Бесплатный фрагмент - Адаптація білінгвальних дітей в умовах еміграції

ВСТУП

Що для батьків є основним у вихованні дітей? Звичайно ж — це впевненість у тому, що їхнє чадо зростає у сприятливому середовищі, спілкується з друзями і засвоює потрібні знання у навчальних і допоміжних закладах. При цьому вони зосереджують свою увагу на питаннях безпеки і спокою дітей. У людей, які емігрували в іншомовну країну, виникає побоювання того, що їхнім дітям буде складно адаптуватися в нових умовах та іншому соціумі. Існує безліч помилкових суджень, які породжують все нові і нові міфи, що зумовлюють у батьків виникнення страху перед переїздом до іншої країни.. Створення цього посібника зумовлене потребою допомогти батькам розібратися і подолати можливі труднощі в адаптації дітей, а також розвіяти міфи, які існують щодо цього питання.

АДАПТАЦІЯ БІЛІНГВАЛЬНИХ ДІТЕЙ В УМОВАХ ЕМІГРАЦІЇ

Вельми часто ми чуємо слово «білінгвізм». Що ж воно означає? Білінгвізм — це здатність володіння двома мовами. Людину, яка розмовляє двома і більше мовами називають білінгвом. Знання більше ніж двох мов називають багатомовністю або полілінгвізмом. «Особливість полілінгвізму полягає в тому, що він буває двох видів — національний (вживання декількох мов у певній соціальній спільноті) та індивідуальний (вживання індивідуумом кількох мов, кожній з яких надається перевага залежно від певної комунікативної ситуації).

«Природний білінгвізм виникає у певному мовному середовищі, яке включає в себе радіо і телебачення за умов спонтанної мовної практики. Усвідомлення специфіки мовної системи може не відбуватися. За умов штучного білінгвізму друга мова опановується в навчальній обстановці, при цьому потрібно прикладати вольові зусилля і використовувати спеціальні методи і прийоми».

Типи білінгвізма

Залежно від критеріїв, які покладено в основу класифікації, виділяють декілька типів білінгвізму:

— «Відповідно до віку, в якому відбувається засвоєння другої мови, розрізняють ранній і пізній білінгвізм. Ранній білінгвізм зумовлений життям у двомовній культурі з дитинства (коли батьки розмовляють кожен своєю мовою, або коли родина переїздить з однієї країни в іншу); пізній білінгвізм — це вивчення другої мови у старшому віці, коли вже опановано одну мову.

— За кількістю здійснених дій, тобто, коли людина майже не розмовляє і не пише іноземною мовою, а лише приблизно розуміє її. У такому випадку виокремлюють репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм, що характеризується здатністю сприйняття (умінням переказати) тексту, викладеного іноземною мовою, і відтворенням прочитаного або почутого, а також продуктивний білінгвізм, що відзначається здатністю розуміти і відтворювати іншомовні тексти, а також складати їх самому. Висловлюючись іншими словами, продуктивний білінгвізм дає можливість білінгву конструювати слова, словосполучення і речення, як усно, так і письмово».

Мова сучасної людини — результат тривалого історичного розвитку. Мова, як найважливіший вияв культури даного людського суспільства, являє собою історичні системи постійно існуючих у ній символів. [Белянин, 2003,Психолингвистика]

Мовне спілкування здійснюється за законами даної мови, яка являє собою систему фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів і правил спілкування.

Важливою особливістю є те, що приналежність людини до національної культури виявляється на всіх рівнях мовної особистості: на когнітивному, мовному, емоційному, мотиваційному; в національному характері, національному менталітеті; на моторному — мова тіла, жести. Таким чином, культура ніби то розподілена по всіх рівнях мовної особистості. Мова є системою орієнтирів у предметному світі. Завдяки етнічній культурі людина формує своє бачення і образ світу.

