электронная
144
печатная A5
307
12+
Дитячi мрiї

Бесплатный фрагмент - Дитячi мрiї

Вiршi


Объем:
78 стр.
Возрастное ограничение:
12+
ISBN:
978-5-4485-9901-9
электронная
от 144
печатная A5
от 307

***

Штормять садiв зеленi хвилi,

На вітах яблука висять.

Цим літом ви, плоди, вродились!

Це — найцiннiший лiта скарб!

Я вас прошу, мої сади,

Ви кожен рік родіть плоди,

Щоб яблука були і груші,

І солов'ї б співали дужче,

А сад із вітром би затихли

І занiмiли би вiд втiхи.

В саду затьохкав соловей,

Аж я замилувався. Гей!

Співай про сад i нашу працю,

Веселкою переливайся,

Радій життю, радій теплу,

Пірни в ранкову сиву млу,

Як вмиються росою всі дерева,

Туман на гілля ляже молоде,

Окреслиться схід смугою рожево,

Засяє в плесах сонце золоте,

Я вийду в молодий і пишний сад,

Де слив смачних ось пломеніє ряд.

Їх аромат я жадібно ловлю,

Куточок цей казковий я люблю…

Січень, 1999 р.

* * *

Місяць глядить у замерзле віконце,

Кидає іскри на шибки квітчасті.

Ніч у вікно, як прозоре суконце,

Лізе морозна, зимова i ясна,

Свіжістю вабить зимового шума,

Світиться місяць — цей серп золотистий,

Наче замріявсь і щось там він дума

Про зорі далекі, про далі імлисті…

Аж ось різнобарвний і ранок крадеться —

Місяць вже мліє, біліє і гасне

Сонечко встане, стиха озирнеться

І посміхнеться зимі цій прекрасній.

1999 р.

* * *

Синіє вечір за вікном,

З«явились золотисті зорі.

І вітерець махнув крилом,

Гуляє, свище він на волі.

І ось легенький вже туман

Серпанком укриває поле,

За ним, немов козак, курган

Шука свою лихую долю.

Блищить сріблястая роса,

В лугах широких трави косить

Безшумна місячна коса,

А вітер запах трав доносить…

В кущах зайшлися цвіркуни,

А світлячки в траві росяній,

Все гомонять балакуни,

Мигтять, як маяки в тумані.

За лісом манить моря глиб,

Полискують зiрок опали,

Маяк ледь-ледь вже миготить —

Це літня ніч на землю впала.

Блукає сон по-під вікном,

Сузір'я Оріона сяє.

Вже вітер не шумить крилом,

В траву лягає й засинає.

Січень, 1999р.

Море

О, оксамитнеє море нічне,

Яке ж ти сріблясте, прекрасне!

Чаруєш мене, ти зі мною сумне.

За лоном твоїм спить вже сонечко ясне.

Пітьмою все море навкруг залило,

Ось місяць вже встав — і проміння,

Як стежка, лягло і повільно пливло,

На березі золотом сяє каміння.

О море Азовське, о море моє,

З тобою забудеш і горе!

І все, що тут є, полюбив, як своє,

І жити б хотів я при березі моря!

1999р.

Калина

Калинонька-червононька

Росте білЯ ріки

І дивиться у водоньку

На усі боки.

У пурпур вся наряджена,

Сумна була тоді.

І місяця зображення

Відбилось у воді.

Скажи мені, червононько,

Сумуїш ти чому?

«Така вже м̀оя доленька —

Залишили саму…»

Січень, 1999р.

У лiтнiй вечiр

Настав літній вечір; дзижчать комарі

Все жалять, і жалять, і жалять.

І навіть вітрець не гуде в димарі,

А я в тишині комарів б'ю без жалю.

Над полем і місяць рожевий он сходить;

Він ллє на хмариночки сяйво своє

І колесом котиться по небозводу,

І жовтим промінням хмаринки він б'є.

Шумить у травичці густій сонний вітер,

Вже сон випуска з рукавів своїх чари.

Над полем стемнілим і місяць не світить,

Бо він заховався у сивії хмари.

Ось л̀ише я тільки так сильно гукну

У ту далечінь, де стоять темні гори,

До мене в ту мить крізь шовкОву пітьму

Озветься луна із гірської комори.

