелі, не має сили від

        пекельного шляху, я в спогадах до тебе іду!

        Нічого я не знаю, не чую і слів не маю, я тихо плачу,

        бо в твоїх очах себе не бачу…


НІЧ


     Чуєш як співає ніч — солодкими піснями,

      закохані луги в туман без тями, ніжність
запаху любистку так п’янить — душа
тремтить…
Чуєш як радіє ніч — шепоче осока слова
кохання, яке то щастя в тобі проснулося
бажання, летіти в ніч на поклик душі і плоті!
Чуєш як шаленіє ніч — зриваються з небес зірки
та місяць і падають на землю ниць, і берег
хвиля б’є щосили — стихії міць!
Чуєш як плаче ніч — зливаються і сміх і сльози
в темноті, сумує соловей в садку. Ми їли там при місячному сяйві стиглу вишню, яка

       нагадує полині гіркоту.


МОЄ ЗІЗНАНЯ


     Тремтить голос мій від почуттів
і в грудях серце тихо плаче, мені
бракує слів і кольорів щоб про моє
кохання заспівати…
До тебе іду шляхами мрій, несу тобі
барвінку цвіт, що любить в лісі
зимувати, дарую спів закоханої птахи,

      кохання живе в моєму серці!
Розмалює веселка в річці воду, вітер

       тихесенько вдарить в струни, ти цілуєш

       мої губи, ти зірвав моє зізнання про

       таємне, про кохання! Тремтить голос…


ХОЛОДНО


      Мені в літню спекоту холодно, душу

Бесплатный фрагмент закончился.

Купите книгу, чтобы продолжить чтение.