Сучасні умови життя суспільства пов’язані зі значною міграцією населення, у зв’язку з чим багато людей під час спілкування користується двома мовами і більше.

Білінгвізм, як багатоаспектна проблема, є предметом вивчення різноманітних наук, кожна з яких розглядає білінгвізм у своєму трактуванні.

Зокрема: лінгвістика розглядає білінгвізм з точки зору тексту; соціологія вивчає проблеми білінгвізму, виникнення яких пов’язане з поведінкою двомовних людей у суспільстві; психологія розглядає білінгвізм під кутом зору механізмів відтворення мови; психолінгвістика вивчає білінгвізм з позиції співвідношення між механізмами мови і тексту. Білінгвізм, що розглядається у сукупності психологічних і соціологічних характеристик є предметом соціальної психології. Вважається, що перелічені науки пов’язані з вивченням білінгвізму безпосередньо.

Білінгвізм представників вихідців з території колишнього радянського союзу неоднорідний у віковому, територіальному і соціальному відношенні і має широкий спектр особливостей: від справжнього білінгвізму, що характеризується приблизно рівним ступенем використання двох мов і приблизно однаковою компетенцією її носіїв, — до дуже слабкого володіння ними українською, з одного боку, і майже цілковитим не володінням рідною мовою національними меншинами, з другого. Одним з критичних станів мови національних меншин у разі білінгвізму є перехід білінгвів на функціонально другу для них мову, тобто у Росії — на російську. Цілком зрозуміло, що даний перехід не пов’язаний з дефектом мовної компетенції і зумовлений або не співвідносною престижністю мов, або загальними стереотипами комунікації у поліетнічному соціумі.

Не дивлячись на те, що білінгвізм розглядається з різних позицій, всі галузі знань виходять із наступного: існує первинна мовна система, яка використовується для спілкування. Якщо людина в усіх ситуаціях спілкування використовує лише цю систему і, якщо вона не використовує іншу мовну систему, то її можна назвати монолінгвізмом. Носія двох і більше систем спілкування (тобто людину, здатну використовувати для спілкування дві і більше мовних систем) можна назвати білінгвом.

Є.М.Верещагін виокремлює чотири критерії класифікації білінгвізму

Білінгвізм оцінюють за числом дій, що виконуються на основі даного вміння.

Відповідно до даного критерію виокремлюють такі види білінгвізму:

— рецептивний, тобто коли білінгв розуміє мовний твір, що належить до вторинної мовної системи. Такий білінгвізм можливий за умов вивчення мертвих мов;

— репродуктивний, тобто коли білінгв здатний відтворювати прочитане і почуте. Прикладом репродуктивного білінгвізму є самостійне вивчення нерідної мови як засобу для отримання інформації. При цьому текст розуміють, але неправильно вимовляють;

— продуктивний (відтворювальний), тобто коли білінгв розуміє та відтворює мовні твори, що належать до вторинної мовної системи, і породжує їх. Другим критерієм класифікації білінгвізму називають співвіднесеність мовних механізмів між собою, коли обидві мовні системи можуть функціонувати незалежно одна від одної, або можуть бути пов’язані між собою під час акту мовлення :

— чистий білінгвізм (прикладом чистого білінгвізму може бути випадок, коли в родині використовують одну мову, а мовою спілкування на роботі, в магазині, транспорті та інших громадських місцях є інша мова);

— змішаний білінгвізм, за наявності якого мови вільно замінюють одна одну, а між двома мовними механізмами, що породжують різномовність, виникає зв’язок. Змішування мов спостерігається давно. Останнім часом це явище значно посилюється, що пов’язано зі збільшенням інтенсивності міграції населення планети.

