16+
Боротьба з тінню

Бесплатный фрагмент - Боротьба з тінню

Психологічна драма

Объем: 56 бумажных стр.

Формат: epub, fb2, pdfRead, mobi

Подробнее

Літературний жанр: драма

Дра́ма (дав.-гр. δρᾶμα — «дія», «діяння», «дійство») — літературний жанр, п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.

Характери героїв розкриваються через монологи та діалоги.

Драма як специфічний вид мистецтва належить одночасно і літературі, і театру, оскільки реалізується повністю лише у процесі колективної творчості як письменника, так і режисера, художника, композитора, а також акторів.

Історія жанру драми налічує чималий час. Її зародження можна помітити в драматургії античності (трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда у Стародавній Греції). Проте частина літературознавців вважає, що драма як окремий жанр виникла лише у XVIII столітті, витіснивши трагедію.

Існує декілька видів драми. Історична драма — п'єса, в якій розповідається про життя й діяльність державних діячів, полководців та інших історичних осіб. Взірцями таких драм є «Володимир» Феофана Прокоповича, «Йосип Патріарх» Лаврентія Горки, анонімна «Милість Божа».

Мелодрама — різновид драми, з дуже емоційними переживаннями персонажів чи трагічними сюжетними подіями. Трагедії Вільяма Шекспіра «Отелло», Король Лір», «Ромео та Джульєтта» широко відомі публіці у багатьох країнах світу. Вільям Шекспір — один із найвідоміших драматургів світу, автор принаймні 17 комедій, 10 хронік, 11 трагедій, п'яти поем і циклу зі 154 сонетів. Шекспір визнаний найвидатнішим англійським драматургом усіх часів. Його вважають національним героєм та одним із символів Англії, її національним поетом. Твори перекладені багатьма мовами світу і з'являються на театральній сцені частіше, ніж п'єси будь-якого іншого драматурга, який коли-небудь жив і творив.

Психологічна драма зображує конфлікти особистості і суспільства крізь призму людських емоцій і чуттєвих переживань. На перший план виходить внутрішній світ героїв, їх інтимний простір, що формує їх вчинки. Дії героїв у психологічній драмі, як правило, знаходять своє психологічне пояснення та мотиви. Як приклад, можна навести твір росіянина Михайла Лермонтова «Маскарад». Твір Лермонтова «Маскарад» — п'єса у віршах, в 4-х діях. Головний герой — дворянин Арбенін, наділений розумом та кипучою енергією. У ньому яскраво виражена гуманістична пристрасть, яка засуджує світське суспільство. Своїм лицемірством «вищий світ» нагадує маскарад, де під маскою приховано справжнє обличчя. Основна ідея твору — людині важливо слідувати істинним цінностям, а у світському суспільстві цінності сильно спотворені. Світські люди егоїстичні та злі, і взаємодія з ними може призвести до трагічного фіналу. Вплив соціального середовища на людину, на її характер та долю безперечний. На жаль, жертвою обставин, що склалися, і злого року стає прекрасна добра жінка, дружина Арбеніна — Ніна.

Нова драма — виникла в атмосфері культу науки, зумовленого надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала дух всемогутнього й всепроникного наукового аналізу. Яскравими представниками нової драми є Генрік Ібсен, Август Стріндберг, Герхарт Гауптман, Антон Чехов, Моріс Метерлінк, Бернард Шоу, Леся Українка, Володимир Винниченко. Генрік Ібсен — норвезький драматург і поет, реалістичні і суперечливі п'єси якого революціонізували європейський театр. Найвідоміший твір Ібсена — «Ляльковий дім» (в інших перекладах: «Нора: драма на 3 дії») — п'єса на три дії, прем'єра якої відбулася в Данському королівському театрі у Копенгагені 21 грудня 1879 року. П'єса була опублікована в тому ж місяці, напередодні прем'єри. 2001 року твір Ібсена занесено до реєстру програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу». Після постановки п'єса викликала багато дебатів, оскільки в ній гостро критикуються шлюбні норми XIX століття.

