электронная
180
печатная A5
403
12+
Американська криптологія

Бесплатный фрагмент - Американська криптологія

Історія спецзв'язку

Объем:
208 стр.
Возрастное ограничение:
12+
ISBN:
978-5-4493-0774-3
электронная
от 180
печатная A5
от 403

1. Стан криптології до ХХ ст.

За океаном, у Північній Америці, у XVIII столітті не було ні «чорних кабіне­тів», ні будь-яких криптослужб. Разом з тим, відомо, що американські делегати у Франції та державний секретар під час скандальної справи «Ікс-Ігрек-Зет» (англ. X-Y-Z) у 1737 році, повязаної з вимаганням французькими посадовими особами грошових «подарунків» від американців, шифрували своє листування за допо­могою номенклатора.

Наприкінці XVIII століття розпочалася війна за незалежність США (1775­-1783) між королівством Великобританії і лоялістами (прибічниками британської корони) з одного боку та революціонерами 13 англійських колоній (патріотами) з іншого, які проголосили свою незалежність від Великобританії, як самостійна союзна держава. 29 листопада 1775 року патріоти утворили такий державний ор­ган як Комітет для секретної кореспонденції з друзями колоній у Великобританії, Ірландії та інших частинах світу. Наприкінці 1977 року він був реорганізований у Ко­мітет закордонних справ (з 1789 року — Держдепартамент) США.

Повстанці як могли боролися з англійськими шпигунами, однак перехоплювати криптограми англійців їм вдавалося дуже мало. І лише коли війна наближалася до свого завершення та була захоплена достатня кількість шифрованих повідомлень, були організовані «разові групи» з дешифрування. В одну з таких груп входив майбутній віце-президент США Елбрідж Джеррі. Головним напрямком роботи цих груп було виявлення англійських шпигунів і дешифрування листування англійських військ. Більшість з криптограм було дешифровано Джеймсом Ловелєм (1737—1814), якого можна по праву назвати «батьком» американського криптоаналізу.

У 1777 році Ловель був обраний депутатом Конгресу, членом Комітету закор­донних справ і незабаром став відомий завдяки своїй запопадливості та працьови­тості. Одним з перших обов'язків Ловеля була розшифровка листів Чарльза Дюма, американського дипломата, що жив в Нідерландах і пізніше представляв інтереси США в Європі. Саме Дюма винайшов перший дипломатичний шифр Континенталь­ного Конгресу, який використовувався американським дипломатом у Франції Бен­джамином Франкліном для листування з агентами а Європі.

Восени 1781 року американський командувач на півдні Натаніель Грін напра­вив Конгресу кілька перехоплених англійських криптограм, які у його штабі ніхто не міг прочитати, додавши їх до свого загального повідомлення. Ця шифрована англій­ська кореспонденція виявилася листуванням між заступником головнокомандува­ча англійських військ в Америці Корнуолісом і його підлеглими.

Повідомлення Гріна було зачитано в Конгресі 17 вересня. Чотирма днями пізні­ше Ловель розшифрував додатки до повідомлення. На жаль, через швидкий розви­ток подій добута ним інформація не принесла багато користі. Але знайдені Ловелєм ключі цілком могли згодитися коли-небудь у майбутньому. У своєму листі Вашингтону він написав: «Не виключено, що супротивник має намір і далі зашифровувати своє листування… Якщо це так, то ваше превосходительство, можливо, побажає отримати для себе користь, давши вашому секретарю вказівку зняти копію ключів і зауважень, що я через вас направляю…»

Більш проникливим Ловель бути не міг. Розкритий ним шифр дійсно служив також і для зв'язку між Чарльзом Корнуолісом і генералом Генрі Клінтоном, що зна­ходився в Нью-Йорку. На той час Корнуоліс відступив до Йорк-Тауна, щоб дочека­тися підкріплень від Клінтона. До речі, Клінтон зашифровував свої повідомлення, використовуючи номенклатор, алфавітну таблицю, ряд замін і решітку.

Але Вашингтон з 16-тисячним військом оточив місто, а французький адмірал граф де Грасс із 24 кораблями заблокував допомогу англійцям з моря. 6 жовтня Ва­шингтон писав Ловелю: «Мій секретар зняв копії з шифрів і за допомогою одного з алфавітів зумів розшифрувати параграф недавно перехопленого листа лорда Корну-оліса серу Клінтону». Ця інформація допомогла Вашингтону оцінити реальний стан справ в англійському таборі.

