1 глава
Нечестивий збирає
Бо людині, що перед лицем Його добра,
дає Він премудрість, і пізнання, і радість;
а грішникові Він роботу дає, щоб збирати й громадити, щоб пізніше віддати тому, хто добрий перед Божим лицем. Марнота і це все та ловлення вітру!…
Біблія, Еклесіяст 2:26
Передній автомобіль звучно розсікав високу траву, яка поглинула ледь помітну дорогу. Два автомобілі слідували ззаду. Пилу майже не було. Ось, нарешті, група зупинилася в самому центрі великого поля. З середнього автомобіля незграбно вилізли двоє людей і стали неспішно віддалятися від броньованого гіганта. Надходив вечір, але сонце нещадно обрушилося на непокриті голови немолодих уже чоловіків.
Хто повинен почати розмову, було видно відразу: сивочолий літній джентльмен випромінював владу: його постава, трохи піднесене підборіддя і погляд видавали людину, звиклу керувати іншими.
— Я прожив в Цюріху все життя, але такої спеки не пригадаю… Хочу узгодити з Вами, пане Окрог, кілька питань, — почав розмову сивочолий.
Співрозмовник, респектабельного вигляду чоловік, одягнений явно не по погоді в дорогий костюм і краватку, не міг приховати свого обурення:
— Мене обшукують! За мною постійно стежать Ваші люди! Я не звик до такого поводження! Я ледь стримую службу безпеки банку. Ви ж знаєте, пане Кіншерг, що усіх керівників нашого банку постійно охороняють.
— Прошу пробачення. Я збільшу Ваш гонорар у двічі. Зрозумійте, гроші, які я збираюся покласти на рахунок, дуже, дуже великі, тому я обережний… Тут нас ніхто не чує.
— Розумію. Все готово до прийняття вкладу, — банкір взяв себе в руки і його голос зазвучав спокійніше і впевненіше. — Повною інформацією володіють тільки троє, включаючи мене. Але ця Ваша умова! Вона повністю порушує прийняті банком правила!
— Цю умову не можна змінити! — відрізав Кіншерг, його жорсткий і холодний погляд, здавалося, міг знищити співрозмовника.
— Але, послухайте! — не здавався банкір. — Якщо Ви втратите ключ, ми не зможемо повернути Вам гроші!
— Це виключено! Ключ буде в надійному місці.
— Воля Ваша, — Окрог тремтячою рукою послабив краватку і випалив свій останній аргумент, — будь-якій людині з вулиці, яка впише своє ім'я в документи, ми будемо змушені видати всі гроші! Це немислимо!
— Я знаю, — Кіншерг явно вирішив закінчити розмову, — завтра о десятій годині машини з вантажем під»їдуть до сховища. Як тільки формальності будуть улагоджені, прошу до мене в гості. А тепер нам пора повертатися. Ходімо!
***
Наступного дня, в призначений час, кілька величезних вантажівок зникло за безшумними воротами сховища банку. Нечисленні перехожі, які спостерігали за цим, навіть уявити собі не могли, що повз них провезли одне з найбільших станів Європи.
«Потрібно було відмовитися від зустрічі під якимось приводом, — думав Окрог, в»їжджаючи на територію фешенебельного замку багатія, — ну, що ж, при першій же можливості втечу!» Господар замку особисто зустрів гостя у розкішних дверей і проводив його в свій кабінет.
— Я Вам вдячний, пане Окрог, гонорар сьогодні переведений на вказаний Вами рахунок. Пропоную випити за взаємовигідне співробітництво, — з цими словами Кіншерг різким рухом відкрив бар і взяв два келихи.
— Чисто символічно, я знаю, що Ви за кермом, — промовив, широко посміхаючись, гостинний господар.
Іскристе вино швидко наповнило келихи.
— Дякую! За благополучне завершення дуже непростої справи, — червоніючи, промовив гість.
— Ходімо, покажу Вам мій сад, — запросив багач, даючи зрозуміти, що після нетривалої екскурсії візит буде закінчений.
