Збірка 1 Журба
Стасюк Максим
«Маруся»
Стоїть козак, вже за двірьми
Маруся в це не вірить
Ой козаче, ой хпоп‘яче, серце не зупинить
Козак зібрався у похід
Марусеньку він тішить
Ой козаче, ой дівчаче, серце не утішить
Зібрався він із силою
Рішив йти з війною
Ой козаче, ой козаче, не берись за вила
Бо пани з рушницями, вб‘ють тебе за мило
— «Ну, Марусенько, не плач ти, йду я з воєводой!
Нас Максим не підведе, нам він волю принесе»
Марусю не потішив, ситуацію погіршив
— «Не ходи ти на панів, не ходи, будь-ласка»
Ой козаче, ой хлоп’яче, серце не зупинить
Ой у вечері, о сьомій осталась одная
Ой у вечері, о сьомій осталась одная
І відправився козак той на війну з панами
І відправились козаки з руками на гармати
Перший день минув не швидко
«Де мій наречений?»
Другий день минув не швидко
«Де він, чи він живий?»
Третій і четвертий, п‘ятий, шостий, сьомий
От прийшли козаки, розгромлені ознаки
От вийшла Маруся, чека її хлопця
Побігла, закрилась, ковдрою укрилась
На подушку впала, вона вдовою стала
На подушці сльози, стриматись не взмозі
— «Чом його я відпустила, чом нічого не зробила?»
— «Чом його я відпустила, чом нічого не зробила?»
Ой Маруся, ой дівчина
Лишилась одная
Ой Маруся, ой дитина
Самотньою стала
«Гора Кеніх»
Сашко встав в ранці, десь о сьомій
Зібрав рюкзак і линув у похід
На телефон звінок від мами
Він розповів їй про похід
Сьогодні о десятій поїзд
У ліс під назвою Кеніх
Десь в ранці о десятій тридцять
У іншій половині міста
Прокинувся інший хлопчак
Ім‘я у нього було Марк
Марк встав, й пішов туди на місце
На місце де похід на Кеніх
Вже десять сорок, всі зібрались
І Марк з Сашком зарозмовлялись
Марк із багатої сім»ї
У нього долари ввісні
А Олександр, з бідних буде
У нього грошей, щоб стаканчик кави купити не буде
Всі сіли у автобус дружно
І інваліду, що був тут-же
Допомогли залізти внутрь
Сашку знов мати позвонила
Спитала в нього:
— «Як ти, сина?»
Відкрили вікна, було душно
Пройшло ще біля трьох хвилин
«Ну все мамусю, я поїхав
Люблю, позвоню вже від туди
Коли пройде, десь п‘ять годин»
Запрацював двигун машин
Всі відірвались від землі
Поїхали у ліс на пригоди
В нас зупинок буде три —
Вода, гора і вже в ліса
Приїхали на воду всі
Напились, й ринулись в похід
Сашко попив води із джерела
А Марк гарячої, із термоса
— «Сашку ти як? Гарячої не хоч?»
— «Да ні, подякую але нехоч»
Зібрались всі і сіли всі назад
— «Тепер нас гори ждуть усіх
Поїхали, покажу вам усі»
І їдуть вони довго дуже
На горах всі дороги в льді
Дорога скільзька сильно дуже
А цей заборчик, зліва не спасе
І от, почулася поломка
Гайки і болтики летять
І колесо здало у ліво
З автомобіля всі летять
Тур гід був першим хто вмить зникнув
Почувся лиш звук хлопку — Пяк
І кров полилася на камні
На камнях залишила знак
І другий в прірву вилітає
Він як метелик, крильцями махає
Але його це не спасає — Пяк
І третій і четвертий, п‘ятий
Смерть розбирає душі, що летять
А інвалід, що був із ними
Руку розслабив і летить
Марк вибрався на вітер тяжко
Сашка побачив, й він його
— «Марку, мій друже, дай мені руку»
— «Не знаю, мені страшно, ні»
— «Але, ти що, не допоможеш?
