Бесплатный фрагмент - Історико-краєзнавчий проект Нива Трудова

До читача

Дорогі, земляки!

Ми живемо у стрімку епоху великих звершень і великих труднощів. Життя летить так швидко, що іноді немає вільної хвилинки, аби задуматися над одвічними питаннями нашого буття: хто ми, що ми, куди йдемо? Нам рідко вдається поспілкуватися з батьками, тільки на свята згадуємо наших бабусь і дідусів, відкладаючи все це на потім. І лише втративши близьких, ми відчуваємо всю глибину втрати. Адже так просто було розпитати діда чи бабусю про їхнє життя, про долю їхніх батьків, послухати розповіді про давно минулі часи, разом переглянути пожовклі сторінки сімейного фотоальбому. Але часто за повсякденними клопотами у нас не вистачає на це часу. Тому й втрачається зв’язок поколінь, та сокровенна нитка історичної пам’яті, що пов’язує нас із нашими пращурами. На жаль, ми не можемо подолати відстань у часі, що вимірюється століттями, й часто-густо історичні факти губляться у глибині віків. Тому ми повинні любити і цінувати те, що нам залишилося у спадок від наших предків, продовжити їхню справу, залишити щось по собі на цій землі. Лише людина, яка поважає своє минуле, любить свій рідний край, цікавиться його історією та сучасністю, може побудувати достойне майбутнє. Наша історична пам’ять — це не лише наші близькі й далекі родичі, це також наша мала Батьківщина, усі ті люди, що творили славу Нивотрудівської комуни. Берегти нашу історичну спадщину — священний обов’язок кожного з нас.

В 2016 році виполвнюється 90 років з моменту утворення нашого села. Ця книга про славу Ниви Трудової, про наш край, його неповторну красу, спілкувався з його щирими і привітними жителями. За роки у мене накопичилося багато цікавої інформації, якою я хочу поділитися з земляками. Тому і вирішив написати книгу. Основна ідея цього твору — привити землякам, особливо молодому поколінню, любов до рідного краю, повагу до його історичної та культурної спадщини, викликати почуття патріотизму і гордості за свою Батьківщину. Тому з усієї інформації до цієї книги увійшли лише найголовніші події та факти з історії Ниви Трудової. Це ті основні віхи, які повинен знати кожен з нас, про які цікаво буде послухати гостям нашого чудового села. В результаті — перед Вами розповідь про наш з Вами великий спільний дім, ім’я якому — Нива Трудова. Книга про нашу славну минувшину та динамічну сучасність, книга про відомих людей нивотрудівської землі.

О.А.Устінов

Молитва

Молитва за українську землю

Господи Боже, Владико Небесний, що небом і землею управляєш, зішли свою ласку і на українську землю і глянь на неї ласкаво.

Ти знаєш, Господи, скільки праведної крові борців наших і скільки гіркого поту хлібороба нашого упало на ту рідну землю.

Не дай же, Господи, нашої землі в наругу побідника ні напасника.

Нехай животворна роса щедрот і благодатій Твоїх упаде на українські ниви й лани, на поля й левади, на ліси і на діброви, на гори і долини, на степи і на моря українські.

Нехай красується українська земля вільна і незалежна, і нехай не топче її стопа ворожа, але нехай буде наша рідна прадідна земля окрасою вінця і слави Твоєї.

Амінь

Село Нива Трудова

На полях пшениця — колос золотий,

Перший хліб — це перша радість наша.

Знає вже старий і молодий —

Буде хліб, до хліба буде й каша.

І село в нас Нива Трудова,

Бо живуть тут працьовиті люди.

Тож прийміть від нас цей коровай,

Хай достаток в кожнім домі буде!

Марія Павленко (1939—2006)

Село Нива Трудова Нивотрудівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, розташоване на північ від районного центру міста Апостолове. Місцевість рівна. На захід за 0.5 км. проходить канал Дніпро-Кривий Ріг. Поряд з каналом проходить автотраса Запоріжжя-Кривий Ріг. Районний центр — м. Апостолове від населеного пункту на південь за 10 км., на північ за 35 км. розташоване місто Кривий Ріг. Сільська рада межує із Вільненською, Володимирівською, Михайлівською, Апостолівською, Олександрівською (Широківський район) радами.

Територія — 6615.3 га, в тому числі земель приватної власності — 290.51га. Населення — 4500 чоловік, громадян пенсійного віку — 1300 чол.

Територіальна громада Нивотрудівської сільської округи складається з громадян України, які постійно проживають у межах сіл Нива Трудова, Червона Зірка, Солдатське та села Садове, що об’єднались в єдину територіальну громаду Нивотрудівської ради, відповідно до рішення сходу громадян від 20 листопада 1998 року. Відстань до найближчої місцевої ради 5 км (Вільненська).

Депутатський корпус ради — 20 народних обранців, яким громада довірила представляти їх інтереси. Виконавчий комітет складають 11 представників громади від підприємств та громадських організацій села.

На території ради працює аграрне підприємство Рантьє, комбікормовий завод, Житлово-комунальне підприємство Нивотрудівське, фермерські господарства, відділення зв’зку, філія газового господарства, центр обслуговування абонентів NivaTelecom. В селі розташована лікувальна амбулаторія медицини сімейного типу, ФАП, аптеки, Нивотрудівська загальноосвітня та музична школи, Дитячий комбінат «Сонечко», Спортивний комплекс «Нива», заклади торгівлі, побутового обслуговування. Центром відпочинку є Будинок культури «Юність», сільська бібліотека, стадіон. На меморіальному комплексі діє Краєзнавчий музей. В селі розташований Православний Храм та Церков Свідків Єгових.

