электронная
400
0+
Журба

Бесплатный фрагмент - Журба

Збірка 1

Объем:
34 стр.
Возрастное ограничение:
0+
ISBN:
978-5-0050-8153-7

Збірка 1 Журба

Стасюк Максим

«Маруся»

Стоїть козак, вже за двірьми

Маруся в це не вірить

Ой козаче, ой хпоп‘яче, серце не зупинить

Козак зібрався у похід

Марусеньку він тішить

Ой козаче, ой дівчаче, серце не утішить

Зібрався він із силою

Рішив йти з війною

Ой козаче, ой козаче, не берись за вила

Бо пани з рушницями, вб‘ють тебе за мило

— «Ну, Марусенько, не плач ти, йду я з воєводой!

Нас Максим не підведе, нам він волю принесе»

Марусю не потішив, ситуацію погіршив

— «Не ходи ти на панів, не ходи, будь-ласка»

Ой козаче, ой хлоп’яче, серце не зупинить

Ой у вечері, о сьомій осталась одная

Ой у вечері, о сьомій осталась одная

І відправився козак той на війну з панами

І відправились козаки з руками на гармати

Перший день минув не швидко

«Де мій наречений?»

Другий день минув не швидко

«Де він, чи він живий?»

Третій і четвертий, п‘ятий, шостий, сьомий

От прийшли козаки, розгромлені ознаки

От вийшла Маруся, чека її хлопця

Побігла, закрилась, ковдрою укрилась

На подушку впала, вона вдовою стала

На подушці сльози, стриматись не взмозі

— «Чом його я відпустила, чом нічого не зробила?»

— «Чом його я відпустила, чом нічого не зробила?»

Ой Маруся, ой дівчина

Лишилась одная

Ой Маруся, ой дитина

Самотньою стала

«Гора Кеніх»

Сашко встав в ранці, десь о сьомій

Зібрав рюкзак і линув у похід

На телефон звінок від мами

Він розповів їй про похід

Сьогодні о десятій поїзд

У ліс під назвою Кеніх

Десь в ранці о десятій тридцять

У іншій половині міста

Прокинувся інший хлопчак

Ім‘я у нього було Марк

Марк встав, й пішов туди на місце

На місце де похід на Кеніх

Вже десять сорок, всі зібрались

І Марк з Сашком зарозмовлялись

Марк із багатої сім»ї

У нього долари ввісні

А Олександр, з бідних буде

У нього грошей, щоб стаканчик кави купити не буде

Всі сіли у автобус дружно

І інваліду, що був тут-же

Допомогли залізти внутрь

Сашку знов мати позвонила

Спитала в нього:

— «Як ти, сина?»

Відкрили вікна, було душно

Пройшло ще біля трьох хвилин

«Ну все мамусю, я поїхав

Люблю, позвоню вже від туди

Коли пройде, десь п‘ять годин»

Запрацював двигун машин

Всі відірвались від землі

Поїхали у ліс на пригоди

В нас зупинок буде три —

Вода, гора і вже в ліса

Приїхали на воду всі

Напились, й ринулись в похід

Сашко попив води із джерела

А Марк гарячої, із термоса

— «Сашку ти як? Гарячої не хоч?»

— «Да ні, подякую але нехоч»

Зібрались всі і сіли всі назад

— «Тепер нас гори ждуть усіх

Поїхали, покажу вам усі»

І їдуть вони довго дуже

На горах всі дороги в льді

Дорога скільзька сильно дуже

А цей заборчик, зліва не спасе

І от, почулася поломка

Гайки і болтики летять

І колесо здало у ліво

З автомобіля всі летять

Тур гід був першим хто вмить зникнув

Почувся лиш звук хлопку — Пяк

І кров полилася на камні

На камнях залишила знак

І другий в прірву вилітає

Він як метелик, крильцями махає

Але його це не спасає — Пяк

І третій і четвертий, п‘ятий

Смерть розбирає душі, що летять

А інвалід, що був із ними

Руку розслабив і летить

Марк вибрався на вітер тяжко

Сашка побачив, й він його

— «Марку, мій друже, дай мені руку»

— «Не знаю, мені страшно, ні»

— «Але, ти що, не допоможеш?