Тим часом для зв'язку з Корнуолісом Клінтон спорядив два невеликі судна, які він відправив з Нью-Йорка 26 вересня і 3 жовтня. Однак вони були захоплені по­встанцями. При цьому одне з них прибило до берега, де англієць, який віз пачку шифрованих депеш, сховав їх під великим каменем, перш ніж його захопили в полон. Потім, як висловився один з очевидців, «у результаті нетривалої бесіди, пообі­цявши прощення», повстанці умовили англійця віддати заховані депеші.

Ловель одержав ці депеші 14 жовтня та відразу приступив до справи. Успіх не змусив себе довго чекати, тому що він з'ясував, що вони були зашифровані тим же шифром, що й інше листування Корнуоліса. Через п'ять днів після того, як Ловель закінчив дешифрування, Корнуоліс капітулював.

Але перемога повстанців була не зовсім повною. Вашингтон зрозумів це, коли наступного дня він нарешті одержав від Ловеля копії дешифрованих депеш. Не втрачаючи ні хвилини, Вашингтон переправив їх де Грассу, кораблі якого повинні були перешкодити спробі надання допомоги Корнуолісу Грейвсом і Клінтоном. Бу­дучи попередженим, французький адмірал ґрунтовно підготувався до нападу ан­глійців. 30 жовтня він змусив англійський флот відступити й тим самим наблизив остаточну перемогу американців у війні за незалежність.

Пізніше Ловель винайшов власний поліалфавітний шифр. Цей шифр активно використовувався Ловелєм в його листуванні. Проте, як з'ясувалося пізніше, шифр став відомий тим, що постійно заплутував кореспондентів Ловеля. У його шифрі ко­респонденти формували таблицю замін з узгодженого ключового слова. Спочатку в стовпець записувалися числа від 1 до 27, потім поряд з ним записувався стовпець з 27 букв алфавіту (a-z і &), починаючи з першої букви ключового слова. Потім анало­гічний стовпець, що починався з другої букви ключового слова, і так далі. При шиф­руванні стовпці використовувалися по черзі, і кожна буква шифрувалася числом. Як видно, якщо при шифруванні допущена помилка, тобто наприклад один стовпець використовувався двічі підряд, процес розшифрування відразу ж заплутувався.

У цілому, ефективність дешифрування повстанців виявлялася досить високою завдяки тому, що англійські шифри й ключі не мінялися тривалий час. Крім того, мережа шифрованого зв'язку Англії в США мала істотний недолік: усі командири військових підрозділів використовували для зв'язку між собою та Лондоном ті ж самі шифри й ключі. У цих умовах дешифрування повідомлень одного з абонентів приводило до компрометації листування всіх абонентів мережі. В результаті амери­канцям вдавалося одержувати інформацію, досить важливу для проведення своїх військових операцій.

Посланець США у Франції, член Комітету закордонних справ, учений, дипломат, філософ Бенджамін Франклін (1706—1790) для зв'язку з Конгресом розробив свій власний шифр багатозначної заміни. Цікавий був сам спосіб складання шифру. Він узяв відрізок французького тексту (682 букви), пронумерував у ньому знаки і кож­ній букві латинського алфавіту додав безліч позначень (чисел) у пронумерованому тексті. При шифруванні кожна буква замінялася на довільно обране число з безлічі позначень.

У сучасному розумінні він використовував шифр пропорційної заміни, у яко­му кількість можливих шифропозначень пропорційна частоті повторюваності букв у відкритому тексті. При використанні такого шифру знаки шифрованого тексту з'являлися приблизно з однаковими частотами. Розробивши власний шифр про­порційної заміни, Франклін відтворив ідею шифру, запропонованого Габріелем де Лавінда ще в XV столітті.

На жаль (для американців), один із помічників Франкліна — генеральний секре­тар американської місії у Франції Едуард Банкрофт — був англійським шпигуном. В результаті Франклін часто відправляв в Америку дезінформацію, надану йому Банкрофтом. Інший помічник Франкліна, Артур Лі, користувався своєрідним книжко­вим шифром. Відкритий текст шифрувався не по буквах, а словах. Ключем шифру був заздалегідь обговорений словник, а всі слова мінялися на відповідні номери сторінок і слів на сторінці. Однак цей шифр виявився досить незручним у застосу­ванні.

