электронная
180
печатная A5
395
12+
Радянська криптологія

Бесплатный фрагмент - Радянська криптологія

Історія спецзв'язку

Объем:
198 стр.
Возрастное ограничение:
12+
ISBN:
978-5-4493-0826-9
электронная
от 180
печатная A5
от 395

1. Народження радянських криптослужб

1917 рік став переломним не тільки в історії Росії, але й усього світу. Країна була розколота на два конфронтуючі табори. Як й інші верстви населення, фахівці-криптологи виявилися «по різні боки барикад». Однак основна їхня частина після революції перейшла на бік супротивників радянської влади.

Тому, незважаючи на те, що у розпорядження радянської влади потрапили майже всі шифродокументи «цифирных» підрозділів царської Росії, вони були добре відомі криптологам царської Росії, що працювали на «білих». А фахівці-криптологи, що перейшли на бік радянської влади, під час громадянської війни були розкидані по всій країні.

В результаті використання «царських» і «підпільних» шифрів не могло слу­жити діючим засобом захисту таємної інформації Радянської республіки. Керів­ники республіки розуміли, що необхідно вкрай «архіважливо й досить терміно­во» створювати свої власні шифрувально-секретні служби.

Вже у грудні 1917 року в структурі наркомату закордонних справ (далі — НКЗС) Радянської республіки з'явився «Відділ шифрувальний і друкарський». А 29 квітня 1918 року він був реорганізований у самостійний Шифрувальний від­діл. Після реорганізації наркомату в серпні 1918 року, коли Канцелярія НКЗС у справах Заходу була перейменована у Відділ Заходу, в нього було включено та­кож і «шифрувальне відділення».

В структурі Робітничо-Селянської Червоної Армії (далі — РСЧА) на початку травня 1918 року обов'язки з шифрування та розшифрування телеграм покладе­ні на Загальне відділення Військово-статистичного відділу Оперативного управ­ління Всеросійського головного штабу (далі — ВГШ) РСЧА.

Разом із цими структурами активно використовувати засоби криптології роз­почали й органи Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволю­цією, саботажем і злочинами (далі — ВНК). Так, у прийнятому 11 червня 1918 року «Положенні про надзвичайні комісії на місцях» був 36-ий пункт, у якому говорилося про те, що «для таємних стосунків губернських комісій, надзвичай­них комісій з ВНК, виробляється певний шифр, шляхом якого й відбуваються сто­сунки».

При цьому, структури місцевих органів ВНК на той час ще не передбачали ні окремого шифрувального підрозділу, ні посади шифрувальника. Шифри по­винні були зберігатися у керівника місцевого органа ВНК або його заступника. Саме він персонально відповідав за таємність шифрів.

Крім того, у функції ВНК входило проведення контролю за іноземним лис­туванням. Органи ВНК організували, за прикладом відповідних служб царській Росії, службу перлюстрації шифрованої кореспонденції акредитованих у Москві представників деяких іноземних держав. Відомо, що вже на початку 1920-х ро­ків у Москві знаходилися дипломатичні і торгові посольства і місії Німеччини, Англії, Туреччини, Італії, Фінляндії, Польщі, Ірану, Афганістану і прибалтійських держав.

Окрім телеграм, що поступали з телеграфу, частина шифрованого іноземного листу­вання і листування білої гвардії за завданнями ВНК і військових органів перехоплювалася на Серпуховській приймальній радіостанції Ре­волюційної військової ради республіки (далі — РВРР) та Шаболовської радіостанції Наркома­ту пошт і телеграфів. Ці повідомлення разом з перехопленням відкритих повідомлень іно­земної преси прямували в так званий «відділ обробки матеріалів» Особливого відділу ВНК.

У відділі обробки матеріалів робилися спроби розшифрувати перехоплені радіограми, отримані при обшуках і арештах членів контрреволюційних органі­зацій шифровані документи. В окремих випадках це вдавалося зробити. Однак більшість шифродокументів, що надходили у відділ, залишалася не розшифро­ваною. Стосовно дипломатичного шифрованого листування, то воно зовсім не читалося.