Зародження села

Населений пункт Нива Трудова виник у 1926 році (за переказами старих жителів, які поселились в ньому із самого початку).

Скрутними для Росії були часи початку ХХ століття. По країні гуляв голодомор. Дуже важко було жити і в Україні. Тому в 1910 році багато українців в пошуках кращого життя виїхало в Північну Америку і в Канаду.

Важко було залишати свої оселі. Серед емігрантів були і жителі нашого району. Хоча народ боявся голосно говорити про еміграцію до Канади, щоб за те не покарали, можливість набути даром 160 акрів (40 га) землі, а ще й 10 доларів на початок, — беручи до уваги, що клімат Канади небагато різнився від клімату в Україні, — промовляли на користь еміграції. Внаслідок того кількість емігрантів до Канади зростала з року в рік. Там в далекій Канаді їх зустріли великі міста, де багато людей, багато машин, все не так, як в холодній і голодній українській оселі. Капіталістичний світ був ситим і багатим. Закружляли голови у емігрантів від хмарочосів. Вони на чужині… Детройт, Бостон, Отава, Вінніпег, Торонто., Монреаль.

Міста були чужими і байдужими. Українські поселенці у степових провінціях — це в основному хлібороби. Завдяки цим поселенцям у степових провінціях з’явилася низка українських топографічних назв таких самих, як і в Україні: Київ, Львів, Україна, Шевченко, Запоріжжя… Слід підкреслити, що канадський уряд не тільки був радий українським емігрантам, він навіть давав субсидії. Важкою працею, витривалістю і вірою в краще майбутнє для своїх дітей поборювали неприхильне ставлення до себе місцевого населення. Коли ж вони довідалися, що уряд не побудує шкіл для їхніх дітей, вони створили свої власні школи у багатьох місцевостях. За оцінками канадських істориків, до 40% земель канадського заходу освоєні саме українцями. Але це не Україна.

Безробіття. Важкі умови праці. Вони були чужими і цій країні. Земляки почали міркувати, як повернутися на свої землі, в рідну Україну. В Україні теж не кращі були часи. Імперіалістична війна, криза, але всі вірили і надіялися на краще. Українці вирішили мати свою ниву, на якій самі будуть трудитись.

В квітні місяці 1923 року українці за свої кошти придбали деякий сільськогосподарський інвентар і приїхали на Україну комуною. Вони поселились в Апостолівському районі, в селі Володимирівка в будинок багатого економа Шефера. В 1924 році комуна «Нива Трудова» об'єдналась з іншою комуною, яка теж приїхала з Америки і поселилась в селі Козацьке Бериславського району Херсонської області, де жив раніше князь Трубецький. Проіснували два роки, згодом ці дві комуни не поладили і вирішили розділитися. В емігрантів була техніка: автомобіль «Форд», два трактора «Кейз», чотири снопов’язалки, сівалка, а також три пари коней, дві корови та ін.

Серед них була сім'я Максименків (дочка його Івка Олена Тимофіївна, померла в 2002 році), а Кривоконь (Максименко) Марія Тимофіївна нині живе в селів Нива Трудова, має 96 років від роду. Багато пам’ятає та розповідає.

Весна 1926 року

Весною 1926 року комуна «Нива Трудова» знову приїхала до м. Апостолове, їй надали вільний степ, де був випас і комуна почала нове життя. Комунарів було всього 20 сімей, вони викопали землянки і почали жити тут, на голому степу, на пустому місці будували нове життя, нову комуну. Держава допомагала комунарам — давало кредити на техніку, насіння. Перші організатори комуни: Іван Сич, Кіндрат Романський, Іван Гаврилюк, Тимофій Максименко, Данило Глюзюк та ін. Першим головою комуни був Іван Сич, а першим секретарем партійного осередку — Стульський Іван Іванович.

Працювали добросовісно, з ранку до вечора, безкоштовно, харчувалися теж безкоштовно. На території сучасного току було тоді викопано багато ямок, закопано стовбці і зроблено довгий дерев'яний стіл, за яким і поміщалися усі члени комуни за сніданком, обідом та вечерею. Ледарів в комуні не було, всі працювали добре. До комуни записували молодь до 30 років (в основному комсомольців). У роки голоду 1932—1933рр. на Україні вимерло багато люду, а в комуні зберегли людей, хоч було дуже важко. Годували людей добре (згадують старожили): давали молоко кип'ячене з хлібом, каші, сухі овочі. Після землянок в першу чергу було збудовано клуню, їдальню, баню, школу (1928 р.), а потім магазин, пошту, сільську раду. Про це згадувала Івка Олена Тимофіївна та зараз розповідає Марія Тимофіївна.

На фото члени Комуни Нива Трудова.

Комуна Нива Трудова — найзразковіша в районі — з початком суцільної колективізації легко перебудувалася на нові рейки: у 1935-му на її основі виник колгосп імені Димитрова, село ж зберегло свою назву. Першим головою колгоспу був Кривоконь Кіндрат Семенович, після нього — Дармостук Леонід Іванович (в роки війни), після війни — Дашко Павло Федорович.

Кривоконь Максименко М. Т

Максименко Марія Тимофіївна народилась в місті Монреаль Північної Америки (Канада) 1914 року в сім’ї українських емігрантів. Про них тоді казали, що виїхали на заробітки. Біографія Марії Тимофіївни — це історія Ниви Трудової.