До речі, деякі драматурги, як всесвітньо відомі автори англієць Вільям Шекспір і француз Мольєр, Іван Котляревський та Михайло Старицький (корифеї українського театру) не тільки писали п'єси, а й самі реалізовували їх на сцені. Неперевершеним майстром психологічної драми вважається російський драматург Антон Чехов. Його п'єси, написані більше сторіччя тому, досі дуже затребувані на театральних підмостках. Образи героїв, їх характер та тип поведінки, створені автором, а також спосіб думок та переживань досі хвилюють сучасних глядачів і не залишають байдужими театральну публіку. Антон Павлович Чехов — класик світової літератури. Лікар за фахом. Почесний академік Імператорської Академії наук з розряду красного письменства (1900—1902). Один із найвідоміших драматургів світу, реформатор театру. Його твори перекладені понад 100 мовами. Його п'єси, а зокрема «Чайка», «Три сестри» та «Вишневий сад», протягом понад 100 років ставляться в багатьох театрах світу.

Багато письменників світу переймалися долею жінки, вивчали жіночий характер, її світогляд, душевні переживання. Жінки — головні героїні багатьох п'єс відомих та не дуже відомих драматургів світу. Їх образи неперевершено втілені на сцені багатьма талановитими актрисами минулих століть та сучасності. Один з яскравих прикладів жіночих ролей в театрі є образ Катерини із «Грози» російського драматурга Олександра Островського. Вершиною драматургії Олександра Островського — є твір «Гроза» — п'єса, що стала хрестоматійною завдяки високим художньо-образним якостям, глибиною і влучністю психологічних характеристик її персонажів. Микола Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві» відзначав: «Гроза» — це, без сумніву, найрішучіший твір Островського; взаємні відносини самодурства і беззахисності доведені в ній до найтрагічніших наслідків…». На думку Добролюбова, Катерина — це «крок вперед не лише в драматургічній діяльності Островського, а й в усій нашій літературі».

Ну а вперше яскравий жіночий образ у центрі твору російського письменника з'явився у Миколи Карамзіна у «Бідній Лізі». До цього жіночі образи, звичайно, були присутні у творах, але їхньому внутрішньому світу не приділялося достатньо уваги, втім, як у творах і зарубіжних авторів. І це природно, що жіночий образ вперше яскраво проявився у сентименталізмі, тому що сентименталізм — це зображення почуттів, а жінка завжди сповнена емоцій і їй характерний прояв почуттів. Жіночий образ у своїх творах чудово розвинув Олександр Пушкін — російський поет, драматург і прозаїк. Ольга і Тетяна Ларіни яскраві витончені образи у романі у віршах «Євгеній Онєгін». Романтичні почуття закохана Тетяна Ларіна передала в своєму листі до Євгенія Онєгіна. Але Онєгін легковажно поставився до її зізнання в коханні. Проте він про це пожалкує згодом, коли на петербурзькому великосвітському балу Онєгін, що тільки-но повернувся з тривалих мандрів, зустрічає Татьяну. У знатній великосвітській дамі, дружині його вельможного друга Греміна, важко впізнати наївну провінційну дівчину. Онєгін вражений її шляхетністю, незалежністю і байдужістю до нього. В ньому спалахує пристрасне й нестерпне почуття. Не витримавши внутрішніх переживань, Онєгін їде до Греміних. Княгиню він застав одну. Він хоче їй освідчитись в коханні. Обоє усвідомлюють, яке щастя могло б чекати на них. Але минулого не повернути. Вибір зроблений і нічого не можна змінити. Татьяна рішуче обриває щасливі мрії, залишаючи Онєгіна у стані повної самотності.

Петро Чайковський написав оперу «Євгеній Онєгін» за однойменним романом у віршах Олександра Пушкіна. Композитор писав: «Я написав цю оперу тому, що одного чудового дня мені з невимовною силою схотілося покласти на музику все, що в „Онєгіні“ проситься на музику. Я це й зробив як міг».