Потребувала своїх шифрувально-дешифрувальних підрозділів також і вій­ськова розвідка. Тому 8 листопада 1918 року наказом по ПШ РВРР №46 відпо­відно до наказу РВРР №197/27 від 5 листопада у складі утвореного Реєстрацій­ного (розвідувального) Управління (скорочено російською «Региструпр») були введені посади «завідувача шифром» і його помічника (В. Панін і П. Озолін відпо­відно). А 13 листопада того ж року Наказом РВРР №217 було створено шифру­вальне відділення звітно-організаційного відділу Організаційного управління ВГШ РСЧА із штатом 14 осіб.

19 червня 1919 року у затвердженому новому штаті «Региструпра» ПШ РВРР з'явилася «шифрувальна частина» (начальник — В. Панін, його заступник — П. Озолін). А у вересні 1920 року у затвердженому новому штаті «Региструпра» з'явилися шифрувальне відділення (начальник — П. Озолін) і відділення зв'язку (начальник — Вольдемар Янович Закіс).

Будучи зацікавленою у використанні даних шифролистування, ВНК направ­ляла матеріали для дешифрування у військові органи. Ось один з таких докумен­тів: «У Польовий штаб Реввійськради Республіки. 14.IV.1920. Згідно з резолюці­єю начальника відділу обробки матеріалів Особливого відділу ВНК при цьому супроводжуються три копії перехоплення ворожих радіограм від 3 і 4 квітня з проханням розшифрувати в терміновому порядку і повернути у відділ обробки матеріалів ОВ ВНК».

Через 20 днів, 4 травня 1920 року, у Польовий штаб (далі — ПШ) РВРР був надісланий вторинний запит з цього питання. І лише в червні була отримана типова для подібної ситуації того часу відповідь: «Зважаючи на неможливість встановити ключ до цих телеграм останні повертаються в нерозшифрованому вигляді…».

У той же час були створені аналогічні шифрувальні структури в Головному артилерійському управлінні, Управліннях зв'язку, постачання, військових пові­домлень й інших. У більш низових ланках управління шифрувальних органів, як такого, не було та вся робота з даного питання велася, як правило, за сумісни­цтвом, без належних норм таємності та конспірації, найчастіше неосвіченими та непідготовленими належним чином людьми.

На лініях зв'язку Радянської республіки, в основному, застосовувалися шифри простої та пропорційної заміни. У період боротьби з адміралом Вранге­лем радянською стороною застосовувався шифр «Республіка», що являв собою шифр Віженера з чередуванням букв алфавіту усередині квадрата відповідно до ключа-гасла. Не менш широко застосовувалися шифри «Москва» і «Секун­да».

Шифр «Москва» також являв собою шифр Віженера, де як гасло викорис­товувався той же відкритий текст, але зрушений на один крок вправо, інакше процес дешифрування був би неможливий. При цьому перша буква гасла була заздалегідь обговореною та мінялася відповідно до розкладу.

Шифр «Секунда» був звичайним шифром заміни на 9, 2, 13 колонок. У 1919­1920 роках були розроблені та застосовувалися більш стійкі шифри «Кулемет», «Агітатор» та інші, що лише незначно поліпшили несприятливу в цілому ситуа­цію з забезпеченням таємниці шифролистування в Радянській республіці.

Але й ці швидкі розробки будувалися за старими принципами та не забез­печували захист таємниці. Перехоплені радіоповідомлення РСЧА легко дешифровувались. Так, наприклад, генерал-майор Дентервиль, що командував екс­педиційними військами Антанти в Персії та Баку в 1918 році, у своїх спогадах писав, що завдяки використанню «червоними» на Каспійському морі старого царського коду, копія якого малася в його штабі, англійським військам удалося одержати важливу інформацію про дії РСЧА. Ця інформація істотно вплинула на хід бойових дій та дозволила англійцям зайняти Баку та інші райони Кавказу.

