электронная
89
печатная A5
299
6+
Дід Мороз Живий!

Бесплатный фрагмент - Дід Мороз Живий!

Объем:
14 стр.
Возрастное ограничение:
6+
ISBN:
978-5-0050-3588-2
электронная
от 89
печатная A5
от 299

ДІД МОРОЗ ЖИВИЙ!

Новий Рік котився по планеті, немов цунамі, накриваючи міста і села, країни й континенти. Хтось весело зустрічав його за святковим столом, хтось безрадісно на робочому місці. Були й такі, хто безтурботно спав, бо не вбачав в цій події приводу для веселощів. Центральні вулиці нічного міста N були яскраво освітлені й багатолюдні. Молодь поспішала зібратися своєю компанією, діти милувалися феєрверками та палили бенгальські вогні, люди старшого віку дихали свіжим морозним повітрям і проходжувались перед наступним підходом до новорічного столу.

Може, саме тому ніхто не звертав особливої уваги на трьох Дідів Морозів, одягнених в шуби, які були явно їм завеликі. Звичне видовище — Дід Мороз, що поспішає привітати в новорічну ніч якомога більше малюків. І важкі мішки за спиною були цілком доречні. Єдине, що трохи дивувало перехожих — чому поважні старці тупають втрьох? Деякі циніки навіть припускали, що ті замерзли та вирішили зігрітися, зметикувавши на трьох.

Дійшовши до перехрестя, трійця зупинилася. Дідусі, повернувшись один до одного, вдарили палицями об землю, розвернулися і рішучим кроком попрямували в різні боки. Найнижчий звернув у темне підворіття і невдовзі підійшов до старого будинку. Озирнувшись навкруги, Дід Мороз обережно відчинив двері й зник в темному під'їзді. Всередині він постояв хвилинку, прислуховуючись. Тиша… схоже, мешканці першого поверху вже зустріли свято і вгамувалися. З полегшенням дідусь поклав на підлогу мішок і дістав з кишені маленький ліхтарик. Обвівши променем номери на дверях квартир, Дід Мороз обрав потрібну. У решти він заліпив жувальною гумкою дверні вічка. Потім дістав низку ключів і почав тихенько відмикати замки, тримаючи ліхтарик в зубах. Промінь нервово витанцьовував по дверях, описуючи кола і вісімки.

Впоравшись з замками, Дід Мороз прибрав ключі в кишеню, взяв мішок і крадькома, увійшов у квартиру. Через кілька хвилин він так само тихо вийшов, причинивши двері. Переконавшись, що защіпка спрацювала, з полегшенням перевів подих. Діставши з тієї ж бездонної кишені невеличкий предмет, дідусь підійшов до стіни та зробив кілька помахів. Рухи супроводжувалися легким шипінням. Закінчивши загадкові маніпуляції, Дід Мороз закинув на плече мішок і тихо випорснув з під'їзду.

Вийшовши з підворіття, він звірився зі списком, і, обравши новий маршрут, рішуче попрямував по вулиці. Раптом голосно заграла популярна новорічна мелодія. Дід Мороз злякано підскочив і схопився за кишеню. Вивудивши й мало не впустивши мобільного телефона, він приклав його до вуха. Вислухавши чиєсь схвильоване цвірінькання, він сказав ламким хлоп'ячим голосом: «Зараз буду. Чекай на мене!»

У відділку поліції було гаряче. Двоє хлопчаків і дівчинка, одягнені в шуби Діда Мороза, стояли перед столом чергового, відчайдушно пітніли й шмигали носами. Черговий, лейтенант поліції Коваленко, здивовано розглядав трьох затриманих. Точніше, затриманою була лише дівчина, хлопці з'явилися самі — на допомогу. За виглядом діти нормальні, як кажуть, з безнапасних родин. Навіщо їм це? Подарунків бракує? Навряд чи… Чи крутість показують одне перед одним?

— Ну що, голуби, будете розповідати, навіщо ви цим займаєтеся? Чи телефонувати батькам?

— Не треба батькам! Будь ласка! — не витримав повненький хлопчик з червоним від спеки кругленьким обличчям.

— Тоді відповідайте на питання. Для чого вам знадобилося красти новорічні подарунки? Своїх замало? Скільки квартир ви відвідали? Як потрапляли всередину? Де брали ключі або відмички?

— Ми не крали… — зітхнув другий хлопчак, худенький і невисокий, навіть для підлітка, — чесне слово.

— Не крали, кажеш? Може, і в чужу квартиру не лазили? А подарунки звідки? Ти, красуне, розкажи, де тебе зловили?

— Ми не крали… — вперто торочив худорлявий хлопчисько. Схоже, він верховодив у банді.

— Ну що ж, — зітхнув черговий. — Не бажаєте розповідати, справа ваша. Посидите до ранку у нас, а вранці викличемо батьків, і спільними зусиллями влаштуємо вам веселе життя. А ще повідомимо в школу…

— Добре, ми розповімо, — зважився, нарешті, ватажок. — Тільки не думайте, що ми злякалися. Ми дійсно проникали, як ви кажете, в чужі квартири. Але ми не крали подарунки, ми, навпаки, залишали їх там.

Бесплатный фрагмент закончился.
Купите книгу, чтобы продолжить чтение.
электронная
от 89
печатная A5
от 299