У листі до композитора Сергія Танєєва, Чайковський писав: «Я шукаю інтимну, але сильну драму, засновану на конфлікті положень, мною випробуваних або бачених, здатних зачепити мене за живе». Перша постановка опери відбулася 17 (29) березня 1879 року на сцені Малого театру в Москві. Опера «Євгеній Онегін» ставилась на багатьох сценах світу. І досі ця вистава дуже популярна серед театралів різних країн...

Боротьба з тінню

Драма в трьох діях

ДIЙОВI ОСОБИ:


Марк Соловей, 33 роки, худорлявий брюнет, носить довге волосся до плечей та бороду, письменник-невдаха.

Роман Юрченко, 42 роки, досить елегантний чоловік, трохи повненький, підфарбовує волосся в світлий блондинистий колір, відомий письменник (який пише під псевдонімом Роман Лозинський).

Ніна, 25 років, приваблива шатенка, сусідка Марка.

Світлана, літературний агент.

Андрій, приятель Марка, успішний бізнесмен.

Юрій Степанович, 57 років, сусід Марка, працює слюсарем на заводі.

Кіра Павловська, 31 рік, журналістка, дуже енергійна й самовпевнена особа.

Журналісти на прес-конференції.

Прихильники Романа Лозинського (більшість із них жінки).

Офіціант в ресторані.

Незнайомка в ресторані.

Охоронець в ресторані.

Відвідувачі ресторану.

ДIЯ ПЕРША

СЦЕНА ПЕРША

Простора кімната міської квартири, досить скромно обставлена. Це кімната холостяка. Скрізь панує творчий безлад. Посеред кімнати стоїть стіл, поруч стілець. На столі стоять ноутбук та настільна лампа із зеленим абажуром. Зліва від столу стоїть вузький диван, вкритий пледом. Поруч тумбочка. На тумбочці стоїть телефон червоного кольору. Поруч знаходиться телефонний довідник. Уздовж стіни встановлені стелажі із книгами. Книжок багато. Декілька розкритих книг лежать на дивані. Одна книга впала на підлогу. Підлога всипана зім'ятими списаними аркушами паперу.


Праворуч від робочого столу стоїть журнальний столик. Поруч із ним високе крісло. На столі стоїть порожня пляшка з-під вина та напівпорожній келих. Попільничка наповнена недопалками. Явною прикрасою кімнати є красивий підлоговий годинник. Він розташований вглибині сцени. Але годинник не в робочому стані, стрілка застигла на місці та не рухається. Час зупинився. На годиннику завжди 3:15.


На передній правій кулісі намальовано вікно. За намальованим склом зображені гілки дерева. Біля вікна стоїть чоловік. Він замислено дивиться в далечінь, склавши руки на грудях. Це — Марк. Постать його напружена, обличчя похмуре. Він стоїть нерухомо декілька хвилин, сумно зітхаючи і шепочучи.


МАРК. Все марно… знову все марно… Видавництво знову відмовилося опублікувати мій рукопис. А я вважав, що це геніальний твір… Я працював над цим романом півроку. Напевно, навіть більше. Я нікому не потрібний. Мої книги, мої романи нікому не потрібні… Я невдаха… я нікому не потрібен. Як прикро це усвідомлювати! Дарма що мені нещодавно виповнилось тридцять три роки… Вік Ісуса Христа. А ще нічого корисного не зроблено… Навіщо після цього жити на цьому світі?


Марк неохоче відвертається від вікна і дивиться у глядацький зал. Обличчя його похмуре, очі повні смутку і розпачу. Так він, застигши на місці, стоїть декілька секунд з відстороненим поглядом, потім відходить від вікна, повільно крокує по кімнаті наче привид. Спочатку підійшов до стелажів з книжками, провів рукою по корінцям книжок, потім приліг відпочити на дивані, вкриваючись пледом, відвернувся до стіни. Раптом Марк схопився з дивана і заметався по кімнаті. Ось він підійшов до годинника і перевів стрілки, тепер стрілки годинника показували новий час — північ. Крокуючи по кімнаті, він нарешті підходить до робочого столу, сідає за стіл, відкриває кришку ноутбука і починає набирати текст. Але вже через хвилину він різко підіймається зі стільця і починає швидко ходити по кімнаті з кута в кут.