Коли автомобіль банкіра зник за деревами алеї, Кіншерг подумав: «Добрий чолов’яга. Жаль його. Отрута дуже сильна, потрібно добре вимити келих».
***
Через тиждень Окрог несподівано помер. Серце. А ще через півроку тихо пішли з життя всі, хто хоч щось знав про незвичайний вклад.
2 глава
Нечестивий впав у рів
Ото, беззаконня зачне нечестивий,
і завагітніє безправ'ям, і породить неправду.
Він рова копав, і його викопав,
і впав сам до ями, яку приготовив,
обернеться зло його на його голову,
і на маківку зійде його беззаконня!
Біблія, Псалми 7:15 — 17
Ледве секретар Кіншерга встиг доповісти, що начальник служби безпеки просить його прийняти, як двері кабінету різко відчинилися, і на порозі з'явився високий спортивного вигляду чоловік.
— Ти хотів мене бачити? Що трапилося? — Кіншерг помітно нервував, вставши з-за столу.
— Так, шеф! — очі широкоплечого інтелектуала блиснули недобрим вогнем. — Я вірно служив Вам багато років. Я особисто виконав півроку тому Ваше доручення, взяв гріх на душу! — голос головного охоронця звучав все голосніше і все більш загрозливо.
— Я вдячний тобі. Що ти хочеш?
— Я відчуваю, що ти отруїв мене так само, як і інших! — розлючений слуга кинувся на свого господаря, але постріл в груди його зупинив.
***
Вбігшиє через декілька секунд охоронці побачили страшну картину: начальника служби безпеки з спотвореним від люті обличчям лежачого в крові біля свого шефа, переляканий погляд якого застиг назавжди: в його шиї стирчав химерної форми шип, такий же, як і в руці мертвого головного охоронця.
3 глава
Господь захищає сина
Тоді їх було невелике число, нечисленні були та приходьки на іншій землі,
і від народу ходили вони до народу, і від царства до іншого люду.
Не дозволив нікому Він кривдити їх, і за них Він царям докоряв:
Не доторкуйтеся до Моїх помазанців, а пророкам Моїм не робіте лихого!
Біблія, 1 Хроніки 16:19 — 22
Двадцять років потому
У цю дорадчу кімнату керівники одного з найбільших банків Швейцарії заходили рідко: особливої необхідності в настільки суворих заходах безпеки майже ніколи не виникало. Але цей випадок був особливий: було видно, що керуючий банку, зазвичай спокійна, врівноважена людина, сьогодні нервував надзвичайно. Тому, коли він заговорив, нечисленна аудиторія слухала його в повній тиші.
— Панове, я керую банком більше п'ятнадцяти років, ви також все не новачки, — було видно, що банкір не знав з чого почати, — загалом, ви знаєте, що значну частину активів нашого банку становить цей незвичайний вклад.
Присутні схвально закивали головами.
— Не приховую, — продовжив керівник, — я хотів навести довідки про власника. Нічого не вийшло. Я обережно радився з юристами, консультувався в різних інстанціях…
— Можеш говорити з нами відверто і прямо: чого ти хочеш? — вступив у розмову впевнений у собі чоловік років п'ятдесяти.
— Відверто?! — керуючий схопився з-за столу. — Багато років власник вкладу не з'являвся, і тут до нас звернувся цей дивний чоловік з Росії! Без супроводу, без охорони, він прийшов як звичайний відвідувач і пред'явив свої права на такий внесок! — глава банку впав у знемозі на стілець, вийняв бездоганну хустку і закотив очі.
— Послухайте! — закричав огрядний чоловік з жорстким поглядом. — Ви знаєте, що за інтереси банку я готовий перегризти горло будь-кому, не дарма я очолюю юридичну службу нашого банку. Я вирішив знищити цього росіянина, ви мене знаєте.