Двомовність у родині

Перебуваючи у шлюбі з громадянами іншої країни і культури, жінки, як і їхні чоловіки, хочуть зберегти рідну для себе культуру і мову. Ситуація ускладнюється у тому разі, коли подружня пара живе не у своїй країні. Наприклад, якщо батько англієць, мати росіянка, а їхня родина мешкає в Іспанії, то у такому разі мова йде про монолінгвізм. Дитина ходить до школи і вивчає зразу кілька мов, причому одна з яких може бути рідною мовою, скажімо, батька, друга — матері, а третя — мешканців країни проживання. Як правило, в родині спілкуються однією мовою і паралельно один з батьків розмовляє з дитиною своєю рідною мовою.

При цьому жоден із батьків навіть не замислюється, що відбувається у дитини в голові! У такій обстановці психіка дитини дуже часто спрацьовує у виборному напрямку і дитина під час спілкування починає вживати слова з кожної з мов, віддаючи перевагу тим, які їй легше вимовляти. Контраст між двома мовами найпомітніше виявляється у тій ситуації, коли слово, яке домінує, було ясно і чітко вимовлено (а у дітей старшого віку — явилося у письмовому вигляді) на тлі відповідного предмета чи явища. Найбільш цікаві за звучанням слова, з якими пов’язані ті чи інші асоціації, у свідомості дитини обростають більш міцними зв’язками. Мова дуже тісно пов’язана зі способом життя і культурою. Якщо культура другої мови представлена не у всій своїй різноманітності, немає реалій, до яких би належали відповідні назви, то нема і приводу для їх вивчення. Приналежність подружніх пар у міжнаціональних шлюбах до певної етнічної культури прямо впливає на особливості виховання дитини у таких родинах.

Отже, відносини у таких родинах здебільшого залежать від традицій спілкування, існуючого економічного і соціального стану суспільства, наявності родинних зв’язків, які залежить від суспільства, участь членів родини у домашньому господарстві, в суспільних стосунках, від типу родини: багатодітна, бездітна, від того, хто є лідером, а також від особистих якостей і характеру членів родини. Саме ці аспекти мають прямий або непрямий зв’язок з культурою, звичаями етносу, до якого належить кожен з подружньої пари. Різні національності впродовж багатьох віків існували поряд. У сучасному світі сусідні народи мають багато спільного у способі життя та історії. Одначе, як свідчать результати чисельних досліджень, різні нації та етноси мають виражену специфіку, яка найяскравіше виявляється на побутовому рівні. Саме ця специфіка не може не позначатися на родинних взаємостосунках з дитиною.

У сучасному суспільстві діти, що виховуються в родинах, батьки яких належать до різних національностей, можуть зіткнутися з різноманітними актуальними проблемами. Найважливішою з таких проблем є національна самоідентифікація. Таким дітям дуже важко гармонічно і однаково рівномірно сприймати різний світ культури і традицій обох батьків. Найчастіше основні труднощі виникають унаслідок мови, якою дитина користуватиметься при спілкуванні в родині і суспільстві.

РОДИНА В ЕМІГРАЦІЇ

Досить часто батьки змінюють країну свого проживання, що буває пов’язано зі зміною робити або соціальними чинниками.

Внаслідок цього дитина опиняється в ситуації, яку умовно можна назвати «домашня мова проти соціальної мови». Тобто, коли вдома всі спілкуються, скажімо вірменською мовою, а в дитячому садку, на вулиці, в школі — російською. Як у такій ситуації відбувається становлення мов у дитини? У віці, починаючи від народження і приблизно до трьох років, дитина більшу частину свого часу проводить у колі сім’ї — тут зосереджені його основні інтереси, тут задовольняються його основні потреби. З однолітками на дитячому майданчику можна і без слів погратися дитячими іграшками, в магазині сховатися за маму. Соціальні контакти, які виникають у дитини у цьому віці, не потребують активного спілкування за допомогою мови. Відповідно, діти, народжені в новій для їх батьків країні, і діти, що приїхали в цю країну у віці 3—4 років, перебувають практично в рівних умовах: їхня домашня мова рідна і практично єдина.