Хіба не виручиш в біді?»
— «Не можу, вибач, я не можу
Сам вибирайся, ти ж в біді»
Автобус впав у прірву швидко
Розбився вщент він на мороз
А Марк знайшов собі ковтинку
Укрився і в теплі сидить
До нього ззаді підікрався
Його узяв за шиворіт
— «Ну що? Не захотів спасати!?
Руку для тебе складно було дати!?»
— «Сашко, не міг тобі я помогти
Я міг упасти, й в темряві зникти»
— «Ну що ти скажеш на останок?»
— «Який останок? Ти про що?»
— «Свої слова сказав вже ти
Тому, побачимось в пітьмі»
Летить той Марк, не винний майже
Він руку забоявсь подать
Зараз всю зраду поступку свого
На своїй поганій шкурі дізнає
Ну а тепер, чого боявся
Ти на реалі пізнаєш
Пяк
«Знову»
Я не добився її серця, знову
І знову, завтра спробую я раз
Не може вона, мене не любити
Якщо, любов її, шука мене не раз
Вона не простадівчина із села
На подарунки вона має хист свій
Але, незвичний я якраз такий
Що подолаю кригу криголамом
І квіти куплю, коли не сезон
От я такий, хлопчак — простак якраз!
Підхожу по параметрам до Вас
Але, мене вона і знову відхилила
Напевне, в мені ніць не зрозуміла
Можливо, завтра використаю я спробу
Бо не добився її серця знову
«Сон»
Коли засну, куди піду я…
Куди відправить сон мене тепер
Як мозок мій, придумує сценарій сну
І як він грає ролі поки сплю
Якщо мене не збудить мій годинник
То буду спати я на кріслі п‘ять годин
А коли я проснуся від неудобства
Піду іще полежу, сім хвилин
Як сон мій знає, що я хочу бачить
Як мозок мій підказує йому
Це може хоч якась наука пояснити?
Чи просто, мені з цим питанням жити?
Коли помру я буду бачить сонце
Чи буде мозок мій робити новий сон
Я сам не знаю, та напевне
Не буду розуміти що помер
Ти пам‘ятаєш, як на світ з‘явився?
Чи пам‘ятаєш ти, як колись народився?
От я і думаю, що смерть
Похожа буде на оце
Із кожним роком гаснуть буду
Із дня у день, я буду спочивать
І десь в лікарні, десь у центрі
Я буду свою долю доживать
Давним — давно, коли ще люди
Не знали, як вогонь дає їм світ
Вони придумали собі, що сон це як і смерть
Також колись настане й унесе тебе за мить
Тож ось, як буде відбуватись
Як згасне сонце, для моїх очей
Як стихне галас, для моїх ушей
І як припинить смак, бути смачним
Не знаю я, ще поки що про все це
Ще не старий я, й мудрості нема
Тому, єдине щоб хотів я щас зробити
Це намагатись, добре в ліжку відпочити
«Я думав буду жити вічно»
Я думав, що я буду жити вічно
Переживу я всіх і житиму я не один лиш рік
Я думав, що усе мні поколіна
Я був як ти, чарівна ти, дитино
Я думав, що літати не проблема
Як виросту, то все зробить я зможу
Але, як виріс бачу, що не можу
Я вчу дітей у школі, день за днем минає
Для них все почалось, а мне вже майж немає
Я мріяв, думав і продумував усе
Але тепер, я розумію на що здатен, й все
Чого бажав я у дитинстві
Меркнуло прям перед очами, тільки раз
Я був так зосередженний на праці
Що я забув, що я не то усе своє життя хотів
Хотів злітати я на місяць
Проїхатись з дівчатами у ламборджині
Але, нічого з цього так і не збулося
Зістарився, й знемігся мов мотор
Бесплатный фрагмент закончился.
Купите книгу, чтобы продолжить чтение.