Відомо, що у період з 1918 по 1920 рік майже всі шифровані радянські вій­ськові та дипломатичні повідомлення успішно читалися білогвардійцями, поля­ками, англійцями, шведами. Так, у серпні — вересні 1919 року шифрувальники Генерального штабу польської армії розкрили шифри РСЧА. У серпні 1920 року вони дешифрували 410 таємних телеграм, підписаних Троцьким, Тухачевським, Гаєм і Якіром. З серпня 1919 і до кінця 1920 року польські шифрувальники розшиф­рували декілька тисяч радіограм РСЧА, в основному, накази керівництва армії з управління військами.

Крім того, польські шифрувальники нав'язували помилкові накази команди­рам військових з'єднань РСЧА за допомогою телеграм, зашифрованих військо­вим шифром РСЧА. їм вдалося перехопити та розшифрувати спеціальну дирек­тиву Головнокомандувача Каменєва про те, що 1-а і 2-а Кінні армії повинні бути підпорядковані командувачу Західним фронтом Тухачевському та наступати на Люблінському напрямі. Змінивши її зміст, вони склали фальшиву шифровку від Каменєва зі вказівкою 1-ій Кінній армії йти в наступ на Львів.

В результаті управління військами РСЧА було абсолютно порушене, що при­вело до їх повного розгрому. Коли б не ця помилкова команда, РСЧА могла б звитяжно завершити свій наступ. Те, що польські розвідслужби змогли порушити управління РСЧА за допомогою помилкових наказів, підтверджується наявніс­тю величезного числа полонених червоноармійців — близько 100 тисяч осіб, що склало, приблизно половину чисельності військ РСЧА, що брали участь у цій битві. Ця битва, названа «Дивом над Віслою», увійшла до списку 18 найбільш видатних переломних битв у світовій історії.

Також перехоплювалося та дешифровувалося листування радянського уряду з делегацією на переговорах у Брест-Литовську. Ретельно відбиралася та аналізувалася інформація про діяльність ВНК. Завдяки радіоперехопленню та дешифруванню керівники «білого руху» контролювали операції РСЧА на Східному та Туркестанському фронтах, стежили за зв'язком командування цих фронтів з Москвою. Навесні 1919 року адмірал Колчак писав російському послу в Греції: «Єдиним джерелом інформації нам служать перехоплені більшовицькі радіо».

Системи шифрування, що застосовувалися військами Будьонного та Куйбишева в Середній Азії, іноді «розколювалися», навіть, «басмацтвом». Слабка професійна підготовка кадрових працівників шифрослужби РСЧА не могла за­безпечити належного рівня захисту переданої інформації. Допускалося безліч порушень та послаблень при шифруванні. Так, для економії часу найчастіше шифрувалися тільки окремі ділянки повідомлення тексту, а інша його частина передавалася відкрито.

Вкрай погані були справи в Радянській країні з дешифруванням іноземного та військового листування. У РСЧА не було організованої дешифрувальної служ­би, тому що створені при штабах шифрогрупи мали головною задачею створен­ня шифрів і захист ними таємного листування. Можна сказати, що дешифрувальна служба практично була відсутня. У той період Радянська держава не мала в розпорядженні сили та засоби для успішного проведення такої роботи.

Разом з тим, наприкінці 1917 року був виявлений архів посольства Англії, в якому були діючі англійські шифри. У результаті радянськими криптоаналітиками був дешифрований ряд телеграм англійського посла в Росії Б'юкенена, а потім і дипломатичного агента Англії Локкарта, що його замінив. Це допомогло ВНК розкрити змову останнього, спрямовану проти більшовиків. У цій змові, метою якого була організація повстання в Москві та фізичне усунення керівництва Ра­дянської республіки, брали участь посли ряду західних країн. Цікаво відзначити, що всі подробиці розкриття змови Локкарта стали відомі білогвардійцям з пере­хоплених та дешифрованих радянських радіопередач.

Аналогічним чином був виявлений шифр румунського військового аташе. У результаті був розкритий план генерала Корнілова щодо здачі Риги німцям і отримані інші важливі матеріали.