Здавалося би, дитина у такій ситуації опанує не так багато. Одначе важливим є те, що малюк вбирає у свою свідомість образи, поняття, акценти, притаманні мові і її способу мислення. Наприклад, в українській мові існує два дієслова — «любити» і «кохати», які перекладаються російською одним словом — «любити». Але для українця вирази «я люблю» і «я кохаю», мають певні смислові відмінності. Існує гіпотеза, що саме домашня мова, якою промовляли до дитини перші слова любові і ніжності, впливає на рефлексію почуттів, на найтонші і найніжніші матерії свідомості людини. Висловлювати глибокі почуття і відчувати їх від почутих слів людина буде саме за допомогою «домашньої» мови. Інша мова буде «мовою спілкування зі світом», більш інформативнішою і розвиненою, але менш інтимною.

У цій ситуації батьків хвилює питання: чи потрібно спрямовано навчати малюка мові його нової батьківщини. Більша частина психологів вважає, що не потрібно. По-перше, за умов ранньої соціалізації (3—5 років), дитина здатна досить легко опанувати другу мову як рідну, коли потрапить у відповідне мовне середовище. По-друге, вважається докорінно помилковим явищем спілкування в родині не рідною для батьків мовою. Насамперед це зумовлено тим, що спілкування з дитиною повинне бути природним, інтимним; іншою причиною є відсутність потреби і власні проблеми з другою мовою у батьків.

ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМНОГО ВПЛИВУ МОВ

Процес опанування двох і більше мов у мультилігви розвивається за тим само сценарієм, що і однієї. Але при цьому він може не збігатися в часі. На швидкість опанування мови впливає середовище, в якому дитина перебуває частіше, і, в якому є можливість активно спілкуватися з носіями цієї мови. При цьому сформовані мовні конструкції і слова переносяться з однієї мови на іншу, додаються одна до одної, а часом і витісняють одна одну. Якщо мови строго розділені за сферами використання (наприклад, кожен з батьків діє за принципом (одна особа — одна мова) і розмовляє лише своєю мовою, або члени родини вдома послуговуються однією мовою, а в зовнішньому оточенні — іншою), то змішування мов, як правило, не відбувається. Дитина завжди знає, з ким якою мовою спілкуватися. Проте, якщо батьки в процесі спілкування послуговуються кількома мовами, або в родині є кілька дітей, то ситуація ускладнюється. Не всі і не завжди знають, до кого і як краще звертатися. Виникають смішні висловлювання, в яких використовуються слова і мовні конструкції з різних мов. Перша дитина зазвичай добре опановує у дитинстві обидві мови, а у другої дитини це виходить гірше, а у третьої — ще гірше.

Але завдяки навчанню у школі, вищому навчальному закладі та під час трудової діяльності рівень знання мови, якою особа раніше володіла гірше, підвищується. Зрозуміло, що це відбувається за умов, коли молода особа спілкується саме цією мовою. Коли особа заговорить? Коли наздожене однолітків? Дати однозначну відповідь на це питання складно, оскільки все залежить від віку дитини, обстановки в колективі та її індивідуальних особливостей. Завдання батьків — не перевантажити малюка, постаратися сприймати процес як природний, не пришвидшувати події.

Проблеми ситуації «родина в еміграції» пов’язані не з тим, що дитина не опанує другу мову, а з тим, що вона гірше володітиме мовою, якою спілкуються в родині. По-перше, стає очевидним (і це відчувають всі емігранти) наскільки багато мовної інформації діти засвоюють поза родиною — і це природно. Референтна група — це друзі, пізнавальні інтереси, заняття з викладачем, спілкування, телебачення. І все це — на мові країни проживання.