МАРК (в розпачі промовляє). Ні! Все це не те! Не ті слова виходять, не ті думки, що я хотів би вкласти в уста мого героя. Він — мій герой — сильна вольова фігура, цілеспрямований чоловік, який знає, що сказати, як правильно повести себе в тому чи іншому випадку… Він не такий як всі сучасні… Я так його відчуваю… Але про що я хотів писати? Я втратив думку… текст перервався… я не знаю, що далі писати. Я забув… я начисто все забув, напрям думок вже не той, що був учора, навіть сьогодні вранці. Тоді в душі моїй панували захоплення, ейфорія, блаженний час, коли думки і слова шалено скачуть вперед, наче баскі коні… А зараз я зупинився, немов вершник на повному скаку… Я товчусь на місці. Це вже інші почуття, інші слова, інша музика, політ фантазії перервався. На превеликий жаль, моя Муза мене покинула, натхнення розтануло немов дим. Це така мука — відчувати такий духовний стан, порожнечу, коли ти немов вичерпане джерело, коли в душі панує темрява… Все це сталось через те, що я знову одержав з видавництва відмову… знову відмова в публікації мого роману. Як далі тепер жити, як творити?!


Раптом почувся дзвінок. Потім хтось почав грюкати у двері. Марк здивовано дивиться вбік вхідних дверей, розташованих за лівою кулісою.


МАРК. Дивно, хто це прийшов?! Я ні на кого не чекаю.


Марк пішов відчиняти двері. В кімнату входить Юрій Степанович, сусід Марка з нижнього поверху.


ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ (голосно). Я дуже вибачаюсь, що порушив ваш спокій, шановний сусіде, ви у нас — творча натура, але навіщо ви знову мене залили?! У мене в квартирі знову потоп!!! І все це через вас! Це вже третій потоп за останній рік. Ну, скільки можна, Марку?!

МАРК (здивовано). Потоп?! Не може цього бути! Звідки він взявся?! Я вранці перевіряв усі крани.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Може і перевіряв, але скажи, звідки в мене вода взялася у ванній кімнаті? Вода тече зверху, з твоєї квартири…

МАРК. Я зараз це перевірю! (Сказав Марк і зник у лівій другій кулісі. Він з’явився досить швидко.) Так, дійсно, у ванній кімнаті повно води. Я забув закрити кран…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ (невдоволено вигукує). А я що кажу!!! Марку, ти знову забув закрити кран у ванній кімнаті.

МАРК. Пробачте мені, Юрію Степановичу. В мене там поламаний кран… він старий вже…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. У тебе відкритий чи поламаний кран. А в мене знову збитки, треба знову переклеювати шпалери у ванній кімнаті.

МАРК. Краще, звичайно, облицьовувати ванну кахлем. Плитка надійніша… у ванній кімнаті завжди багато вологи.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Дякую, звичайно, тобі за пораду, Марку. Але краще ти надалі закривав би вентиль крана.

МАРК. Звісно! (Тут же згідно кивнув головою Марк.) А щодо завданих збитків… Ви не хвилюйтеся, Юрію Степановичу, я вам усе відшкодую. Правда, не зараз… потім… У мене зараз просто нема грошей, розумієте…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ (зітхаючи). Розумію. Але тільки ти, Марку, теж і мене зрозумій. Я прийшов зі зміни втомлений, а тут води повно… все ж треба прибирати. В мене, до речі, важка професія, я слюсарем працюю на заводі. Це важка праця, це тобі не за письмовим столом увесь день сидіти писати тексти…

МАРК (з пафосом). Писати тексти, між іншим, не таке просте завдання. Професія письменника досить важлива для суспільства. Письменник формує громадянську позицію…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Річ не в тому зараз, у кого професія важливіше для суспільства. Важливіше те, щоб кожен був на своєму місці і займався своєю справою.