В свої 96 років в бесіді зі мною розповіла про ті далекі часи. Показала багато документів, фотографій (окулярами не користується). Добре пам’ятає, що повернулися з Канади 2 квітня 1923 року. Сім’я велика — семеро дітей. В комуні вона навчалась в початковій школі. В 1931 році закінчила семирічну школу села Покровське (нині Апостолове). В 1932 поступаю до Херсонського машинобудівного технікуму, який закінчує в 1936 році. Вертається до Апостолівського МТС, народжує першу дитину, працює бухгалтером МТС.

В 1941 році на початку війни сім’я евакуюється до Луганської, а потім до Харківської області. Чоловік Марії Тимофіївни Кривоконь Михайло Іванович з першого дня війни на фронті, війну закінчив в Берліні. Повернувся в 1946 році і пішов працювати бригадиром тракторно-рільничої бригади колгоспу імені Димитрова. Марія Тимофіївна за рекомендацією РАЙВНО направлена вчителькою 1—4 класів Димитрівської семирічної школи. Пізніше завідувала дошкільним закладом Ниви Трудової.

З 1966 року працює нормувальником, а пізніше бухгалтером колгоспу. Пропрацювала так до самої пенсії. Зараз на заслуженому відпочинку. Займається домашнім господарством. Дуже багато читає.

1941… 1945

У 1941 році фронт наближався до нашого села. Німці ввійшли в село 10 серпня 1941 року. До цього часу із села було вивезено машини, трактори, колгоспні корови, свині, вівці; також вивезено запаси зерна, продуктів, кормів, евакуйовано сім'ї членів партії. Серед них сім'я Кривоконь Марії Тимофіївни, яка працювала спочатку діловодом Нивотрудівської семирічної школи, а потім вчителькою початкових класів. Люди поспішали зібрати урожай, щоб він не дістався ворогам.

У селі залишилися старі і діти, жінки замінили чоловіків на робочих місцях, допомагали їм діти. Дуже важкі для села роки. Пішли на фронт 43 жителі: 27 — загинули на різних фронтах, 16 — повернулися з високими нагородами.

Коли німці вступили в село, то були розквартировані по хатах. Щодня людей, що могли тримати лопату в руках, чекала вантажівка, яка відвозила їх на укріплення, що готувались на лінії фронту Широке — Інгулець. Боїв у селі не було, за виключенням 4—5 лютого 1944 р., коли відбувалось звільнення села. Німці встановили новий порядок у селі, окупанти все робили для того, щоб зламати опір населення, вели облік населення: грабували його, відбирали речі і продукти, обкладали непосильними податками, насильно заставляли працювати на загарбників, забирали молодих на роботи у Німеччину. Так тривало більше двох років.

Наше село Нива Трудова звільняла 5 лютого 1944 р. 34-а гвардійська стрілкова дивізія під керівництвом генерал-майора Власика Матвія Андрійовича. В цьому бою за наше село загинуло 5 чоловік: капітан Малов Явтух Іванович, рядові Міхальцев Марк Якович, Шевченко Яків Якович, Скубицький Петро Терентійович, Фоменко Пантелій Іванович. Перший пам’ятник стояв біля старенької семирічної школи під старою грушею. На тумбі з маленькою зірочкою було написано: «Тут поховані воїни, що полягли за визволення села Нива Трудова». Учні доглядали братську могилу, клали квіти. В 1967 році на честь 50-річчя Великого Жовтня в селі було збудовано новий будинок культури з кінозалом, пам’ятник невідомому солдату, закладено великий парк. Сюди ж було перенесено останки загиблих воїнів. Це було мальовниче місце на центральній алеї парку. Щороку тут проходили урочисті мітинги на честь пам’яті загиблих воїнів. Пам’ятник мав форму обеліска Вічної Слави, вгорі якого була постать солдата-захисника. Школярі вивчали історію села, рідного краю. Часто в школі виступали ветерани війни. З’явилось ще одне добре діло — почали збирати матеріали, експонати для майбутнього музею історії., побуту, культури села. І ось в 1984 році, на честь 40 — річчя Великої Перемоги було відкрито музей, а поруч з ним було побудовано Меморіальний комплекс пам’яті. Велику допомогу надали харківські та дніпропетровські архітектори та будівельники. В селі було велике свято. Під почесною вартою військових було перенесено останки воїнів — визволителів.

На старих фотографіях ви бачите обличчя воїнів, які приймали участь у визволенні села Нива Трудова Апостолівського району Дніпропетровської області від німецько-фашистських загарбників. Це вони принесли мешканцям нашого села свободу від окупації.

Перший пам’ятник воїнам, які визволяли село Нива Трудова від окупації. Він був розташований в парку, в центі населеного пункту. З роками, прах загиблих воїнів було урочисто пернесено до нового меморіального комплексу. На уростих заходах був писутній Герой Радянського Союзу Агафонов Яков Михайлович, віська якого звільняли наше село.

Нива Трудова пiсля вiйни

Державу було зруйновано війною. Не було машин, тракторів, коней, корів, овець, свиней. Почали займатися вирощуванням овочів, заклали виноградники, сади. При відступі німці зірвали свої склади, дві конюшні, клуб, магазин, жилий будинок на вісім сімей. За післявоєнний період в селі Нива Трудова було збудовано: 2 свинарника, 2 чотирьохрядних корівника (на 300 голів), один двохрядний корівник, телятник, комору, зерносховище, гараж для автомашин, молочний пункт, 2 кормокухні, магазин, приміщення сільської бібліотеки, медпункт, дитячі ясла, пологовий будинок, де завідувала Лобуренко Софія Устимівна, будинок культури, тракторну майстерню, побудовано мостову дорогу в селі, 71 житловий будинок. Капіталовкладення по господарству в порівнянні з 1953 роком зросло в 5,5 рази. Полегшено працю тваринників. У колгоспі імені Димитрова застосовано автоматичне доїння корів, механізовано вичистку гною, роздрібнення кормів і кормороздачу. Праця свинарок була полегшена підвісною дорогою для роздачі кормів, встановлено кормозапарник, кормозмішувач.