У 1920 році при розгромі армії Врангеля в Криму був захоплений начальник станції радіоперехоплення Ямченко. Він дав згоду співробітничати з новою вла­дою та розповів про практично повне дешифрування «білими» перехоплених повідомлень. З цими даними був ознайомлений Михайло Фрунзе, головноко­мандувач Південною групою РСЧА. Ось яку оцінку стану справ у сфері криптогра­фічного захисту інформації в Радянській республіці він дав:

«… З наданого мені колишнім начальником врангельської радіостанції Ямченком доповіді встановлюється, що всі наші шифри внаслідок їхньої несклад­ності читаються нашими ворогами. Весь наш радіозв'язок є чудовим засобом орієнтування супротивника. Завдяки тісному зв'язку з шифрувальним відділен­ням морфлота Врангеля, Ямченко мав можливість особисто читати цілий ряд наших шифровок найбільш секретного військово-оперативного та диплома­тичного характеру; зо­крема, секретне листування Наркомінсправа з його представництвом у Європі та у Ташкенті слово в слово відоме англійцям, що спеці­ально організували для підслуховування наших радіо цілу мережу стан­цій особливого призна­чення. До шифрів, що не піддавалися негай­ному злому, надсилали­ся ключі з Лондона, де на чолі шифрувального відділу поставлений ан­глійцями російськопід­даний Фетерлейн, що відав колись цією справою в Росії. Загальний висновок такий, що всі наші вороги, зокрема, Англія, були постійно в курсі всієї нашої військово-оперативної та дипломатичної роботи…».

Ось як охарактеризував таку ситуацію нарком закордонних справ Григорій Чичерін у своєму листі Голові Ради Народних Комісарів (далі — РНК) Володимиру Леніну від 21 серпня 1920 року:

«Я завжди скептично відносився до наших шифрів, найбільш таємні речі зовсім не повідомляв і кілька разів застерігав інших від повідомлення таких. Не вірна думка тов. Каменєва, що важко дешифрувати. Від нашого співробітника Сабаніна, сина старого дешифрувальника Міністерства закордонних справ, ми знаємо, що всі іноземні шифри розшифровувалися російськими розшифрову­вачами. В останній період існування царату не було іноземної депеші, яка б не розшифровувалася, при цьому не внаслідок зрадництва, а внаслідок мистецтва російських розшифровувачів. При цьому іноземні уряди мають більш складні шифри, ніж уживані нами. Якщо ключ ми постійно змінюємо, то сама система відома царським чиновникам і військовим, що знаходяться в стані білогвардій­ців за кордоном. Розшифрування наших шифровок я вважаю цілком припусти­мим».

У той же день, 21 серпня, В. Ленін склав термінову відповідь: «Пропоную:

1) змінити систему негайно;

2) змінювати ключ щодня, наприклад, відповідно до дати депеші або відпо­відно до дня року (1-ий … 365-ий день і т. д. і т.п.);

3) змінювати систему або подробиці її щодня (наприклад, для букви 5 цифр; одна система: перша цифра фіктивна; друга система: остання цифра фіктивна і т.д.).

Якщо змінювати хоча б щотижня (а) ключ і (б) такі подробиці, то не можна розшифрувати».

Слабка стійкість радянських шифрів була обумовлена ще тим, що в урядовій криптологічній школі Британії, створеній при Адміралтействі у 1919 році, голо­вою секції, що працювала проти Росії, служив Ернест Фетерлейн, літня людина на прізвисько Фетті. У Росії перед революцією Фетерлейн займав пост провідно­го криптолога, мав ранг адмірала та був царем нагороджений перснем з вели­чезним рубіном за виконання делікатних доручень. Після революції Фетті втік до Англії та успішно «розкривав» слабкі радянські шифрувальні системи.

