Герой
Ці кулі призначались не йому! —
Казали люди після того, як
Він врятував від смерті дівчину свою,
Що на роботу влаштувалася у банк.
На драму ту ніщо не натякало:
Робочий день безбарвний і нудний…
Та двоє в масках хлопців завітало —
І персонал відразу став блідий.
А біля каси мило гомоніли
Вона і він — закохані й смішні.
Не так давно любов свою зустріли,
Яка їм розфарбовувала дні.
Всі на підлогу, бо вогонь відкрию! —
Кричав грабіжник. — Це не жарт!
Всі полягали, маючи надію,
Що він усе ж не застосує автомат.
Побачив хлопець, як кохану
В приціл один з нападників узяв:
«Якщо натисне кнопку та сигнальну —
Я втрачу жінку, котру так кохав!»
О, ні!!! Натиснули обидва! —
Дівча на кнопку, вбивця на курок:
Програла цю миттєву битву…
Вона! «Нехай нам допоможе Бог!» —
З такою думкою хлопчина
Між ними вистрибнув й прийняв
На себе чергу з магазина,
Промовив щось і тут же впав…
Грабіжники знешкоджені були.
До тями люди повертались…
Вже й з кладовища всі давно пішли,
Але вона заплакана зосталась.
Ці кулі призначалися мені. —
Прошепотіла, бідна, крізь зітхання. —
Клянуся вірність зберегти тобі
За порятунок мій, моя любов остання!
Прямуй за зіркою
Найдивовижнішої ночі
Сріблястий місяць не зійшов.
Казали люди: чорт не хоче,
Щоб хтось себе в ту ніч знайшов.
Колюча темрява збивала
Не тільки з ніг, але й з думок.
Здається, все позавмирало,
І мій годинник теж замовк.
Суцільна тиша без нічого! —
Я так скажу — не помилюсь!
Насправді моторошно з того,
Що звук єдиний — власний пульс.
Найзагадковішої ночі
Яскравий місяць не зійшов,
Але відкрив Бог зорі-очі,
Щоб кожен шлях свій віднайшов.
Стара церква
Біжить і падає… Встає —
Та знову до землі…
Його потвора дістає
Крилата уві млі.
Чорніє купол вдалині.
Чи доповзе туди
У саднах з тімені до ніг
Хлопчина молодий?
Голодні демони пастки
Приготували знов.
Там недоїдені кістки
Уже зросила кров.
В мороз кидає та у жар —
Це страх бере своє.
Не припиняється кошмар —
І хлопець в двері б’є!
Старої церкви край села,
Яка й спинила їх:
Померлим спокій надала,
Йому простила гріх.
«Мертве» серце
Крізь самотнє виття завірюхи
Ледве чути скорботні слова.
До небес підіймаються руки,
Але вісточки звідти нема.
Його груди печаль розриває!
По обличчю стікає вона…