Сільська Рада, партійна організація і правління колгоспу постійно піклуються про благоустрій села. Село має дві основні зони — господарську і житлову. В центрі села — приміщення сільради й контори колгоспу, школа, клуб, магазини, парк, Меморіальний комплекс.

На центральних вулицях комсомольці посадили декоративні і фруктові дерева, впорядкували сквер й квітники, обладнали стадіон і спортивні майданчики.

Був збудований механізований тік колгоспу ім. Димитрова для прийому з поля зерна і його очистки. Зерно з поля приймалось на тік, а потім подавалось на очисні машини і механізовано подавалось в бункер, звідти легко навантажувалось на машини. Всю цю роботу виконував 1 кваліфікований чоловік.

Відомим винахідником і раціоналізатором був колгоспник Яновський Іван Захарович. Механізатор-комбайнер Івченко Григорій Ілліч вніс рацпропозицію і застосував її в дію зернових комбайнів, переобладнавши їх. Вони тепер ще й чистили листя, обмолочували початки кукурудзи, а також винайшов і виготовив кормозмішувач для свиней.

Перiод славного десятирiччя 1953—1963 р. р

За період славного десятиріччя (1953—1963 р.р.) значно зріс автотракторний парк колгоспу. Тоді налічувалось 19 автомобілів, 33 трактори, багато іншої с/г техніки.

У селі було створено культурно-освітні заклади. На 1 січня 1963 року в селі був клуб на 100 чоловік, сільська та шкільна бібліотека, приклубні та пришкільні гуртки художньої самодіяльності, хоровий, танцювальний, драматичний, фізико-математичний, рукодільний гуртки, радіоаматорський, фотогурток. Вони брали участь в районному огляді художньої самодіяльності.

Систематично видається багатотиражна газета «Комсомольська правда».

З вищою освітою в селі працювали:

— голова колгоспу — 1 чоловік

— агроном — 1 чоловік

— учителі — 4 чоловіки

В інших місцях працюють 10 чол.

Незакінчену вищу освіту мали 6 чоловік, середню — 18 чоловік, незакінчену середню — 50 чоловік, середню — спеціальну — 15 чоловік.

Відзначаючи великі успіхи хліборобів та успішне виконання соціалістичних зобов'язань, виконком обласної Ради депутатів трудящих та обласна рада профспілок нагородили колгосп пам'ятним Червоним прапором. Піднесення економіки колгоспу забезпечило підвищення реальних доходів і матеріального добробуту та культури трудящих.

Кращі люди, передовики села:

Чирва Олена — доярка.

Грабчук Лідія — свинарка.

Концевич Іван — скотар.

Семениха Микола — коваль.

Івченко Григорій — механізатор.

Салтанова Софія — колгоспниця.

Депутати місцевих рад — 8 чоловік: Жабський В. В., Майстренко І. І., Свинаренко Л. Г., Ткаченко С. І., Чирва О. К., Поліщук Ф. В., Стеценко О. І., Іванова С. Ф. Вони своєю депутатською діяльністю сприяли зростанню добробуту трудящих села.

На 1 січня 1963 року на 1000 чоловік жителів села підписано 748 екземплярів газет та журналів. Всі колгоспники відвідують кіно, клуб, читають книги з бібліотеки, відвідують гуртки по інтересам. Колгосп вийшов у передові, його досягнення експонуються на виставках. Очолював тоді колгосп комуніст Майстренко І. І., після нього головував Дашко Павло Федорович.

У 1965 році, з початком меліорації земель всього регіону, господарство перейшло на виробництво зернових та овочевих культур за новітніми технологіями. В цьому ж році колгосп було перетворено в радгосп. Більше 50 жителів нашого села за високі успіхи в праці нагороджені високими державними нагородами. А керуючому відділенням С.М.Коваленку в 1966 році було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. У музеї бойової і трудової слави Ниви Трудової є стенд, що розповідає про Героя Соціалістичної Праці Семена Миколайовича Коваленка, який все життя трудився в третьому відділенні радгоспу. Рекордні урожаї зернових, соняшнику і кукурудзи збирав він зі своєю бригадою — до 40 центнерів пшениці з гектара. Славно вони працювали — честь їм і хвала за це. Є серед трудівників АПК і люди, чия добросовісна праця відмічена урядовими нагородами:

— Тихомиров Володимир Васильович заслужений працівник сільського господарства нагороджений орденом Знак Пошани орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Жовтневої Революції, медаллю За Трудову доблесть, медаллю За трудові заслуги;

— Липка Ніна Іванівна: орденом Знак Пошани; орденом Жовтневої революції; орденом Червоного Прапора; орденом Дружби Народів.

— Скляр Микола Михайлович за високі результати в вирощуванні кормових культур нагороджений орденом Леніна, багатьма медалями, відмічений державними Грамотами, призами.

Треба ще згадати Крамара В. Т., Мельниченка Ф. І., Міхна В. С.,

Раца І. М., Євсєєву В. К., Булгакову Н. І., Маланчук І. П., Гошкович К. Ф., Волобоєва М. І. — орденоносців, лауреатів, простих сільських трударів. Ці люди своїм трудом завжди прославляли наше рідне село, це наша гордість.