***

Сьогодні рано потемніло,

Зірки полискують несміло

Крізь хмарок тріщини, що вкрили

Все небо, наче пінні хвилі.

Рожок свій місяць нахилив,

На хмарах сяйво він розлив,

І дивиться згори униз,

І треться об небесну вись.

Вже синя мла с усіх сторін

Повзла. Згущалась ночі тінь.

Ворони тихо над хатками

Кружляли мірними кругами.

І сяйво місячне вело

На стрісі хоровод. Село

Затихло, і чудовим сном

Усе живе вже спить кругом

***

Хтось може врятувати світ?

Він повний горя, лиха й бід.

Якби я, Боже, тільки міг,

То я б його вже переміг.

Не янгол я, а лиш бідняк,

Що я зроблю, коли все так?

Якщо це зло не зупинить,

Світ може зникнуть в одну мить!

Лютий, 1999р.

Сутiнки

Настала ніч — і скрізь червоно.

Місяць жевріє, хмарки небо вкрили.

Сутінки скрізь простяглися чудово.

Тіні тремтять i шумлять вiтра крила.

І де-не-де в хмарках полисне

Блискавка раптом — небесная кара.

Темінь тканиною чорною висне.

Небо нічне пломеніє все жаром.

Садок чудовиськом чорніє.

З нiчкою мiсяць кружляє у вальсi,

Ковза по хмарці, неначе по мрії,

Ватою хмарною він укривався.

Вже різнобарвний ніжний ранок

В лісі іде, потихеньку крадеться.

Вікна веселкою грають, а ганок,

Наче та дівка, рум'янцем береться.

***

По блискучій вже покрівлі

Сонце тихо покотилось

І за сосни мовчазливі

Заховало личко миле.

І небесне синє сито

Золотистою мукою

Майже все уже набите.

Впала зірка за горою,

Капають яскраві зорі

В синє море,

Капають в безодню чорну,

За безмовну

Кучеряву сонну липу…

Місяць світить.

Видно, як синіє скрізь

Небо за селом.

Спить сосновий чорний ліс

Під нічним крилом…

Квітень, 1999р.

***

Сьогодні сприятлива днина,

Хмаринками небо зоралось.

Жовтіє он неба чуприна —

То сонце за ними сховалось.

Деінде співають пташки.

На поле граки вже сідають.

Сердешні, що там ви знайшли?

Це я зрозуміть намагаюсь.

Свій погляд на небо я звів:

Мiж латками хмар синьова є.

Пташиний розлився скрізь спів,

Легенький вітрець повіває.

Та ось випромінилось сонце

І знову сховалось в хмарини,

Побризкало краплі червонцем,

В краплиночках гралось промiнням.

Березень, 1999р.

Лiтнi роботи

Нарешті наступило літо,

Наповнене духмяним квітом,

Пора, усе, що тільки влітку

Робити треба все, як слід;

Піти і зачинити хвіртку

І зготувать смачний обід.

Жука ще трохи треба вибить

З картоплі нашої, бо з'їсть.

Він на однім кущі не всидить,

Такий непроханий наш гість.

І ось якраз одного разу

Зібрались з хлопцями в похід.

Усе, що нам потрібно, зразу

Ми склали по сумках — і в хід.

Тушонку захопили в банці,

І овочі ще на салат.

І розмістились на полянці,

Все виклали добро те в лад.

Чарує шепіт нас кущів,

А хмари хоровод ведуть.

Під вишнями гудуть хрущі,

А пастухи корів женуть.

А небо, наче ота шуба,

Увесь застлало білий світ,

Синіє, промовля до дуба,

І спекою палахкотить.

Ми довго там бенкетували,

Але іще не працювали,

А вдома всiх чека робота,

Хоча i зна це парубота.

Гусяток за селом пасти,

Тюки з соломою знести,

І ще управитись, як рано,

Зоря червона тихо встане,

Умиє все живе водою

Червоною і вогнянною.

Горять верхи лiсiв яскраво,

Чарують душу різні барви.

Візьму залізний я кілок,

Та й припинать пiду телятко,

І під обід аж на лужок

Прийду його я напувати.

На другий ранок з очерету

Я довгу вудочку зробив,

Наживку вийняв із пакету

І рибку половити сiв.