Він приїхав з родиною, але я ні перед чим би не зупинився! Але тут… — голос товстуна затремтів, на сірих очах виступили сльози. — Три дні тому раптово померла моя мати. Я знаю, розумієте, знаю, що це покарання! Більше того, мене постійно переслідує думка: якщо я зроблю зло цьому росіянину, то помруть всі, всі! Мої родичі, мої діти… — чоловіка струсонули ридання.
— Так, так і мені теж учора приснився сон: хтось дуже суворо попередив мене, щоби я не робив йому нічого поганого! — прошепотів у відчаї керуючий.
— Що ж, — важке мовчання перервав наймолодший з присутніх банкірів, — я пропоную з ним домовитися: нехай знімає з рахунку будь-які суми. Будемо молити Бога, щоб основна частина вкладу залишилася. Мені особисто цей хлопець з Росії здався скромною людиною, не думаю, що він почне витрачати багато.
— Добре, на цьому і зупинимося, — з полегшенням підвів підсумок наради керуючий банку, — прошу, якомога швидше все оформите, я чув, що наш найголовніший клієнт живе з родиною в готелі і в усьому собі відмовляє.
4 глава
Таємниця переселення
Так говорить Господь, що чинить оце,
Господь, що вформовує це, щоб поставити міцно оце, Господь Його Ймення:
Покликуй до Мене і тобі відповім,
і тобі розповім про велике та незрозуміле, чого ти не знаєш!
Біблія, Єремії 33:2 — 3
Вісімнадцять років потому
Погожого травневого вечора в потопаючому в зелені невеликому особняку в центрі Цюріха за всіма ознаками готувалися до свята. Невеликий дворик перед будинком і вся найближча бруківка були заставлені автомобілями, прибулі гості при вході весело і голосно віталися з господарем будинку та його синами, через прочинені вікна на вулицю лилася приємна музика.
О сьомій годині вечора почалося свято. Всі присутні в просторій залі на першому поверсі схилилися перед Богом у молитві, а потім струнко заспівали християнські гімни. Коли через кілька годин гості почали роз»їжджатися, кожен з них намагався підійти до двох молодих чоловіків з тим, щоб обійняти їх і поцілувати.
— Микита і Петре! — вимовив, поперемінно стискаючи в своїх міцних обіймах братів, невисокого зросту лисуватий чоловік. — Щиро вітаю вас з днем народження! Двадцять один рік — це важлива віха на вашому життєвому шляху. Надіюсь, що ви вже отримали одкровення від Господа, чим будете займатися після закінчення навчання? Адже залишився всього рік.
— Ми продовжуємо молитися! — майже хором відповіли брати, приймаючи вітання оточуючих їх гостей.
***
Молода гарна жінка, що допомагала господині будинку прибирати посуд зі столу, неголосно запитала:
— Мамо, ти підготувала тата до розмови?
— Машуню, чому сьогодні? Вже пізно, всі втомилися. Тато теж втомився.
— Ти ж знаєш своїх синів! Вони будуть питати саме сьогодні! Ти казала татові?
— Так, говорила. Все це, доню, дуже не просто…
— Тоді зробимо так: ви з татом підніміться на другий поверх, думаю, вам потрібно підготуватися до розмови, помолитися. А ми з братами проводимо гостей.
Чекайте нас хвилин через двадцять.
— А як же твої діти, чоловік?
— З Тедом я домовилася, він вже повіз дітей додому і сам укладе їх спати. Я залишуся сьогодні на ніч у вас, допоможу тобі.
***
Коли господар будинку і його дружина піднялися на другий поверх і прикрили за собою двері, вони, не змовляючись, встали на коліна і почали молитися. Усе ще стоячи на колінах після молитви, чоловік прошепотів:
— Настуню, Господь мене зараз зміцнив, я готовий почати розмову з синами.
— Так, мій коханий, я тобі допоможу.
Через кілька хвилин почулися кроки, двері відчинилися, і увійшли розчервонілі діти: всі переживали важливість моменту, помітно хвилювалися.
— Тату, ти обіцяв відкрити таємницю нашого переселення з Росії, коли нам виповниться двадцять один рік. Сьогодні наш двадцять перший день народження. Ти розкажеш нам? — звернувся до батька найсміливіший — Петро.