Завдяки Фетерлейну та його англійським колегам британський уряд читав значну частину найважливішого дипломатичного листування росіян під час англо-радянських торгівельних переговорів. Перехоплена інформація мала над­звичайно важливе значення. Так, на самому початку переговорів у червні 1920 року Ленін писав Красіну: «Ця свиня Лойд Джордж піде на обман без тіні сумні­ву або сорому. Не вірте жодному його слову та у три рази більше дуріть його». Лойд Джордж філософськи ставився до подібних образ. Однак деякі з його мі­ністрів відносилися до цього інакше. Керзон і Черчилль, використовуючи роз­шифровану інформацію про фінансову допомогу газеті «Дейлі геральд» і англій­ським «більшовикам», а також про інші форми радянської підривної діяльності у Великобританії та Індії, вимагали вислати радянську делегацію та припинити торгівельні переговори.

Не бажаючи підривати перспективи досягнення торгівельної угоди, Лойд Джордж, проте, вважав необхідним відреагувати на праведний гнів своїх міні­стрів, причина якого крилася в розшифрованих документах, що свідчили про підривну діяльність «більшовиків». 10 вересня прем'єр-міністр звинуватив Лева Каменєва, що прибув у Лондон у серпні як керівник радянської торгівельної делегації (у той час Красін був його заступником), у «грубому порушенні даних обіцянок» та у використанні різних методів підривної діяльності. Красіну дозво­лили залишитися.

Каменєву ж, який наступного дня повинен був повернутися в Росію для одержання нових інструкцій, було оголошено, що йому не буде дозволено в'їхати назад у Великобританію. Лойд Джордж заявив йому, що він має неза­перечні докази, які підтверджують висунуті проти нього обвинувачення, однак відмовився повідомити, які саме.

Вочевидь, радянська делегація все-таки зрозуміла, що її телеграми були перехоплені та розшифровані. А вже в серпні Кабінет Міністрів Великобританії дав згоду на публікацію частини перехопленої інформації. 8 розшифрованих те­леграм, які доводили, що радянський уряд надавав фінансову допомогу газеті «Дейлі геральд», були передані до редакцій всіх загальнонаціональних газет, за винятком самої «Дейлі геральд». Для того, щоб ввести в оману росіян щодо джерела інформації та спробувати переконати їх у тому, що витік відбувся в Ко­пенгагені в оточенні Максима Литвинова, цей матеріал був переданий у газети з умовою посилання на «нейтральну» країну. Однак газета «Таймс» не прийняла умов гри. До крайнього невдоволення Лойда Джорджа, вона почала свою стат­тю з наступних слів: «Ці радіограми були перехоплені британським урядом».

10 вересня 1920 року Леонід Красін написав з Лондона листа Леніну:

«Ще в травні при перебуванні в Копенгагені за деякими ознаками я почав підозрювати, що з шифрованим листуванням через Наркомінсправ не все йде благополучно. У Англії ці підозри зміцнилися, і в подальший мій приїзд до Мо­скви я звертав увагу тов. Чичеріна на необхідність корінного чищення у відповід­ному відділі… Нарешті, сьогодні ми майже офіційно сповіщені, що таємні наші депеші зовсім не є таємницями для Велпра [уряд Великобританії]. Справа не в провалі шифру або ключа, а в тому, що в Наркомінсправ неблагополуччя, так би мовити, абсолютне і змінювати це треба радикально… Здається, виправити справу можна тільки створенням при Наркомінсправ шифрувального відділен­ня незалежно від самого Комісаріату і персонально підібраного з людей або по партії, або особисто відомих протягом десятка — півтора років… Крім того, треба завести особливий ключ з Оргбюро або Політбюро і особливо важливі депеші посилати цими ключами, абсолютно епатуючи К [омісаріа] т у справі їх розшиф­рування. Не думайте, що все це зайва недовіра, ні, справа дуже серйозна…».