У 1779 році конгресмен і офіцер континентальної армії Бенджамін Толмадж (1754 -1835) розробив для зв'язку з Вашингтоном номенклатор, який складався з одного розділу та 760 елементів. Для цього він використав найбільш уживані слова з «Нового орфографічного словника» Джона Ентіка. Виписавши у стовпець обрані слова, Толмадж привласнив кожному з них визначене число, а географічні назви та імена людей помістив у окремий розділ. Слова у номенклаторі були розташовані у буквено-цифровій послідовності, а крім того, номенклатор містив також перемішаний алфавіт для кодування слів і чисел, що не увійшли у список.

У 1781 році Секретар закордонних справ США Роберт Лівінгстон (1746—1813) розробив номенклатор, який містив упорядковану за алфавітом групу слів і складів на одному боці та числа від 1 до 1700 на іншому. Скориставшись системою Лівінгстона, майбутні держсекретарі та президенти США Томас Джеферсон (1743—1826) і Джеймс Медісон (1751—1836) розробили свою власну систему захисту листування. Вона виявилася зручнішою, оскільки дозволяла вставляти букви або числа у відкри­тий текст при будь-яких обраних відправником і адресатом кодових комбінаціях.

Крім того, Медісон як член вірджінської делегації на Континентальному конгре­сі користувався номенклатором, який складався приблизно з 846 елементів, щоб надсилати приватні листи губернатору штату Віргінія Бенджаміну Гарісону. Його система складалася щз перечня чисел, букв, складів і географічних назв, таких як Відень тощо. З 1801 року Медісон, перебуваючи на посаді державного секретаря США, для листування з Лівінгстоном, який у той час був послом у Франції, користу­вався номенклатором, що мав 1700 елементів. З 1803 року Медісон листувався зі своїми представниками Лівінгстоном і Джеймсом Монро вже новим кодом, який отримав назву «шифр Монро». Хоча ця система була названа шифром, вона мала усі властивості номенклатора, 1600 елементів якого були розташовані у алфавітно­му порядку.

У 1790-х роках американська криптологія збагатилася чудовим винаходом. Його автором був державний діяч, перший державний секретар, а потім і президент США Томас Джеферсон. Свою систему шифрування він назвав «дисковим шифром». Цей шифр реалізовувався за допомогою спеціального пристрою, що згодом назва­ли «шифратором Джеферсона». Конструкція шифратора може бути коротенько описана таким чином.

Дерев'яний циліндр розрізався на 36 дисків (у принципі, загальна кількість дис­ків може бути й іншою). Ці диски насаджувалися на одну загальну вісь таким чи­ном, щоб вони могли незалежно обертатися на ній. На окружності кожного з дисків виписувалися всі букви англійського алфавіту в довільному порядку. Послідовність букв на різних дисках була різною. На поверхні циліндра виділялася лінія, рівнобіж­на його вісі. При шифруванні відкритий текст розбивався на групи по 36 знаків, потім перша буква групи фіксувалася положенням першого диска по виділеній лінії, друга — положенням другого диска й так далі. Шифрований текст утворювався шляхом зчитування послідовності букв по будь-якій рівнобіжно виділеній лінії.

Зворотний процес здійснювався на аналогічному шифраторі: отриманий шиф­ротекст виписувався шляхом повороту дисків по виділеній лінії, а відкритий текст відшу­кувався серед рівнобіжних їй ліній шляхом прочитання осмисленого можливого ва­ріанта. Хоча теоретично цей метод дозволяв припустити появу різних варіантів відкритого повідомлення, але, як показав накопичений того часу досвід, це було малоймо­вірно: осмислений текст читався тільки по одній з можливих ліній. Шифратор Джеферсона реалізовував раніше відомий шифр багатоалфавітної заміни. Частинами його ключа був порядок розташування букв на кожному диску та порядок розташу­вання цих дисків на загальній осі. Загальна кількість ключів була величезна.