Від жнив і до жнив живе селянин. Від урожаю і до урожаю. І коли земля віддячує хліборобам сторицею, то, вважайте, аграрний рік удався, і дев'ять місяців праці людей не стали марними, а принесли значні здобутки.

Нехай нива щедро колоситься, здоров’я міцніє, а трудові успіхи хліборобів Ниви Трудової примножуються.

Новий оберт

Новий оберт історії села — і нові масштабні завдання: почалося будівництво «стотисячника» — великого свинарського комплексу на 108 тис. голів. У 1971 році було вирішено побудувати на землях нашого радгоспу «гігант степу» який назвали його Апостолівська свинофабрика. Директором будівництва цієї гігантської будівлі був Синьоок Микола Олександрович.

У 1975 році запрацював «гігант степу» — свиновідгодівельний комплекс, де щодня було на відгодівлі 38 тисяч голів свиней, 25 кг. м'яса щохвилини давав комплекс. Хіба це не диво? Першим директором комплексу був Нарожний Володимир Якович. Комбінат міг прогодувати велике промислове місто-мільйонер. Щодня 300 свиней йшли на переробку. В господарстві відгодовувалось по 108 тисяч свиней на рік, також був побудований комплекс по відгодівлі 10 тисяч голів бичків. Господарство було переможцем всесоюзного змагання.

У 1981 році радгосп ім. Димитрова об’єднали з радгоспом-комбінатом «Апостолівський» — так з’явилося найбільше в Україні господарство радгосп-комбінат ім. 60-річчя Радянської України. Практично велика частина продукції свинокомплексу, овочів, зерна, вирощених в Ниві Трудовий, обов'язково потрапляла на столи металургів і гірників. Радгосп-комбінат якраз і створений був як продовольча база для найбільших підприємств Кривого Рогу, його жителів.

Значне збільшення обсягів виробництва свинини великою мірою визначається організацією селекційно-племінної роботи. З урахуванням конкретних виробничих умов найперспективнішим у господарстві було розведення свиней великої білої породи та ландрас, які показали добрі результати, як при чистопородному розведенні, так і при гібридизації.

Велику увагу на підприємстві наділяли роботі з людьми — безпосередніми виконавцями технологічних процесів виробництва: операторами з догляду за свиноматками з поросятами, операторами із вирощування та відгодівлі молодняка, іншими працівниками, спеціалістами та керівниками виробничих дільниць.

З 1997 року це — вже агропромисловий комплекс «Криворіжсталі». АПК — найбільше і найзразковіше господарство в районі, а на його прикладі ми хочемо показати, навчити людей, як потрібно працювати. В першу чергу — з кадрами, та і в самій організації господарства, безпосередньо по галузях. Відмінна риса АПК в Ниві Трудовий — висока культура землеробства. Тут застосовуються високі технології виробництва в рослинництві і тваринництві. У сівозміні використовуються перспективні культури, що районують, і сорти, налагоджені внесення добрив до ґрунту, система захисту рослин, своєчасна і якісна обробка полів.

«Криворіжсталь», як і її правонаступник «Міттал Стіл Кривий Ріг» з 1996-го по теперішній час об’єктів агропромислового свинокомплексу в Ниві Трудовій практично не використовували. Проте він перебував у віданні Міністерства промислової політики України.

Свинарство — одна з найскороспілих і ефективніших галузей тваринництва. Але в даний час сільське господарство села занепадає. Унаслідок кризової ситуації свинарство скорочено, припинено роботу свинокомплексу. Відновлення його роботи або докорінна реконструкція приміщень потребує великих затрат. У першу чергу, це пояснюють незацікавленістю товаровиробника у розвитку тваринництва внаслідок його збитковості, оскільки собівартість продукції у 2—3 рази перевищує її реалізаційну ціну.

Тихомиров В. В

Тихомиров В. В. — майже 20 років керував таким велетнем, як наш радгосп — комбінат. Звичайно, першочерговим для нього було виконання колективом підприємства державного замовлення по виробництву продукції тваринництва. Стабільна робота комбінату, чудовий колектив працівників та спеціалістів, як наслідок високі показники економічного розвитку — все це завдяки В.В.Тихомирову. Але хочу сказати про головне, це нам треба завжди пам’ятати. Чудове містечко збудовано завдяки йому. В нашому селі кожного року будувалось 2—3 багатоповерхівки. Діяло два дитячих комбінати. Майже безкоштовні комунальні послуги. А скільки було зроблено для розвитку культури на селі, спорту, освіти. Цікавий факт — Володимир Васильович дуже полюбляв квіти, тому кожного року завдяки йому, постачальники завозили, а відділ озеленення висаджував на клумбах близько п’яти тисяч троянд.

Згадую роки, коли я працював головою профспілкового комітету комбінату, Володимир Васильович допомагав вирішувати соціальні питання. А вони були досить дієвими. На балансі була база відпочинку на Чорному морі, туристична база на Каховському водосховищі, табір відпочинку для дітей в місті Скадовськ. Всі соціальні питання вирішувались виключно за погодженням профкому. З таким керівником було легко працювати.

Володимир Васильович постійно дбав про добробут трудівників. Пам’ятаю, як одного разу він сказав: «Є така пропозиція: кожному працівнику один раз на місяць продавати по пільговій ціні по 2 кг сирокопченої ковбаси, вершкового масла, твердого сиру, по ціні 1 грн. за кг». Тиша. А він продовжує: «…може хтось проти?». Хто скаже проти, коли директор назвав казкову ціну? Звичайно, різницю в ціні директор наказав віднести на збитки, а працівники були вдячні йому. Трохи схоже на англійський гумор, а приємно. Або згадую День працівника сільського господарства.