Однак сам Ленін зовсім не розділяв підозри Красіна щодо зрадництва в НКЗС. 25 листопада 1920 року він знову звернувся до Чичеріна: «Питанню про більш суворий контроль за шифрами (і зовнішньому, і внутрішньому) не мож­на давати заснути. Обов'язково черкніть мені, коли всі заходи будуть прийняті. Необхідне ще одне: з кожним важливим послом (Красін, Літвінов, Шейнман, Йоффе і т.п.) встановити особливо суворий шифр тільки для особистої розшифровки, тобто тут шифруватиме особливо надійний товариш, комуніст (можливо, краще при ЦК), а там повинен шифрувати або розшифровувати особисто посол (або „агент“), не маючи права давати секретарям або шифрувальникам. Це обов'язково (для особливо важливих повідомлень, 1—2 рази на місяць по 2—3 рядки, не більше)».

Відповідь була дана наступного дня: «Узагалі питанням про кращу поста­новку шифрувальної справи в Республіці займається комісія тов. Троцького… Єдиний особливо суворий шифр є книжковий. Користуватися книжковими шиф­рами можна лише в окремих випадках унаслідок крайньої громіздкості цієї сис­теми. Потрібно занадто багато часу. Для окремих найбільш таємних випадків це можна робити. На початку всі наші кореспонденти мали книги, але внаслідок занадто великої громіздкості цієї системи поступово відмовилися. Можна буде відновити цю систему для окремих випадків, користуючись помилками для по­відомлення кореспондентів…».

Після цього радянська торгівельна делегація в Лондоні одержала інструк­цію пересилати свою кореспонденцію, по можливості, кур'єрською поштою до розробки нової системи шифру. Фетерлейн і його англійські колеги протягом декількох місяців не могли розгадати нові радянські шифри, введені в дію на початку 1921 року. Але вже до кінця квітня вони змогли розшифрувати значну частину радянського дипломатичного листування.

Радянські агентурні шифри були тоді слабші ніж дипломатичні. Так, завер­бований у паризькому центрі білогвардійського руху агент скаржився на слаб­кість і незручність шифрів, що використовувались. Найбільш пунктуального офі­цера російської армії дратувало те, що шифровки наносилися тайнописом між рядків звичайних послань, а Москва нерідко забувала спеціальним чином по­ значити лист, що містив тайнопис, і він знищувався без прочитання. Більше того, виявлений поганим складом тайнописний текст зникав часом так швидко, що не вдавалося встигнути його скопіювати.

1 вересня 1920 року Чичерін написав листа наркому фінансів Крестинському про направлення в НКЗС співробітників для роботи в шифрувальному від­діленні: «Наші шифрувальники були і раніше переобтяжені роботою, а зараз створилася повна невідповідність між їх складом і роботою. Збільшення складу наших шифрувальників є тепер завданням першорядної ваги».

А 16 вересня 1920 року він написав листа Леніну про «обережність із пи­тання про персонал, пов'язаний з шифровками», і пропонував йому, щоб всі співробітники шифрувального відділення або шифрувальники «були ухвалені Оргбюро і Особливим відділом ВНК». На його думку, було особливо необхідно ретельно підбирати «самокатчиків», які розвозили б шифровки. У інших листах Леніну Чичерін порушив такі питання, як правила розсилки шифротелеграм, їх зберігання, охорони НКЗС, особливо охорони шифрувального відділу, для чого нарком пропонував призначити курсантів, «як це практикується у Кремлі».

Того ж місяця Політбюро російської комуністичної партії (далі — РКП) роз­глянуло «пропозицію т. Леніна вжити заходів щодо ускладнення шифрів і до більш суворої охорони шифрованих повідомлень». Політбюро ухвалило до­ручення наркому з військових і морських справ Троцькому, «организовать комиссию из представителей Наркомвоєна, Наркоминдела, ЦК РКП и Нар-компоштеля». Ленін, вивчивши досконало питання, знаючи думку НКЗС й ін­ших зацікавлених відомств, доручив знайти шляхи наведення порядку в шиф­рувальній справі керівництву ВНК, хоча шифрувальні служби були й у інших наркоматах.

Одразу ж почала працювати Державна комісія з питання «постановки шиф­рувальної справи в Республіці». У зв'язку з цим Чичерін 25 вересня 1920 року доповідав у РНК, що «з понеділка у нас розпочне працювати т. Голуб, завдання якого полягатиме в перетворенні шифровок на офіційні папери для розсилки їх у такому абсолютно зміненому вигляді звичайним одержувачам».