Цей винахід став провісником появи так званих дискових шифраторів, що зна­йшли широке поширення в розвинутих країнах у XX столітті. Шифратор «М-94», який був аналогічний шифратору Джеферсона, використовувався в армії США під час Другої світової війни. Однак при житті Джеферсона доля його винаходу склалася невдало. Будучи держсекретарем, сам Джеферсон продовжу­вав використовувати традиційні коди (номенклатори) та шифри Віженера. Він дуже обережно відносився до свого винаходу та вважав, що його потрібно ґрунтовно проаналізувати. З цією метою він тривалий час підтримував зв'язок з математиком Р. Патерсоном.

В результаті обміну інформацією Патерсон запропонував свій власний шифр, який, на його думку, був більш надійним, ніж шифр Джеферсона. Він являв собою шифр вертикальної перестановки з уведенням «пустишок». За своєю стійкістю він значно поступався шифру Джеферсона, однак той прийняв доводи свого опонента та визнав його шифр більш прийнятним для використання. Таким чином, Джеферсон сам не оцінив усієї значимості свого власного винаходу.

У 1817 році полковник американської армії, начальник артилерійсько-техніч­ної служби армії США Д. Уодсворт також запропонував свій механічний шифратор. Основними елементами пристрою були два шифрувальні диски. По окружності першого з них (верхнього), що реалізовував алфавіт відкритого тексту, за абеткою були розташовані 26 букв англійського алфавіту. На другому (нижньому) диску з ал­фавітом шифрованого тексту в довільному порядку розташовувалися ці ж букви та цифри від 2 до 8. Таким чином, він містив 33 знаки. Літери на диску були зйомними, що дозволяло змінювати алфавіт шифрованого тексту. Диски були з'єднані між со­бою шестерною передачею з числом зубів 26 х 33.

При обертанні першого диска (за допомогою кнопки) на один крок другий диск обертався також на один крок в інший бік. Оскільки числа 26 і 33 були взаємно про­стими, то при покроковому обертанні першого диска обидва диски поверталися у початковий стан через 26 х 33 = 858 кроків. Диск відкритого тексту обертався тільки в один бік. Диски містилися у футлярі, у якому були прорізані вікна. За допомогою спеціальної кнопки шестірні роз'єднувалися, що дозволяло незалежно один від од­ного повертати диски в початкове для шифрування положення (за допомогою до­даткових кнопок). Довгостроковим ключем був алфавіт шифрованого тексту (їхня кількість була 33), а разовий ключ складався з двох букв (верхнього та нижнього диска) і встановлювався у вікнах при незалежному повороті дисків. Кількість разо­вих ключів була: 26 х 33 = 858.

Шифрування вироблялося таким чином. Перед початком шифрування дис­ки ставилися в початкові умовні положення (наприклад, LB). Потім шестірні з'єднувалися, і за допомогою кнопки диск повертався доти, поки у верхньому вікні не з'являлася перша буква відкритого тексту. З вікна під ним списувалася перша бук­ва шифрованого тексту. Інші букви шифрувалися аналогічним чином. Якщо букви повторювалися (наприклад, АА), то диск робив повний оберт, тому в шифротексті цій парі відповідали пари з різних знаків (наприклад, 8В).

Розшифрування робилося зворотним чином. Букви шифрованого тексту вста­новлювалися по нижньому вікну, а з верхнього списувалася відповідна буква від­критого тексту. Даний шифр мав такі особливості:

— кількість знаків в алфавіті шифрованого тексту (33) була більше кількості букв в алфавіті відкритого тексту (26);

— шифрування букви відкритого тексту залежало від того, якою була попередня їй буква, що шифрувалася.

Пропозиція Уодсворта заслуговувала на увагу, незважаючи на те, що недолі­ком шифру була його особлива чутливість до неточностей (типу заміни та пропус­ку знаків у шифрованому тексті). Перекручена або пропущена буква робила весь наступний текст при розшифруванні незрозумілим. Однак історична відмова від запропонованої системи шифрування була пов'язана з іншими обставинами. В ці роки панували так звані «ручні шифри», застосування яких не вимагало спеціальних пристосувань. Ці шифри були добре засвоєні, їм вірили та їх добре знали, у зв'язку з чим пропозиція Уодсворта породжувала зайві «турботи».

Всередині XIX століття американець П. Е. Чейз запропонував модифікацію відо­мого шифру Полібія (див. таблицю).