МАРК. Тут я згоден з вами, Юрію Степанович, на сто відсотків! Головне, займатися улюбленою справою.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Марку, ось ти скажи мені чесно, вона тебе годує твоя робота?

МАРК (зніяковіло знизавши плечима). Та не дуже.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ось бачиш! Робоча професія важливіше у сто разів. Приносить більше користі людям… А що твоя писанина… так — одні дурниці, одне слово — даремне марнування часу і сил.

МАРК. І не скажіть, Юрію Степановичу! (Заперечив Марк із запалом.) Наша професія, професія літератора є дуже важливою для людства в цілому. Письменники служать людям. Взяти, наприклад, Шекспіра, Гете…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Е-е… куди сиганув! Куди тобі до Вільяма Шекспіра?

МАРК. Але ж треба прагнути ідеалів! Йти вперед.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Прагнути ідеалів треба… ніхто не заперечує. Щоб досягти вершин, треба багато працювати…

МАРК. Бачить Бог, я теж стану знаменитим! Я працюю багато та наполегливо.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Мені здається, головне — не стати знаменитим. (Заперечив Юрій Степанович.)

МАРК (зацікавлено). Що тоді головне, по-вашому?

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Головне, Марку, — донести до людей свою думку. Ось, наприклад, Ернест Хемінгуей писав свою повість «Старий і море». Він у ній зрозуміло все показав… Здавалося б, писав про простого рибалку і про море… А за душу ж бере, коли читаєш твір.

МАРК. Згоден. Це правда! Мені теж подобається цей твір…


Юрій Степанович перебиває Марка на півслові.


ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Марку, скільки це у тебе часу на годиннику? Я не розумію, це що… вже так пізно! Ось це так!

МАРК (маше рукою і посміхається). Та ні! Цей годинник просто не в робочому стані. Він поламався вже давно. А в мене немає часу та й, звісно, і грошей, щоб його полагодити.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Зрозуміло. А годинник, я бачу, коштовна річ.

МАРК. Так. Цей раритет належить нашій сім’ї.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ (усміхнувся). Це ж треба, раритет! Сучасна молодь знає стільки нових слів!

МАРК. Сучасна молодь розвинута.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ми свого часу були менш розвинуті, проте більш прагматичні і пристосовані до життя.

МАРК. Мабуть це так і є…

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Ну, я пішов, Марку. Бувай! Мені там ще треба прибирати, там повно води… Незабаром дружина прийде з роботи, пиляти мене почне, обурюватись, що таке сталося… потоп оцей і знову ж збитки. Що мені їй казати, Марку?

МАРК. Скажіть, що я все віддам… найближчим часом.

ЮРІЙ СТЕПАНОВИЧ. Добре. Так тому і бути.


Сусід пішов.

СЦЕНА ДРУГА

Марк у задумі стоїть посеред кімнати, не знаючи, чим себе зайняти. Цієї хвилини знову пролунав дзвінок вхідних дверей.


МАРК (розсерджено). Хто це знову до мене прийшов?! Це не будинок, а прохідний двір якийсь! Коли мені, питається, працювати над новим текстом? Коли закінчувати новий роман. Ось зараз я їм все скажу в обличчя…


Марк рішуче йде у бік вхідних дверей. Відчинивши двері, він зупиняється у нерішучості.


МАРК. Це ви?!

НІНА (кокетливо). Так. Це я! Ви на когось іншого чекали?

МАРК. Ні. Проходьте… будь ласка, проходьте! Не стійте у дверях.

НІНА. Ви дуже люб'язні, Марку.

МАРК (здивовано піднявши брови). Звідки ви знаєте моє ім'я? Ми ж, здається, не знайомі з вами!

НІНА (посміхаючись). Тож давайте знайомитися. Я ваша нова сусідка.

МАРК. Моя сусідка? Я вас раніше не бачив.

НІНА. Так ми нещодавно переїхали! Минулого тижня.

МАРК (розчаровано). То ви заміжня?

Бесплатный фрагмент закончился.

Купите книгу, чтобы продолжить чтение.