«Володіння двома мовами позначилося на тому, як наші діти будують речення», — подумав батько і посміхнувся.
Батько, як Ви, напевно, здогадалися, дорогий читачу, — це я.
— Так, розповім, сідайте зручніше, це довга історія. Час пізній. Сьогодні я тільки почну. Мама і Машуня мені допоможуть. Скажу відразу, це не для сторонніх вух.
Коли всі слухачі зайняли свої місця, я урочисто почав розповідь:
— Все це сталося вісімнадцять років тому. Вам було по три роки, а Маші — дванадцять. Був травень, як зараз, закінчення навчального року. Ви ж знаєте, що ми з мамою працювали в школі? — мій голос затремтів, блиснула ледь помітна сльоза.
— Не хвилюйся, любий, далі трохи я розповім, — прийшла на допомогу дружина, — ви, синочка, ходили тоді в дитячий садок, Машуня закінчувала п'ятий клас. Пам'ятаєш, Маша? Ти добре вчилася!
— Так, мамочко! Я пам'ятаю, як у четвертому класі ми вибирали, яку іноземну мову я буду вивчати. Ми молилися цілий тиждень! Дух Святий сказав : німецька. Всі в класі були так здивовані! Я одна з класу вибрала німецьку, а всі інші — англійську. Ах, як мені знадобилась саме німецька мова тут, у Швейцарії! Який чудовий наш Бог!
— Так! Що ж, продовжу розповідь, — повернувся в розмову я, — на Уралі, де ми тоді жили, ви знаєте, влітку довго не темніє. Пам'ятаєш, Петрику, ми з тобою їздили до Росії в червні?
— Пам'ятаю, татку. А ці подробиці дійсно так важливі? — кілька роздратовано запитав Петро.
— Звичайно, я хочу, щоб ви уявили собі все, що сталося тоді, так чітко, як ніби це відбувається прямо зараз!
5 глава
Щасливий на порозі смерті
І почув я голос із неба, що до мене казав:
Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі!
Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом.
Біблія, Об'явлення 14:13
— Семене Петровичу! Ви знову йдете з роботи останнім! — нічний сторож школи Ганна Іванівна співчутливо проводила мене поглядом до дверей.
— До побачення, гарного Вам чергування, — попрощався я і поспішив на свіже повітря: від голоду і втоми мені було недобре.
Згадавши, що мені потрібно купити деякі продукти, я вийшов з хвіртки паркану, який огороджував школу, і попрямував до найближчого магазину. Окуляри я зняв, щоби відпочили очі, і тому не зовсім чітко розрізняв навколишні предмети. Однак слух спрацював добре: раптом я почув характерні для бійки звуки: вигуки, лайка, хрускіт гілок під тілами що впали. Придивився, точно: недалеко від мене зав'язалася бійка. Один літній чоловік відбивався, правда, успішно, від великої компанії хуліганів, що обступили його з усіх сторін. Молоді хлопці, яких чоловік спритно кидав на землю, швидко схоплювалися і кидалися на старого з більшою люттю. Я побіг до хуліганів. Навіщо? Чим я, короткозорий, міг допомогти? По дорозі кинув свій портфель і схопив якийсь металевий прут. Звідки він там узявся? Підбігши до літнього чоловіка, я встав до його спини своєю спиною й нестямно закричав: «Хто зробить мені зло, того знівечить мій Бог — Ісус Христос!» Хулігани застигли на декілька секунд в подиві, але, потім, знову рушили з усіх боків на вирішальний штурм. «Навіщо я схопив прут? Я не буду бити людей! Господи, допоможи!» — За мить промайнуло в моїй голові.
— Стійте! Зачекайте! Так це ж учитель зі школи! — закричав раптом один з хуліганів.
— Ну і що? — зловісно промовив п'яний чолов'яга років двадцяти п'яти, але, проте, він не поспішав наближатися до мого пруту.
— Харе! Він друга мого вчив! Досить!