«Отберите сотни две-три приличных поросят на свинокомплексе и продайте их нашим рабочим по 1 грн.», — наказав директор. Звичайно така ціна нікому і не наснилась. А на святі дізналися, що і директор має право пошуткувати, було багато цікавого і смачного: безкоштовна юшка і інша смакота. Все з димком, все на свіжому повітрі. Уявляєте, який був настрій?

До слова, про ціни. Обід в нашій столовій для робітників комбінату коштував 24 копійки. На обід давали:

— борщ український з сметаною та добрячим шматком ребрини;

— гарнір з котлетою, піджаркою чи шніцелем;

— млинці, булочки, пиріжок;

— стакан сметани;

— чай, кофе, какао.

Великий вибір вітамінних салатів був безкоштовним — бери на здоров’я, що кому подобається, що до смаку. Так і жили «бідняки» на 24 копійки.

Зараз Володимир Васильович на заслуженому відпочинку. Активний, цікавиться життям сільської ради, її виконкому, життям села, дає ґрунтовні поради.

Оперативнiсть у виробництвi

У радгоспі — комбінаті імені 60 річчя Радянської України (тоді ще не було мобільних телефонів) добре була організована диспетчерська служба. В управлінні виробництвом це важливо. Всі дільниці були зв’язані з диспетчером (до речі тоді була посада заступника директора з оперативного управління виробництвом) телефонною мережею, до головного пульту було підключено і 25 мобільних радіостанцій. Це було зручно. В будь-яку хвилину можна було втрутитись в процес управління виробництвом, скорегувати технологічні карти, внести зміни та доповнення в програмне забезпечення управлінням тваринництвом.

Кожний день починався з виробничої радіогазети, слухали про досягнення колег за вчорашній робочий день, поздоровлення з днем народження працівників. Цілими днями в усіх цехах, виробничих приміщеннях тихесенько грала спокійна музика, що стимулювало працівників на стабільну, творчу роботу, від роботи треба вміти отримувати насолоду. Як колишній керівник виробництва я розумію переваги прогресивних методів управління. Та зараз диспетчерська служба залишилась, а тваринництво знищено. Кому це заважало?

Прапор Леніна

Така потужна організація в районі, та що в районі — в Україні, як радгосп-комбінат, мала свою багатотиражну газету, називалась вона «Прапор Леніна». Взагалі, повинен Вам сказати, що справа не в назві (може когось дратує?), газета була наша, Нивотрудівська, про наших людей, про передовиків і новаторів виробництва, про трудові династії, про досягнення,

про життя-буття трударів Ниви Трудової, нашої ниви, трудової. Доводилось і мені писати в нашому рупорі про працівників свинокомплексу.

Активними спецкорами були Кушнір В. Д., Скляр В.М, Жаріков Ю. М., Гуржій В. С., Липка Н. І., Рясний В. І., Дашко І. П., Шавкун М. Г., Комісаренко В. Д., Марченко Л. М., Керез А. П.

Нарис про Нивотрудiвську сiльську раду

Місцеве самоврядування на території села здійснює Нивотрудівська сільська рада у складі сільського голови — Любченка Олександра Олександровича та 20 депутатів. Це люди різних професій та життєвого досвіду. Але віриться, що всі вони прагнуть прислужитися своїм односельчанам, а відтак готові відстоювати їхні інтереси та виконувати накази виборців. В апараті сільської ради працює 10 спеціалістів, майже всі з вищою освітою.

Нивотрудівська сільська рада здійснює свої повноваження на основі активної участі в її роботі кожного депутата та сільського голови. Депутати виконують свої повноваження без відриву від основного місця праці.

Нивотрудівська сільська рада проводить свою роботу відкрито і гласно, систематично інформує жителів територіальної громади про свою діяльність, прийняті рішення та хід їх виконання через місцеве телебачення та розміщує документи в мережі Інтернет.

Спочатку сільська рада була в селі Солдатське, її утворили в 1919 році, першим головою було обрано Беспалого Федора Федоровича. В різні часи головами сільської ради громада обирала достойних і поважних людей. Це: Фартушний, Філіпов, Кобзев, Каптур, Жабський, Стужук І. М., Жур В. Я., Носач І. А., Омельян Т. С., Шутько В. В., Любченко О. О.

Так виходить, що життя підказує більше писати про людей. Жур Володимир Якович — про його окремо хочу сказати. Проробив більше 20 років сільським головою, а коли залишилось до пенсії три роки — запропонували посаду спеціаліста сільської ради з комунальних питань. І тут він був завжди, на висоті, не поцурався, виконував роботу якісно, вчасно. Маючи великий досвід роботи давав поради, підказував, як раціонально вирішити ту чи іншу проблему. Зараз Володимир Якович на заслуженому відпочинку, але залишається активним, завжди живе в ритмі сьогодення і завжди готовим прийти на допомогу. Скажу, ми вдячні йому за все і в першу чергу, що маємо такого старшого товариша.