Ключем шифру був порядок розташування букв у таблиці. При шифруванні координати букв виписувались вертикально. Наприклад, слово «UKRAINE» мож­на записати як такий дворядковий цифровий шифротекст:

1 3 3 1 3 1 2

2 2 6 3 9 6 6

Чейз запропонував ввести ще один ключ: заздалегідь обговорене правило перебудови нижнього рядка цифр. Наприклад, число, визначене цим рядком, по­множувалося на 9: 2263966 х 9 = 20375694, після чого отримувався новий шифротекст:

1 3 3 1 3 1 2

2 0 3 7 5 6 9 4

Цей дворядковий запис знову перетворювався у букви згідно з вищезазна­ченою таблицею, при цьому перше число (2) визначало букву першого рядка. В результаті отримуємо такий шифротекст: UφSWORPM.

Шифр Чейза був більш стійким за шифр Полібія, однак розповсюдження він не мав. Його недоліками були значне ускладнення процесу шифрування-розшифрування та особлива чутливість шифру до помилок (перекручування у шифротексті).

В другій половині XIX століття відбулася революція у військовій справі. З'явилися нові засоби збройної боротьби (парові кораблі, нарізні артилерія та стрілецька зброя), комунікацій (залізниця) та зв'язку (телеграф). Поява телеграфу змістовно вплинула на розвиток криптології.

Однією з війн, у якій широко застосовувалися перераховані новинки, стала гро­мадянська війна в США (1861—1865) між мешканцями Півночі (далі — федерали) та Півдня (далі — конфедерати). Перемогу в цій війні одержали федерали, що в резуль­таті привело до створення США в їхньому сучасному вигляді. У цій перемозі помітну роль зіграла перевага федералів у криптологічних методах. При цьому федерали часом «винаходили» заново шифри, що були добре відомі в Європі.

У той час для передачі повідомлень вже широко використовувався телеграф. Щоб телеграфіст міг легко читати переданий текст, шифротексти повинні були бути максимально наближеними до звичайних відкритих текстів. При передачі шифротекстів, що представляли собою хаотичний набір букв, телеграфісти робили числен­ні помилки, що істотно ускладнювало наступне розшифрування. Крім того, помилки виникали через збої при роботі телеграфних апаратів. Наприклад, для американ­ського апарата «Морзе» були характерні помилки при передачі, за результатом яких у тексті одна буква виявлялася зайвою, або навпаки, однієї букви не вистачало. У випадку «хаотичних» шифротекстів такі перекручування нерідко приводили до неможливості розшифрування.

Крім телеграфу застосовувалися й інші способи передачі інформації, зокрема, «прапорцеві» коди. У 1856 році офіцер медичної служби Альберт Джеймс Майер (1828—1880) запропонував метод зв'язку з використанням сигнальних прапорців — прапорцевий семафор (англ. wig-wag). Для представлення різних букв використову­валися різні положення прапорця, і в такий спосіб солдати передавали повідомлення. «Прапорцеву» систему Майера застосовували як солдати північної коаліції, так і конфедерати. Для цього використовувалися природні височини. Якщо таких не ви­являлося, то будувалися спеціальні вишки.

Тепер розглянемо шифри, якими користувалися федерали та конфедерати під час Громадянської війни в США. Найбільше поширення у федералів мав шифр, що включав елементи кодування та перестановки слів. Найбільш таєм­ні слова тексту попередньо замінювалися за допомогою довгострокового коду. Наприклад, слово «COLONEL» за­мінювалося на «VENUS». Аналогічно, фраза «PRESIDENT OF USA» замінювалася на слово «ADAM» тощо. Заміна на позначення, що легко читалися, полегшувала роботу телеграфістів, які передавали шифровані повідомлення.

Потім кодований текст виписувався за словами порядково в прямокутник, що містив визначену кількість стовпців. Кількість стовпців у відкритому вигляді пере­давалося в шифрованому тексті у вигляді якого-небудь слова. Наприклад, слово «GUARD», яке стояло на початку телеграми, означало, що в прямокутнику 5 стовп­ців (кількість букв у слові). Потім з отриманого прямокутника слова виписувалися, наприклад, за таким правилом: перший стовпець — зверху донизу, другий — знизу нагору, третій — зверху донизу тощо. Виходив остаточний шифрований текст, що й передавався телеграфом.