А вже наприкінці 1920 року в НКЗС був розроблений «Циркуляр про шиф­ри». 1 березня 1921 року завідувачем шифрувальною частиною був призначе­ний І.М.Міхель, колишній завідувач канцелярією НКЗС.

2. Спеціальний відділ ВНК

В десятих числах січня 1921 року Колегія ВНК приймає рішення про скли­кання наради представників зацікавлених відомств для підготовки відповід­них пропозицій щодо утворення єдиної криптологічної служби. В обговоренні питання брали участь представники ЦК РКП, ВНК і наркоматів. В результаті 28 січня 1921 року при ВНК був утворений Спеціальний відділ для координації та контролю відомчих шифрувальних служб і централізованої організації секрет­ ного діловодства у державних установах. Відділ очолив колишній голова Петро­градської НК у 1918 році та повноважний представник ВНК у Туркестані у 1919­20 роках Гліб Іванович Бокій, який з 12 липня 1921 року увійшов за посадою до Колегії ВНК.

Колегія ВНК до березня підготовила пропозиції про створення міжвідом­чої шифрувальної комісії при РНК, що складалася з представників Наркомата військових справ, ВНК, НКЗС і Наркомата зовнішньої торгівлі під головуванням представника ВНК — начальника Спеціального відділу. Проте розроблений ВНК проект діяльності цієї комісії прийнятий не був, оскільки стало очевидно, що в умовах, що створилися, за наявності у всіх наркоматів безлічі важких невідклад­них власних завдань, всю роботу зі створення і організації діяльності спеціальної служби повинно узяти на себе одне відомство, а саме ВНК.

Було прийнято ухвалу, запропоновану Леніним: «Доручити начальнику шифрувального відділу ВНК прийняти заходи до здійснення нагляду, контролю і керівництва шифрувальною справою в Республіці і представити в Малу раду відповідний проект Ухвали, погодивши його з найбільш зацікавленими відом­ствами». 12 квітня на засіданні Малого РНК з проектом утворення єдиного у кра­їні шифрувально-дешифрувального відділу виступив начальник Спеціального відділу при ВНК Бокій, людина, якій належало стати головним організатором криптологічної служби країни і її першим керівником.

Ось текст цього проекту:

«Маючи на увазі: 1) відсутність у Республіці центру, що об'єднує та спря­мовує діяльність шифрувальних органів різних відомств, і пов'язані з цим без­системність і випадковість у постановці шифрувальної справи; 2) можливість, завдяки цьому, при існуючому положенні широкого інформування ворогів Ро­бітничо-селянської держави про таємниці Республіки, Рада Народних Комісарів ухвалила:

Утворити при Всеросійській Надзвичайній Комісії «Спеціальний відділ», штати в якому затверджуються Головою ВНК. Начальник Спеціального відділу призначається Раднаркомом.

У коло ведення Спеціального відділу при ВНК включити:

I. Постановку шифрувальної справи в РРФСР:

А. Наукова розробка питань шифрувальної справи:

а) аналіз всіх існуючих та існуючих російських і іноземних шифрів;

б) створення нових систем шифрів;

в) складання описів шифрів і інструкцій у шифрувальній справі та користу­ванні шифрами;

г) збирання архівів і літератури у шифрувальній справі для сконцентрування такого при Спецвідділі;

д) складання і видання керівництва з питань шифрування. Б. Обстеження і вироблення систем шифрів:

1. Обстеження всіх шифрів, що діють у даний час, і порядку користування ними шифрорганами;

2. Остаточна обробка інструкцій у шифрувальній справі і користуванні шиф­рами та розробка правил роботи шифрорганів;

3. Розподіл знов вироблених систем шифрів між всіма відомствами. В. Організація навчальної частини:

1. Розробка програми школи шифрувальників.

2. Створення школи шифрувальників.

3. Укомплектовування школи викладачами і учнями.