Виконавчим органом сільської ради є виконавчий комітет ради. Виконавчий комітет сільської ради підтримує розвиток малого бізнесу в селі. На сьогодні зареєстровано та діє на території села 80 підприємств, фірм, організацій, виробників сільськогосподарської, промислової продукції, оптової та роздрібної торгівлі, сфери послуг. Парцює 28 магазинів, 2 кафе-бари, 10 кіосків та лотків. Станом на сьогоднішній день у селі мешкають 4000 осіб, а громада налічує 4500. З них: працездатних 2500, пенсіонерів 1250, учасників війни 300 осіб, 11 брали участь у Афганській війні. Виконавчий комітет сільської ради приділяє значну увагу соціальній допомозі одиноким непрацездатним громадянам та малозабезпеченим сім'ям, ветеранам Великої Вітчизняної війни, учасникам бойових дій, інвалідам Великої Вітчизняної війни. Сільська рада, по можливості сільського бюджету, надає цим категоріям громадян матеріальну допомогу. Самотнім громадянам надають допомогу соціальні працівники. Багатодітні та одинокі матері регулярно одержують допомогу продуктами харчування та миючими засобами. За розпорядженням сільського голови надається соціальна допомога інвалідам дитинства, дітям-інвалідам.

Сільська рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також постійних засідань ради. Багато ще планів у депутатського корпусу, але є впевненість, що мине деякий час і вони стануть реальністю.

У складі апарату сільської ради працює колишній голова сільської ради Носач Іван Анатолійович, зараз він займається комунальними питаннями. Колишній секретар, пізніше голова нашої сільської ради, зараз пенсіонер, обрядовий староста — Омельян Т. С. також наш однодумець по розбудові Ниви Трудової, активна, живе «на повну гучність», наш обрядовий староста. Коли вона реєструє шлюб, такий обряд запам’ятовується на все життя.

У 2009 році виконкомом сільської ради було оголошено конкурс на кращий проект прапора села Нива Трудова. Герб територіальної громади села Нива Трудова затверджений в 2010 році. Багато жителів села взяли участь у конкурсі. Було запропоновано цікаві ідеї щодо виготовлення стягу. Конкурсна комісія принципово не визначала переможця, а взяла до уваги самі цікаві пропозиції. Так і народися наш прапор. А втілила всі ідеї та пропозиції художній керівник сільського будинку культури «Юність» Любов Сімукова. Запропонований проект прапора несе елементи та кольори герба, він повністю відповідає вимогам та історичній традиції. Прапор може застосовуватись з додатковим горизонтальним кріпленням як хоругва.

Очистити рідне село від сміття, що назбиралось за зиму, мають можливість усі мешканці Ниви Трудової. З настанням тепла на вулицях та у дворах уже тривають прибирання: у Ниві Трудовій почались суботники. Сміття вивозиться на звалище спецтранспортом. Спільними зусиллями перекопано клумби, на яких найближчим часом мають висадити квіти. Було закладено парк Випускників нашої школи.

У 2008 році за ідеї В.Я.Жура разом з випускним класом того року закладено липовий парк Випускників школи. тепер кожної весни школярі залишають свій слід в цьому парку. Звичайно, не всі деревця приживаються, але є добрий старт. Пройде час, підсадимо там і каштани, і берізки, і горіхи, кущики самшиту, встановимо лавки для відпочинку. А через десяток років колишні випускники Нивотрудівської школи будуть казати вже своїм діточкам про те, що цей диво-парк заклали вони ще учнями школи. Хай росте парк на радість всім жителям нашого села.

Голова ради ветеранiв

Голова ради ветеранів села Нива Трудова Кушнір Віктор Дмитрович є достойною людиною, користується заслуженим авторитетом, активний член виконкому. Довгий час був головним ідеологом партійної організації радгоспу-комбінату імені 60 — річчя Радянської України, працював інженером, головним гідротехніком комбінату.

Організація ветеранів вважає своєю головною метою всебічний захист законних прав, соціальних, економічних, вікових інтересів ветеранів війни, праці; дітей війни, ветеранів військової служби, інших силових структур, пенсіонерів, громадян похилого віку. Турбота про ветеранів завжди була і залишається у центрі уваги сільської ради та її виконкому. «Пам’ять війни — це пам’ять серця, — відзначив Віктор Дмитрович — А пам’ять наших ветеранів про воєнні роки, їхні знання і величезний досвід, ставлення до ратного і громадянського обов'язку — це невичерпне джерело патріотизму, взірець, гідний наслідування для прийдешніх поколінь. І наш обов’язок зберегти їх для нащадків в ім’я миру і злагоди на нашій землі».

Віктор Дмитрович завжди в курсі всіх справ ветеранів. Один раз на тиждень веде прийом пенсіонерів, ветеранів. По можливості вирішує проблеми, особисто відвідує хворих. Про проблемі завжди говорить на засіданнях виконкому сільської ради, інформує керівників підприємств та організацій.

Книга Почесних громадян

У 2006 році відкрита Книга Почесних громадян села Нива Трудова. Першими стали колишній директор радгоспу-комбінату Тихомиров В. В., Тітков О. О. — ветеран війни та праці, Коропенко В. Д. — колишній директор комбікормового заводу, Дашко Г. Н. — ветеран праці, Комісаренко В. Д. — ветеран праці, колишній головний зоотехнік колгоспу (з 1950р.). На їх честь в парку Слави буде встановлено пам’ятну дошку.

Рішенням травневої 2010 року сесії Нивотрудівської сільської ради присвоєно звання «Почесний громадянин села Нива Трудова» за вагомий внесок у соціально-культурне, економічне та громадське життя громади, за високі моральні якості Липкі Ніні Іванівні. А в жовтні 2010 за зверненням колишніх працівників комплексу ВРХ посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин села Нива Трудова» Шавкуну Миколі Григоровичу.