Сиджу, вдивляюся в красу:

Замкнула обрій гiр шовковiсть,

Лише хвилясту полосу

Вона залишила натомість.

Синiє здалеку ставочок,

Я бачу береги крутiї,

А глибина лякає очi,

І гір верхи в ній зеленіють.

Такий був неповторний ранок!

А потім виплив з-за гір день,

Він мiсяця сховав уламок,

Пар стелиться, немов серпанок,

І чую тихий звук я: «дзень!»

Я десь далеко чую: «дзень»!

Дзвенить неначе сам то день.

Та що ж воно таке дзвенить?

І що синіє так, бринить?

Коли ж за полем оком глядь:

Синенькі дзвоники дзвенять,

Голівки ніжні їх висять.

Чудово і прекрасно так!

Луги, і дзвоники, і мак!

А дзвоники гудуть одно —

Косити терміново треба,

Бо сiнокос вже йде давно,

Косою розмахнусь до неба.

Горить такая спека скpiзь!

І жаром диха неба вись.

Та ми не можемо здаватись,

Косити терміново треба,

І до зими всім готуватись…

Косою розмахнусь до неба!

Квітень, 1999р.

***

Синіють вершини небес.

Весна радість тихую ллє

На землю. Пропах нею ввесь.

Промінням хмарки вітер б'є.

Десь чую я скрипи колес.

І навіть он білі перини

Снують по веснянних вершинах.

Проміння спадає чудес.

В долині прослалися тіні.

Синіють вершини небес.

А десь уже чуються співи,

Вигукують півні ліниво,

Бо березень йде вже з теплом!

Ще сонце землі не нагріло,

Бо третє сьогодні число.

Під деревом сам я сиджу

І віршика тихо пишу,

А вітер мій одяг здійма.

Вслухаюсь у ніжну весну —

Нiчого дзвiнкiше нема!

3 березня, 1999р.

Балка

Заховалася за полем балка.

Я ходив туди ще навіть змалку,

Бо крутий схил наша балка має.

Ось іде туди нас ціла зграя.

Яка чудова висота!

З«їджав я з гірки довгий час.

Казкові срібні ворота

Там відчинилися для нас:

Самоцвітами там все блищало,

І проміння в хмарці догорало,

А у балці білим квітом снігу

Все розквітло дітям на потіху.

***

Завтра ранесенько-рано —

Обрiй лиш стане рожевим —

В сизім ранковім тумані

Вийду з серпом металевим

В поле, умиюсь росою,

(Буде схiд златом облитий)

Фавн заговорить зi мною.

Буду пшеницю косити.

Гострий мiй серп, наче бритва.

Дуже косити багато!

Стерплю цю працю, як битву,

Буду до сонця всміхатись…

***

Просунувся вечір крізь вікна,

Ліхтар у вікно заглядає.

Ах, який вечір липня!

Пітьма крізь шибки проступає.

Синя полоска тьмяніє —

Синя вся стріха неба.

Дiє вже сну терапiя —

Iти «лiкуватися» треба.

Човен небесний веслом

Темряву горне на стріхи,

Вітер лоскоче крилом

І пролітає тихо.

Березень, 1999р.

Зорi далекi

Мерехтять у небі

Зіроньки прекрасні,

I сумують верби,

Як дiвчата красні.

Зорі, наче очі,

Дивляться крізь вії,

Світять серед ночі

У хлопчачих мріях.

Може потонули

В річечці глибокій?

Піною плеснули,

Миють с̀обі боки.

Покупались зірки,

Сріблом в плесах грають,

А за косогірком

Солов'ї співають…

Лютий, 1999р.

У гаю

Дерева гуляють в зеленому гаю.

Туман оксамитовий їх обіймає.

Серпом сіда сонце, з теплом своїм гасне.

За лісом ховає обличечко ясне.

У місячнім сяйві застигли всi мрiї.

Від білого місяця й нічка біліє.

Мов вершник, у далеч вона пролітає.

Тремтить срібло місяця над небокраєм.

Нічний теплий вітер в кущах все шепоче,

Бесплатный фрагмент закончился.
Купите книгу, чтобы продолжить чтение.
электронная
от 144
печатная A5
от 307