Г. Облік особового складу шифрувальних органів. Спостереження за законо­мірною постановкою шифрувальної справи. Інструктаж та інспекція шифруваль­них органів:

1. Облік і перевірка всіх співробітників всіх шифрорганів.

2. Розподіл співробітників усіх шифрорганів між останніми залежно від індивідуальних якостей кожного працівника та фактичної потреби в працівни­ках у тому або іншому шифроргані, а також залежно від державної важливості кожної установи.

3. Чищення неблагонадійного і нездібного елементу зі всіх шифрорганів.

4. Спостереження за закономірною постановкою шифрувальної справи у всіх шифрорганах.

5. Інструктаж та інспекція всіх шифрорганів і проведення в життя Інструкції і правил у шифрувальній справі.

II. Постановка розшифрувальної справи у РРФСР:

1. Дослідження способів повсюдного вловлювання всіх радіо, телеграм і листів ворожих, іноземних і контрреволюційних.

2. Відкриття ключів ворожих, іноземних і контрреволюційних шифрів.

3. Розшифровка всіх радіо, телеграм і листів ворожих, іноземних і контр­революційних.

Всі розпорядження і циркуляри Спеціального відділу при ВНК з усіх питань шифрувальної та розшифрувальної справи є обов'язковими до виконання всіма відомствами РРФСР».

Тим часом 4 квітня 1921 року наказом РВРР №785/141 «Региструпр» ПШ РСРР був реорганізований у Розвідувальне Управління (далі — РУ) Штабу РСЧА. У його складі було створене шифрувальне відділення 2-го (агентурного) відділу, начальником якого став В.Я.Закіс.

А вже 5 травня 1921 року постановою Малого РНК №672 була утворена єди­на радянська криптослужба у вигляді Спеціального відділу при ВНК. Приведемо текст цієї постанови:

«РНК, розглянувши питання про шифрувальні відділи, ухвалив наступне:

1) утворити при ВНК «спеціальний відділ»;

2) Спецвідділ ВНК поєднує всі шифрувальні органи, контролює й направляє всю діяльність таких органів;

3) всі розпорядження й циркуляри Спецвідділу ВНК із всіх питань шифру­вальної та розшифрувальної справи є обов'язковими до виконання всіма відом­ствами Росії».

З того часу 5 травня вважається святом шифрувальників усіх міністерств i відомств. Начальником нової структури й одночасно членом колегії ВНК був призначений Гліб Іванович Бокій, який до цього керував Петроградською НК і завжди цікавився шифруванням, а свої записи про підпільні справи шифрував особистим математичним шифром.

З його ініціативи 25 серпня 1921 року у ВНК був виданий наказ, що пропо­нував усім підрозділам у центрі та на місцях «направляти в Спецвідділ всякого роду шифри, ключі до них і шифровки, виявлені при обшуках та арештах, а також добуті через агентуру або випадково».

Розміщався відділ не тільки на Малій Лубянці, але й у будинку №21 на ву­лиці «Кузнецкий мост», у приміщеннях НКЗС, де займав два верхні поверхи. Офіційними його завданнями були масштабна радіо- і радіотехнічна розвідка, дешифрування телеграм, розробка шифрів, радіоперехоплення, пеленгація й виявлення ворожих шпигунських передавачів на радянській території.

Специфіка роботи Спецвідділу докорінно відрізнялася від усього того, що робилося у ВНК, а тому вимагала залучення людей, що володіли унікальними навичками. Це насамперед відносилося до криптологів, завданням яких було розгадування шифрів і ребусів.

Взагалі, серед особового складу дешифрувального відділу було багато ко­лишніх російських аристократів, зокрема графів і баронів. Ця суперечність із державним устроєм того часу пояснювалася серйозним браком лінгвістів, які були потрібні для ведення дешифрувальних робіт. А сама професія дешифрувальника була настільки рідкісною, що навіть тоді, коли представники цієї про­фесії потрапляли у в'язницю, їх все одно залучали до роботи за фахом.

Бесплатный фрагмент закончился.
Купите книгу, чтобы продолжить чтение.
электронная
от 180
печатная A5
от 395