Цей шифр був запропонований у 1861 році Ансоном Стейджером, першим ке­рівником компанії «Вестерн Юніон телеграф». Після мобілізації він був призначений керівником управління військового телеграфу в Огайо. Ще до війни Стейджер за­пропонував такий шифр для губернатора штату Огайо, що з успіхом використову­вався останнім у листуванні зі своїми колегами — губернаторами штатів Індіана й Іллінойс.

У 1862 році завдяки першому масштабному використанню телеграфа у вій­ськових целях шифр Стейджера почав застосовуватися всією армією Півночі. Досвід роботи Стейджера на телеграфі, вочевидь, привів його до системи, у якій шифро­текст складався, як і в нових телеграфних кодах, зі звичайних слів, що значно менше піддавалися перекручуванням, ніж групи довільно набраних букв. У ході війни до системи були введені деякі елементарні ускладнення, що її помітно підсилили. До написаного тексту вставлялися «пустишки». Виписка стала робитися по діагоналях і змінних стовпчиках у прямокутниках, що усе більше і більше збільшувалися.

С. Беквіт, шифрувальник командувача військами федералів Уіліса Гранта, за­пропонував, щоб важливі терміни передавалися кодовими позначеннями, які він ретельно вибирав, щоб звести до мінімуму телеграфну помилку. Цікаво відзначити, що крім військових цим шифром користувався й керівник розвідки Алан Пінкертон, майбутній засновник знаменитого детективного агентства.

Також використовувалися прості словникові перестановки. У цьому шифрі сло­ва відкритого тексту переставлялися за визначеним законом (ключем). Цей шифр був досить слабким. Використовувався ще один вид шифрів — багатоалфавітні систе­ми (стосовно алфавіту шифрованого тексту), у якому будувалася таблиця розміром 26х26 (число букв латинського алфавіту).

Стовпці таблиці позначалися буквами латинського алфавіту в порядку їхнього звичайного проходження (A, B, C,Z). Рядки таблиці були довільними перестанов­ками цих букв. Це був алфавіт відкритого тексту, що визначав верхній рядок під­становки, за яким набиралися букви відкритого тексту. Рядки таблиці використо­вувалися в природному порядку (перший, другий тощо) і визначали нижній рядок підстановки. Перша буква тексту шифрувалася по першому рядку, друга — по друго­му тощо. Правило повторювалося циклічно (27-а буква тексту шифрувалася знову по першому рядку, 28-а — по другому тощо).

У липні 1865 року сержант Е. Хоулі запропонував використовувати для цього шифру віяло, що складалося з 26 дерев'яних дощечок, на яких були записані алфаві­ти шифрованого тексту (рядки таблиці). Це віяло виявилося настільки ефективним у практичному застосуванні, що вперше в історії США його автору був виданий патент на шифропристрій.

У той час як федерали прийняли централізовану організацію системи зв'язку, конфедерати поширили принцип прав штатів і на сферу шифрувальної справи. Ко­жен командир міг за своїм розсудом вибирати власні коди та шифри. Це привело до істотних негативних наслідків, оскільки місцеві командири практично не розби­ралися в шифрувальній справі.

Конфедерати використовували примітивні шифри аж до шифрів простої замі­ни. Наприклад, перед битвою в Шайлоу 6 квітня 1862 року генерал Джонстон до­мовився зі своїм заступником генералом Борегаром використовувати як військовий шифр заміну Цезаря. Зрідка вживалися книжкові шифри. Книжковим шифром ко­ристувався президент конфедерації південних штатів Джеферсон Девіс. Перед бит­вою під Шайлоу він послав генералу Джонстону словник для його використання як кодової книги. Додатком до словника була інструкція, в якій вказувалося, що слово «з'єднання» буде виражатися як «146.Л.20», що означало, відповідно, номер сто­рінки, лівий стовпчик і номер слова.

Словники використовувалися як кодові книги також у ВМФ конфедерації. Його міністр Стефан Мелорі особисто розпорядився, щоб командири кораблів здобули ідентичні примірники різних словників.

Поширені у той час були шифри типу Віженера. Збереглися, навіть, зразки таких шифрувальних пристроїв у вигляді мідних шифрувальних циліндрів. Шифрування здійснювалося за допомогою двох покажчиків (на верхній планці пристрою) на букви відкритого тексту та відповідні їм букви шифрованого тексту.