— Навіщо старого б»єте? — закричав я, намагаючись привернути увагу перехожих. Краєм ока я помітив, що від натовпу зівак відокремилося декілька молодих чоловіків і попрямували до нас.
— Все, братва! В натурі, йдемо. Я цього старого козла потім сам знайду! — друг мого колишнього учня, хоча без окулярів я його не впізнав, повернувся і став поспішно йти. За ним потягнулися й інші.
— Спасибі! — видихнув літній чоловік і похитнувся: сили його були явно на останку.
— Я Вас проводжу до будинку! — я говорив голосно, намагаючись приховати нервове тремтіння, що охопило все моє тіло.
— Добре. Тут недалеко.
Коли ми підійшли до будинку чоловіка, він помітно заспокоївся, підбадьорився, навіть посміхнувся і запитав:
— Як тебе звуть, рятівник?
— Семен, а Вас?
— Іван Якович. Це все мій язик. Я зробив їм зауваження, думав шанобливо поставляться до мого віку, а вони… А ти здорово ризикував! Що, добре б»єшся?
— Ні, зовсім не вмію. Не доводилося битися, хіба трохи в дитинстві і в армії. Господь мене оберігає!
— Віриш в Бога?
— Так.
— Я теж недавно увірував. Де працюєш? Я чув — вчитель?
— Так, працюю вчителем… — я осікся, пам'ятаючи про нещодавно отримане в молитовній кімнаті одкровення від Бога.
— Якось ти невпевнено відповідаєш. Що, хочеш поміняти роботу?
— Так, отримав одкровення від Бога. Він закликає мене стати християнським письменником.
— Ось як! Ну, тоді наша зустріч не випадкова! Приходь до мене завтра в гості. Завтра — субота. Моє життя — це пригодницький роман із щасливим кінцем.
— Ну, ще не кінець. Все попереду.
— Я хворий. Лікарі дають кілька місяців. Але я щасливий! Якби не хвороба, я не прийшов би до Господа! До побачення. Квартира сім, — Іван Якович зник за дверима під»їзду, попередньо вклавши мені в руку листок паперу з номером телефону.
***
— Тату, а ти природжений оповідач! Я буквально занурився в атмосферу того часу! — Микита говорив мені комплементи і соромився одночасно.
— Що ж, на сьогодні, мабуть, досить. Зустрінемося завтра, якщо ви не проти, в годині о сьомій вечора.
— Таточку, я теж приїду, якщо у Теда буде вільний вечір, і він посидить з дітьми, — донька вперше чула цю сімейну історію з подробицями.
— Мені хочеться, Машуню, щоби завтра вся сім'я була в зборі.
6 глава
Чудове позбавлення
А від усякого вчинку лихого Господь мене визволить та збереже для Свого Небесного Царства. Йому слава на віки вічні, амінь!
Біблія, 2 Тимофію 4:18
— Радий бачити вас, дорогі діти! Упевнений, що сьогодні Господь приготував для вас щось дуже важливе, — почав я свою розповідь на наступний вечір.
Дружина Анастасія сіла біля мене, щоб я відчував її постійну підтримку.
— Отже, я зупинився вчора на тому, що Іван Якович запросив мене в гості. Продовжу.
***
За кілька тижнів напруженої роботи я настільки втомився, що в суботу хотів просто відпочити, нікуди не ходити. Але те, що Іван Якович на порозі смерті так радіє зустрічі з Ісусом Христом — мене зачепило. Вранці я зателефонував, домовився про зустріч. Сім'я моя мене благословила: мої улюблені синочки повторювали слова благословення за мамою, а донька молилася самостійно і потім поцілувала мене в лисіючу маківку.
Квартира Івана Яковича справила на мене приємне враження: акуратно, чисто, добротно.
— Проходь, брате дорогий, — радо вітав мене господар, — відразу мий руки — чай нас чекає.
— Ось дружина спекла. Вам від неї привіт, — відповів я, простягаючи невеликий згорток.
— Спасибі. Сідай зручніше. Так. А де ж твій блокнот, ручка, диктофон?