По-друге, мова не може розвиватися у відриві від культури, а створити штучне середовище, у якому дитина змогла би набути стільки мовного досвіду, скільки це можливо здійснити на батьківщині, за умов її зростаючих пізнавальних потреб, нереально. Дитина просто не знає маси складних слів, які їй потрібні для того, щоб поспілкуватися з батьками. Адже у побуті ми використовуємо мінімум слів з нашого мовного запасу. Знання решти слів, за великим рахунком, потрібне для читання, інтелектуального спілкування, а саме цього рідною мовою у дітей практично не відбувається. Тому зберегти рідну мову вдається лише тим родинам, які живуть в національних діаспорах і активно займаються інтелектуальним розвитком своїх дітей, послуговуючись рідною мовою. Але при цьому мова залишається законсервованою, відірваною від живих процесів, які відбуваються в ній там, де вона є державною. Разом з тим мова набуває нові риси: в неї проникатимуть слова, пов’язані з поняттями країни проживання.

Таким чином, постає головна проблема — «Як зберегти рідну мову?» Щоб вирішити це завдання потрібно: перше — користуватися нею вдома, торкаючись під час спілкування найскладніших тем. Намагатися при цьому зацікавити дитину літературою, фільмами, створеними на «домашній» мові, а також використовувати письмове спілкування нею. Варто уникати злиття мов. Так, наприклад, від російськомовних емігрантів, що мешкають у Америці, можна почути слово послайстить (порізати тоненькими скибочками) …..; друге — не перестаратися. Не потрібно організовувати домашні уроки, сварити дитину за помилки, ображатися за «зречення культури»; третє — якомога більше спілкуватися з іншими носіями «домашньої» мови, частіше бувати на батьківщині, тобто забезпечити дитині практику живої мови.

Та попри це потрібно бути готовим до того, що мову буде не надто добре опановано. Про це добре знають громадяни, які емігрували до Ізраїлю. Не зважаючи на те, що в цій країні існує велика російськомовна діаспора, є маса можливостей для спілкування російською не лише на кухні, але і в рамках культурних програм, немає проблем з придбанням книжок і фільмів, проблема російської мови існує. Діти, які народилися в Ізраїлі або переїхали з батьками до цієї країни і віці до 8 років, краще розмовляють на івриті.

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ОПАНУВАТИ МОВИ?

Завжди, незалежно від обставин і чиєїсь присутності, вдома потрібно розмовляти рідною мовою. Слід пояснити гостям, що таким є правило вашої родини. Потрібно пояснити дитині, що вона на одну мову багатша, ніж інші. Якщо чоловік (або дружина) почувають себе некомфортно, тому що спілкування в родині відбувається незрозумілою мовою, потрібно пояснити, що родичі нічого від нього не приховують і що, якщо він хоче брати участь у бесіді, то повинен вивчити їхню мову. Провести бесіду доведеться і з бабусями та дідусями, переконавши їх у тому, що вони завжди будуть рідними і близькими дитині, але і від них залежить те, наскільки вона добре опанує мову. Пояснити, що таке двомовність, потрібно і вихователям у дитячому садку, і учителям в школі.

Люди, які оточують дитину із двомовної родини, повинні розуміти, що людина з дитинства здатна засвоїти кілька мов, що це є нормальним явищем. Від цього дитина не перетвориться на неповноцінну людину, а навпаки, отримає поштовх до свого розвитку.

Спілкування дитини з батьками повинне бути постійним, різноманітним, з яскравою інтонацією. При цьому потрібно постійно розширювати словниковий запас слів і ускладнювати побудову мовних конструкцій. Під час розмов слід використовувати одні і ті ж самі конструкції у різних ситуаціях, варіюючи їхнє заповнення словами. Одне і те саме слово слід вживати в різних контекстах і різних ситуаціях. Завжди слід описувати словами те, що відбувається, передаючи при цьому максимальну кількість цікавих для дитини деталей, підкреслюючи їх за допомогою мовних інтонацій. В процесі розвитку малюка дорослі повинні зачіпати нові теми, пояснювати значення незнайомих слів.