Як уже було сказано раніше, при шифруванні допускалися численні помилки. Помилками конфедератів успішно користувалися федерали для дешифрування перехоплених повідомлень. Зокрема, при використанні книжкових шифрів у якості вихідних шифровеличин вибиралися не букви, а слова й цілі вирази. При цьому кон­федерати часто використовували загальнодоступні комерційні кодові книги, згідно з якими і робили заміну шифровеличин. Федералам не складно було перебирати обмежене число комерційних кодових книг і знаходити ключ. Для посилення ко­дування конфедерати вводили прості правила типу: якщо слово, що шифрувалося, знаходилося на 18-у місці 29-ї сторінки книги, то воно замінялося 18-м словом на 19-й сторінці. Однак подібні модифікації не бентежили федералів.

Шифрований зв'язок федералів здійснювався через Управління військового те­леграфу, при якому була шифрувальна служба. Начальником військового телеграфу був майор Томас Екерт, який пізніше став головою правління компанії «Вестерн Юні-он телеграф». Управління військового телеграфу розміщалося в будинку військово­го міністерства, що знаходилося поруч з Білим Домом. Президент Авраам Лінкольн приділяв велику увагу організації шифрованого зв'язку та часто спілкувався з трьома молодими телеграфістами-шифрувальниками: Девідом Бейтсом, Чарльзом Тінкером і Альбертом Чендлером. Ці люди були основними криптоаналітиками Півночі.

Криптоаналітична служба федералів досягла досить серйозних успіхів. Так, на­приклад, у грудні 1863 року начальник поштового відділення Нью-Йорка Абрам Уейкман, переглядаючи кореспонденцію перед відправленням, наткнувся на лист, адресований Олександру Кейту до міста Галіфакс у Новій Шотландії. Про Кейта було відомо, що той часто листувався з агентами Півдня. Тому, розкривши конверт та встановивши, що лист зашифрований, Уейкман передав його військовому міністру.

Протягом двох днів співробітники Військового міністерства марно намагалися розгадати таємничі знаки перехопленої криптограми. Потім вона була передана шифрувальникам президента Лінкольна, що взялися її прочитати. Вони швидко вста­новили, що невідомий автор листа використовував для його зашифрування як зви­чайний алфавіт, так і 5 різних шифроалфавітів. Але він вчинив нерозсудливо, розді­ливши слова листа комами та обмеживши одним алфавітом у межах кожного слова.

Дешифрувальники знайшли слово, що складалося з шести букв, у якому друга й шоста букви повторювалися. Потім випливало слово з чотирьох букв, за яким у свою чергу йшла фраза, послана клером: «reaches you». Вони вирішили, що за цією послідовністю шифрознаків повинна ховатися фраза «before this». Бейтс припустив, що в листі використано шифр, подібний тому, що застосовувався для позначення цін у магазині в Пітсбурзі, де він колись давно працював посильним.

Цей здогад дозволив значно просунути вперед процес дешифрування крип­тограми. Допомогло й виявлення знаків, що позначали місце відправлення і дату — «Нью-Йорк, 18 грудня 1863 р.». Діючи таким чином, три шифрувальники у присут­ності президента Лінкольна, що нетерпляче очікував результати, за чотири години прочитали шифрований лист, у якому було написано:

«Нью-Йорк, 18 грудня 1863 р. …Два пароплави відбудуть звідси приблизно на Різдво… 12 тисяч нарізних мушкетів прийшли точно за адресою та відправлені в Галіфакс відповідно до інструкцій. Ми зможемо захопити ще два пароплави, як намі­чено… перш ніж це дійде до вас. Ціна 2000 доларів. Нам потрібно більше грошей… Пишіть як колись…»

Два дні по тому була перехоплена та швидко дешифрована ще одна крипто­грама, адресована Кейту. У ній говорилося: «Передай Мемінджеру, що в Хілтона усі верстати знаходяться в зібраному вигляді та всі матриці будуть готові до відправлен­ня 1 січня. Гравірування друкованих форм чудове».

Бесплатный фрагмент закончился.
Купите книгу, чтобы продолжить чтение.
электронная
от 180
печатная A5
от 403