Хіба не виручиш в біді?»

— «Не можу, вибач, я не можу

Сам вибирайся, ти ж в біді»

Автобус впав у прірву швидко

Розбився вщент він на мороз

А Марк знайшов собі ковтинку

Укрився і в теплі сидить

До нього ззаді підікрався

Його узяв за шиворіт

— «Ну що? Не захотів спасати!?

Руку для тебе складно було дати!?»

— «Сашко, не міг тобі я помогти

Я міг упасти, й в темряві зникти»

— «Ну що ти скажеш на останок?»

— «Який останок? Ти про що?»

— «Свої слова сказав вже ти

Тому, побачимось в пітьмі»

Летить той Марк, не винний майже

Він руку забоявсь подать

Зараз всю зраду поступку свого

На своїй поганій шкурі дізнає

Ну а тепер, чого боявся

Ти на реалі пізнаєш

Пяк

«Знову»

Я не добився її серця, знову

І знову, завтра спробую я раз

Не може вона, мене не любити

Якщо, любов її, шука мене не раз

Вона не простадівчина із села

На подарунки вона має хист свій

Але, незвичний я якраз такий

Що подолаю кригу криголамом

І квіти куплю, коли не сезон

От я такий, хлопчак — простак якраз!

Підхожу по параметрам до Вас

Але, мене вона і знову відхилила

Напевне, в мені ніць не зрозуміла

Можливо, завтра використаю я спробу

Бо не добився її серця знову

«Сон»

Коли засну, куди піду я…

Куди відправить сон мене тепер

Як мозок мій, придумує сценарій сну

І як він грає ролі поки сплю

Якщо мене не збудить мій годинник

То буду спати я на кріслі п‘ять годин

А коли я проснуся від неудобства

Піду іще полежу, сім хвилин

Як сон мій знає, що я хочу бачить

Як мозок мій підказує йому

Це може хоч якась наука пояснити?

Чи просто, мені з цим питанням жити?

Коли помру я буду бачить сонце

Чи буде мозок мій робити новий сон

Я сам не знаю, та напевне

Не буду розуміти що помер

Ти пам‘ятаєш, як на світ з‘явився?

Чи пам‘ятаєш ти, як колись народився?

От я і думаю, що смерть

Похожа буде на оце

Із кожним роком гаснуть буду

Із дня у день, я буду спочивать

І десь в лікарні, десь у центрі

Я буду свою долю доживать

Давним — давно, коли ще люди

Не знали, як вогонь дає їм світ

Вони придумали собі, що сон це як і смерть

Також колись настане й унесе тебе за мить

Тож ось, як буде відбуватись

Як згасне сонце, для моїх очей

Як стихне галас, для моїх ушей

І як припинить смак, бути смачним

Не знаю я, ще поки що про все це

Ще не старий я, й мудрості нема

Тому, єдине щоб хотів я щас зробити

Це намагатись, добре в ліжку відпочити

«Я думав буду жити вічно»

Я думав, що я буду жити вічно

Переживу я всіх і житиму я не один лиш рік

Я думав, що усе мні поколіна

Я був як ти, чарівна ти, дитино

Я думав, що літати не проблема

Як виросту, то все зробить я зможу

Але, як виріс бачу, що не можу

Я вчу дітей у школі, день за днем минає

Для них все почалось, а мне вже майж немає

Я мріяв, думав і продумував усе

Але тепер, я розумію на що здатен, й все

Чого бажав я у дитинстві

Меркнуло прям перед очами, тільки раз

Я був так зосередженний на праці

Що я забув, що я не то усе своє життя хотів

Хотів злітати я на місяць

Проїхатись з дівчатами у ламборджині

Але, нічого з цього так і не збулося

Зістарився, й знемігся мов мотор

Бесплатный фрагмент закончился.
Купите книгу, чтобы продолжить чтение.