Шавкун Миколай Григорович

Народився 3 липня 1932 року в місті Мар’янка Донецької області. В сім’ї шахтарів. В роки Великої Вітчизняної війни навчався в середній школі. Батько був на фронті, а мати померла. Жив з бабусею та сестрою.

Після закінчення війни Микола Григорович закінчив школу і поступив до Кам’янець — Подільського сільськогосподарського інституту. Навчання закінчив в 1956 році, отримав спеціальність зооінженера.

Трудову діяльність розпочав в радгоспі Михайлівський на посаді зоотехніка. Пізніше був головним зоотехніком, заступником директора. В радгоспі ім. Горького Апостолівського району працював директором. За ініціативи Миколи Григоровича та підтримки радгоспу було збудовано середню школу в селі Володимирівка. За це Шавкуна М. Г. відмічено високою нагородою Міністерства Освіти. Працював згодом в Дніпропетровському обласному управлінні виробництва та заготівель начальником відділу.

В 1977 році Микола Григорович з сім’єю переїхав до Ниви Трудової Апостолівського району. Працював начальником племінної ферми радгоспу — комбінату, начальником свинокомплексу, начальником комплексу по відгодівлі великої рогатої худоби.

За трудові досягнення Микола Григорович неоднарозово нагороджений медалями та орденами, має почесні грамоти. За вагомий внесок у соціально — культурне, економічне та громадське життя села, за високі моральні якості, багаторічну працю в тваринництві рішенням сесії сільської ради Шавкуну Миколі Григоровичу присвоєно звання «Почесний громадянин села Нива Трудова».

Помер Шавкун М. Г. 29 жовтня 2009 року.

Герб i прапор

Символи, що використовуються у гербі є прадавніми символами української нації і української державності.

Герб села Нива Трудова це щит, на якому зображено зелений лан, пшеничне поле, на фоні блакитного неба сходить сонце. Промінці сонця на блакитному небі — є символом мирного існування мешканців громади та втіленням їх мрій та сподівань на щасливе майбутнє. Замість сонячних променів колоски пшениці, як символ багатства, добробуту мешканців і родючості наших земель. На гербі зображено свиноматку з поросятами — символ племінного репродуктора АПК. На гербі є зображення трактора та сівалки — це на згадку про те, що колись тут була заснована комуна Нива Трудова. Корова — це тваринництво громади, це молочне стадо, що нас годувало тоді, коли в країні був голодомор, а ми про нього не знали. Срібний ключ символізує місцеве самоврядування на території Нивотрудівської сільської ради.

Опис прапора Нивотрудівської громади.

Прапор Нивотрудівської громади — прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 2:3. Прапор має зелений колір. Зелений колір — символ здоров’я і достатку.

В центрі прапора розміщено герб Нивотрудівської громади, в нижній частині прапора під гербом золотистими буквами напис: «Нива Трудова».

Червона Зiрка

До складу Нивотрудівської сільської ради входять села: Червона Зірка, Солдатське, Садове.

Червона Зірка — село впорядковане Нивотрудівській сільській раді, розташоване за 15 км від районного центру. Площа населеного пункту — 1323,0 га, в селі проживає 317 жителів, за 1 км від села проходить канал Дніпро — Кривий Ріг. Засноване в 1923 році, на той час відносилось до Солдатської сільської ради. Село Червона Зірка було збудовано відповідно до своєї назви, і це єдиний населений пункт в Україні, який має майже ідеальну п'ятикутну форму. Заснували село відносно заможні люди, які об’єдналися в колгосп і назвали його «Метеор». Першим головою колгоспу був обраний Козаченко Терентій Власович. За походженням він був із сільської бідноти, брав участь у громадянській війні. Колгосп налічував 60 членів господарства, було 50 голів коней, корови, кури, парова молотарка, декілька сівалок, плуги та інший інвентар. Люди вміли з любов’ю відноситись до землі. Члени колгоспу працювали чесно, дружно, згуртовано — тому і жили в достатку. В 1932 році колгосп об’єднався з комуною Нива Трудова.

Солдатське

Солдатське — село впорядковане Нивотрудівській сільській раді, розташоване за 15 км від районного центру. Площа населеного пункту — 1984,6 га, в селі проживає 220 жителів. На півдні межує з селом Шевченкове, на заході з містом Апостолове, та на півночі з селом Червона Зірка. В селі є клуб, магазин, ФАП, стадіон.

Село засноване у 1888 році, поселилися тут спочатку солдати, які відслужили Царю по 25 років. Їм надавалася земля та повне право розпоряджатися нею. Спочатку було в селі 13 будинків. Колишні солдати утворювали нові сім’ї, народжували дітей, саджали садочки, обробляли землю — життя було радісним, тихим і щасливим. Після Жовтневої революції в 1917 році село почало розбудовуватися, в Солдатському стало 80 дворів. Активістами в житті громади були Норенко А. І., Марченко Ю. Н. У 1919 році в селі була утворена сільська рада і першим головою було обрано Беспалого Федора Федоровича, пізніше — Фартушного, Філіпова, Кобзєва, Каптура.

Колгосп селяни утворили в 1930 році, назвали його «Зелений лан». Першим головою колгоспу був обраний Кравченко Іван Іванович (після нього були Норенко А. І., Міхно Федір, Майстренко І. І.)

Колгосп «Зелений лан» був на доброму рахунку. Добре тут вели господарство. Займалися рослинництвом, вирощували зернові та кормові культури. Колектив був дуже дружній, працьовитий, тому і були завжди в передових. Село розбудовувалось, селяни стали жити в достатку.

В 1951 році колгосп «Зелений лан» об’єднався з колгоспом імені Димитрова.